Ухвала суду № 42697508, 09.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/9254/14-ц 09.02.2015 09.02.2015 09.02.2015

Провадження №22-ц/784/161/15

Провадження №22-ц/784/161/2015 Головуючий у першій інстанції Боброва І.В.

Категорія 41 Доповідач апеляційної інстанції Серебрякова Т.В.

Ухвала

Іменем України

09 лютого 2015 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Орельською Н.М.,

за участю позивача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2014 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про захист честі і гідності та відшкодування моральної шкоди.

Позивач зазначала, що 29 вересня 2013 року у громадському місці відповідач ОСОБА_5 в присутності свідків дозволила собі агресивно вигукувати на її адресу нецензурні висловлювання в непристойній та принизливій формі, чим принизила її честь і гідність як людини, що також завдало їй моральних страждань.

Посилаючись на викладене ОСОБА_4 просила визнати відомості, що розповсюджені про неї ОСОБА_5, такими, що порочать її честь і гідність, зобов'язати відповідача публічно спростувати недостовірну інформацію, шляхом повторення таких відомостей навпаки, а також стягнути з неї 20 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2014 року позов задоволено частково. Визнано поширені ОСОБА_5 29 вересня 2013 року відомості про ОСОБА_4 такими, що принижують честь і гідність ОСОБА_4 Стягнуто з відповідача на користь позивача 300 грн. 00 коп. на відшкодування моральної шкоди. В задоволені решти позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Не погодившись із судовим рішенням, позивач та відповідач, кожний окремо, подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилаючись на невірну оцінку зібраних доказів та недоведеність поширення нею про позивача негативної інформації, просила рішення місцевого суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_4 в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про спростування недостовірної інформації та часткового задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, просила його в цих частинах скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Свобода вираження свого погляду є «правом людини», визнаним у світі.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Україною, передбачено право кожного на свободу вираження своїх поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст.3,28 Конституції України).

Відповідно до ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь - якими засобами не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Положеннями ч.1 ст.297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі.

Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду із позовом про захист її гідності та честі.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на повагу до гідності та честі, права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Як роз'яснено у п.п.15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

У справі зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Відповідно до ч.2 ст.47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За правилами ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

За правилами ч.1 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Під поширенням інформації слід розуміти, в тому числі, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Негативною слід вважати інформацію, в який стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення інших дій (порушення принципів моралі, загальних правил співжиття тощо), яка, на думку позивача порушує його право на повагу до гідності, честі та ділової репутації (пункт 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Разом з тим, якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, необхідно враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з наступними змінами і доповненнями).

Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення в неї негативних психічних станів та процесів, викликаних (внаслідок цього порушення) приниженням оцінки її гідності; а також її можливості звернутися, в разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів по примусове забезпечення виконання зазначеного обов'язку.

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою.

Місцевим судом встановлено, що 29 вересня 2013 року ОСОБА_5 на ринку «Евіс» в присутності продавців та покупців ринку висловлювала на адресу ОСОБА_4 образливі і нецензурні висловлювання у вигляді грубих і брутальних слів.

При цьому факт образливих висловлювань відповідача на адресу позивача знайшов своє підтвердження в судовому засіданні. Зокрема, дані обставини підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_3

За такого, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з врахуванням вимог ст.ст.10,60 ЦПК України та презумпції добропорядності (ч.3 ст.277 ЦК України), прийшов до обґрунтованого висновку, що позивач довела факт поширення інформації та порушення такою інформацією права на повагу до її гідності та честі, а також що такими неправомірними діями відповідача їй були спричинені душевні страждання, викликанні порушенням конституційного права на повагу до її гідності і честі.

Твердження ОСОБА_5 про те, що взагалі не ображала позивача та нецензурно в її адресу не висловлювалася, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, як того вимагають положення ст.ст.57-60 ЦПК України та спростовуються поясненнями свідків.

Разом з тим, щодо позовних вимог про спростування інформації, яку поширила відповідач, у спосіб визначений позивачем в позовній заяві, то колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що такий спосіб захисту порушеного немайнового права не передбачений діючим законодавством.

До того ж, відповідно до роз'яснень, викладених у п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року №1, способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що визнання образливих та принизливих висловлювань на адресу ОСОБА_4, що мали місце 29 вересня 2013 року, такими, що принижують її честь і гідність, а також відшкодування моральної шкоди, буде еквівалентним способом захисту порушеного особистого немайнового права позивача.

Що стосується визначеного місцевим судом розміру грошової компенсації моральної шкоди, то відповідно до ст.ст.23,280 ЦК України та роз'яснень, викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», при визначенні розміру моральної шкоди суд першої інстанції виходив із засад справедливості, добросовісності і розумності. Розмір грошового відшкодування є співмірним із заподіяною шкодою позивача. Підстав для зміни розміру грошового відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.

Оскільки апеляційні скарги не містить доводів, які б спростовували висновки суду, а також доводили б порушення норм матеріального права та такі порушення процесуальних норм, які призвели до невірного вирішення справи по суті, то колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити, а рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: