Рішення № 42694339, 04.02.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/206/15

Справа № 643/1000/13-ц Головуючий І-ої інстанції: Єрмак Н.В.

Категорія: договірні Доповідач: Коростійова В.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 лютого 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коростійової В.І.,

суддів: - Гуцал Л.В., Пилипчук Н.П.,

за участю секретаря - Бойко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_5, ОСОБА_6, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору - управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2013 року ОСОБА_3, в інтересах малолітнього сина ОСОБА_4, звернулася до суду із вказаним позовом.

В обгрунтовання позову посилалась на те, що вона і її мати ОСОБА_5 зареєстровані і постійно мешкають у квартирі АДРЕСА_1, власником якої була ОСОБА_5 У цій квартирі з народження мешкає і зареєстрований малолітній син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Іншого житла вони не мають.

У лютому 2012 року їй стало відомо, що її мати - ОСОБА_5, за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 26 грудня 2006 року, продала вказану квартиру громадянину ОСОБА_6, так як останньому необхідно було взяти у банку кредит, який банк міг надати за умови укладення іпотечного договору. ОСОБА_6 грошей за квартиру не платив, а мати їх не отримувала.

Договір купівлі-продажу квартири укладено без попереднього дозволу органу опіки і піклування.

При цьому сторони оспорюваного договору ввели в оману нотаріуса щодо того, що внаслідок продажу квартири не буде порушено прав і законних інтересів інших осіб.

Внаслідок чого її малолітній син залишився без житла.

Посилаючись на вказані обставини, на те, що укладенням договору купівлі-продажу квартири були порушені права її малолітнього сина на користування житлом, та на ст.ст. 203, 215, 228 ЦПК України, просила визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 26 грудня 2006 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 і посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований у реєстрі №1282.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 30 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 3 грудня 2013 року позов ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 квітня 2014 року зазначені судові рішення скасовані, а справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи позивачка підтримала позовні вимоги.

Відповідачі до суду не з'явились.

Притягнуте до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - публічне акціонерне товариство "ОТП Банк", вважало позов безпідставним.

Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради просило справу розглянути за відсутності свого представника. При цьому письмово заявило, що на порушення вимог ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" при відчуженні квартири, право користування якою мав малолітній ОСОБА_4, попередній дозвіл органів опіки і піклування не надавався, що є підставою для визнання цього договору недійсним.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 14 жовтня 2014 року ОСОБА_3 у позові відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просе рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким її позов, заявлений в інтересах малолітнього сина, задовольнити.

При цьому посилається на: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права.

Інші особи, які беруть участь у справі, рішення суду першої інстанції не оскаржили, письмових заперечень на апеляційну скаргу не подали.

Перевіряючи законність і обгрунтованість судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з підстав, передбачених п.п. 2, 3 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відмовляючи ОСОБА_3 у позові про визнання договору купівлі-продажу вказаної квартири недійсним, суд першої інстанції вважав доведеним, що малолітній ОСОБА_4 на час укладення договору купівлі-продажу квартири не мав права користування квартирою, про що свідчить заява ОСОБА_5 від 26 грудня 2006 року. Крім того, продавець квартири не є матір'ю ОСОБА_4 або особою, яка її замінює, вона є його бабусею, а тому попередній дозвіл органу опіки і піклування на відчуження квартири був непотрібним.

Погодитися з таким висновком суду не можна.

Судом встановлено і підтверджується наявними у справі доказами, що квартира АДРЕСА_1 належала на праві приватної власності ОСОБА_5, яку остання успадкувала після смерті своїх батьків - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 року і ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а.с.60-65 т.1).

У вказаній квартирі зареєстровані і постійно мешкають на даний час ОСОБА_5, її донька - ОСОБА_3 і син ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначене підтверджується даними Головного управління Державної міграційної служби Московського районного відділу у місті Харкові, а саме: копією адресної картки та копіями карток реєстрації, з яких вбачається, що за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані : ОСОБА_5 - з 27 квітня 1982 року; ОСОБА_3 - з 24 січня 2000 року; ОСОБА_4 - з 4 жовтня 2003 року - всі по теперішній час (а.с.152-154 т.1).

