Рішення № 42702664, 10.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/593/15 Справа № 199/9826/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л. Г. Доповідач - Повєткін В.В.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

Головуючого судді: Повєткіна В.В.

суддів: Рудь В.В., Ткаченко І.Ю.

при секретарі: Левцунову І.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2014 року

за позовом Публічного акціонерного товариства "ДельтаБанк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності, третя особа: Державна реєстраційна служба України,

за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" про визнання недійсним кредитного договору та стягнення коштів, -

В с т а н о в и в :

У вересні 2013 року ПАТ "ДельтаБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності посилаючись на те, що 15.05.2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та відповівдачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11346513000, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 62.000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення 14.05.2037 року. В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між відповідачем та АКІБ "УкрСиббанк" був укладений договір іпотеки № 11346513000/11346529000/2/3. Згідно з умовами зазначеного договору в іпотеку передана квартира по АДРЕСА_1, загальною площею 54,2 кв.м. житловою - 32,3 кв.м. При цьому сторони дійшли згоди, що вартість предмету іпотеки становить 368.650,00 грн. Відповідач належним чином не виконує умови вказаного кредитного договору, порушує графік погашення кредиту та сплати процентів у встановлені кредитним договором терміни, у зв'язку з чим загальна заборгованість по кредиту становить 75.853,43 долара США, що складає 606.296,47 грн. 08.12.2011 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір відступлення права вимоги за вищезазначеним кредитним договором. У зв'язку з чим до позивача перейшло право вимоги, що виникло з кредитного договору та договору іпотеки у обсязі та на умовах, що існувало у первісного кредитора. Позивач просив суд в рахунок виконання зобов'язання за кредитним договором № 11346513000 від 15.05.2008 року у розмірі 606.296,47 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру по АДРЕСА_1; визнати за ПАТ "Дельта Банк" право власності на предмет іпотеки; припинити право власності ОСОБА_2, як іпотекодавця, на зазначену квартиру, а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по справі (т.1 а.с.3-6).

У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом до ПАТ "ДельтаБанк" про визнання недійсним кредитного договору та стягнення коштів посилаючись на те, що 15.05.2008 року АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "Укрсиббанк", та ОСОБА_2 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11346513000, відповідно до якого останній отримав кредит в розмірі 62.000,00 доларів США, що в еквіваленті складало 313.100,00 грн., зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення 14.05.2037 року. На виконання умов кредитного договору позивачем за зустрічним позовом були сплачені грошові кошти у розмірі 176.231,93 грн. Відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Банком були надані кредитні кошти в іноземній валюті, тоді як гривня, як національна валюта, є єдиним законним, платіжним засобом на території України. Позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсним кредитний договір № 11346513000 від 15.05.2008 року, провести реституцію за договором шляхам стягнення з ПАТ "Дельта Банк" на його користь сплачених 176.231,93 грн., а з ОСОБА_2 стягнути на користь позивача отримані від банку 313.100,00 грн. кредитних коштів (т.1 а.с.81-84)

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпро-петровська від 03 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог та зустрічних позовних вимог відмовлено (т.2 а.с.91,92-94).

В апеляційній скарзі (т.2 а.с.98-100) ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення в межах заявлених позовних вимог, оскільки:

- кредитний договір є специфічним, а саме споживчим, тому підлягає застосуванню Закону України "Про захист прав споживачів";

- в матеріалах справи відсутні докази щодо можливості позичальника отримати кредит в національній валюті, а тому факт підписання кредитного договору не є підтвердженням згоди на отримання коштів в іноземній валюті;

- в кредитному договорі детально прописана відповідальність позичальника, але аналогічного розгорнутого опису відповідальності банку договір не містить, що є дискримінацією прав апелянта, що згідно ст.18 Закону України "Про захист прав споживача" є підставою для недійсності договору;

- суд не взяв до уваги причини невиконання умов кредитного договору, а саме позичальнику невідомі реквізити для здійснення поточних платежів.

В апеляційній скарзі (т.2 а.с.136-142) ПАТ "ДельтаБанк" просить рішення суду скасувати, як необґрунтоване і ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки:

- прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" не обмежує повноваження судів ухвалювати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки;

- на момент подачі позову діяв Закону України "Про іпотеку", тобто право звернення стягнення на предмет іпотеки виникло раніше ніж було прийнято Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", який зворотної сили не має;

- іпотекодавець, який є власником нерухомого майна, надав згоду на звернення стягнення та відчуження предмету іпотеки, про що свідчить його підпис на договорі;

- судом не встановлено чи використовується предмет іпотеки як місце постійного проживання, чи є у іпотекодавця інше нерухоме майно, що належить йому на праві власності, чи висловлює іпотекодавець свою згоду на відчуження та інші підстави для застосування Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарги є необґрунтованими і не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог та зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції встановив, що вони є необгрунтвоаними.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 15.05.2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та відповідачем був укладений договір про надання споживчого кредиту № 11346513000, відповідно до якого останній отримав кредит у розмірі 62.000,00 доларів США зі сплатою 13 % річних з кінцевим терміном повернення 14.05.2037 року (т.1 а.с.7-13).

Немає підстав вважати, що він укладений на умовах дискримінації прав споживача.

Згідно з п.1.3.1. кредитного договору сторони домовились, що у разі прострочення повернення кредиту нараховується подвійна процентна ставка на прострочену суму основного боргу.

Але як вбачається з договору, відповідач як позичальник погодився з усіма умовами кредитного договору.

Відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним у зв'язку з ненаданням банком доказів відсутності грошових коштів в гривні, оскільки кредит наданий для придбання нерухомого майна в іноземній валюті на вимогу відповідача.

Доводи апеляційної скарги щодо заборони надання споживчого кредиту в іноземній валюті не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такий кредит отриманий відповідачем до набрання чинності Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг".

Судом першої інстанції при відмові у зустрічному позові наведені правові підстави для надання кредиту в іноземній валюті на території України.

Тому колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги про необґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки доказів.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між відповідачем та АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", був укладений договір іпотеки № 11346513000/11346529000/2/3 від 15.05.2008 року, за яким в іпотеку передана квартира по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21-24).

Як встановлено судом першої інстанції, позивач є правонаступником ПАТ "УкрСиббанк" на підставі договору відступлення права вимоги за кредитними договорами та договорами іпотеки, в тому числі право вимоги за цими договорами до відповідача.

Відмовляючи банку в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за банком права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції визнав, що такі вимоги є безпідставними, оскільки не передбачені умовами договору та діючим законодавством.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду є помилковим, оскільки відповідно до роз'яснень, викладених в п.39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30.03.2012 року, з урахуванням положень ч.3 ст.33, ст.36, ч.1 ст.37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки; правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання; у зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором; тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі ч.2 ст.16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

З матеріалів справи вбачається, що за умовами договору іпотеки такі права іпотекодержателя передбачені п.5.2.1. (т.1 а.с.21-24).

Тому з рішенням суду в цій частині не можна погодитися.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та задоволення позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки немає, оскільки на час ухвалення судового рішення відсутні правові підстави для застосування положень Закону України "Про іпотеку" з врахуванням набуття чинності Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".

Відповідно до вимог ч.1 ст.1 цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; а загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом іпотеки є квартира по АДРЕСА_1, загальною площею 54,2 кв.м., в якій відповідач зареєстрований з 31.10.2008 року (т.2 а.с.156).

Відомостей про те, що у відповідача у власності знаходиться інше нерухоме житлове майно, суду не надано.

Відповідно до ч.3 ст.33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В той же час відповідно до приписів ч.4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Таким чином на період дії цього Закону у відповідності до вимог ч.1 ст.1 цього Закону положення Закону України "Про іпотеку" щодо примусового звернення стягнення на предмет іпотеки за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті, можуть застосовуватися лише за згодою іпотекодавця.

Як вбачається зі справи, відповідач, який є іпотекодавцем, при розгляді справи не надав згоди на примусове стягнення належного йому нерухомого житлового майна, що є предметом іпотеки за споживчим кредитом, наданим в іноземній валюті.

Тому доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для застосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" є необгрунтованими.

З огляду на це колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частитні відмови у задоволенні позову банку про звернення стягнення на предмет іпотеки немає.

В той же час, зважаючи на визнання судового рішення в цій частині безпідставним в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідно до роз'яснень, наданих в п.19 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" № 12 від 24.10.2008 року, підлягає зміні в частині обґрунтування відмови у задоволенні позову банку.

У зв'язку з викладеним і керуючись ст.ст.307,308,309,314,316 Цивільного процесу ального кодексу України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В :

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2014 року в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та визнання права власності змінити в частині обґрунтування відмови у позові.

В решті рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2014 року - залишити без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_2 та Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" - відхилити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2014 року - залишити без змін.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Cудді: