Рішення № 42697208, 04.02.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/7228/14-ц

Номер провадження 2/489/120/15

РІШЕННЯ

Іменем України

04 лютого 2015 року місто Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

при секретарі Антоненко А. С.,

за участю позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, представника відповідача Левченка О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі - відповідач) про визнання дій протиправними, зміни причин формулювання звільнення, стягнення коштів, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації моральної шкоди,

встановив

Позивач звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що перебувала з відповідачем у трудових відносинах, маючи намір подати документи для складання кваліфікаційного іспиту та отримання сертифікату інженера-землевпорядника, звернулась до відповідача з проханням надати рекомендації, однак їй було відмовлено та вказано, що буде надано тільки в разі звільнення. Позивач подала заяву про звільнення за згодою сторін та її було звільнено. Також на підприємстві несвоєчасно сплачувалась заробітна плата, тому просить стягнути кошти належні їй при звільненні, компенсацію за затримку розрахунку при звільненні, компенсацію моральної шкоди. У зв"язку зі звільненням з позивача утримано кошти за навчання, яке вона проходила. Просила визнати дії відповідача щодо порушення строків розрахунку по виплаті заробітної плати, утримання коштів за навчання, примушування до розірвання трудового договору протиправними, змінити формулювання причини звільнення "за угодою сторін" на "з ініціативи працівника згідно зі ст. 38 КЗпП України", стягнути заборгованість по заробітній платі 4367,49 грн., кошти, безпідставно утримані за навчання 794,44 грн., вихідну допомогу 3139,38 грн. та компенсацію моральної шкоди 20000 грн.

В судовому засіданні позивач збільшила вимоги, просила визнати дії відповідача щодо порушення строків розрахунку по виплаті заробітної плати, утримання коштів за навчання, не виплаті належних сум при звільненні, примушування до розірвання трудового договору (звільнення) протиправними, визнати причину звільнення неправильною та змінити на "з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України", стягнути 4367,49 грн. заборгованості по заробітній платі, 794,44 грн. протиправно утримані за навчання, 4835,25 грн. вихідної допомоги, 20000 грн. компенсації моральної шкоди, 761 грн. судовий збір та збитки пов"язані із зверненням до суду за захистом своїх прав.

Представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи за його відсутності, в матеріалах справи містяться письмові заперечення проти позову.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено такі обставини та відповідні правовідносини.

В період з 03.10.2011 до 07.10.2014 позивача працювала на посаді інженера із землевпорядкування третьої категорії Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (а. с. 11). Наказом від 07.10.2014 позивача було звільнено з посади за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) на підставі заяви від 23.09.2014 № 02-15/239.

З матеріалів справи та письмових заперечень відповідача вбачається, що підприємством несвоєчасно виплачувалась заробітна плата та з позивачем на день звільнення не проведено повного розрахунку. За час розгляду справи в суді позивачу відповідачем частково сплачено заборгованість та відповідно до довідки станом на 23.01.2015 вона складає 450,67 грн.

Суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в сумі 450,67 грн.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступний після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 за № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З довідки (а. с. 82) вбачається, що заробітна плата за серпень і вересень 2014 року разом складає 2323,56 грн. Відповідно до табелю обліку використання робочого часу (а. с. 88, 89) позивач у вказані місяці відпрацювала 34 робочі дні. Тому середньоденна заробітна плата складає 68,34 грн. (2323,56 грн./34 дні).

Суд не може прийняти розрахунок позивача та посилання на те, що за вересень необхідно застосовувати мінімальний розмір заробітної плати, оскільки позивач працювала на умовах неповного робочого дня.

Компенсація за затримку розрахунку при звільненні складає 5740,56 грн.= 68,34 грн. (середньоденний заробіток)*84 (робочі дні в періоді).

Щодо утримання вартості навчання в сумі 794,44 грн. суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до п. п. 2.4.1 та 2.4.2 Договору про оплату за навчання (а. с. 19) від 18.07.2013, укладеного між сторонами, працівник зобов"язується відшкодувати витрати за навчання у випадку розірвання працівником трудових відносин з власної ініціативи.

Трудовий договір було розірвано за угодою сторін, що не можна тлумачити як звільнення за ініціативи працівника, оскільки підстави для звільнення за ініціативою працівника визначені ст. 38 КЗпП України.

За такого, суд вважає, що у відповідача не було правових підстав для утримання коштів в розмірі 794,44 грн., а тому їх необхідно стягнути з відповідача на користь позивача.

Позивач посилається на те, що керівництво відповідача примусило її до написання заяви про звільнення як умови отримання рекомендацій для складання кваліфікаційного іспиту інженера-землевпорядника.

Позивачем не надано суду доказів того, що мало місце фізичне або психологічне примушування до звільнення. Відмова у видачі рекомендації не позбавляла позивача можливості оспорювати дії керівництва, звернутись до профспілкової організації, комісії по трудовим спорам, або державних органів по нагляду за дотриманням вимог законодавства про працю.

Також позивач просить змінити формулювання причин звільнення на "з ініціативи працівника внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України", однак доказів того, що вона виражала волю (подала заяву) на звільнення саме внаслідок порушення її трудових прав суду не надала.

Наявність порушень трудового законодавства не є достатньою підставою для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Необхідно, щоб ініціатива працівника щодо звільнення була наслідком таких порушень.

Верховним Судом України у справі № 6-120цс12 зроблено правовий висновок про те, що за змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Таким чином, якщо позивач бажала звільнитися внаслідок порушення відповідачем її трудових прав їй необхідно було написати відповідну заяву в якій зазначити конкретну причину звільнення. Натомість позивачем подано заяву про звільнення за угодою сторін, що означає, що сторонами трудового договору було досягнуто згоди про дострокове припинення трудового договору.

Враховуючи, що заява про звільнення з причин порушення відповідачем законодавства про працю позивачем не подавалась та доказів того, що позивач звільнилась саме внаслідок таких порушень суду не надано, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення вимог про зміну формулювання причин звільнення та стягнення вихідної допомоги.

Щодо вимог про визнання дій відповідача щодо порушення строків розрахунку по виплаті заробітної плати, утримання коштів за навчання, не виплаті належних сум при звільненні, примушування до розірвання трудового договору (звільнення) протиправними суд вважає, що заявлення окремих таких вимог є неналежним способом захисту, оскільки належним і достатнім способом захисту є стягнення заборгованості та компенсації моральної шкоди, стягнення коштів, поновлення на роботі або зміна причин звільнення тощо.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п. 5 зазначеної вище Постанови відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Судом встановлено, що внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати позивачу заподіяно моральну шкоду, яка виразилась у душевних хвилюваннях, емоційному напруженні, зміні звичайного укладу життя.

З"ясувавши вказані обставини, суд, виходячи із засад розумності і справедливості, вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація моральної шкоди в розмірі 500 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої прийнято рішення суд присуджує з іншої сторони судові витрати, тому з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 527 грн. судового збору.

Також з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 234 грн. (сплачені за нотаріальне посвідчення довіреності представника) як збитки у зв"язку із зверненням до суду для відновлення порушеного права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 15, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд

вирішив

Позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" про визнання дій протиправними, зміни причин формулювання звільнення, стягнення коштів, компенсації за затримку розрахунку при звільненні, вихідної допомоги, компенсації моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (код ЄДРПОУ - 19286878) на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі 450 (чотириста п"ятдесят) грн. 67 коп.

Стягнути з Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 794,44 грн. безпідставно утриманих коштів.

Стягнути з Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 компенсацію за затримку розрахунку при звільненні в сумі 5740,56 грн.

Стягнути з Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 компенсацію моральної шкоди в сумі 500 грн.

В задоволенні вимог про зміну формулювання причин звільнення, стягнення вихідної допомоги та інших вимог відмовити.

Стягнути з Державного підприємства "Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 527 грн. та збитки, пов"язані з оформленням представництва в суді в сумі 234 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, яка не була присутня під час проголошення рішення - з моменту отримання копії рішення.

Суддя В. В. Кокорєв