Рішення № 42706922, 04.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2015Справа №910/22135/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»

до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною

про стягнення заборгованості в розмірі 214 559,66 грн.

Головуючий суддя Нечай О.В.

суддя Літвінова М.Є.

суддя Князьков В.В.

Представники сторін:

від позивача: Шагін О.В., за довіреністю

від відповідача: Холодар К.В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - позивач) до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 214 559,66 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.10.2014 р. було порушено провадження у справі № 910/22135/14, розгляд справи призначено на 19.11.2014 р.

17.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

19.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача був поданий відзив на позовну заяву.

У судове засідання 19.11.2014 р. представник позивача з'явився.

У судове засідання 19.11.2014 р. представник відповідача з'явився та подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 19.11.2014 р. судом було оголошено перерву до 11.12.2014 р.

26.11.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

09.12.2014 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

У судове засідання 11.12.2014 р. представники сторін з'явились.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.12.2014 р. призначено колегіальний розгляд справи № 910/22135/14.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва Князькова В.В. від 11.12.2014 р. розгляд справи № 910/22135/14 доручено здійснювати колегії суддів у складі: головуючий суддя Нечай О.В., суддя Літвінова М.Є., суддя Князьков В.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.12.2014 р. справу № 910/22135/14 було прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Нечай О.В., суддя Літвінова М.Є., суддя Князьков В.В., розгляд справи призначено на 21.01.2015 р.

У судове засідання 21.01.2015 р. представники сторін з'явились.

У судовому засіданні 21.01.2015 р. судом, в порядку, передбаченому ст. 77 ГПК України, та в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, було оголошено перерву до 04.02.2015 р.

03.02.2015 р. представником позивача через відділ діловодства господарського суду були подані додаткові пояснення по справі.

У судове засідання 04.02.2015 р. представник позивача з'явився, надав свої пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 04.02.2015 р. з'явився, надав суду свої пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечував.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

30.04.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (далі - позивач, лізингодавець) та Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі - відповідач, лізингоодержувач) було укладено Договір фінансового лізингу № 854-FL (далі - Договір), відповідно до умов якого лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язується набути у власність лізингодавця і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, наведене в специфікації (Додаток 1 до Договору), а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п. 6.2 Договору лізинові платежі складаються з авансового лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів, кожен з яких включає:

- суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості предмета лізингу (п. п. 6.2.1 п. 6.2 Договору);

- винагороду лізингодавця у зв'язку з передачею у лізинг предмет лізингу (п. п. 6.2.2 п. 6.2 Договору).

Відповідно до Додатку 1 «Специфікація» до Договору предметом лізингу за Договором є автомобіль з контейнером для роздільного збору сміття, 2012 року випуску, марки «Isuzu», модель: NQR 71R, колісна база: 4*2, двигун: дизель 4 570 куб.см., кран-маніпулятор: FASSI F65A.0.22.

У додатку 2 «Графік сплати лізингових платежів» до Договору сторонами був визначений графік сплати лізингових платежів.

В подальшому між сторонами було укладено низку Додаткових угод до Договору, якими було, зокрема, визначено графік сплати лізингових платежів.

07.05.2013 р. сторонами був підписаний Акт приймання-передачі до Договору, згідно з яким лізингоодержувач отримав від лізингодавця предмет лізингу, а саме: автомобіль «Isuzu NQR 71R» з контейнером для роздільного збору сміття (габаритні розміри 5200-2500-2400), обладнаний краном маніпулятором FASSI F65A.0.22. та захватом для контейнерів типу «грибковий», 2012 року випуску, VIN: Y7BN1R71RCB000080, VIN: Y7BN1R71RCB000081, VIN: Y7BN1R71RCB000092.

Позивач зазначає суду про те, що відповідач не виконував умови Договору належним чином в частині сплати лізингових платежів, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 185 390,97 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує з тих підстав, що Договір було розірвано сторонами, а тому, на думку відповідача, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача лізингових платежів в частині суми покупної плати за предмет лізингу в розмірі 104 858,52 грн.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно з ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно з ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченню строку дії договору. Таким чином, на правовідносини, що склалися між сторонами щодо одержання позивачем лізингових платежів у частині покупної плати за передачу лізингового майна в майбутньому у власність відповідачу, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Згідно з п. 11.1 Договору цей Договір може бути розірваний за письмовою згодою сторін та в односторонньому порядку, передбаченому договором. При цьому, лізингоодержувач зобов'язаний повернути предмет лізингу протягом 10 робочих днів з дня припинення (розірвання) цього Договору будь-яким чином та сплатити належні за Договором платежі на дату припинення чи розірвання Договору та на дату повернення предмету лізингу.

Пунктом 11.4 Договору передбачено, що у випадку одностороннього розірвання (дострокового припинення) цього Договору, з причин, зазначених у цьому Договорі та/або законодавстві України, раніше сплачені лізингоодержувачем лізингові платежі поверненню не підлягають. Лізингодавець надсилає рекомендований або цінний лист з повідомлення про розірвання Договору. Договір вважається розірваним з дати, зазначеної в такому листі (повідомленні) лізингодавця. Лізингоодержувач зобов'язаний сплатити несплачені платежі за Договором до дня розірвання Договору (включно) або до дня фактичного вилучення або повернення предмета лізингу протягом 3 (трьох) робочих днів з дня такого розірвання Договору або вилучення (повернення) предмету лізингу.

Відповідно до ч. 4 ст. 653 Цивільного кодексу України сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, що позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про розірвання Договору вих. № 1699/06 від 11.06.2014 р., відповідно до якого датою розірвання Договору є дата отримання даного повідомлення відповідачем.

Відповідачем було отримано зазначене повідомлення 16.06.2014 р., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією накладної № 1857775.

Враховуючи те, що Договір було розірвано в односторонньому порядку з ініціативи позивача 16.06.2014 р., право власності на предмет лізингу від позивача до відповідача не перейшло, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача лізингових платежів в частині нарахувань за майно, тобто відшкодування вартості цього майна, в розмірі 104 858,52 грн. не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.10.2013 р. у справі № 11/5005/2290/2012/3-28гс13 та від 29.10.2013 р. у справі №7/5005/2240/2012/3-31гс13

Згідно з ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Проте, як вбачається з приписів чинного законодавства України, зокрема, з положень Цивільного кодексу України та Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати лізингодавцю лізингові платежі до дати розірвання Договору та повернення предмета лізингу.

Відповідно до розрахунку позивача, доданого до позовної заяви, заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів в частині винагороди лізингодавця за період з 25.03.2014 р. по 25.05.2014 р. складає 119 343,55 грн., при цьому, у вказаному розрахунку відображено сплату відповідачем 14.04.2014 р. лізингового платежу в розмірі 38 811,10 грн.

Однак, відповідачем була надана суду копія платіжного доручення № 821149 від 11.04.2014 р. на суму 40 138,67 грн., з якої вбачається, що відповідачем було здійснено оплату лізингового платежу згідно рахунку № 23337 від 20.03.2014 р.

В свою чергу, позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження існування у відповідача простроченої заборгованості за Договором до 25.03.2014 р., або несплаченої неустойки, нарахованої до 25.03.2014 р. за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, в розмірі 1 327,57 грн., що надавало би право позивачу змінювати в односторонньому порядку призначення платежу відповідно до п. 6.14 Договору.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем було повністю оплачено рахунок № 23337 від 20.03.2014 р. на суму 40 138,67 грн.

З огляду на вищенаведене, враховуючи відсутність правових підстав для стягнення з відповідача складової частини лізингового платежу - відшкодування вартості предмета лізингу, у зв'язку із розірванням Договору та враховуючи часткову оплату відповідачем лізингових платежів за період з 25.03.2014 р. по 25.05.2014 р., суд дійшов висновку про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором за несплату лізингових платежів в частині винагороди лізингодавця в розмірі 79 204,88 грн.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 16 992,67 грн., 3% річних в розмірі 2 354,46 грн. та інфляційні втрати в розмірі 9 821,56 грн.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 9.2.1 Договору за порушення обов'язку зі своєчасної сплати лізингових та інших платежів, передбачених Договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України річних, що діяла у період такого порушення зобов'язань лізингоодержувачем за Договором, нарахованої на суму непогашеної заборгованості за кожен день прострочення, та відшкодовує всі збитки, завдані лізингоодержувачем лізингодавцеві, понад вказану пеню.

Оскільки спеціальним законом, зокрема Законом України «Про фінансовий лізинг», не передбачено розміру пені та порядок її нарахування у зв'язку з простроченням сплати лізингових платежів, то пеня повинна бути визначена договором лізингу. Проте, враховуючи ту обставину, що Договір припинив свою дію 16.06.2014 р., у зв'язку із його розірванням в односторонньому порядку з ініціативи позивача, пеня може бути нарахована лише до 16.06.2014 р., тобто в межах строку дії Договору.

Здійснивши перерахунок заявленого позивачем до стягнення розміру пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору, з урахуванням скорегованих суми заборгованості та періоду нарахування, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягає стягненню пеня в розмірі 1 450,30 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 р. № 14 (далі - Постанова) за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відповідно до пунктів 3.1 та 3.2 Постанови інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Відповідно до п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення розмірів 3% річних та інфляційних втрат, з урахуванням встановленого судом розміру заборгованості за Договором, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних в розмірі 1 077,31 грн. та інфляційні втрати в розмірі 3 267,78 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлені позивачем вимоги щодо стягнення заборгованості за Договором, з урахуванням пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, в загальному розмірі 214 559,66 грн. підлягають частковому задоволенню в розмірі 85 000,27 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 4, 49, 82 - 85 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, будинок 23-В; ідентифікаційний код: 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 43; ідентифікаційний код: 35912126) заборгованість по сплаті лізингових платежів в розмірі 79 204 (сімдесят дев'ять тисяч двісті чотири) грн. 88 коп., пеню в розмірі 1 450 (одна тисяча чотириста п'ятдесят) грн. 30 коп., 3% річних в розмірі 1 077 (одна тисяча сімдесят сім) грн. 31 коп. та інфляційні втрати в розмірі 3 267 (три тисячі двісті шістдесят сім) грн. 78 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (02090, м. Київ, вул. Лобачевського, будинок 23-В; ідентифікаційний код: 20077743) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 43; ідентифікаційний код: 35912126) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 01 коп.

Повне рішення складено 09.02.2015 р.

Головуючий суддя О.В. Нечай

Суддя М.Є. Літвінова

Суддя В.В. Князьков