Ухвала суду № 42704987, 22.01.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" січня 2015 р. м. Київ К/9991/34597/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Блажівської Н.Є.

Карася О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці

на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2011 року

у справі № 2а/0270/304/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармавін»

до Державної податкової інспекції у м. Вінниці

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фармавін» (далі - ТОВ «Фармавін»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Вінниці (далі - ДПІ у м. Вінниці; відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000142310 від 19 січня 2011 року та № 0000132310 від 19 січня 2011 року.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.

Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2011 року апеляційну скаргу ТОВ «Фармавін» задоволено повністю. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000142310 від 19 січня 2011 року та № 0000132310 від 19 січня 2011 року.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, відповідач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2011 року та залишення без змін постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Фармавін» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 липня 2009 року по 30 вересня 2010 року, за результатами якої складено акт № 6/2301/36604208 від 04 січня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000132310 від 19 січня 2011 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 9 203,00 грн. (7 362,00 грн. - основний платіж, 1 841,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), та податкове повідомлення-рішення № 0000142310 від 19 січня 2011 року, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 26 364,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 6 591,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку з неправомірним включенням витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у загальному розмірі 75 229,00 грн., непідтверджених відповідними первинними документами, до складу валових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач щодо виявленого порушення податкового законодавства не заперечував, а помилкове оформлення контролюючим органом актів індивідуальної дії (з порушенням форми) не може свідчити про неправильність визначення податкового зобов'язання.

Суд апеляційної інстанції, в свою чергу, скасовуючи рішення Вінницького окружного адміністративного суду та задовольняючи позов, дійшов висновку про те, що, оскільки на момент складання контролюючим органом податкових-повідомлень рішень був чинний Закон № 334/94-ВР, який не входить до переліку нормативних актів, визначеного пунктом 5 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних актів індивідуальної дії; далі - ПК України), то за дане порушення не можуть бути визначені штрафні санкції на підставі статті 123 ПК України.

На переконання колегії суддів, висновки як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції є необґрунтованими, виходячи з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину 1 статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм податкового законодавства, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника, слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Таким чином, оцінка правомірності поведінки платників податків здійснюється на підставі норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, що діяло на момент вчинення відповідних дій. Водночас заходи відповідальності, які підлягають застосуванню за вчинені платниками податків порушення, повинні визначатись згідно з нормативно-правовими актами, чинними на час виникнення відповідних правовідносин, тобто на час застосування відповідальності, зокрема, винесення відповідних податкових повідомлень-рішень.

При цьому слід враховувати, що відповідно до частини 2 статті 58 Конституції України ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

З викладеного випливає, що врегульоване законом правило поведінки визначається тим нормативно-правовим актом, який був чинним на час вчинення відповідної дії (бездіяльності).

Відповідно зміст правовідносин, зокрема, прав та обов'язків особи, не може змінюватись разом із зміною законодавчих норм. Отже, склад правопорушення та відповідальність за його вчинення визначаються за змістом тих законодавчих норм, які були чинними на час вчинення відповідного правопорушення та не можуть бути змінені разом із зміною законодавчих норм (зокрема, в разі втрати чинності нормативно-правовим актом або набрання чинності новим нормативно-правовим актом, який регулює ті самі суспільні відносини).

Водночас зворотна дія нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми застосовуються до правовідносин, які існували до набрання ним чинності, тобто приписи нового нормативно-правового акта змінюють правило поведінки, яке було встановлено попередніми нормативно-правовим актами.

Якщо ж новий нормативно-правовий акт не змінює закріплені у попередніх нормах правила поведінки (тобто попередній та новий нормативно-правові акти однаково визначають зміст прав та обов'язків суб'єктів відносин), зворотна дія нормативно-правового акта не має місця.

Зокрема, відсутня зворотна дія нормативно-правового акта в тому разі, якщо попередній та наступний нормативні акти місять тотожні склади правопорушення.

При цьому кваліфікація дій порушника повинна відбуватись з посиланнями на норми того нормативного акта, який був чинним на момент вчинення відповідних дій.

Виходячи з викладеного, за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності ПК України, може бути застосовано відповідальність, передбачену цим Кодексом, у тому разі, якщо їх склад є тотожним зі складом правопорушення, визначеним ПК України.

Щодо розміру штрафних санкцій, які можуть бути застосовані за правопорушення, вчинені до набрання чинності ПК України, але виявлені після 01 січня 2011 року, варто враховувати, що до 06 серпня 2011 року, тобто до набрання чинності пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX ПК України, були відсутні норми, які б прямо встановлювали необхідність застосування штрафних санкцій за виявлені у 2011 році податкові порушення у розмірах, встановлених ПК України. Тому до 06 серпня 2011 року заходи відповідальності, передбачені ПК України, могли бути застосовані за порушення, вчинені до набрання ним чинності, лише в тому обсязі, в якому вони не перевищували попередні санкції за ті самі діяння.

Так само не могли бути застосовані більші розміри відповідальності, встановлені попереднім нормативним актом. Зазначене пояснюється тим, що застосуванню підлягає той нормативно-правовий акт, який є чинним на момент застосування заходів відповідальності, і якщо таким актом підвищеного розміру санкцій не передбачено, то і не може бути застосовано відповідних санкцій.

Таким чином, з урахуванням вимог статті 58 Конституції України до податкових порушень, вчинених до набрання чинності ПК України, але виявлених з 01 січня 2011 року до 06 серпня 2011 року, може застосовуватись найнижчий із тих обсягів відповідальності, що передбачені Законом України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» або ПК України.

Отже, оскільки, викладене вище не враховано судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належно оцінити докази і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити частково.

Скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2011 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Блажівська Н.Є.

Карась О.В.