Постанова № 42701712, 05.02.2015, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2015 р.м. ХерсонСправа № 821/4862/1416 год. 51 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Дубровної В.А.,

при секретарі: Рябчич А.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Гончаренка А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач, УМВС України в Херсонській області), у якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить -

- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії УМВС України в Херсонській області з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій від 03.12.2014 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій;

- визнати протиправним рішення УМВС України в Херсонській області від 21.11.2011 року №2/С-84 не розглядати звернення щодо зарахування у вислугу років для призначення пенсії по лінії МВС під час виконання завдань із забезпечення режиму надзвичайного стану в Інгушській та Північно-Осетинській Республіках у внутрішніх військах МВС РФ в пільговому обчисленні один місяць служби за три, згідно пункту 9 Наказу МВС РФ №418 від 17.11.1992 року "Про соціальні гарантії військовослужбовців та особи, які направляються в зону дії надзвичайного стану на території Північно-Осетинської РСР і Інгушської Республіки";

- зобов'язати УМВС України в Херсонській області вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразку;

- зобов'язати УМВС України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 вислугу років для призначення пенсії по лінії МВС час виконання завдань з 10.12.1992 року по 13.04.1993 рік, в умовах надзвичайного стану на території Осетинської РСР і Інгушської Республіки під час проходження строкової військової служби (за призовом) в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяці.

Ухвалою суду від 05.02.2015 р. закрито провадження у справі в частині позовних вимог щодо зобов'язання УМВС України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 вислугу років для призначення пенсії по лінії МВС час виконання завдань з 10.12.1992 року по 13.04.1993 рік, в умовах надзвичайного стану на території Осетинської РСР і Інгушської Республіки під час проходження строкової військової служби (за призовом) в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяці.

Щодо інших позовних вимог, то позивач обґрунтовує їх тим, що під час проходження строкової військової служби (за призивом) у складі військової частини 3219 він у період з 10.12.1991 р. по 13.04.1993 р. за рішенням Уряду колишнього Союзу PCP перебував на території незалежних держав СРСР, Грузії, Російської Федерації та виконував спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану у складі об'єднаних сил, приданих Тимчасовій адміністрації в Північно-Осетинської PCP і Інгушської Республіці, і тому відповідно до ст. 5, п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-ХІІ від 22.10.1993 року вважає себе учасником бойових дій. Крім того, позивач вказує, що незалежно від того, що Північно - Осетинська PCP та Інгушська Республіка не включені до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року, та враховуючи його фактичну участь в контртерористичній операції Збройних Сил РФ по захисту мирного населення Північно-Осетинської PCP та приборканню конфліктуючих сторін, на його думку, є підстави для визнання його учасником бойових дій. Крім того, на думку позивача, відповідачем протиправно прийнято рішення від 08.12.2014 року № 2/7-3519 щодо відмови йому у визнанні учасником бойових дій з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, відповідач при здійснені своїх повноважень повинен був керуватись Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а не вказаною постановою КМУ, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав. Щодо вимоги про визнання протиправним рішення УКЗ УМВС України в Херсонській області від 21.11.2011 року № 2/С-84 не розглядати звернення щодо зарахування у вислугу років для призначення пенсії в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяці у зв'язку з наданням вже відповіді на аналогічне звернення, то позивач вважає його заяву від 30.10.2014 р. такою, що подана вперше, а тому відсутні підстави для її не розгляду. Позивач також вказує, що УМВС України в Херсонській області при здійснені своїх повноважень повинен дотримуватись міжнародних зобов'язань держав-учасників, на території яких військовослужбовці проходили службу, встановлених Угодою від 15 травня 1992 року щодо зарахування у вислугу років для призначення пенсій військовослужбовцям служба (на пільгових умовах) у Збройних Силах та інших військових формуваннях, а тому повинен був розглянути заяву позивача з урахуванням законодавства РФ та міжнародних зобов'язань України.

В судовому засіданні позивач підтримав вказане обґрунтування позовних вимог та просив їх задовольнити.

