Постанова № 42707443, 10.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа№ 910/21356/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Баранця О.М.

Пашкіної С.А.

при секретарі: Богатчук К.І.

за участю представників сторін:

від позивача - Настиченко В.А.

від відповідача - Головатий В.І.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Приватного підприємства "Шериф-Захист"

до Державного підприємства Київський механічний завод

Міністерства оборони України

про стягнення 72488,71 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 по справі №910/21356/14 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України на користь Приватного підприємства "Шериф-Захист" 54000 грн. 00 коп. - основного боргу, 228 грн. 49 коп. - пені, 7236 грн. 00 коп. - інфляційних втрат та 1695 грн. 45 коп. - трьох відсотків річних та 1827 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2015 прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 10.02.2015.

10 лютого 2015 року через відділ документального забезпечення суду, до початку судового засідання, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

В судове засідання 10.02.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 року.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 року.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

30 квітня 2013 року між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) укладено Договір про надання послуг щодо підтримання порядку та здійснення контрольно-пропускного режиму № 516 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов'язався надавати послуги щодо підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму на території замовника, розташованої за адресою: м. Київ, вулиця Вінницька, 14/39.

Згідно з п.1.2 Договору підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму на території здійснюється працівниками виконавця в установленій сторонами формі одягу із спецзасобами.

Пунктом 3.1.2 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний вчасно та в повному об'ємі в терміни та на умовах, визначених даним договором провести необхідні платежі й розрахунки за здійснені виконавцем послуги.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата за послуги виконавця складає 21000,00 грн. з ПДВ за один місяць надання послуг з підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму.

Замовник оплачує послуги виконавця, згідно з п. 4.1 Договору, авансом не пізніше 15-го числа поточного місяця на підставі даного договору (п. 4.2 Договору).

Згідно з п. 4.3 Договору послуги за цим Договором вважаються наданими після підписання акту приймання-передачі наданих послуг. Виконавець кожного місяця надає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. Замовник протягом трьох днів підписує акт приймання-передачі наданих послуг, або направляє виконавцю мотивовану відмову від підписання. Якщо протягом вказаного терміну акти наданих послуг не будуть підписані чи виконавцем не буде одержано мотивованої відмови, то акти наданих послуг вважаються підписаними, а дані послуги надані належним чином і в повному обсязі без будь-яких зауважень та претензій зі сторони замовника. Правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання актів наданих послуг.

Згідно з пунктами 7.1 та 7.1.1 Договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2013 р., але, в будь-якому випадку, до моменту повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань; строк надання послуг з 30.04.2013 р. по 31.12.2013 р.

30 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до умов якої, на підставі п. 7.2 Договору, сторони домовились про дострокове розірвання Договору за взаємною згодою сторін.

Згідно з п. 1.3 додаткової угоди № 1 до Договору даний Договір вважається розірваним з 01.10.2013.

Відповідно до п. 1.5 додаткової угоди № 1 до Договору з моменту розірвання Договору сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами та зобов'язаннями, що виникли з Договору. Зобов'язання замовника, зазначені в п. 3.1.2 Договору припиняється з моменту повного виконання ним цього зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач, в період з 30.04.2013 до 30.09.2013, надав відповідачу послуги з підтримання порядку та здійснення контрольно-перепускного режиму на території замовника на загальну суму 105700,00 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині оплати, належним чином не виконав, а саме частково розрахувався за отримані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 54000,00 грн.

Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Доказів повної оплати за отримані послуги, згідно з умовами Договору, відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовна вимога в частині стягнення основного боргу в розмірі 54000,00 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу та трьох відсотків річних за період, який складено арифметично вірно прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Відповідно до п. 5.5 Договору при простроченні проведення розрахунків за договором (розділ 4) з вини замовника, замовник має сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення оплати. Сторони погодились, що за своєю правовою природою застосовані проценти не вважаються способом забезпечення виконання зобов'язання, майновим санкціями (неустойкою, штрафом, пенею) в розумінні господарського законодавства України, а є платою за користування чужими грошовими коштами згідно з цивільним законодавством України (статті 536, 625 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що стягненню підлягає сума пені в розмірі 228,49 грн. за період з 16.09.2013 до 30.09.2013, оскільки згідно з п. 1.3 додаткової угоди № 1 до Договору сторони погодили, що Договір вважається розірваним з 01.10.2013.

Щодо твердження апелянта про недійсність Договору №516 від 30.04.2014, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю або у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, у разі, якщо він суперечить законодавству.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає, що Договір №516 від 30.04.2014 спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне та відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Київський механічний завод Міністерства оборони України залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2014 по справі №910/21356/14 - без змін.

Матеріали справи №910/21356/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді О.М. Баранець

С.А. Пашкіна

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.02.2015