Постанова № 42707844, 11.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа№ 910/19467/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ткаченка Б.О.

суддів: Зеленіна В.О.

Шевченка Е.О.

За участю секретаря судового засідання Ворони В.В.

представників сторін:

від позивача - Буняк Ю.І., дов. б/ н від 10.06.2014 року;

від відповідача - Шикеринець Р.І., дов. № 2-264 від 29.12.2014 року.

розглянувши матеріали

апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 17.11.2014 року

у справі № 910/19467/14 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія

«Енергомонтаж»

до Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 109 971,03 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року по справі № 910/19467/14 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергомонтаж» 13 143,26 грн. 3 % річних, 62 604,45 грн. інфляційних втрат, 24 525,99 грн. пені, 9 450,45 грн. штрафу та 2 194,48 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року по справі № 910/19467/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.12.2014 року апеляційну скаргу було прийнято до провадження в наступному складі колегії суддів: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Синиця О.Ф. та призначено до розгляду на 21.01.2015 року.

21.01.2015 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» надійшли додаткові письмові пояснення до апеляційної скарги, в яких останній підтримав вимоги своєї апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.01.2015 року розгляд справи № 910/19467/14 відкладено на 11.02.2015 року.

03.02.2015 року через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергомонтаж» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити без змін оскаржуване судове рішення.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2015 року змінено склад судової колегії на наступний: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Зеленін В.О., Шевченко Е.О.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для повного, всебічного та правильного вирішення справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття невірного рішення по суті спору.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергомонтаж» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив суд рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року по справі № 910/19467/14 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» у поясненнях, наданих у судовому засіданні, заперечував проти доводів апелянта, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване судове рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

21.06.2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Енергомонтаж» (далі - позивач, виконавець, ТОВ «Компанія «Енергомонтаж») та Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз», (далі - замовник, відповідач, ПАТ «Укртрансгаз») був укладений Договір № 1206000740 (далі - Договір).

За умовами Договору, замовник (відповідач) доручає, а виконавець (позивач) зобов'язується надати послуги з монтажу, технічного обслуговування і ремонту електроустаткування н.в.і.у (Технічне обслуговування систем пожежовиявлення на об'єктах Управління магістральних газопроводів «Черкаситрансгаз»).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 року у справі № 910/19667/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року та постановою Вищого господарського суду України від 06.08.2014 року з ПАТ «Укртрансгаз» на користь ТОВ «Компанія «Енергомонтаж» стягнуто 656 790,12 грн. основного боргу, 19 813,28 грн. пені, 37 806,34 грн. штрафу, 4 422,83 грн. - 3 % річних та 14 376,65 грн. судового збору.

23.01.2014 року було видано накази на примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 16.12.2013 року у справі № 910/19667/13.

28.07.2014 року постановою ВДВС Печерського РУЮ у м. Києві закінчено виконавче провадження з примусового виконання наказу № 910/19667/13 від 23.01.2014 року у зв'язку з повним виконанням рішення.

Судовими рішеннями у справі № 910/19667/13 встановлено факт настання терміну оплати за договором, наявність підстав застосування штрафних санкцій, розмір пені, а також факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов'язань за укладеним між сторонами договором підряду № 1206000740 від 21.06.2012 року.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язання та виконання рішення у справі № 910/19667/13, ТОВ «Компанія «Енергомонтаж» просить, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог, стягнути з ПАТ «Укртрансгаз» донараховані суми 3 % річних за період з 11.10.2013 року по 28.07.2014 року у сумі 13 143,26 грн., пені за період з 11.10.2013 року по 19.03.2014 року у сумі 24 525,99 грн., штрафу у розмірі 9 450,45 грн., а також 62 604,45 грн. інфляційних нарахувань за період з 23.05.2013 року по 28.07.2014 року.

При розгляді справи № 910/19667/13 було стягнуто 3 % річних, пеню та штраф за період до 10.10.2013 року, при цьому вимоги про стягнення інфляційних нарахувань не заявлялися взагалі.

У даній справі позивач всі нарахування проводить починаючи з 11.10.2013 року, окрім інфляційних втрат.

Таким чином, наявні всі підстави для розгляду позовних вимог у даній справі.

Відповідно до ст. ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням 3 % річних, пені та штрафу від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Стосовно вимоги про стягнення пені за період з 11.10.2013 року по 19.03.2014 року у сумі 24 525,99 грн. та штрафу у розмірі 9 450,45 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ст. 230 Господарського кодексу України, передбачено, зокрема, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 7.5 Договору передбачено, що у випадку несвоєчасної сплати замовником наданих послуг виконавець має право нарахувати замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості послуг, з яких допущено прострочення сплати, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягнути штраф у розмірі 7 % від вартості простроченого зобов'язання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що передбачено ст. 3 даного Закону.

Частиною 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи період заборгованості, провівши повторний арифметичний розрахунок з урахуванням проведених оплат основної заборгованості, колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення з відповідача на користь позивача пені за період з 11.10.2013 року по 19.03.2014 року у сумі 24 525,99 грн. та штрафу у розмірі 9 450,45 грн.

Стосовно вимог про стягнення 3 % річних за період з 11.10.2013 року по 28.07.2014 року у сумі 13 143,26 грн. та інфляційних нарахувань за період з 23.05.2013 року по 28.07.2014 року у сумі 62 604,45 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З матеріалів справи вбачається, що позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, здійснив розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат до 28.07.2014 року, тобто до моменту винесення постанови про закриття виконавчого провадження, з чим погодився суд першої інстанції.

При цьому, колегією встановлено, що платіжне доручення № 8613 від 16.06.2014 року, надане апелянтом, про перерахування коштів у розмірі 486 419,10 грн. на рахунок позивача було виконане саме 05.08.2014 року. Проте, позивач здійснив розрахунок саме до винесення постанови державного виконавця про закриття виконавчого провадження, тобто до 28.07.2014 року.

Вказане підтверджено у судовому засіданні апеляційної інстанції представниками як позивача, так і відповідача.

Колегія суддів, з урахуванням періоду заборгованості, враховуючи, що позивач визначив останнім днем заборгованості 28.07.2014 року, провівши повторний арифметичний розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних за період з 11.10.2013 року по 28.07.2014 року у сумі 13 143,26 грн. та інфляційних втрат за період з 23.05.2013 року по 28.07.2014 року у сумі 62 604,45 грн.

Стосовно посилання апелянта на відсутність бюджетного фінансування як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання його грошових зобов'язань за договором, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про їх безпідставність з огляду на наступне.

Частина 2 ст. 617 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року № 11/446.

Європейський суд з прав людини у рішеннях у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» (від 18.10.2005 року) та у справі «Бакалов проти України» (від 30.11.2004 року) дійшов висновку, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності.

Слід зазначити, що у разі відсутності коштів для оплати зазначених робіт, відповідач мав фактичну можливість призупинити виконання умов договору з моменту виявлення відсутності коштів для оплати робіт, а не чекати виконання підрядних робіт.

Таким чином, враховуючи господарсько-правовий характер даних правовідносин та принцип рівності сторін, відсутність фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від оплати підрядних робіт.

Щодо посилання апелянта на те, що 16.04.2014 року з відповідача було стягнуто виконавцем на його депозитний рахунок 486 419,10 грн. (залишок основного боргу за рішенням у справі № 910/19667/13), що є підставою для припинення будь-яких нарахувань на основну суму боргу.

Як зазначає відповідач, безпідставне тримання державним виконавцем коштів на депозитному рахунку не є підставою для нарахування позивачем стягуваних сум понад 16.04.2014 року.

Як зазначено у ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Заборгованість виникла у зв'язку з порушеннями умов Договору зі сторони відповідача, за яку він і несе відповідальність.

Враховуючи що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, колегія суддів дійшла висновку, що нарахування позивачем штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних втрат можуть нараховуватись позивачем до моменту фактичного надходження коштів на його рахунок.

За таких обставин, розрахунок позивача є вірним.

Стосовно безпідставного тримання виконавчою службою на депозитному рахунку коштів стягнутих з відповідача, то останній не позбавлений права звернутися до виконавчої служби з відповідним позовом про стягнення збитків.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, викладені Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження під час розгляду даної справи.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року по справі № 910/19467/14 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (апелянта).

Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2014 року по справі № 910/19467/14 залишити без змін.

2. Матеріали справи № 910/19467/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Б.О. Ткаченко

Судді В.О. Зеленін

Е.О. Шевченко

Повний текст рішення складено 14.02.2015 року.