Ухвала суду № 42698705, 11.02.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/11704/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Алфьоров А. М.Номер провадження 22-ц/788/242/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

11 лютого 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І. , Лузан Л. В. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування моральної шкоди 7 000 грн. та на користь держави 243 грн. 60 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вказує, зокрема, що позивач не довела заподіяння їй моральної шкоди, не надала доказів, що підтверджують, в чому полягають обмеження її в життєдіяльності, не зазначила, які саме додаткові зусилля необхідні для організації її життя.

Суд першої інстанції невірно застосував вимоги ст. 237 КЗпП України, статей 23, 1167 ЦК України, стягнувши з відповідача кошти на відшкодування моральної шкоди за відсутності вини товариства в захворюваннях позивача, не звернув увагу на ту обставину, що товариство не порушувало права позивача, передбачені ст. 153 КЗпП України, на безпечні та нешкідливі умови праці.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

11 листопада 2014 року позивач в особі свого представника звернулася до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 18 вересня 1979 року по 11 липня 2014 року вона перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», звільнена за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання №71 від 25 червня 2014 року, їй встановлені професійні захворювання: Хронічне обструктивне захворювання легень ІІ ст., пилової етиології у фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ ст.

Хронічна двостороння сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. професійного характеру від тривалої дії шуму на виробництві. Основний діагноз.

Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ризик помірний; ДЕП І-ІІ (гіпертонічна+атеросклеротична) з вестибуло-атактичним і астено-невротичним синдромами; остеохондроз попереково-крижового відділу хребта з помірним алгічним синдромом; хронічний фарингіт, ст. ремісії; пресбіопія, гіперметропія слабкого ст. обох очей; гіпертонічна ангіопатія сітківки. Супутній діагноз.

В акті зазначено, що професійне захворювання виникло через недосконалість технологій, неефективне використання засобів індивідуального захисту, тривалу роботу у шкідливих умовах праці.

Відповідно до довідки МСЕК м. Суми від 15 серпня 2014 року, їй встановлено 40% втрати професійної працездатності первинно та встановлено необхідність медикаментозного лікування, лікування у реабілітаційній установі.

У зв'язку з професійним захворюванням протягом тривалого часу вона страждає на постійні легеневі болі, що заподіює їй значні моральні страждання, переживання. Вона не може тривалий час знаходитися в погано провітрюваних приміщеннях. Вказані причини не дозволяють їй відвідувати місця великого скупчення людей через постійний страх знепритомніти. При будь-яких дріб'язках вона змушена звертатися за сторонньою допомогою, що морально її пригнічує. У зв'язку з професійним захворюванням вона постійно зазнає фізичного болю у зв'язку із нападами утрудненого дихання та нападоподібного кашлю 2-3 рази на добу, відчуває важкість та хрипи у грудях та міжлопатковій ділянці, головний біль, підвищену втому, зниження слуху, шум у вухах та голові. У зв'язку з цим вона вимушена постійно приймати знеболюючі, заспокійливі та інші ліки.

Просила стягнути з відповідача на її користь 12 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці; у зв'язку з отриманням за час роботи у відповідача професійного захворювання позивач частково втратила професійну працездатність, в результаті чого зазнала моральних страждань.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 18 вересня 1979 року по 11 липня 2014 року ОСОБА_3 працювала токарем у ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», звільнена за власним бажанням в зв'язку з виходом на пенсію (а.с.5-6).

Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого, повідомлення про професійне захворювання клініки науково-дослідного інституту гігієни праці і професійних захворювань Харківського Національного медичного університету № 154 від 3 червня 2014 року форми П-3, позивачці встановлено:

Основний діагноз: Хронічне обструктивне захворювання легень пилової етиології у фазі нестійкої ремісії. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ ст. Захворювання професійне, вперше встановлено в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ, ППЛЕК 03 червня 2014 року.

Хронічна двостороння сенсоневральна приглухуватість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. за класифікацією Остапкович В.Є. і Пономарьової Н.І. Захворювання професійне від тривалої дії шуму на виробництві, вперше встановлено в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ, ППЛЕК 03 червня 2014 року.

Супутній діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІ ст., ризик помірний. Дисциркуляторна (гіпертонічна+атеросклеротична) енцефалопатія І-ІІ ст. з вестибуло-атактичним і астено-невротичним синдромами. Остеохондроз попереково-крижового відділу хребта з помірним алгічним синдромом. Хронічний фарингіт, ст. ремісії. Гіперметропія слабкого ступеня обох очей, гіпертонічна ангіопатія сітківки (а.с. 7, 10).

Згідно акту № 71 від 25 червня 2014 року розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, вказані професійні захворювання позивачки, наявність яких встановлена лікувальним закладом та зазначені в повідомленні форми П-3 від 3 червня 2014 року, виникли за таких обставин: недосконалість технологій, неефективне використання засобів індивідуального захисту, тривала робота в шкідливих умовах праці. Причина виникнення професійного захворювання: проведення робіт в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, пилу та загазованості (а.с.8).

Відповідно до акту огляду і довідки МСЕК м. Суми №738 від 15 серпня 2014 року, позивачці встановлено 40% втрати професійної працездатності, рекомендоване медикаментозне лікування, лікування в реабілітаційній установі (а.с. 9, 16-17).

