Ухвала суду № 42705142, 19.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2015 року м. Київ К/9991/71579/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційні скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010

у справі № 2а-9601/08/1570

за позовом Приватного підприємства «Господарь»

до 1. Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси

2. Головного управління Державного казначейства України в Одеській області

про визнання дій протиправними, визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010, позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 12.08.2008 № 000062350/0, від 05.08.2008 № 0000292350/0 та від 19.09.2008 № 0000472350/0. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 12.08.2008 № 000062350/0, від 05.08.2008 № 0000292350/0 та від 19.09.2008 № 0000472350/0. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Господарь» бюджетне відшкодування з податку на додану вартість у сумі 810490 грн.

ДПІ у Малиновському районі м. Одеси та ГУ Державного казначейства України в Одеській області подали касаційні скарги, в яких просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилаються на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.7.1, п.п. 7.7.2, п.п. 7.7.3 та п.п. 7.7.7 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 219, 228 Цивільного кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційних скарг, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ПП «Господарь» в листопаді 2007 подало до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за жовтень 2007 року, у якій заявлено до бюджетного відшкодування податок на додану вартість в сумі 810490 грн.

Актами перевірки позивача ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 31.01.2008 № 13/23 200/31390566 та від 19.09.2008 № 125/23 210/31390566 зафіксовано порушення п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало в неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування за жовтень 2007 року податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ МНДВО «Прогрес» та ТОВ МТД «Камелот-Сервіс» через непідтвердження сплати податку на додану вартість до держбюджету вказаними контрагентами.

На підставі акту перевірки від 31.01.2008 № 13/23 200/31390566 та від 19.09.2008 № 125/23 210/31390566 прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.08.2008 № 0000062350/0 та від 05.08.2008 № 0000292350/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 203747 грн. та 15711,67 грн., відповідно.

Актом перевірки позивача ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 05.08.2008 № 91/23 210/31390566 зафіксовано порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п. 7.7.1 та п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, що полягало в неправомірному заявленні до бюджетного відшкодування за жовтень 2007 року податку на додану вартість за операціями з ТОВ МНДВО «Прогрес» та ТОВ МТД «Камелот-Сервіс», які, на думку відповідача, не мають реального характеру та не використовувались в господарській діяльності ПП «Господарь». В обґрунтування своєї позиції посилається на наявність у ТОВ МНДВО «Прогрес» кредиторської заборгованості та відсутність доказів щодо відвантаження придбаного у ТОВ МТД «Камелот-Сервіс» товару.

На підставі акту перевірки від 19.09.2008 № 125/23 210/31390566 прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.09.2008 № 0000472350/0 про зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 591031,33 грн.

Таким чином, заявлене позивачем бюджетне відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2007 року в загальній сумі 810490 грн. ДПІ у Малиновському районі м. Одеси було зменшено на підставі рішень від 12.08.2008 № 0000062350/0, від 05.08.2008 № 0000292350/0 та від 19.09.2008 № 0000472350/0.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Порядок визначення сум податку, що підлягають віднесенню до податкового кредиту, відшкодуванню з Державного бюджету України, регламентований п. 7.4, п. 7.5, п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) (далі - Закону), якого платник податків зобов'язаний дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (робіт, послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Судами попередніх інстанцій не встановлено жодного фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на податковий кредит та на отримання бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо фактичного вчинення господарських операцій з вказаними контрагентами, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. В подальшому придбаний позивачем товару був експортований.

Суд касаційної інстанції визнає правильною позицію судів попередніх інстанцій про виникнення у позивача права на податковий кредит за першою із подій, визначених у п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату послуг.

Виходячи з положень п.п. 7.2.6. п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», за якими підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), та п.п. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 вказаного Закону, який забороняє включати до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними, виписана податкова накладна, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є розрахунковим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і підтверджує податковий кредит покупця, у даному випадку, на дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату робіт.

Враховуючи викладене, податкова накладна видається не тільки при фактичній передачі продавцем товарів (робіт, послуг), а і при здійсненні авансового платежу за товар.

Не можна погодитися з доводами податкової інспекції, викладеними у касаційній скарзі, щодо порушення судами попередніх інстанцій вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до абзаців 1 та 2 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР ( у редакції Закону України від 25.03.2005 р. № 2505-IV) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Абзацом 4 п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 вказаного закону визначено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З наведених норм Закону випливає, що право на податковий кредит у платника виникає у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, і не залежить від того чи такі товари та послуги почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду

Таким чином, платник податку вправі нараховувати податковий кредит у випадку сплати (нарахування) податку при придбанні товару (послуг), які призначаються ним для використання в оподатковуваних операціях.

Проведення платником податку у звітному періоді авансових платежів за товари (послуги), що придбаваються, зі сплатою податку на додану вартість постачальнику, без отримання на кінець такого звітного періоду таких товарів, само по собі не свідчить про їх придбання без мети використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Зважаючи на викладене, діючи у межах перегляду справи судом касаційної інстанції, визначених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси та Головного управління Державного казначейства України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01.06.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.10.2010 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун