Рішення № 42696495, 10.02.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/778/1048/15 Головуючий у 1 інстанції: Макаров В.О.

Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Кочеткової І.В., суддів Маловічко С.В., Савченко О.В.

при секретарі: Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 року у справі за позовом ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2013 року ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що відповідно до укладеного договору № ZPC0R005010293 від 18.12.2006 року ОСОБА_3 отримав у банку кредит у розмірі

4 479 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Враховуючи те, що відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, станом на 12.07.2013 року у нього виникла заборгованість у розмірі 38 652 грн. 56 коп., яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 4 479 грн. 00 коп.; заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 15 479 грн. 31 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у розмірі 18 694 грн. 25 коп., яку позивач просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь, а також судові витрати.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07.10.2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи і наданим доказам, рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просило його скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 10 вересня 2014 року апеляційну скаргу задоволено частково: рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 року скасовано та ухвалено нове про відмову в позові у зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Ухвалою ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2014

року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково: рішення

апеляційного суду Запорізької області від 10 вересня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Сторони у судове засідання апеляційного суду не з»явились, будучи повідомлені належним чином про розгляд справи, про що маються поштові повідомлення про вручення їм судових повісток. Тому у відповідності до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України розгляд справи відбувся у їх відсутності.

Після розгляду справи, який був призначений на 14.40 год. 10.02.2015р., від ОСОБА_3 надійшла телеграма про відкладення розгляду справи, яку прийнято на пошту о 14.41 год., отримано апеляційним судом о 14.53 год. та передано в зал судового засідання колегії суддів о 14.55 год., тобто із запізненням, у зв»язку з чим відкласти розгляд справи не було можливості, оскільки він уже відбувся.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову банку, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведений факт укладення кредитного договору з ОСОБА_3, оскільки записами в трудовій книжці та поясненнями відповідача підтверджено, що він ніколи не працював на приватному підприємстві «Гамма-Пак», а тому на підставі виданої довідки про заробітну плату на цьому підприємстві не міг отримати кредит.

Проте погодитись з такими висновками суду не можна з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 18 грудня 2006р. між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", ОСОБА_3 та ТОВ «Віст-Сервіс» укладено договір № ZPC0R005010293, за умовами якого позичальнику надано строковий кредит на оплату споживчих товарів (телевізору, тримера, пральної машини, телефону, фену) у розмірі 4 479 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 0,12 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 18.10.2007р. ( а.с. 27-28).

Для укладення вказаного договору банку було надано відповідний пакет необхідних документів: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, які завірені підписами відповідача, довідку про заробітну плату від ПП «Гамма-Пак», рахунок-фактуру на оплату товару, заяву про надання кредиту від 15.12.2006р., акт приймання-передачі майна в заклад, акт приймання-передачі товару від продавця покупцю, у яких маються підписи ОСОБА_3 ( а.с. 6, 29-32).

В заяві про надання кредиту були указані особисті дані позичальника, зокрема, його місце роботи - ПП «Гамма-Пак», займана посада слюсара-налагоджувальника. У вказаній заяві стоїть підпис ОСОБА_3, який, підписуючи заяву, підтверджував, що вся наведена інформація є достовірною і відповідає дійсним фактам ( а.с. 30).

Відомості, вказані у довідці № 07 від 13.12.2006р. про те, що ОСОБА_3 працює на підприємстві «Гамма-Пак» слюсарем-налагоджувальником, відповідають даним заяви про надання кредиту, номер ідентифікаційного коду відповідача зазначено в довідці вірно ( а.с. 29).

Висновком, складеним 02.10.2013р. на підставі службового розслідування,

проведеного Службою безпеки Банку у зв»язку з запереченням ОСОБА_3 факту укладення договору з Приватбанком, встановлено, що по базі втрачених документів ГУМВС України в Запорізькій області паспорт СВ 636812, виданий Орджонікідзевським РВ 11.02.2002р. на ім»я ОСОБА_3, за яким оформлено кредитний договір, втраченим не значиться та знаходиться у клієнта; фотографія в паспорті не переклеєна ( а.с. 34-35).

Дійсно, в копії трудової книжки, наданої відповідачем суду, не мається запису про його роботу у ПП «Гамма-Пак», проте цей факт сам по собі не свідчить, що відповідач не брав кредит та не укладав оспорюваний ним договір про надання кредиту на придбання товару, зважаючи, що решта документів у сукупності свідчить про зворотнє. Крім того, вказане може свідчити як про те, що відповідач працював на цьому підприємстві без належного оформлення, так і про те, що він надав банку недостовірні відомості задля отримання кредиту.

Судом в ході розгляду справи не перевірялись інші обставини, крім тих, що в трудовій книжці не мається запису про роботу відповідача у ПП «Гамма-Пак», і це стало підставою для помилкового висновку, що відповідач не укладав з банком кредитного договору. При цьому, суд ніяким чином не вмотивував, чому в такому разі не приймає до уваги решту документів, на яких мається підпис ОСОБА_3, оскільки висновку почеркознавчої експертизи, яка б встановила зворотнє, в матеріалах справи не мається, і про її проведення сторонами клопотання не заявлялось.

В матеріалах апеляційного провадження при першому розгляді справи за апеляційною скаргою банку відповідачем та його адвокатом було долучено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи підпису, вчиненого в графі «позичальник» у кредитному договорі, але апеляційним судом було відмовлено в його задоволенні у зв»язку з відсутністю необхідної кількості вільних зразків підпису відповідача, здійснених ним у часі, наближеному до дати кредитного договору.

Будучи обізнаним про судове засідання апеляційного суду при новому апеляційному розгляді справи, відповідач ніяких нових клопотань або заяв про вирішення його наявного у справі клопотання не надав, про витребування будь-яких документів, де могли б бути вільні зразки його підписів, не просив.

Отже, колегія вважає, що за відсутності висновків експертизи та у зв"язку з ненаданням відповідачем інших доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову, крім відомостей трудової книжки, які можуть не збігатись з дійсними обставинами працевлаштування відповідача, у суду не було підстав ставити під сумнів достеменність всього пакету документів, надано банку для укладення кредитного договору з відповідачем.

До того ж, відповідач, оспорюючи надання ним будь-яких документів банку, в клопотанні про призначення експертизи просив дослідити приналежність йому тільки підпису у договорі, в той час як його підпис мається і в решті документів, наданих для укладення кредитного договору: в заяві про надання кредиту, в акті приймання-передачі майна в заклад, в акті прийому-передання товару, засвідчувальні підписи на копіях паспорту і довідки про РНОКПП.

Так, у відповідності до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

В даному випадку з метою доведення невчинення ним договору, відповідач обрав такий спосіб доказування як невідповідність відомостей трудової книжки довідці про зарплату, наданій банку, але такий факт не спростовує інших доказів у справі, сукупність яких доводить, що кредитні правовідносини між сторонами маються, і це, зокрема, слідує із вимог ст. 204 ЦК України про правомірність правочину.

Тому суд безпідставно вважав, що відповідач довів ті обставини, що не укладав з банком договору № ZPC0R005010293 від 18 грудня 2006р.

Решта матеріалів справи свідчить про те, що договір виконано Банком, який надав обумовлену суму кредиту, про що свідчить акт приймання-передачі товару, що можливо лише за умови його оплати.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

Відповідно до п. 1.2 умов договору, позичальник зобов'язується погашати заборгованість в наступному порядку: щомісяця у період сплати, за який приймається період з 18 по 24 число кожного місяця позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) на суму 448,15 грн. для погашення заборгованості, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотками, комісією.

Згідно з пунктом 3.2 договору у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту, який настає 18.10.2007р., позичальник зобов»язується сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 8 % в місяць від суми залишку непогашеного кредиту. У разі невчасної сплати заборгованості за відсотками та комісією банк має право нарахувати, а позичальник зобов»язується сплатити банку пеню 0,15 % від суми непогашеного платежу за кожний день прострочення.

Як встановлено в ході розгляду справи, позичальник за весь період дії договору, а також в подальшому не здійснив жодного платежу на погашення кредиту, відсотків, комісії, таким чином порушивши умови кредитного договору та вимоги ст.ст. 509, 526, 527, 1054 ЦК України.

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором відпо-відач станом на 12.07.2013р. має заборгованість 38 652,56 грн., яка складається із: 4479 грн. - заборгованості за кредитом, 15 479,31 грн. - заборгованості по процентам, 18 694,25 грн.

В ході розгляду справи встановлено, що до заяви про надання кредиту внесені достовірні дані про особу відповідача, що саме його копія паспорта та ідентифікаційного коду надані банку, паспорт не був втрачений та перебуває у відповідача. Проте, заперечуючи укладення договору з Банком, у якого мались такі документи відповідача, особисте надання яких Банку заперечував відповідач, з вересня 2013р., як почався розгляд справи, до теперішнього часу відповідач не звернувся до органів внутрішніх справ щодо встановлення цих обставин.

Отже, відповідач не спростував те, що надані в заяві відомості про нього не відповідають дійсності, а також не пояснив їх знаходження у банку разом з паспортом та ідентифікаційним кодом, а також довідкою з місяця роботи, дійсніть якої він оспорював, але зазначені в ній відомості належним чином не спростував ( іншою довідкою з цього підприємства, матеріалами кримінального провадження тощо.).

Тому за сукупністю зібраних у справі доказів колегія вважає, що є доведеним факт існування між сторонами у справі правовідносин, що випливають із договору № ZPC0R005010293 від 18 грудня 2006р., і тому між сторонами у справі маються кредитні правовідносини.

При розгляді справи судом першої інстанції до ухвалення рішення відповідач не заявляв клопотання про застосування строків позовної давності, а заявив його тільки в ході апеляційного розгляду справи.

Згідно з вимогами ч. 3 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою ним до винесення рішення.

Заява відповідача була задоволена апеляційним судом Запорізької області та рішенням від 10 вересня 2014р. було відмовлено в позові банку у зв»язку з пропуском строку позовної давності.

Вказане рішення апеляційного суду Запорізької області було скасовано ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 26 листопада 2014р. та справу направлено на новий апеляційний розгляд. В ухвалі вищий суд зазначив, що апеляційний суд не врахував, що підставою для застосування позовної давності є виключно заява сторони про це, зроблена до винесення судом рішення, при цьому апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідач приймав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, і перешкод для нього подати заяву про застосування строку позовної давності не було.

Тому, розглянувши наявну у справі заяву відповідача про застосування строку позовної давності, подану на стадії апеляційного провадження, колегія не знаходить підстав для застосування строків позовної давності, оскільки це суперечить положенням ч. 3 ст. 267 ЦК України та правовій позиції, викладеній в постанові ВСУ від 21 листопада 2012р. у справі № 6-101цс12, яка згідно із ст. 360-7 ЦПК України є обов»язковою для судів.

Таким чином, перевіривши в апеляційному порядку законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія вважає, що висновки суду про недоведеність позивачем своїх вимог, та доказаність відповідачем факту не укладання з банком договору ZPC0R005010293 від 18 грудня 2006р., суперечить матеріалам справи та нормам матеріального права.

При цьому колегією враховується також, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції сам відповідач зайняв однобічну та пасивну позицію, зосередившись лише на тому, що у договорі стоїть не його підпис та довідка з ПП «Гамма-Пак» є сфальшованою, але при цьому не заявив жодного клопотання про витребування іншої інформації, проведення експертизи тощо, що призвело до недоведеності ним своїх заперечень, а також до упущення такого дієвого способу захисту як застосування позовної давності.

Вважаючи позов банку доведеним та розмір заборгованості обгрунтованим, колегія разом з цим вважає за необхідне зменшити розмір пені у відповідності до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням того, що її розмір значно перевищує суму тіла кредиту, а відсотки нараховані за дуже тривалий період з 18.12.2006р. по 12.07.2013р. Тому вважає, що справедливим буде розмір пені в сумі 5000 грн., наближений до розміру заборгованості по тілу кредиту.

Беручи до уваги все вищевикладене, колегія у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує рішення суду із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову банку у сумі 24 958,31 грн.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь банку підлягає також стягненню сплачений судовий збір у сумі, пропорційній задоволеним вимогам: за подання позову до суду - 249,58 грн., за подання апеляційної скарги - 124, 80 грн., за подання касаційної скарги - 174,71 грн., а всього - 549,09 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 жовтня 2013 рокуу цій справі скасувати.

Позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрованого за адерсою6 АДРЕСА_1 , на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, р/р № 29092829003111, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором № ZPC0R005010293 від 18.12.2006 станом на 12.07.2013р. в загальному розмірі 24 958 (двадцять чотири тисячі дев»ятсот п»ятдесят вісім) грн. 31 коп., в тому числі: заборгованість за кредитом - 4 479 грн., заборгованість по відсоткам - 15 479 грн., пеня за несвоєчасне виконання зобов»язань за договором - 5 000 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на р/р № 64993919400001 судовий збір в сумі 249,58 грн. + 124,80 грн.+174,71 грн. = 549,09 грн.

В решті позов залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кочеткова І.В.

Судді: Маловічко С.В.

Савченко О.В.