Рішення № 42706445, 09.02.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/94/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015 Справа № 908/4594/14

за позовом Державного підприємства "Вугілля України" ( 01601 м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" (83001, м. Донецьк, вул. Челюскінців, буд. 174)

про стягнення 90 526 558, 90 грн.

Колегія суддів господарського суду Запорізької області у складі: головуючий суддя - Колодій Н.А., судді - Алейникова Т.Г., Науменко А.О.

Представники:

Від позивача не з'явився

Від відповідача не з'явився

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" визначено, що розгляд господарських справ підсудних господарському суду Донецької області здійснюються господарським судом Запорізької області.

04.11.2014 р. до господарського суду Запорізької області звернулось Державне підприємство "Вугілля України" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" про стягнення 90526558,90 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 04.11.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/4594/14, присвоєно справі номер провадження 32/94/14, з призначенням судового засідання на 03.12.2014 р.

Ухвалою суду від 03.12.2014 р., за клопотанням позивача строк розгляду спору було продовжено відповідно до ст. 69 ГПК України, розгляд справи відкладено на 14.01.2015 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.01.2015 р., на підставі розпорядження голови господарського суду Запорізької області № 01-04/4/15 від 14.01.2015 р. справа № 908/4594/14 прийнята до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Запорізької області: головуючий суддя - Колодій Н.А, судді - Алейникова Т.Г., Науменко А.О., судове засіданні призначено на 09.02.2015 р.

Позивач в судове засідання 09.02.2015 р. не з'явився, про відмову від позову не заявив. Позовні вимоги обґрунтовує ст.ст. 526, 530, 612, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 220 Господарського кодексу України та умовами договору поставки № 3619С від 21.03.2014 р.

Відповідач у судові засідання не з'являвся. Від представника ТОВ "САВІ" надійшло пояснення вих. № 01-01 від 14.01.2015 р. яким повідомив наступне, що частина боргу за поставлену вугільну продукцію у розмірі 15 000 000 грн. була погашена відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням № 1492 від 27.11.2014 р. Також відповідач повідомив, що буде здійснено чергове перерахування грошових коштів в рахунок погашення вказаного боргу. Крім того, зазначив що у зв'язку з існуючим режимом в'їзду та виїзду з території АТО, а також посилення бойових дій представник відповідача не зможе бути присутнім у судовому засіданні.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті в судовому засіданні 09.02.2015 року за відсутності представника відповідача.

В судовому засіданні 09.02.2015 р. справу розглянуто, прийнято та оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

31.03.2014 р. між Державним підприємством "Вугілля України" (позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "САВІ" (відповідачем у справі) був укладений договір поставки № 3619С (далі за текстом -договір).

За умовами п. п. 1.1 договору, позивач зобов'язався передати, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити на умовах договору вугільну продукцію, найменування в подальшому товар. Номенклатура, марки, об'єми, ціни, якість, строки та умови поставки товару узгоджуються сторонами у специфікаціях (додаткових угодах) до договору.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність.

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим та іншим споживанням Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (обладнання, матеріали тощо).

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як і будь-який інший консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох сторін договору. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 2.1. договору, оплата кожної партії здійснюється відповідачем шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок позивача в строки, обумовлені сторонами у специфікаціях (додаткових угодах) до договору.

Зазначений в договорі товар відвантажується вантажовідправником залізничним транспортом. Умови поставки обумовлюються сторонами у специфікаціях (додаткових угодах). Датою поставки товару від позивача до відповідача вважається дата календарного штемпелю залізничної станції відправника по залізничній накладній, яка свідчить про прийом вантажу до перевезення Сторони обумовлюють, що право власності , а також всі ризики втрати або пошкодження на партію товару, яка поставляється по договору, переходять від позивача до відповідача з моменту (дати) поставки партії товару (п. 4.1. договору).

В специфікаціях які є невід'ємною частиною договору, сторонами узгоджено строк поставки вугілля.

Згідно п. 4.5. договору, після поставки товару сторони оформлюють акт прийому - передачі товару, який підтверджує кількість переданого позивачем та прийнятого відповідачем товару. У випадку непідписного сторонами акту, доказом поставки товару вважається залізнична накладна, якщо інша кількість не встановлена актами про приймання товару, складеним у відповідності з договором.

Як вбачається з матеріалів справи, за час дії договору поставки № 3619С від 13.03.2014 року, ДП "Вугілля України" поставило, а ТОВ "САВІ" прийняло вугільну продукцію загальною вартістю 144 596 079,74 грн. (сто сорок чотири мільйона п'ятсот дев'яносто шість тисяч сімдесят дев'ять) з ПДВ., що підтверджується підписаними актами приймання передачі вугільної продукції.

Акти приймання передачі підписані сторонами та підтверджують факт прийняття відповідачем продукції без жодних зауважень та претензій.

Відповідно до специфікацій сторони узгодили, що оплата за поставлений товар здійснюється шляхом прямого перерахування грошових коштів на рахунок позивача протягом 30 банківських днів від дати поставки товару.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково, сплативши 58 000 000 грн. Внаслідок цього у нього виникла заборгованість за отриманий товар на загальну суму 86 596 079,74 грн.

У зв'язку з цим, позивач на адресу відповідача надіслав претензію (вих. № 12135/10 від 08.09.2014 р.) з вимогою погасити існуючу заборгованість.

Відповідач вимогу позивача про оплату боргу залишив без задоволення.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України зазначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Після порушення провадження у справі відповідач погасив основний борг за договором поставки № 3619С від 31.03.2014 р., перерахувавши на розрахунковий рахунок позивача 15000000 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1492 від 27.11.2014 р.

Крім того, позивач надав підписані сторонами та завірені печатками сторін Акти прийому передачі від 20.11.2014 р, відповідно до яких ДП "Вугілля України" передає, а ТОВ "САВІ" приймає коригування по кількості вугілля на загальну суму 20402,11 грн.

За таких обставин провадження у справі в частині стягнення основного боргу за договором поставки № 3619С від 31.03.2014 р., в сумі 15020402,11 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України через відсутність предмету спору.

Факт наявності заборгованості в сумі 71 575 677,63 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" перед Державним підприємством "Вугілля України" підтверджений належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості не сплаченого за договором поставки № 3619С від 31.03.2014 р., товару в розмірі 71 575 677,63 грн. законні, обґрунтовані, а тому підлягають задоволенню.

Частиною 1 статі 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, завдатком та інше.

Частиною 1 статі 230 Господарського кодексу України встановлено, що у випадку порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарських обов'язків, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню).

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до умов договору позивачем на суму заборгованості була нарахована пеня за загальний період з 06.05.2014р. по 21.10.2014р. розмірі 1 391 593,40 грн.

Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно із ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Відповідно до п. 6.7 договору, просрочка оплати товару тягне за собою право позивача стягнути пеню з відповідача із рахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочки від загальної суми заборгованості за кожний день прострочки.

Судом перевірено розрахунок позивача та встановлено, що вимога позивача про стягнення 1 391 593,40 грн. пені за неналежне виконання умов договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право вимоги про сплату 3% річних та інфляційних витрат є правовими наслідками прострочення боржником грошового зобов'язання, способом захисту майнового права та інтересу позивача, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Таким чином, позивачем правомірно нараховані індекс інфляції в розмірі 2 204 418,02 грн. та 334703,74 грн. трьох відсотків річних.

Перевіривши розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство", судом встановлено що в межах заявлених вимог розрахунки зроблені вірно, а тому вимоги щодо стягнення 3 % річних в сумі 334 703,74 грн. та 2 204418,02 грн. інфляційних витрат судом задовольняються.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Таким чином позов слід задовольнити частково.

Згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України, судовий збір, в частині задоволених вимог, слід покласти на відповідача, тому що частина боргу ним погашена після звернення позивача з позовною заявою до господарського суду.

Керуючись ст. ст. 44, 49, п. 1-1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Вугілля України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" про стягнення 90526558,90 грн. задовольнити частково.

2. В частині стягнення 15020402,11 грн. основного боргу провадження у справі припинити

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "САВІ" (830001, м. Донецьк, вул. Челюскінців, буд. 174, код ЄДРПОУ 20367116) на користь Державного підприємства "Вугілля України" (01601 м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 32709929) 71 575 677 (сімдесят один мільйон п'ятсот сімдесят п'ять тисяч шістсот сімдесят сім) грн. 63 коп. основного боргу, 1 391 593 (один мільйон триста дев'яносто одна тисяча п'ятсот дев'яносто три) грн. 40 коп. пені, 334703 (триста тридцять чотири тисячі сімсот три) грн. 74 коп. - 3 % річних 2 204 418 (два мільйона двісті чотири тисячі чотириста вісімнадцять) грн. 02 коп. інфляційних витрат, 73080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "16" лютого 2015 р.

Головуючий Н.А. Колодій

Судді Т.Г. Алейникова

А.О. Науменко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.