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст. 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З названої норми права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34 вказаного Закону, тобто скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Таким чином, місцевий суд правильно керувався положеннями положеннями КЗпП України, зокрема, ст. 237-1 КЗпП України, та задовольнив позов про стягнення моральної шкоди, так як характер професійного захворювання позивача дає підстави для висновку про те, що вона морально страждає від його наслідків, внаслідок цих негативних обставин змінився спосіб її життя, від неї вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Рішення суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року, про те, що скасування відповідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» щодо права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, не порушило саме право громадян на відшкодування моральної шкоди, скільки відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдані фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Отже, суд вірно виходив із того, що завдана позивачу під час виконання ним трудових обов'язків моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок власника і з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Позивач, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, довела заподіяння їй моральної шкоди, оскільки, за наявності у неї вищезазначених професійних захворювань, вказаного ступеня їх тяжкості, це є очевидним і висновок суду з цього питання є безсумнівним.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність вини товариства в отриманні позивачкою професійних захворювань з посиланням на відсутність висновку про це в акті розслідування причин професійного захворювання, в п. 19 якого не встановлено порушень товариством нормативних актів про охорону праці, щодо незабезпечення безпечних та нешкідливих умов праці, та посадових осіб товариства, які допустили такі порушення, також є безпідставним.

Незважаючи на гарантоване державою право вільного вибору виду діяльності, передбачене ч. 1 ст. 43 Конституції України та абзацом 2 ст. 5-1 КЗпП України, відповідач в силу ст. 43 Конституції України, ст. ст. 153, 157 КЗпП України, ст. ст. 6, 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язаний створити працівнику безпечні умови праці, які б відповідали санітарно-гігієнічним нормам та іншим нормам охорони праці.

В п. 13 акту розслідування причин виникнення професійного захворювання № 71 від 25 червня 2014 року міститься висновок комісії про наявність шкідливих умов праці: згідно «Гігієнічної класифікації…» умови праці відповідають Ш класу 3 ст. шкідливих та небезпечних умов праці.

П. п. 16, 17 вказаного акту містять висновки про те, що професійне захворювання виникло за обставин недосконалості технологій, неефективного використання засобів індивідуального захисту, тривалої роботи в шкідливих умовах та з причини проведення робіт в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, пилу та загазованості.

В п. 18 акту з метою ліквідації і запобігання виникненню професійних захворювань запропоновано працівнику відповідача - начальнику цеху № 19 Лаврику О.І. дотримуватись технологічного регламенту роботи та ремонту обладнання, що генерує шум; керуючись результатами лабораторно - інструментальних досліджень рівнів виробничого шуму на робочих місцях у структурному підрозділі та на його дільницях, позначити зони з підвищеним рівнем шуму (понад 80 дБА) знаками безпеки у відповідності з ГОСТ 12.4.026-76, забезпечувати працюючих в умовах підвищеного шуму та загазованості засобами індивідуального захисту органів слуху та дихання, здійснювати ефективний контроль за їх використанням (а.с.8).

З огляду на зазначене є безпідставними посилання відповідача в скарзі на п. п. 74, 86 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232, згідно яких в акті розслідування причин виникнення професійного захворювання, що складається комісією з проведення розслідування, зазначаються основні умови, обставини і причини виникнення професійного захворювання, заходи щодо запобігання розвитку професійного захворювання та забезпечення нормалізації умов праці, а також встановлюються особи, які не виконали відповідні вимоги законодавства про охорону праці і про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення.

П. 19 акту розслідування причин професійного захворювання передбачає зазначення не наявності вини товариства у отриманні працівником професійного захворювання, а осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи (із зазначенням статей, пунктів законів та інших нормативно-правових актів, вимоги яких порушені). В цьому пункті акту зазначено: «Керуючись матеріалами розслідування, конкретні особи не встановлені», що, всупереч доводам апеляційної скарги в цій частині, не свідчить про відсутність вини товариства як власника в незабезпеченні належних умов праці позивачки на її робочому місці.

За наявності висновку в акті розслідування про те, що професійне захворювання позивачка отримала, працюючи в товаристві, саме в зв'язку з обставинами та причинами, що склалися на її робочому місці, вказані доводи відповідача не спростовують висновків суду.

З цих підстав є безпідставними доводи відповідача в скарзі про те, що позивачка не оскаржила вказаний акт в частині не зазначення винних осіб, не надала належних та допустимих доказів порушення її прав товариством, а тому суд самостійно встановив вину товариства у отриманні позивачкою професійного захворювання.

Сам відповідач не заперечує наявність на робочому місці позивачки в товаристві шкідливих умов праці, що відображено у вказаному акті розслідування, одночасно заперечуючи свою вину в наявності таких умов, безпечність і нешкідливість яких він, відповідно до ст. 153 КЗпП України, повинен забезпечувати.

Враховуючи характер і обсяг моральних страждань, яких зазнала позивач внаслідок отриманих професійних захворювань, стан її здоров'я, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 7 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної їй моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 грудня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -