Рішення № 42707821, 09.02.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р.Справа № 922/6028/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аюпової Р.М.

при секретарі судового засідання Лобові Р.М.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітталсервіс", м. Луганськ про стягнення коштів в розмірі 1220000,00 грн. за участю представників сторін:

Представник позивача - Семеняка М.В., дов. від 23.12.2014 року.

Представник відповідача - не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" м. Київ, звернувся до господарського суду з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітталсервіс", м. Луганськ, про стягнення заборгованості за простими векселями в розмірі 1220000,00 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2014р. прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 19.01.2015р. об 11:45 год.

Ухвалою господарського суду від 19.01.2015р. розгляд справи відкладався на 09.02.2015р. об 11:30 год.

У призначеному судовому засіданні 09.02.2015р. представник позивача позов підтримав, наполягав на його задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 09.02.2015р. не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, відзив на позов не надав, заборгованість не спростував. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд, згідно ст. 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представника позивач, всебічно і повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

01 червня 2011 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Мітталсервіс" (векселедавець, відповідач) було передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" (векселеодержувач, позивач) ряд простих векселів, зокрема:

1) вексель серії АА №1655146 на суму 260000,00 гривень за пред'явленням не раніше 30 вересня 2014 року;

2) вексель серії АА №1655147 на суму 240000,00 гривень за пред'явленням не раніше 28 лютого 2014 року;

3) вексель серії АА №1655148 на суму 240000,00 гривень за пред'явленням не раніше 30 березня 2014 року;

4) вексель серії АА №1655149 на суму 240000,00 гривень за пред'явленням не раніше 30 квітня 2014 року;

5) вексель серії АА №1655150 на суму 240000,00 гривень за пред'явленням не раніше 30 травня 2014 року;

Факт отримання вищевказаних векселів підтверджується підписаними з обох сторін та скріпленими печатками підприємств актами прийому передачі векселів.

Як зазначив позивач, починаючи з 30.09.2013р. відповідач припинив погашення заборгованості за векселями, прострочивши платежі за даними векселями.

Позивач, в свою чергу, звернувся до відповідача із вимогою про погашення заборгованості за спірними векселями в загальнодержавній газеті Верховної Ради України "Голос "України" №185 (5935) від 27 вересня 2014 року, що підтверджується відповідною публікацією у вказаній газеті.

Як зазначив позивач, звертаючись до господарського суду, ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" виконало свої зобов'язання щодо надання простих векселів. Проте, відповідач, в свою чергу, зобов'язання по їх виплаті не виконав, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1220000,00 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з Женевською конвенцією від 07 червня 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон), ратифікованою Україною та країною відповідача, статтею 75 Уніфікованого закону визначено, що простий вексель містить безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей.

У відповідності до ч.1 ст.14 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" вексель - цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Згідно із ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов'язку в натурі (присудження до виконання обов'язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Станом на момент розгляду справи, відповідач не виконав свого зобов'язання по сплаті заборгованості за простими векселями серії АА № 1655146, серії АА № 1655147, серії АА № 1655148, серії АА № 1655149, серії АА № 1655150 та не надав суду доказів на спростування позовних вимог та доказів сплати заборгованості в розмірі 1220000,00 грн.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати за простими векселями в сумі 1220000,00 грн.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною другою статті 43 ГПК та статтею 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як визначено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи. Суд обґрунтовує своє рішення лише тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Подані докази не можуть бути відхилені судом з тих мотивів, що вони не передбачені процесуальним законом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення заборгованості в сумі 1220000,00 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 55 Конституції України, Законом України "Про цінні папери та фондовий ринок", статтями 11,15,16 509, 525, 530, 598, 610, 612 Цивільного кодексу України, статтями 20, 193 Господарського кодексу України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мітталсервіс" (91011, м.Луганськ, вул.Дзержинського, 33, код ЄДРПОУ 34449968, п/р №2600191572 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізінг Аваль" (04073, м.Київ, проспект Московський, 9, корп.5, офіс 101, код ЄДРПОУ 34480657, п/р №26008439273 в АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 380805) 1220000,00 грн. заборгованості та 24400,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 14.02.2015 р.

Суддя Р.М. Аюпова

справа № 922/6028/14