Постанова № 42707186, 20.01.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

20 січня 2015 року справа № 814/3486/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Єнтіної А.П., секретаря судового засідання Западнюк К.А.,

за участю представників

позивач: ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_1 від 18.03.98);

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 01.12.14);

від відповідача: не з'явився;

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1

доКазанківської районної Державної адміністрації Миколаївської області, вул. Миру, 208, смт Казанка, Миколаївська область, 56000

провизнання незаконним та скасування п.3 розпорядження №161-рк від 24.11.2014 р., зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням зміни позовних вимог, просила визнати незаконним та скасувати пункт 2 розпорядження Казанківської районної державної адміністрації (далі по тексту - відповідач, РДА) № 161-рк від 24.11.2014 року в частині звільнення її з посади начальника відділу освіти райдержадміністрації, а також поновити її на цій посаді.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка вказала на незаконність спірного пункту рішення про її скасування на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП), спираючись на упереджене ставлення до неї з боку голови РДА та відкликання поданою нею в стані пригнічення, не витримавши тиску з боку керівництва, 15.08.2014 року заяви про звільнення.

Відповідач позов не визнав, в письмових запереченнях зазначив, що ОСОБА_1 правомірно звільнено з посади начальника відділу освіти райдержадміністрації відповідно до ч. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін на підставі її власної заяви від 15.08.2014 року та з погодженням облдержадміністрації.

Дослідив матеріали справи, суд встановив.

ОСОБА_1 з 29.10.2001 року відповідно до розпорядження голови Казанківської районної державної адміністрації займала посаду начальника відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації.

15.08.2014 року позивачка звернулася до голови РДА із заявою про надання їй основної та додаткової відпустки тривалістю 41 (30 днів основної та 11 днів додаткової) календарних днів з 3 вересня 2014 року та виплату допомоги на оздоровлення з послідуючим звільненням за згодою сторін на підставі п. 1. ст. 36 КЗпП у зв'язку з зміною місця проживання.

Розпорядженням голови РДА № 109-рк від 26.08.2014 року на підставі наведеної вище заяви позивачці надано відпустку з 03 вересня по 11 жовтня включно та п. 4 звільнено її з посади начальника відділу освіти РДА відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП за угодою сторін 13.10.2014 року.

Надалі під час перебування у відпустці у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю у період з 08.09.2014 по 17.09.2014 року позивачка перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності серії АГН № 243306.

Враховуючи зазначену обставину, розпорядженням № 139-рк від 06.10.2014 року ОСОБА_1 продовжено щорічну основну відпустку терміном 10 календарних днів з 13 по 22 жовтня 2014 року та відповідно відтерміновано її звільнення на 23.10.2014 року.

У період з 14 по 29 жовтня позивачка у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю знову перебувала на лікарняному, про що свідчить листок непрацездатності серії АП № 160168.

У зв'язку із цим, розпорядженням голови РДА позивачці знову продовжено щорічну основну відпустку терміном 9 календарних днів з 04 по 12 листопада 2014 року та відтерміновано її звільнення на 13.11.2014 року.

Як зазначає позивач, 07.10.2014 року вона звернулася до голови РДА із заявою про відкликання заяви від 15.08.2014 р. в частині звільнення її з посади начальника відділу освіти з підстав того, що її плани щодо зміни місця проживання не здійснилися.

Однак, не отримавши відповіді, позивачка 17.10.2014 р. повторно звернулась з цією заявою, на яку 22.10.2014 року накладено резолюцію про непогодження.

У період з 12.11.2014 по 21.11.2014 року ОСОБА_1 перебувала на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності АГН № 243861, у зв'язку із цим відповідачем прийнято спірне розпорядження № 161-рк від 24.11.2014 року, яким позивачці продовжено відпустку на 1 календарний день, та п. 2 якого, її звільнено у відповідності з п. 1 ст. 36 КЗпП за згодою сторін 25.11.2014 року.

Відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Отже, як зазначає позивачка, 24 та 25 листопада 2014 року вона вийшла на роботу та перебувала на робочому місці протягом робочого часу, а за таких обставин, на її думку, у відповідності з абз. 2 ст. 38 КЗпП відповідач не мав права її звільняти.

Відповідно до абз. 2 ст. 38 Кодексу законів про працю України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

При цьому, позивачка вказує на те, що заява від 15.08.2014 року, на підставі якої її звільнено, була написана нею особисто, однак при відсутності власного внутрішнього волевиявлення за вказівкою посадової особи відповідача під впливом психологічного тиску, упередженого ставлення до неї, та саме тому у жовтні 2014 року відкликала її.

Тож, вирішуючи справу в контексті гарантованого ст. 43 Конституції України захисту від незаконного звільнення, суд виходить з наступного.

Згідно з п.1 частини 1 ст. 40 КЗпП України підставою припинення трудового договору є угода сторін.

Наведені норми КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору.

З врахуванням роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.8 постанови від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", визначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

За таких обставин, на переконання суду, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є, по-перше, самостійне волевиявлення працівника про припинення трудового договору, та, по - друге, узгодження сторонами підстав та строку припинення договору.

В даному випадку, зі слів позивачки, що знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду під час допиту свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, та прослуховування наданих позивачем аудіозаписів, у неї не було наміру звільнятися з посади начальника відділу освіти, а тому, навіть, подавши 15.08.2014 під впливом наведених вище обставин заяву про звільнення, намагалася відтермінувати саме звільнення шляхом перебування у відпустці, відкликання заяви від 15.08.2014 року, виходу на роботу й перебування на робочому місці 24 та 25 листопада 2014 року.

Навіть факт непогодження відповідачем заяви ОСОБА_1 від 17.10.2014 р. про відкликання її заяви від 15.08.14 р. в частині звільнення, також свідчить про упереджене ставлення до неї з боку голови РДА, адже в будь-якому випадку під впливом різних життєвих обставин кожен має право змінити своє рішення та відкликати попередній прояв волевиявлення, якщо це не потягне певних наслідків для третіх осіб.

Доказів призначення на посаду начальника відділу освіти РДА іншої особи суду не надано.

За таких обставин, зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем не досягнуто взаємної згоди про розірвання трудового договору за п. 1 частини 1 ст. 36 КЗпП України, а в такому разі, звільнення ОСОБА_1 є незаконним.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, з огляду на вищезазначені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. 2, 7, 17, 94, 158, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати п. 3 розпорядження Казанківської районної державної адміністрації №161-рк від 24.11.2014 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу освіти райдержадміністрації відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП України.

3. Казанківській районній Державній адміністрації Миколаївської області поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу освіти Казанківської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня її проголошення/отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Суддя А. П. Єнтіна