Постанова № 42705656, 10.02.2015, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. справа № 809/1100/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Драгомирецького І.М.,

представника позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс" - Сохана В.Є.,

представника відповідача: Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції - не з'явився,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: гаражного кооперативу "Соколи" - не з'явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс" до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області, треті особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача гаражний кооператив "Соколи", ОСОБА_2, про визнання недійсним і скасування рішення №2743393 від 31.05.2013 року та зобов'язання до вчинення дій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс" (надалі по тексту також - позивач, ТзОВ "Х-Адванс") звернулося в суд з адміністративним позовом до Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Івано-Франківської області (надалі по тексту також - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - гаражний кооператив "Соколи" (надалі по тексту також - ГК "Соколи"), ОСОБА_2, про визнання недійсним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №2743393 від 31.05.2013 року та здійсненого на його підставі запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідного запису до останнього.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем, всупереч вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та "Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року №703, проведено державну реєстрацію права власності на гараж АДРЕСА_2, за громадянином ОСОБА_2 без відповідної на те дозвільної документації, за відсутності декларації Інспекції державного архітектурного будівельного контролю про готовність об'єкта до експлуатації, не зареєстрованого речового права заявника на земельну ділянку та витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку. Поданий ОСОБА_2 до відповідача пакет документів не відповідає затвердженому обов'язковому переліку, необхідному для проведення первинної державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки, гараж АДРЕСА_2, реєстраційні дії щодо якого є предметом оскарження, розташований на земельній ділянці, загальною площею 6,2207 га, що належить позивачу на праві приватної власності, згідно з Державним актом серія ЯМ №657804, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за №261010002000107 від 25.10.2012 року, таке рішення підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація скасуванню шляхом внесення відповідних записів про це до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові та додаткових письмових поясненнях, долучених до матеріалів справи. Просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, проте надав суду письмове заперечення на адміністративний позов, в прохальній частині якого, просив здійснювати подальший розгляд справи без участі уповноваженого представника (том 1 а.с. 84-87).

Заперечення проти позову мотивував тим, що при реєстрації майна (гаражу) на спірній земельній ділянці, державному реєстратору було надано достатній перелік документів для здійснення державної реєстрації нерухомого майна, обґрунтовував правомірність оскаржуваних реєстраційних дій, посилаючись на лист Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за №165/06-15-13 "Щодо видачі свідоцтв про право власності на нерухоме майно у зв'язку із набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна", а також необхідністю врахування, при проведенні реєстраційних дій, законодавства, що діяло на час будівництва об'єкта нерухомого майна. Додатково зазначив, що оскільки об'єкт нерухомого майна, збудований до 01.01.2013 року в результаті діяльності гаражного кооперативу, державна реєстрація прав з видачею свідоцтва про право власності на гараж проводилася на підставі заяви члена відповідного кооперативу, до якої додавалася довідка кооперативу про членство в ньому та про повне внесення таким членом пайового внеску. З приводу вимог про зобов'язання забезпечити внесення до Державного реєстру прав відповідного запису про скасування відомостей у останньому, звернув увагу суду на те, що з цього приводу позивач до відповідача не звертався. За наведених підстав просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Третя особа - ОСОБА_2 10.02.2015 року в судове засідання не з'явився. Поштове відправлення із відміткою поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання" 10.02.2015 року повернулося на адресу суду разом із копією ухвали суду про призначення справи до розгляду та повісткою про виклик до суду (том 2 а.с. 104). Згідно із даних Управління державної міграційної служби України в Івано-Франківській області станом на 02.02.2015 року місце проживання відповідача значиться: АДРЕСА_1 (том 2 а.с. 102), тобто адреса, за якою відправлено судову повістку.

За змістом вимог частини 11 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Представник третьої особи - гаражного кооперативу "Соколи" в судове засідання, призначене на 10.02.2015 року, не з'явився, хоча про дату час та місце проведення судового засідання у відповідності до вимог частини 3 статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України належним чином повідомлений, про що в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (том 2 а.с. 94). Причини неявки в судове засідання не повідомив із клопотаннями про відкладення розгляду справи, чи розгляду справи без його участі представник гаражного кооперативу до суду не подавав.

