Постанова № 42701603, 04.02.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2015 року № 813/7946/14

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого - судді Кузана Р.І.,

з участю секретаря судового засідання Перчак С.В.,

представниківпозивача Моргунова С.Б., Новицької О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Саюл» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство «Саюл» (надалі - ПП «Саюл») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (надалі - ДПІ у Галицькому районі м.Львова) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.11.2014р. № 0004072201 та № 0004062201.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправність висновків податкового органу щодо заниження ним податку на прибуток та податку на додану вартість внаслідок господарських взаємовідносин з контрагентами позивача, а саме: ТзОВ БТК «Євробуд», ПП «Фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Пролог Трейд», та про нікчемність та фіктивність проведених між ними господарських операцій. Вказує на те, що такі висновки зроблені відповідачем без об'єктивного аналізу господарських операцій та ґрунтуються лише на припущеннях податкового органу щодо відсутності фактичної поставки матеріалів та надання вказаними підприємствами послуг на підставі відповідних договорів. Реальність взаємовідносин між позивачем та вказаними контрагентами спростовується належними первинними документами. В основу висновків про допущені позивачем порушення покладено лише твердження про те, що підприємства-постачальники мають ознаки фіктивності, зокрема такі як відсутність за місцезнаходженням, а також те, що вказані підприємства не мали достатніх трудових ресурсів, основних засобів для виконання робіт та поставки матеріалів для позивача. Вважає, що такі висновки відповідача є безпідставними та нічим не підтверджені, не можуть бути покладені в основу порушення позивачем податкового законодавства та нікчемності правочинів. Крім того, податковий орган не вправі самостійно робити висновки про нікчемність правочинів. При цьому, позивач вказує, що висновки податкового органу ґрунтуються виключно на актах ДПІ у Печерському районі м.Києва щодо неможливості проведення зустрічних звірок по вказаних контрагентах, які не можуть бути належними доказами факту відсутності господарських операцій.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю, з підстав зазначених в позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засідання проти позову заперечив в повному обсязі з підстав, зазначених в письмових запереченнях проти адміністративного позову та поданих документах.

Зазначив, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат суму вартості товарів та послуг, а до податкового кредиту суму податку на додану вартість за господарськими операціями з ТзОВ БТК «Євробуд», ПП «Фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Пролог Трейд», оскільки факт поставки таких товарів та надання послуг вказаними контрагентами не доведений, крім того вказані підприємства-контрагенти позивача відсутні за місцезнаходженням на підтвердження чого є відповідні акти ДПІ у Печерському районі м. Києва, згідно з якими встановлено відсутність юридичних осіб за місцезнаходженням та неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність через відсутність у них виробничих потужностей та трудових ресурсів.

Тому, на думку податкового органу, спірними податковими повідомленнями-рішеннями позивачу правомірно збільшено грошове зобов'язання по податку на прибуток, податку на додану вартість та застосовані штрафні санкції.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

ДПІ у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на підставі направлення №660 від 05.09.2014р. та відповідно до наказу ДПІ у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області №145 від 29.08.2014р. проведена позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства «Саюл» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаєморозрахунках із ТзОВ БК «Київбудмонтаж», ТзОВ БТК «Євробуд», ПП «Фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Пролог Трейд», а також документального підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг), або подальшої реалізації цих товарів. За наслідками перевірки складено Акт від 18.09.2014р. № 1351/22-01/20804962.

Позивачем подано заперечення на вказаний акт перевірки, які стали підставою для проведення повторної перевірки.

За результатами повторної перевірки складено акт № 1690/22-01/20804962 від 28.10.2014р.

Згідно з висновками вказаного акта, перевіркою встановлено порушення ПП «Саюл»:

1) вимог п.п. 14.1.202, п.п. 14.1.203 п.14.1 ст.14, п. 135.1, п. 135.2, п.п. 135.4.1 п.135.4 ст.135, п. 137.1 ст.137 Податкового кодексу України, а саме завищено доходи, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування в 2011 році на загальну суму 46345 грн.

- п.п. 138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.п. 138.8.1 п.138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, а саме завищено витрати в 2011 році на загальну суму 128413,76 грн.,

в результаті чого ПП «Саюл» занижено податок на прибуток у 2011 році всього на суму 18875,81 грн.

2) вимог п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 25664 грн.

На підставі даного акта ДПІ у Галицькому районі м. Львова винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 11.11.2014р. № 0004062201, яким ПП «Саюл» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 18876 грн. та № 0004072201, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 22314 грн., в тому числі 14876 грн. - основного платежу та 7438 грн. - штрафних санкцій.

Судом встановлено, що вказані в акті перевірки порушення вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТзОВ БТК «Євробуд», ПП «Фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Пролог Трейд» полягають у тому, що, на думку податкового органу, господарські операції позивача з вказаними контрагентами фактично не відбувались, відтак позивач безпідставно відобразив їх у податковому обліку.

Відповідачем при формуванні висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства використано акти про неможливість проведення зустрічних звірок з вказаними контрагентами, які складені ДПІ у Печерському районі м.Києва. Відповідно до зазначених актів податковими органами встановлено порушення вказаними контрагентами вимог Податкового кодексу України при формуванні податкових зобов'язань та податкового кредиту по податку на додану вартість. При цьому, до таких висновків податковий орган дійшов у зв'язку з тим, що такі не знаходяться за юридичними адресами та не мають достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів, здійснювали придбання товарно-матеріальних цінностей у суб'єктів господарювання, які мають ознаки фіктивності, а тому факт виконання ними господарських зобов'язань перед контрагентами, в тому числі позивачем, не підтверджується. Крім того, в акті перевірки позивача, податковий орган вказує, що у контрагентів ПП «Саюл» відсутні виробничі потужності, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби, відсутні в достатній кількості штатні працівники та фахівці, які приймали б участь у здійсненні операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей, що, на думку податкового органу, вказує на неможливість фактичного здійснення таких поставок та надання послуг.

Надаючи оцінку правовідносинам позивача з вказаними контрагентами, судом встановлено наступне:

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку (який є основою будь-якого іншого обліку) господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Відповідно до ст.1 зазначеного Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до вказаного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Вирішуючи спір, суд керується принципом законності та виходить з положень Конституції України, відповідно до ч.2 ст.19 якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Позивачем, на підтвердження взаємовідносин з ТзОВ БТК «Євробуд», ПП «Фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Пролог Трейд» долучено до матеріалів справи копії всіх первинних документів, які були підставою для відображення таких господарських операцій у бухгалтерському та податковому обліках. Зокрема, судом під час розгляду справи досліджено наявні в матеріалах справи договора, видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт, рахунки-фактури. Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності та надані послуги проведена в повному обсязі та підтверджується наявними в справі копіями платіжних доручень (т.3а.с. 101-110).

Суд зазначає, що первинні документи, якими позивач доводить здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами, оформлені належним чином, такі досліджувались під час перевірки, містять необхідні реквізити, повністю відображають зміст господарських операцій ПП «Саюл» і не мають недоліків, які б свідчили про їх невідповідність вимогам до первинних документів. Вказана обставина не спростовується висновками перевірки та не заперечується представником відповідача.

Необхідність та економічна доцільність придбання у вказаних контрагентів товарно-матеріальних цінностей обґрунтовується позивачем специфікою його діяльності. Придбані товарно-матеріальні цінності є комплектуючими для виробництва печаток, штампів та поліграфічної продукції. Позивач є виробником такої продукції, має тривалий досвід роботи у цій сфері, необхідні виробничі потужності та персонал. Готові вироби, які виготовлені з використанням придбаних у вказаних контрагентів товарно-матеріальних цінностей, були реалізовані кінцевим споживачам, що підтверджується належним чином оформленими первинними документами.

Відповідачем не заперечується факт реалізації товарно-матеріальних цінностей кінцевим споживачам, таким як ДП МВС «Крим-Інформ-Ресурс», ДП «Розвиток», ТзОВ «Блок ЛТД». Разом з цим, у зв'язку з безтоварністю, на думку податкового органу, операцій з придбання матеріалів та комплектуючих у контрагентів-продавців та, відповідно, завищенням валових доходів та податкового кредиту по цих операціях, відповідач дійшов висновку про здійснення позивачем транзитних операцій та надання податкової вигоди контрагентам-покупцям.

З цього приводу суд зазначає наступне:

Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток підприємств, зокрема, є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 зазначеного Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, виходячи з положень пп. 138.1.1. п. 138.1 ст. 138 Кодексу витрати операційної діяльності включають, в тому числі, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.4 вищезгаданої статті передбачено, що витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість, зокрема, є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Виходячи з положень п. 187.1 ст. 187 Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст. 198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6ст. 201 ПК України).

Відповідно до п. 201.7. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно з п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом наведених правових норм витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Судом на підставі зібраних у справі доказів встановлено здійснення господарських операцій позивача з ТзОВ БТК «Євробуд», ПП «Фірма «Фортеця», ТзОВ «Інтеграл АЙ ТІ», ТзОВ «Гарант-Буд-Сервіс», ТзОВ «Пролог Трейд».

Фактично висновки акту перевірки № 1690/22-01/20804962 від 28.10.2014р. ґрунтуються на припущенні про неспроможність вказаних контрагентів позивача надавати послуги з причин відсутності за місцезнаходженням. Щодо таких підприємств податковий орган посилається на акти перевірок ДПІ у Печерському районі м.Києва щодо неможливості проведення зустрічних звірок та цитує їх зміст.

Даючи правову оцінку таким актам, суд враховує, що зустрічні звірки проводяться податковими органами відповідно до п.п.73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації. При цьому, зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження господарських виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків. Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Відповідно до п. 1 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів Українивід 27.12.2010р. № 1232 зустрічна звірка полягає у зіставленні даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби, з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій і розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

З аналізу вказаних норм вбачається, що зустрічна звірка є заходом інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби, в той час, як функція податкового органу щодо контролю за дотриманням податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, реалізується останніми шляхом проведення перевірок у випадках та в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Таким чином, за своєю правовою природою акт про неможливість проведення зустрічної звірки не є актом перевірки контролюючого органу та не може містити в собі аналізу господарських операцій платника податків та висновків про нікчемність укладених ним договорів.

З долучених позивачем до матеріалів справи копій податкових декларацій по податку на додану вартість за періоди, що перевірялись, судом встановлено, що господарські операції з вказаними вище контрагентами належним чином відображались позивачем в податковій звітності, що підтверджується розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, а також реєстрами виданих та отриманих податкових накладних.

На момент подачі такої звітності у позивача не було розбіжностей з задекларованими його контрагентами показниками.

Фактично розбіжність між показниками податкової звітності позивача та його контрагентів в АІС «Податковий блок» підсистеми «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту» виникла після відображення в них податковими органами згаданих вище актів про неможливість проведення зустрічних звірок.

Ця обставина, ще раз підтверджує те, що проаналізовані господарські операції належним чином відображались у податковій звітності як позивачем так і його контрагентами. В протилежному випадку, розбіжність між даними податкового кредиту та податкових зобов'язань могла б бути виявлена податковими органами шляхом проведення камеральних перевірок на час подачі звітності.

Оцінюючи дані факти, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) та поясненням позивача, а також враховує, що про реальність господарських операцій позивача з контрагентами свідчить той факт, що роботи, товари отримані від зазначених контрагентів були реально обліковані підприємством та використані у власній господарській діяльності. Достовірних фактів, які б викликали сумнів в реальності придбання таких у суду немає.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на ту обставину, що у контрагентів позивача, не було достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів для виконання договорів, що на його думку свідчить про відсутність фактів поставки товарів, виконання робіт, оскільки вказані висновки не знайшли свого підтвердження належними і допустимими доказами по справі.

Заперечення відповідача містять посилання на пояснення посадових осіб контрагентів позивача, які надавались ними в якості свідків та, на думку відповідача, є доказом безтоварності спірних господарських операцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Вина осіб у зайнятті фіктивним підприємництвом чи у підробленні документів може встановлюватися лише вироком суду, адже такі діяння є кримінальнокарані. Відповідачем не було надано вироку суду з якого б вбачалася вина певних осіб у зайнятті фіктивним підприємництвом щодо підприємств постачальників позивача, чи вироку суду з якого б вбачалася вина певних осіб у підробленні документів первинного бухгалтерського обліку.

За таких умов протоколи допиту свідків самі по собі не можуть вказувати на фіктивність діяльності підприємства та на безтоварність господарських операцій.

Суд звертає увагу відповідача на те, що у разі встановлення вироком суду, який набрав законної сили, вини певних осіб у підробленні документів чи зайнятті фіктивним підприємництвом постанова суду може бути переглянута у зв'язку з нововиявленими обставинами. (ст. 245 КАС України).

Суд враховує, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, відтак, є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника, яка має індивідуальний характер відповідно до ст.61 Конституції України, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені сааме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ПП «Саюл» на укладення договорів без наміру створити наслідки, які ними передбачені. Не надано цих доказів і під час судового розгляду справи. Навпаки, документально доведено виконання зобов'язань по поставцітоварно-матеріальних цінностей та їх оплати. Відтак, протиправного умислу позивача, на укладення протиправного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. Зогляду на відсутність доказів умислу, описані вище правочини не можуть вважатися нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за ст. 228 ЦК України.

Суд враховує, що згідно з п.10.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень.

Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

З огляду на вищевикладене та з врахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що викладені в акті перевірки від 28.10.2014р. висновки податкового органу про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами. Тому, адміністративний позов про визнання протиправними та скасування прийнятих на підставі цих висновків податкових повідомлень-рішень, є обґрунтованим та такий слід задовольнити.

Судові витрати у розмірі 182,80 грн. відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України слід стягнути на користь позивача.

Керуючись статтями. 7-14, 69-71, 86, 94, 159, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

п о с т а н о в и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі м.Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області № 0004062201 від 11.11.2014р. та № 0004072201 від 11.11.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Саюл" судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) гривні 80 коп.

Апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, виготовленої в повному обсязі. Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Кузан Р.І.