Відповідач заперечив проти адміністративного позову, вказавши про відсутність підстав для надання ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, оскільки норми Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не поширюються на позивача, зокрема у Переліку держав і періодів бойових дій на їх території", затвердженому вказаною Постановою КМУ від 08.02.1994 № 63, відсутні Північно-Осетинська PCP та Інгушська Республіка, що не заперечується позивачем. Крім того, відповідач вказує, що ОСОБА_1 не заперечує, що у вказаний період він не був військовим фахівцем, оскільки проходив строкову службу, що також свідчить про відсутність підстав у визнанні позивача учасником бойових дій. Відповідач також зазначає, що позовна вимога про зобов'язання УМВС вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій не підлягає задоволенню, оскільки відповідна комісія УМВС є колегіальним органом і прийняття рішення відбувається шляхом голосування, а тому УМВС можна зобов'язати вчинити дії щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 з урахування рішення суду, а не зобов'язати вчинити дії щодо визнання його учасником бойових дій. Відповідач також заперечує щодо вимоги позивача про визнання протиправним рішення УМВС України в Херсонській області від 21.11.2011 року №2/С-84 щодо не розгляду заяви про зарахування у вислугу років для призначення пенсії по лінії МВС під час виконання завдань із забезпечення режиму надзвичайного стану в Інгушській та Північно-Осетинській Республіках у внутрішніх військах МВС РФ в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяці та зобов'язання вчинити вказані дії, оскільки з аналогічними заявами позивач неодноразово звертався до УМВС та відповідними листами було надано вичерпну відповідь, зокрема листом від 20.06.2014 №2/С-40 позивачу була надана відповідь, у зв'язку з чим в порядку Закону України "Про звернення громадян" повторна заява позивача розгляду не підлягала.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вказані заперечення та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд звертає увагу на наступне.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.10.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до УМВС України в Херсонській області з заявою визнати його учасником бойових дій, видати посвідчення встановленого зразка та зарахувати відповідно підпункту 9 пункту 1 постанови КМ України № 393 від 17 липня 1992 р. " Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та і військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" у вислугу років для призначення пенсії в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяці під час виконання бойових завдань з 10.12.1992 року по 13.04.1993 р. в умовах надзвичайного стану на території Осетинської PCP і Інгушської Республіки під час проходження строкової військової служби (за призовом) та згідно пункту 9 Наказу МВС РФ № 418 від 17.11.1992 р. "Про соціальні гарантії військовослужбовців та осіб, які направляються в зону дії надзвичайного стану на території Північно-Осетинської PCP і Інгушської Республіки ".

Листом від 08.12.2014 року № 2/7-3519 УМВС України в Херсонській області повідомив ОСОБА_1 про те, що Комісія УМВС України в Херсонській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій рішенням від 03.12.2014 року відмовило у задоволені заяви щодо визнання його учасником бойових дій та видати посвідчення встановленого зразка.

Вказана відмова оформлена протоколом засідання Комісії УМВС України в Херсонській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, за №2/7-3456 від 03.12.2014 р. та вмотивована тим, що Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 " Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав і періоди бойових дій на їх території, проте Північно-Осетинська та Інгушська Республіки до даного переліку держав не входить, що виключає можливість встановлення позивача учасником бойових дій.

Перевіривши вказані дії відповідача на предмет їх узгодженості з діючим законодавством та фактичними обставинами справи, суд встановив наступне.

З 11.06.1993 р. по 29.12.2010 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ, на теперішні час є пенсіонером та отримує пенсію з 30.12.2010 р. До служби в органах внутрішніх справ, позивач 13.06.1991 р. Суворовським РВК м. Херсон був призваний на дійсну військову службу і в період з 25.07.91 р. по 15.04.93 р. проходив строкову військову службу у внутрішніх військах МВС СРСР та у внутрішніх військах МВС РФ - військова частина №3219.

З архівних довідок Центрального архіву внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 16.07.2012 №4/А/С-279-11 та від 26.02.2013 №4/А/С-279-11 встановлено, зокрема, що:

- наказом командира військової частини 3219 від 10.12.1992 р. № 103с/ч оголошено список військовослужбовців частини, які відбули у службове відрядження для забезпечення охорони громадського порядку у м.Владикавказ, у зазначеному списку значиться ОСОБА_1;

- наказом командира військової частини 3219 від 14.04.1993 №96с/ч оголошено список військовослужбовців частини, які прибули із службового відрядження з с. Тарське, у списку УРСН значиться ОСОБА_2.;

- особовий склад військової частини 3219 у 1992-1993 роках виконував завдання по забезпеченню режиму надзвичайного стану в Інгушській та Північно-Осетинській Республіках;

- у книзі алфавітного обліку особового складу військової частини 3219 за 1991-1993 роки значиться ОСОБА_1, підрозділ: УРСН. ОСОБА_2. не значиться.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (зі змінами та доповненнями) (надалі Закон України № 3551-ХІІ), Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі Постанова № 63), Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. № 16 " Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України " Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно зі статтею 5 Закону України № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 6 цього Закону учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Аналогічні приписи містяться у пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 13 січня 1995 р. №16 "Про застосування пункту 2 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яким, зокрема установлено, що відповідно до пункту 2 статті 6 Закону учасниками бойових дій визнаються працівники, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР працювали в державах, де в цей період велися бойові дії, якщо вони безпосередньо брали участь у бойових діях або в забезпеченні бойової діяльності військ (флоту).

Згідно з абзацом 3 пункту 2 статті 6 Закон України №3551-ХІІ, перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до вказаної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, що додається (пункт 2 Постанови).

В судовому засіданні позивач не заперечував, що Північно - Осетинська PCP та Інгушська Республіка не включені до переліку держав періодів бойових дій на їх території, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994 року, проте вважає, що під час проходження строкової військової служби в період з 10.12.1992 р. по 13.04.1993 р. залучався до виконання бойових завдань з ліквідації незаконних озброєних формувань та втриманню осіб, які входять до цих формувань, виконання завдань здійснювалось у повній бойовій екіпіровці із застосуванням бойової зброї і бойової техніки у складі об'єднаних сил, приданих Тимчасовій адміністрації в Північно - Осетинській PCP та Інгушській Республіці, де було оголошено надзвичайний стан та велись бойові дії. Крім того, пояснив, що участь в бойових діях не має підтверджуватись довідкою 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР, оскільки подібні довідки надавалися тільки військовим фахівцям. При цьому, позивач вказав, що він не був військовим фахівцем, оскільки у вказаний період проходив строкову військову службу (за призивом), проте, стверджував, що особистість умов, які прирівняні до бойових, за яких позивач виконував спецоперації під час виконання завдань по забезпеченню громадянського порядку підтверджується Указом Президента Російської Федерації " Про введення надзвичайного стану на території Північно - Осетинської PCP та Інгушської Республіки" від 02.11.1992 року № 1327 та довідками центрального архіву внутрішніх військ МВС РФ від 16.07.2012 р. № 4/А/С-279-11 на № 418 від 17.04.2012 р. та від 26.02.2013 р. № 4/А/С-279-1 Іна № 1325 від 30.11.2012 р. Так, довідка центрального архіву внутрішніх військ МВС РФ від 16.07.2012 p. № 4/А/С-279 та довідка центрального архіву внутрішніх військ МВС РФ від 26.02.2013 р. № 4/А/С-279- доводять, що наказом командира в/ч 3219 був направлений в службове відрядження 10.12.1992 р. для забезпечення охорони громадського порядку в м.Владиковказ Північно-Осетинської PCP до 13.04.1993 року виконував на території Північно-Осетинської PCP і Інгушської Республіки завдання по захисту конституційних прав громадян в умовах надзвичайного стану.

Отже, з викладеної позиції позивача, судом встановлено, що спірність питання полягає у неправомірному застосуванню відповідачем діючого законодавства при розгляді вказаного питання, а саме, на думку позивача, Комісія УМВС України в Херсонській області з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника бойових дій, повинна була керуватись Законом України №3551-ХІ, а не постановою КМУ №63, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними актами.

Надаючи правову оцінку вказаному доводу позивача, суд вказує на наступне.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя статті 22 Конституції України).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" законодавство про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим Законом, є недійсними.

Проте, суд відмічає, що постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 р. №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не є новим законом або внесенням змін до чинного закону, оскільки відповідно до частини 2 ст. 6 цього Закону законодавцем надано право Кабінету Міністрів України затвердити перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про безпідставне посилання позивача на звуження вказаною постановою Кабінету Міністрів України у порівняні з нормами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в тому числі й інших законів нормами , щодо прав і пільг ветеранів війни.

При цьому, суд вказує, що за приписами ч.2 ст. 6 Закону №3551-ХIІ умовами для визнання учасниками бойових дій на території інших країн є не лише факт включення Північно-Осетинської PCP і Інгушської Республіки до переліку держав і періодів бойових дій на їх території, а й факт особистої участі особи у бойовий діях чи забезпеченні бойової діяльності військ.

Проте, в ході розгляду справи позивач не надав суду доказів про його особисту долю у бойовий діях або в забезпеченні бойової діяльності військ.

Крім того, наданий до суду військовий квиток та архівна довідка також не містіть зазначених відомостей. Так, довідка центрального архіву внутрішніх військ МВС РФ від 16.07.2012 p. № 4/А/С-279 та довідка центрального архіву внутрішніх військ МВС РФ від 26.02.2013 р. № 4/А/С-279- лише доводить факт службового відрядження для забезпечення охорони громадського порядку в м. Владикавказ Північно-Осетинської PCP.

При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на Указ Президента Російської Федерації "Про введення надзвичайного стану на території Північно - Осетинської PCP та Інгушської Республіки" від 02.11.1992 року №1327, як безумовний доказ участі позивача у бойовий діях або в забезпеченні бойової діяльності військ, оскільки норми Закону №3551-ХIІ не місять такого посилання.

Щодо вимог про визнання протиправним рішення УМВС України в Херсонській області від 21.11.2011 року №2/С-84, то суд вказує на наступне.

Як зазналось вище, 30.10.2014 р. ОСОБА_1 звернувся до начальника УМВС України в Херсонській області з заявою, в якій також просив -

- зарахувати у вислугу років для призначення пенсії по лінії ОВС відповідно до підпункту 9 пункту 1 постанови КМУ від 17липня 1992 р. № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" час виконання бойових завдань по забезпеченню режиму надзвичайного стану в Інгушській PCP та Північно - Осетинській Республіках в внутрішніх військах МВС Російської Федерації з 10.12.1992 р. по 13.04.1993 рік в пільговому обчислені відповідно до пункту 9 Наказу МВС РФ № 418 від 17.11.1992 р. "Про соціальні гарантії військовослужбовців та осіб, які направляються в зону дії надзвичайного стану на території Північно-Осетинської PCP і Інгушської Республіки ".

- взяти розгляд цього звернення під свій особистий контроль, так як службовці УКЗ УМВС в Херсонській області неодноразово надавали мені необґрунтовані відповіді, відмовляли мені в законних вимогах та в розгляді моїх звернень.

Листом від 21.11.2014р. №2/С-84 УМВС України в Херсонській обл. за підписом в.о. начальника Управління кадрового забезпечення (УКЗ) повідомило ОСОБА_1, щодо зарахування у вислугу років для призначення пенсії по лінії МВС час виконання завдань із забезпечення режиму надзвичайного стану в Інгушській та Північно-Осетинській Республіках у Внутрішніх військах МВС Російської Федерації в пільговому обчисленні один місяць служби за три, згідно з нормативними актами Російської Федерації, Вам було надано роз'яснення у листі УМВС від 20.06.2014 за № 2/С-40. У випадку незгоди з прийнятим УМВС рішенням Ви маєте право звернутись до суду. Додаток: копія листа УМВС від 20.06.2014 за №2/С-40.

В судовому засіданні позивач пояснив, що УМВС України в Херсонській області не мало права залишали без розгляду його заяву від 30.10.2014 р. про зарахування часу виконання бойових завдань в зоні надзвичайного стану та перегляді вислуги років для призначення пенсії в пільг вказану заяву з посиланням на отримання роз'яснення з цього питання у листі УМВС України в Херсонській області від 20.06.2014 р. № 2/с-40, оскільки вважає службовці УКЗ УМВС України в Херсонській області до цього звернення не розглядали вказану вимогу відповідно до нормативно-правового акту Російської Федерації, а саме Наказу МВС РФ №418 від 17.11.1992 p., яким передбачено зарахування у вислугу років для призначення пенсії, з розрахунку один місяць служби за три місяці саме час виконання бойового завдання в зоні надзвичайного стану. Крім того, позивач пояснив, оскільки копію листа-відповіді УМВС України в Херсонській області від 20.06.2014 р. №2/с-40, яким прийнято рішення не розглядати моє звернення на підставі статті 8 Закону України "Про звернення громадян", він отримав лише 25.11.2014 р. одночасно з листом - відповіддю на повторну заяву від 30.10.2014 р., тому не вважає таке звернення до відповідача повторним. При цьому, позивач пояснив, що посилання службовців УКЗ УМВС України в Херсонській області у відповіді від 20.06.2014 року №2/с -40 на рішення суду першої та апеляційної інстанції по справі № 661/2851/13 є безпідставним, оскільки спірна вимога з посиланням на пункт 9 Наказу МВС РФ № 418 від 17.11.1992 р. "Про соціальні гарантії військовослужбовців та осіб, які направляються в зону дії надзвичайного стану на території Північно-Осетинської PCP і Інгушської Республіки" судом не розглядалась. Крім того, вважає, що рішення по судовій справі №661/2851/13 не зобов'язує службовців УКЗ УМВС України в Херсонській області при здійснені своїх повноважень не дотримуватись міжнародних зобов'язань встановлених, статтею 2 Угоди про порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їхніх сімей і державного страхування військовослужбовців держав - учасниць СНД, підписаної в місті Ташкенті 15 травня 1992 року, згідно якої Україна є учасницею даної міжнародної угоди, а також діяти всупереч приписам діючих норм підпункту з статті 7 Закону № 2262 - XIІ та підпункту 9 пункту 1 постанови КМУ № 393, що підтверджує протиправність даної відмови.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив щодо вказаних вимог, оскільки вважає, що відповідно до ст. 8 Закону України "Про звернення громадян" повторні заяви не підлягають розгляду. При цьому, вказав, що позивач неодноразово протягом 2013-2014 років звертався до відповідача з аналогічними заявами, а також у 2013 році звертався до Новокаховського міського суду Херсонської області з позовною вимогою до УМВС про зарахування періоду з 10.12.1992 по 13.04.1993 в пільговому обчисленні один місяць служби за три, проте у задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено згідно постанови Новокаховського міського суду Херсонської області від 04.10.2013 р. по справі №661/2851/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 р.

Перевіряючи оскаржувані дії відповідача на предмет їх узгодженості з урахуванням закріпленого статтею 9 КАС України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд вказує на наступне.

Згідно з преамбулою Закону України "Про звернення громадян" від 02.10.1996, №393/96-ВР (далі - Закон України №393/96-ВР) даний Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадинам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Виходячи із змісту преамбули предметом регулювання цього Закону є порядок звернення до органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, фізичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 1 цього Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону України №393/96-ВР визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені у письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги, зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Як вбачається з матеріалів справи, листом від 14.03.2013 р. за №2/С-25 УМВС України в Херсонській обл. за підписом начальника УКЗ Калюжного А.І. повідомило ОСОБА_1 про те, що заява про зарахування часу проходження строкової військової служби до вислугу років для призначення пенсії по лінії ОВС в пільговому обчисленні розглянута, проте не вбачається підстав для її задоволення, обґрунтовуючи нормами законодавства та судовою практикою РФ.

Після отримання вказаної відповіді, у червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до Новокаховського міського суду Херсонської області з адміністративними позовом до УМВС України в Херсонській області та Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, яким серед іншого, просив визнати неправомірними рішення УМВС Україну Херсонській області в відмові зараховувати час проходження строкової військової служби до вислуги років для призначення пенсії в пільговому обчисленні за законодавством Російської Федерації, зобов'язати УМВС України в Херсонській області зарахувати в вислугу років для призначення пенсії-по лінії ОВС час виконання завдань по забезпеченню режиму надзвичайного стану в Інгушській та Північно Осетинській Республіках по контракту в внутрішніх військах МВС Російської Федерації з 10.12.1992 р. по 13.04.1993 рік в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяця, згідно ст..2 Закону РФ від 21.01.1993 р. №4328-1, пункту 3 наказу МВС Росії від 22.02.1993 р. №73.

Зі змісту копії адміністративного позову вбачається, що ОСОБА_1 свої вимоги щодо неправомірного рішення УМВС Україну Херсонській області у відмові зараховувати час проходження строкової військової служби до вислуги років для призначення пенсії в пільговому обчисленні за законодавством Російської Федерації обґрунтовує неправомірною відповіддю УМВС України в Херсонській обл. за підписом начальника УКЗ Калюжного А.І. від 14.03.2013 р. за №2/С-25.

Відповідно до постанови Новокаховського міського суду Херсонської області від 04.10.2013 р. по справі №661/2851/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 р., відмовлено ОСОБА_1 у задоволені вказаних позовних вимог. Вказаний висновок судових інстанцій вмотивований тим, що УМВС України в Херсонській області правомірно не знайшло правових підстав для перерахунку пільгової вислуги років для призначення пенсії ОСОБА_1 з розрахунку один місяць служби за три календарних місяці з огляду на те, що позивачем не було надано належних доказів на підтвердження прийняття ним участі у бойових діях чи забезпечення бойової діяльності в державах, на території яких велися бойові дії, і які віднесено до переліку держав, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63.

В подальшому, на чергове звернення позивача УМВС України в Херсонській обл., листом від 20.06.2014 р. за №2/С-40, за підписом в.о. начальника УКЗ Діденко Р.А., повідомило ОСОБА_1 про те, що його заява щодо перерахунку пенсії по лінії МВС та зарахування часу проходження строкової військової служби до вислугу років для призначення в пільговому обчисленні розглянута та повідомлено, що постановою Новокаховського міського суду Херсонської області, ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Херсонській області, УМВС України в Херсонській обл. про перерахунок пенсії відмовлено, а тому відповідно до ст. 8 Закону України "Про звернення громадян" повторне звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, в подальшому заяви з даного питання розглядатися не будуть.

Як встановлено судом, у зв'язку з черговим зверненням позивача щодо того самого питання та керуючись положеннями статті 8 Закону України "Про звернення громадян" УМВС України в Херсонській обл. листом від 21.11.2014 р., № 2/С-84 повідомило позивача, що відповідь на його звернення вже було надано роз'яснення та повторно надіслало копію листа УМВС від 20.06.2014 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про звернення громадян", не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті. Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що листом від 21.11.2014 р. за №2/С-84 відповідач правомірно повідомив ОСОБА_1, що аналогічне питання УМВС України в Херсонській обл. вже розглядалось та листом від 20.06.2014 р. за № 2/С-40 йому була надана відповідь.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено в чому полягає незаконність рішення УМВС України в Херсонській області від 21.11.2011 року № 2/С-84.

Відповідно до статті 14 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду. Згідно частини першої статті 20 Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження.

Враховуючи, що терміни надання відповіді позивачеві не порушено, а також зважаючи на обґрунтованість оскаржуваної відповіді УМВС України в Херсонській області від 21.11.2011 року №2/С-84, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даної позовної вимоги.

При цьому, суд не приймає до уваги довід позивача щодо не розгляду службовцями УКЗ УМВС України в Херсонській області вказаних вимог з урахуванням нормативно-правового акту Російської Федерації, а саме Наказу МВС РФ №418 від 17.11.1992 p., яким передбачено зарахування у вислугу років для призначення пенсії, з розрахунку один місяць служби за три місяці та саме час виконання бойового завдання в зоні надзвичайного стану, оскільки, на думку суду, чергове звернення позивача з аналогічним зверненням до відповідача, проте з посиланням на нові нормативно-правові документи, у т.ч. міжнародні угоди, не змінюють підстави такого звернення та зміст такої вимоги.

Додатково суд відмічає, що відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як зазначалось вище, відповідно до постанови Новокаховського міського суду Херсонської області від 04.10.2013 р. по справі №661/2851/13-а, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.12.2013 р., відмовлено ОСОБА_1 у задоволені вимог щодо неправомірного рішення УМВС Україну Херсонській області щодо відмови зараховувати час проходження строкової військової служби до вислуги років для призначення пенсії в пільговому обчисленні за законодавством Російської Федерації та зобов'язати УМВС України в Херсонській області зарахувати в вислугу років для призначення пенсії-по лінії ОВС час виконання завдань по забезпеченню режиму надзвичайного стану в Інгушській та Північно Осетинській Республіках по контракту в внутрішніх військах МВС Російської Федерації з 10.12.1992 р. по 13.04.1993 рік в пільговому обчисленні один місяць служби за три місяця.

Враховуючи, що вказаними судовими рішеннями встановлено правомірною відмову УМВС Україну Херсонській області щодо зарахування ОСОБА_1 час виконання бойових завдань по забезпеченню режиму надзвичайного стану в Інгушській PCP та Північно - Осетинській Республіках в внутрішніх військах МВС Російської Федерації з 10.12.1992 р. по 13.04.1993 рік у вислугу років для призначення пенсії по лінії ОВС в пільговому обчислені, тому такі обставини не підлягають доказуванню під час розгляду даної справи.

Як передбачає ч. 2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Обов'язковою для застосування в Україні є практика Європейського суду з прав людини, яка статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визнана джерелом права.

Згідно п.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) "Кожен має право на ... розгляд його справи упродовж розумного строку ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...".

Вирішуючи питання стосовно застосування ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Бендерський проти України" (Заява N 22750/02§42) суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.

Положення ст. 9 КАС України передбачає, що суди при вирішенні справи керуються принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини першої статті 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

З огляду на вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 94 КАС України у разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка є суб'єктом владних повноважень, сплачений судовий збір позивачу не повертається.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159-163 КАС України, суд, -

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 10 лютого 2015 р.

Суддя Дубровна В.А.

кат. 12