З урахування того, що неявка належним чином повідомленої про час, дату та місце розгляду справи, третьої особи, не перешкоджає подальшому розгляду справи, а також на наявність в матеріалах адміністративної справи письмового заперечення гаражного кооперативу "Соколи", суд продовжено подальший розгляд справи за такої явки сторін.

Відповідно до поданого письмового заперечення по справі гаражний кооператив "Соколи" вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем первинно не доведено факту порушення оскаржуваним рішенням відповідача своїх прав, свобод та законних інтересів в частині користування, володіння і розпорядження спірною земельною ділянкою (том 1 а.с. 35-41). Натомість право користування земельною ділянкою гаражного кооперативу "Соколи" підтверджувалося договором оренди землі по АДРЕСА_2 з цільовим призначенням для обслуговування гаражів від 16.03.2006 року, укладеного терміном на один рік, який є правомірним та ніким не скасованим. Крім цього, вважає помилковим твердження позивача, про те, що гараж повинен був бути обов'язково прийнятий в експлуатацію в установленому законодавством порядку, обґрунтовуючи це тим, що в спірному випадку мала місце державна реєстрація права власності на нерухоме майно, яке член гаражного кооперативу вніс в якості свого пайового внеску при вступі до ГК "Соколи", а жодних доказів, які б підтверджували факт самочинного будівництва спірного гаражу у позивача не має. З підстав, наведених в запереченні, просив в задоволенні позову відмовити.

З приводу залучення в якості другого відповідача державного реєстратора Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції Благого Андрія Михайловича, який прийняв оскаржуване рішення, суд зазначає, що згідно даних офіційного веб-сайта Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на час розгляду справи зазначена особа вже не числиться серед державних реєстраторів реєстраційних служб районних, міських, міськрайонних управлінь юстиції Івано-Франківської області (http://obljustif.gov.ua/wp-content/uploads/2013/11/D.r.yur.osib-ta-fiz-osib-pidpr-5.11.2013.pdf).

Відтак, відсутні правові підстави вирішувати питання про залучення Благого А.М. до участі в розгляді справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Як з'ясовано у відповідності до витягу з Інформаційної довідки №10597512 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 10.10.2013 року, 25.05.2013 року державним реєстратором: Благим Андрієм Михайловичем проведено державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна: гараж; адреса: АДРЕСА_2, форма власності: приватна, розмір частки: 1/1, власник: ОСОБА_2 (том 1 зворотній бік а.с. 7).

В судовому засіданні встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що реєстраційні дії проводилися на підставі документів, відображених в картці прийому заяви №2583479 (том 1 а.с. 108): заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №3795 від 25.05.2013 року, реєстраційний №1305419 (том 1 а.с. 89); квитанцій про оплату державного мита №ПН15752 та №15712 від 22.05.2013 року (том 1 а.с. 90-91); копій паспорта та картки платника податків ОСОБА_2 (том 1 а.с. 92-93); копій паспорта та картки платника податків представника ОСОБА_4 (том 1 а.с. 94-95); копії технічного паспорту від 11.04.2013 року на гараж АДРЕСА_2 (том 1 а.с105-107); витягу із протоколу №7 від 31 березня 2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу "Соколи" (том 1 а.с. 907); довідки №46/01-04 від 11.04.2013 року Гаражного кооперативу "Соколи" про право власності на гараж АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 96); витягу з угоди про надання послуг адвокатом від 11.04.2013 року (том а.с. 98). Окрім вищенаведених документів представником відповідача надано суду копію договору оренди землі від 16.03.2006 року з додатками (том 1 а.с. 99-104), проте сам договір не був відображений в картці прийому заяви №2583479 від 25.05.2013 року серед документів, на підставі яких проводилися оскаржувані реєстраційні дії (том 1 а.с. 108).

31.05.2013 року, за результатами розгляду заяви та доданих документів відповідачем прийнято рішення №2743393 про державну реєстрацію права власності форма власності: приватна, розмір частки: 1/1 на гараж, що розташований: АДРЕСА_2 за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1 (том 1 а.с. 116), на підставі якого видано Свідоцтво про право власності, індексний номер та витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №4198996 від 31.05.2013 року (том 1 а.с. 115, 117-118).

Досліджуючи доводи сторін і вирішуючи спір по суті суд зазначає наступне

Згідно із статтею 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Одним із шляхів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки є визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Аналогічне право оскаржити до суду дії державного реєстратора визначено частиною другою статті 30 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації, визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-ІV від 01.07.2004 року, із змінами та доповненнями (надалі по тексту також - Закон №1952). Також, при розгляді та вирішенні даної адміністративної справи до спірних правовідносин слід застосовувати Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядок надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 року, в чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі по тексту також - Порядок №703).

Відповідно до частини другої статті 9 Закону №1952 державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону.

Частиною третьою статті 17 Закону №1952 передбачено, що документи, які встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 26 Порядку №703 для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно та інші документи, визначені цим Порядком.

Пунктом 27 Порядку №703 передбачений загальний перелік документів, що можуть підтверджувати виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

На підставі поданих суду документів встановлено, що до дати реєстрації права власності на гараж АДРЕСА_2, якою є 31 травня 2013 року, жодних реєстраційний дій щодо оформлення права власності на гаража АДРЕСА_2 не проводилося. А отже, гараж АДРЕСА_2 підлягав первинній державній реєстрації і на вказані правовідносини поширювалися вимоги пункту 46 Порядку №703.

Так, пунктом 46 Порядку №703 передбачено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 28, 29 і 31 цього Порядку, подає до органові державної реєстрації прав, зокрема, документ, що посвідчує речове право на земельну ділянку (крім випадків реконструкції квартири, житлового або нежитлового приміщення); витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Виключення стосується житлових чи нежитлових приміщень, які є складовими частинами інших житлових будинків, будівель, споруд (їх окремих частин), в яких вони розташовані. З огляду на те, що гараж АДРЕСА_2, державна реєстрація прав на який оскаржується є окремим об'єктом нерухомого майна, який встановлено безпосередньо на землі, а не розташовано в якійсь окремій будівлі чи споруді, про що свідчать виданий технічний паспорт, виключення щодо обов'язковості реєстрації речового права на земельну ділянку не стосується цього конкретного випадку.

Таким чином, судом встановлено відсутність при проведенні оскаржуваної реєстрації документу, що посвідчує речове право заявника на земельну ділянку і витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (у разі, коли в документі, що посвідчує речове право на земельну ділянку, відсутні відомості про її кадастровий номер).

Поданий відповідачу договір оренди землі від 16.03.2006 року не містить відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, та що є суттєвим, укладений строком на 1 (один) рік, а відтак на момент вчинення реєстрації права власності на гараж АДРЕСА_2 втратив чинність.

З даного приводу є слушними пояснення представника позивача про те, що згідно вимог Закону України "Про оренду землі", в редакції чинній на час завершення дії договору оренди у спірних відносинах, дія договору оренди землі гаражного кооперативу "Соколи" припинена в 2007 році у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Крім цього, судом встановлено, що договір оренди землі від 16.03.2006 року не передбачав права забудови а ні для гаражного кооперативу "Соколи", а ні для його членів. Згідно пункту 1.2 договору цільовим призначенням земельної ділянки визначено - обслуговування гаражів, і використання земельної ділянки виключно згідно її цільового призначення було одним з основних зобов'язань орендаря (підпункту 2.5.1), а згідно підпункту 2.5.2 договору, орендар також зобов'язувався додержуватися вимог законодавства та місцевих правил забудови населених пунктів.

Відсутність, на момент вчинення відповідачем спірних реєстраційних дій, будь-яких документів, які б могли підтвердити наявність у третіх осіб речового права на земельну ділянку додатково підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24 жовтня 2013 року в справі №909/538/13 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.03.2014 року), згідно з якою гаражному кооперативу "Соколи" відмовлено в укладенні додаткової угоди оренди земельної ділянки по АДРЕСА_2, а також постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року в справі №909/837/13 (залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 31.04.2014 року), якою залишено в силі рішення господарського суду Івано-Франківської області, згідно з яким відмовлено в задоволенні позову гаражного кооперативу "Соколи" про визнання за гаражним кооперативом "Соколи" права на користування земельною ділянкою площею 6,2207 га для колективного гаражного будівництва, що знаходиться по АДРЕСА_2 (том 1 а.с. 157-169).

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до приписів пункту 4 Порядку №703, у разі коли законодавством встановлено вимогу щодо прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація права власності на нього проводиться після прийняття такого об'єкта в експлуатацію в установленому законодавством порядку. Аналогічна умова державної реєстрації міститься в абзаці 2 статті 5 Закону №1952.

З врахуванням наведених правових норм щодо обов'язковості прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна як передумови державної реєстрації права власності на нього, абзацом 5 пункту 46 того ж Порядку №703, визначено, що для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заявник, разом з іншими документами, подає органові державної реєстрації прав документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Аналогічна передумова державної реєстрації прав на нерухоме майно містилась і в законодавстві, яке діяло до прийняття вище згаданих нормативно-правових актів.

Так, пунктом 1.6 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5, прямо була визначена загальна вимога, згідно якої реєстрації підлягали права власності виключно на об'єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та, які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.

Згідно із статтею 32 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011 року, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, усі об'єкти будівництва поділяються на І, II, III, IV і V категорії складності. Категорія складності об'єкта будівництва визначається відповідно до державних будівельних норм та стандартів на підставі класу наслідків (відповідальності) такого об'єкта будівництва.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до І - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації. Форма декларації про готовність об'єкта до експлуатації, порядок її подання і реєстрації визначаються Кабінетом Міністрів України. Частиною другої цієї ж статті Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи посилання третьої особи - гаражного кооперативу "Соколи" про будівництво гаражу АДРЕСА_2, ще в 2006 році, слід зауважити, що обов'язковість прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів до моменту державної реєстрації речових прав на них була визначена і раніше діючими нормативно-правовими актами.

Одним з основних таких документів був Закон України "Про планування і забудову територій" від 20.04.2000 року, із змінами і доповненнями, згідно якого прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта посвідчувалося:

з 29.09.2004 року по 01.01.2009 рік - Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, затверджений органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та зареєстрованим в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт;

з 01.01.2009 року до 30.04.2011 року - виданим Держархбудінспекцією та її територіальними органами Сертифікатом відповідності.

Всі вище перелічені документи, якими посвідчувався факт прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, як і всі правовстановлюючі документи, що посвідчують речове право на земельну ділянку - підлягають окремій обов'язковій державній реєстрації і набувають чинності лише після проведення такої.

Судом встановлено, що при проведенні державної реєстрації відповідачу не подавалися документи, які б підтверджували факт введення гаражу АДРЕСА_2 в експлуатацію. Суду не надано вказаних документів, чи будь-яких інших підтверджуючих документів про введення об'єкту в експлуатацію, в тому числі й згідно із законодавством, що діяло у 2006 році.

З приводу даного питання, слід також зазначити, що постановою Вищого господарського суду України від 29.04.2014 року у справі №909/837/13 за позовом гаражного кооперативу "Соколи", Вовчинецької сільської ради, акціонерного товариства відкритого типу "Родон", товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс", Івано-Франківської міської ради про визнання права на користування земельною ділянкою встановлено, що здійснена забудова спірної земельної ділянки членами ГК "Соколи" суперечить статтям 24, 29 Закону України "Про планування і забудову територій" (який діяв на момент забудови), згідно з нормами яких фізичні та юридичні особи могли здійснювати будівництво об'єктів містобудування виключно на земельних ділянках, що належали їм на праві власності чи користування (з урахуванням вимог статей 125, 126 Земельного кодексу України, які визначають форми правовстановлюючих документів та обов'язковість їх державної реєстрації), і виключно на підставі дозволу виконавчого органу відповідної ради на будівництво об'єкта містобудування та дозволу на виконання будівельних робіт отриманого в місцевих органах ДАБК (том 1 а.с. 169). Обставин та доказів наявності у ГК "Соколи" чи його членів будь-якого з вище вказаних документів на будівництво гаражів не доведено.

Відтак, вказані обставини в силу вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України не доказуються при розгляді даної справи.

Таким чином, у зв'язку із відсутністю будь-яких документів, які б підтверджували введення в експлуатацію гаража АДРЕСА_2 відповідачем порушено вимоги пунктів 4 та 46 Порядку №703, у спосіб здійснення державної реєстрації прав на гараж АДРЕСА_2, який не введений в експлуатацію у визначеному законом порядку.

Згідно із Довідкою про право власності на гараж №46/01-04 від 11.04.2013 року, яка видана гаражним кооперативом "Соколи", гараж АДРЕСА_2 дійсно належить ОСОБА_2 на праві власності та збудований в 2006 році. Водночас, згідно з Витягом із протоколу №7 від 31.03.2013 року про затвердження списку членів/асоційованих членів гаражного кооперативу "Соколи" - ОСОБА_2, вступив до кооперативу лише 31.03.2013 року.

З огляду на вищенаведене, на момент будівництва гаражу АДРЕСА_2 третя особа - ОСОБА_2, не був учасником кооперативу, а став ним тільки через 7 (сім) років.

Доводи третьої особи - гаражного кооперативу "Соколи" про те, що ОСОБА_2, 07.04.2006 року вступив в члени кооперативу та передав належний йому гараж АДРЕСА_2, в пайовий фонд гаражного кооперативу "Соколи", потім припинив членство у зв'язку із ліквідацією ГК "Соколи", а 31.03.2013 року поновив своє членство в кооперативі, спростовуються наступними доказами та встановленими судом обставинами.

Так, згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 22.12.2010 року, починаючи з березня 2006 року всього членів кооперативу було 55 чоловік, розмір внеску до статутного фонду - 0,00 гривень (том 1 а.с. 202-205).

Додатком №1 до діючої нової редакції Статуту ГК "Соколи" станом на 17.03.2006 року складений список засновників кооперативу в кількості 55 чоловік, серед яких ОСОБА_2 не числився (том 1 а.с. 201).

Відповідно до інформації з Єдиного Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що зазначена на офіційному сайті Державного підприємства "Інформаційно-ресурсний центр" станом на момент розгляду даної адміністративної справи, чисельність членів ГК "Соколи" з моменту створення останнього залишалася не змінною - 55 чоловік, розмір внеску до статутного (пайового) фонду - 0,00 гривень.

Згідно з частиною першою статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" №755-IV від 15.05.2003 року, із змінами та доповненнями, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Частиною третьою цієї ж статті Закону передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

З огляду на вищенаведене, твердження третьої особи - ГК "Соколи" про прийняття нових його членів чи в 2006 році, чи в 2013-му році не підтверджуються відомостями, які містяться в Єдиному Державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а відтак не можуть вважатися достовірними.

Що стосується доводів відповідача, які ґрунтуються на рекомендаціях, викладених в листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за №165/06-15-13 "Щодо видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з набуттям права власності на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна", слід зазначити наступне.

Згідно з вказаним листом, Державна реєстраційна служба України не звільняє заявника від обов'язку подати весь перелік документів, визначених пунктами 46 та 48 Порядку №703, в тому числі: документ який посвідчує речове право на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту; документ, який підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси тощо.

За змістом абзацу другого та третього пункту 1 листа, виключення з цього правила може мати місце, коли об'єкти нерухомого майна, збудовані в результаті діяльності житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, за умови, що на певну частину таких об'єктів до 01.01.2013 року оформлено та зареєстровано право власності. Лише в цьому випадку державна реєстрація могла б бути проведена на підставі вказаних відповідачем документів.

Таким чином, вказаним листом Державна реєстраційна служба України дає можливість застосування так званої "спрощеної процедури" за наявності двох умов: 1) об'єкт нерухомого майна повинен бути збудований у результаті діяльності відповідного кооперативу, в даному випадку - гаражного кооперативу "Соколи"; 2) на певну частину аналогічних об'єктів в тому ж кооперативі до 01.01.2013 року повинно бути оформлене та зареєстроване право власності в порядку, визначеному чинним законодавством.

Належних доказів будівництва спірного гаражу АДРЕСА_2 як об'єкта нерухомого майна в результаті діяльності гаражного кооперативу "Соколи" в 2006 році чи в інший час, суду не представлено, крім того сама третя особа - гаражний кооператив "Соколи" в своїх запереченнях цю обставину спростовує, пояснюючи, що гараж АДРЕСА_2 збудований самостійно ОСОБА_2 в 2006 році та внесений ним в пайовий фонд кооперативу, що свідчить про відсутність першої передумови для застосування "спрощеної процедури".

Що стосується другої умови для можливості застосування "спрощеної процедури" реєстрації, то судом встановлено та підтверджується даними Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що перші реєстраційні дії щодо реєстрації гаражів за адресою: гаражний кооператив "Соколи", м. Івано-Франківськ датовані 21.05.2013 року (том 1 а.с. 7-8), будь-якої іншої інформації чи доказів, які б ці обставини спростовували суду не представлено.

Крім цього, суд, керуючись принципом законності зазначає, що вказаний лист не має ознак нормативно-правового акту, носить рекомендаційний характер та не може застосовуватися в супереч вимог Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №703 від 22.06.2011 року (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Суд також вважає за необхідне зазначити, що будь-яких документів, які б підтверджували чи посвідчували час та спосіб придбання третьою особою - ОСОБА_2 об'єкту спірної реєстрації в гаражного кооперативу "Соколи" суду не представлено, а про їх існування не повідомлено.

За таких обставин одна з умов, яка визначена у листі Державної реєстраційної служби України від 15.04.2013 року за №165/06-15-13 не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи. Вказані ж документи ОСОБА_2 не представ державному реєстратору і в травні 2013 року.

З огляду на встановлені судом обставини, підтверджені належними доказами та вказані правові норми, суд дійшов переконання, що відповідачем здійснено державну реєстрацію права власності на гараж АДРЕСА_2, в порушення вимог Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952-ІV від 01.07.2004 року та постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Порядку надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" №703 від 22.06.2011 року, а саме: без належного документу, що посвідчує речове право на земельну ділянку; без документу, що відповідно до вимог законодавства, засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

Як наслідок суд приходить до висновку, що позов в частині визнання недійсним та скасування рішення за №2743393 від 31.065.2013 року про проведення державної реєстрації прав власності, є підставним та таким, що підлягає до задоволення.

Аналогічного правового висновку у таких спірних відносинах дійшов Львівський апеляційний адміністративний суд в ухвалі від 18.12.2014 року у справі №876/6528/14 і Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.01.2015 року у справі №К/800/3082/15.

З приводу позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача забезпечити внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно відповідного запису про скасування державної реєстрації речових прав на гараж, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 за суб'єктом ОСОБА_2, то слід зазначити наступне.

Відповідно до вимог пункту 2.6 розділу ІІ наказу Міністерства юстиції України "Про затвердження Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно" №3502/5 від 12.12.2011 року, державний реєстратор, який провів державну реєстрацію прав, на підставі рішення суду про скасування державної реєстрації прав, що набрало законної сили, приймає рішення щодо внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав.

Як наслідок, суд приходить до висновку, що вказана вимога заявлена передчасно, так як обов'язковою умовою, прийняття реєстратором рішення про внесення до Державного реєстру прав на нерухоме майно, запису про скасування державної реєстрації, є наявність судового рішення про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили та звернення особи із таким рішенням. Оскільки, на час розгляду даної справи у позивача відсутнє таке рішення суду, а також, позивач не звертався із відповідною вимогою до відповідача, то суд приходить до висновку, що в цій частині заявлений адміністративний позов не підлягає до задоволення.

Згідно частини 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Враховуючи дане положення, з Державного бюджету України на користь ТзОВ "Х-Адванс" підлягає стягненню 36,54 гривень судового збору, сплаченого згідно наявної в матеріалах справи квитанції за №1418 9 4 від 03.04.2014 року.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати рішення №2743393 від 31.05.2013 року державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Івано-Франківського міського управління юстиції в Івано-Франківській області про проведення державної реєстрації прав власності на гараж, що розташований: АДРЕСА_2 за суб'єктом: ОСОБА_2, податковий номер НОМЕР_1, відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Х-Адванс" (ідентифікаційний код 37944390, вул. Вовчинецька, 225, м. Івано-Франківськ) частину судових витрат із сплати судового збору в сумі 36 (тридцять шість) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки, сплачених згідно квитанції №1418 9 4 від 03.04.2014 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Складання постанови в повному обсязі було відкладено на 4 дня, у зв'язку із чим постанова в повному обсязі виготовлена 14.02.2015 року.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.