Рішення № 42700651, 11.02.2015, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р. Справа № 926/1761/14

За позовом приватного підприємства «Тайфун-Плюс»

до державного підприємства «Хотинське лісове господарство»

про стягнення заборгованості в сумі 44 170,19 грн.

суддя Байталюк В. Д.

представники сторін:

від позивача - не з'явився;

від відповідача - Микитюк В. І., довіреність від 06.01.2015 № 6.

СУТЬ СПОРУ: Приватне підприємство «Тайфун-Плюс», с. Ожидів Буського району Львівської області, звернулося з позовом до державного підприємства «Хотинське лісове господарство», с. Клішківці Хотинського району Чернівецької області, про стягнення заборгованості в сумі 44 170,19 грн., в тому числі: 36277,58 грн. основного боргу, 4788,64 грн. інфляційних та 3 % річних в сумі 589,79 грн.

Позов мотивується тим, що 23.06.2011 між сторонами було укладено договір поставки лісопродукції № 7 згідно якого відповідач взяв на себе зобов'язання продати позивачеві лісопродукцію (пиломатеріали та лісоматеріали) згідно підписаних товаросупроводжуючих документів, а останній здійснити відповідну оплату. Так, згідно платіжних доручень № 222 від 24.06.2011 на суму 50000,00, № 341 від 29.08.2011 на суму 50000,00 грн., № 387 від 28.10.2011 на суму 50000,00 грн., № 431 від 30.11.2011 на суму 50000,00 грн. та № 520 від 27.12.2011 на суму 100000,00 грн. позивач станом на 30.12.2011 здійснив відповідачеві передоплату за поставлену продукцію. Однак, відповідач на суму передоплати в розмірі 36277,58 грн. лісопродукцію позивачу не поставив та кошти не повернув, внаслідок чого заборгував позивачу суму позову. Крім того, згідно статті 625 Цивільного кодексу України окрім суми основного боргу позивач також просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 31.12.2011 по 06.11.2014 в сумі 589,79 грн. та інфляційні в сумі 4788,64 грн. за період з 01.01.2012 по 01.11.2014.

Ухвалою від 27.01.2015 за клопотанням представника відповідача продовжено строк розгляду спору до 11.02.2015.

Позивач заявив клопотання про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у зв'язку із його сплатою відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням від 15.12.2014 № 2770. Решту позовних вимог просить суд задовольнити в повному обсязі. Крім того, позивач просить суд розглядати справу без участі його представника за наявними матеріалами. При цьому, належним чином засвідчену копію товарно-транспортної накладної № 011230 від 23.11.2014 без поважних причин не надав.

Відповідач основний борг визнав у повному обсязі, а в частині стягнення фінансових санкцій просив суд відмовити за безпідставністю.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач згідно платіжних доручень № 222 від 24.06.2011 на суму 50000,00, № 341 від 29.08.2011 на суму 50000,00 грн., № 387 від 28.10.2011 на суму 50000,00 грн., № 431 від 30.11.2011 на суму 50000,00 грн. та № 520 від 27.12.2011 на суму 100000,00 грн. здійснив відповідачеві передоплату за пило- та лісоматеріали на загальну суму 300000,00 грн.

Посилання позивача на укладений сторонами договір поставки лісопродукції № 7 від 23.06.2011 суд вважає безпідставним та до уваги не приймає оскільки у матеріалах справи зазначений вище договір відсутній.

Водночас, оцінюючи наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини врегульовані главою 54 Цивільного кодексу України.

Так, згідно статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 Цивільного кодексу України передбачає, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено, що відповідач за період з липня по грудень 2011 року здійснив позивачу поставку пило- та лісоматеріалів на загальну суму 263722,42 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними та двостороннім актом звірки взаємних розрахунків станом на 31.10.2014.

Отже, станом на день подання позову відповідач не здійснив поставку позивачу пило- та лісоматеріалів на загальну суму 36277,58 грн.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Зі змісту зазначеної норми права видно, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.

Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 09.07.2002 № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Отже, вимога позивача у формі даного позову щодо повернення йому 36277,58 грн. попередньої оплати за товар відповідають положенням частини другої статті 693 Цивільного кодексу України та є обґрунтованою.

Водночас, враховуючи, що вказана вище сума попередньої оплати сплачена відповідачем тільки 15.12.2014, що підтверджується платіжним дорученням від того ж числа № 2770, провадження у справі в частині стягнення з відповідача 36277,58 грн. основного боргу слід припинити на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо решти позову суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено можливість стягнення 3 % річних та інфляційних за прострочення саме грошового зобов'язання.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (постанова ВСУ від 16.09.2014 у справі № 921/266/13-г/7).

Враховуючи, що сторони не погодили розмір процентів в розумінні статті 536 Цивільного кодексу України, а законом не встановлений розмір процентів для даного виду правовідносин, у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних необхідно відмовити.

Судовий збір покласти на відповідача пропорційно сумі обґрунтованого позову.

На підставі викладеного, керуючись пунктом 11 частини першої статті 80, статтями 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У частині позовних вимог в сумі 36277,58 грн. основного боргу провадження у справі припинити.

2. У решті позову відмовити.

3. Стягнути з державного підприємства «Хотинське лісове господарство» (Чернівецька область, Хотинський район, с. Клішківці, вул. Млинська, 1, ідентифікаційний код 00274536) на користь приватного підприємства «Тайфун-Плюс» (Львівська область, Буський район, с. Ожидів, вул. Шашкевича, 41, ідентифікаційний код 36741547) судовий збір в розмірі 1500,54 грн.

Повне рішення складено 13.02.2015.

Суддя В. Байталюк