Таким чином, судом достовірно встановлено, що спірна квартира є постійним і єдиним житлом малолітнього ОСОБА_4

Встановлено також, що 26 грудня 2006 року ОСОБА_5 за нотаріально посвідченим договором продала квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до положень ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" ( в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) держава охороняє і захищає права та інтереси дітей при

вчиненні правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимо зменшення або обмеження прав і охоронюваних законом інтересів дітей при вчиненні будь-яких правочинів стосовно жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей. Для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав і охоронюваних законом інтересів дітей при наданні згоди на вчинення правочинів щодо належного дітям нерухомого майна.

Частиною 3 ст.17 Закону України "Про охорону дитинства" встановлено, що батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати зобов'язання.

Недотримання цієї вимоги є підставою для визнання договору недійсним.

Роз'яснюючи вказані норми закону Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.44 постанови №5 від 30 березня 2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" зазначив, що суди повинні виходити із того, чи мала дитина право власності на предмет іпотеки чи право користування предметом іпотеки на момент укладення договору.

Вказані роз'яснення за аналогією можуть бути застосовані до оспорюваного договору.

За приписами ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" попередня згода органів опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна є обов'язковою не тільки тоді, коли дитина має право власності на це майно, а і тоді, коли вона має право користування ним.

Судом встановлено і підтверджено управлінням служби у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, що попередня згода на відчуження житла, право користування на яке має малолітній ОСОБА_4, органом опіки та піклування не надавалась.

За таких обставин, договір купівлі-продажу спірної квартири, як такий, що вчинений з порушенням вимог ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" і моральним засадам суспільства, судова колегія визнає недійсним з підстав, передбачених ч.1 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України.

Безпідставними є і посилання в рішенні на те, що ОСОБА_4 не мав права користування спірною квартирою.

Відповідно до ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла чотирнадцяти років, є місце проживання її батьків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що місцем проживання ОСОБА_4 є квартира АДРЕСА_4

Малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є сином ОСОБА_3, з народження і на день укладення оспорюваного договору мешкав з матір'ю у вказаній квартирі і мав право користування нею. Іншого житла малолітній ОСОБА_4 не має.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 надала нотаріусу довідку про те, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована лише вона та зазначила, що внаслідок продажу квартири не буде порушено прав та законних інтересів інших осіб.

Зазначене не відповідає дійсності і протирічить наведеним вище доказам про те, що малолітній ОСОБА_4 на час укладення договору - 26 грудня 2006 року мав право користування вищевказаною квартирою, а отже попередня згода органів опіки та піклування на укладення оспорюваного договору була обов'язковою.

Недодержання цієї вимоги є підставою для визнання договору недійсним.

Посилання на те, що у оспорюваному договорі зазначено, що цим договором права малолітніх не порушуються, спростовується наведеними вище доказами і на вказані висновки не впливає.

ОСОБА_5 ввела нотаріуса в оману.

Позбавлення права користування житлом малолітнього ОСОБА_4 призведе до його безпритульності.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.154 СК України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень.

Безпідставним є і посилання в рішенні на те, що відповідно до ч.3 ст.17 Закону України "Про охорону дитинства" попередня згода органів опіки і піклування необхідна лише при відчуженні житла батьками або особами, які їх замінюють, оскільки ч.4 ст.12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей" такого обмеження не містить.

Посилання ОСОБА_3 на те, що ОСОБА_5 не отримувала від ОСОБА_6 грошей за договором купівлі-продажу, у разі доведеності цих обставин, є підставою для розірвання договору. Сторона договору - ОСОБА_5 такого позову не заявила.

Керуючись ч.1 ст.303, ст.304, п.2 ч.1 ст.307, п.п. 1,3,4 ч.1 ст.309, ст. 313, ч.2 ст.314, ст.ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду міста Харкова від 14 жовтня 2014 року скасувати.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 26 грудня 2006 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований в реєстрі №1282.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді: