Рішення № 42693327, 27.01.2015, Рубіжанський міський суд Луганської області

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.01.2015 року Провадження №2/425/17/15

Справа №425/2386/14-ц

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області, у складі головуючого - судді Коваленка Д.С., секретар - Томко Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області, цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

в с т а н о в и в:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області із позовом до ОСОБА_1, яким просив стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року у розмірі 10091 гривня 73 копійки, з яких: 833 гривні 34 копійки - це заборгованість по кредиту; 53 копійки - це заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 гривень 39 копійок - заборгованість по комісії за користування кредитом; 7800 гривень 72 копійки - це сума пені за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань за договором; 956 гривень 75 копійок - це сума штрафу за порушення виконання грошових зобов'язань за договором, а також судові витрати.

Про місце, день та час розгляду справи по суті, сторони повідомлялись належним чином. У судове засідання 27 січня 2015 року для розгляду справи по суті позивач і відповідач не з'явились. Представник позивача через канцелярію Рубіжанського міського суду Луганської області подав заяву, якою просив розглянути справу без його участі на підставі наявних у справі доказів, а у випадку неявки відповідача вказав, що не заперечує проти розгляду справи у заочному порядку та ухвалення заочного рішення. Відповідач причини неявки у судове засідання не повідомив, а правом на подачу заперечень та доказів, якими вони обґрунтовуються не скористався.

У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про проведення судових засідань 18 грудня 2014 року та 27 січня 2015 року, та від якого заяви про розгляд справи за його відсутністю не надходило і причини неявки ним не повідомлені, а позивач не заперечив проти вирішення справи у заочному порядку, розгляд справи здійснювався за відсутності позивача і відповідача, на підставі наявних у справі доказів (у заочному порядку), про що судом була постановлена ухвала без виходу до нарадчої кімнати, та у порядку частини п'ятої статті 209 Цивільного процесуального кодексу України (надалі за текстом - ЦПК України) занесена до журналу судового засідання.

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в силу положень частини другої статті 197 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У позові, представник позивача вказував на те, що між банком та відповідачем був укладений кредитний договір, зобов`язання за яким банком були виконані шляхом надання кредиту. А відповідач свої зобов`язання по його поверненню у строки, встановлені договором не виконав. Тому у банка виникло право вимоги до відповідача щодо повернення кредиту, сплати процентів за його користування, а також комісії за користування кредитом. А оскільки договором передбачено також і право банка на нарахування та стягнення неустойки за невиконання грошових зобов'язань, банк користуючись своїм правом просить стягнути і їх.

На основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження, кожного наявного у матеріалах справи доказу окремо, а також у їх сукупності, суд встановив наступні обставини, та відповідно до них визначив такі правовідносини:

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1), 23 лютого 2011 року, звернувся до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) шляхом підписання та подання заяви позичальника № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року, якою просив видати йому строковий кредит у розмірі 909 гривень 77 копійок, з метою придбання товару (а.с.17-21,5).

Підписавши заяву позичальника № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року, ОСОБА_1 також підтвердив, що ця заява разом із запропонованими ПРИВАТБАНКОМ Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами, складає між ним та банком кредитно-заставний договір, оригінал якого він отримав (а.с.5).

За цим кредитно-заставним договором, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит у сумі 909 гривень 75 копійок, на строк 12 місяців по 22 лютого 2012 року включно, шляхом перерахування: 879 гривень на поточний рахунок продавця товару, а також суму єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 30 гривень 77 копійок, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути кредит зі сплатою процентів у розмірі 0,01% на місяць, на суму залишку заборгованості за кредитом, та комісії у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 45 гривень 49 копійок, шляхом сплати кожного місяця, з 23 по 28 число, платежу у розмірі 121 гривня 35 копійок (а.с.5-15).

Двадцять третього лютого 2011 року, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" перерахував 879 гривень на поточний рахунок продавця товару, а також 30 гривень 77 копійок на сплату єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту (а.с.44).

Шістнадцятого жовтня 2014 року, публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" звернувся до Рубіжанського міського суду Луганської області з позовом до ОСОБА_1, яким просив стягнути з нього заборгованість, що виникла за кредитним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року, станом на 08 вересня 2014 року, у розмірі 10091 гривня 73 копійки (а.с.2-3).

Із встановлених обставин вбачається, що між публічним акціонерним товариством комерційний банк "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_1 виникли цивільні (зобов'язальні) правовідносини у сфері споживчого кредитування, в яких позивач виступає кредитодавцем (виконавцем послуги кредитування), а відповідач споживачем (отримувачем вказаної послуги), та в межах яких виник спір щодо права позивача, як кредитора у цьому зобов'язанні, на повернення відповідачем, як боржником, отриманого ним кредиту, сплати процентів за його користування та неустойки.

Враховуючи визначені судом правовідносини, для вирішення спору суд застосовує такі норми матеріального права, виходячи при цьому з наступних мотивів:

Відповідно до положень частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (надалі за текстом - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу положень частини другої статті 509, пункту першого частини другої статті 11 та частини першої статті 629 ЦК України зобов'язання можуть виникати з договорів, які стають обов'язковими для виконання сторонами, що їх уклали.

Виходячи з положень частини першої статей 1054, 1055 ЦК України та пунктів 22,23 частини першої статті 1, частини першої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» №1023-ХІІ від 12 травня 1991 року, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем (банком або іншою фінансової установою) та споживачем (фізичною особою) у письмовій формі, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими процентами у розмірі та порядку, що передбачений договором. При цьому, з огляду на положення статті 207 ЦК України, такий договір може бути укладений шляхом обміну сторонами одним або декількома документами, в яких зафіксовано його зміст, та які підписані обома сторонами: споживачем, як однією стороною договору, та уповноваженим на це представником кредитодавця із скріпленням печаткою кредитодавця, як другою стороною договору. А користуючись положеннями статті 628 вказаного кодексу, сторони мають право укласти договір, в якому будуть міститись елементи різних договорів (змішаний договір), тоді до відносин сторін у такому договорі, застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Так, 23 лютого 2011 року, ОСОБА_1 та публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПРИВАТБАНК" уклали змішаний кредитно-заставний договір № LGXRRM07981147, за яким (в частині умов договору, що стосуються кредиту) банк взяв на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 909 гривень 77 копійок, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання повернути кредит, сплатити проценти за його користування та комісії на умовах, визначених заявою позичальника № LGXRRM07981147, Умовами та правилами надання банківських послуг і тарифами (а.с.5-15).

Сторони договору встановили, що банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 909 гривень 77 копійок шляхом перерахування 879 гривень на поточний рахунок продавця товару, а також суму єдиноразової винагороди за надання фінансового інструменту в розмірі 30 гривень 77 копійок (а.с.5).

Факт виконання банком вказаного зобов'язання, підтверджується письмовими доказами (а.с.44).

Виходячи з положень частин першої статей 526, 529 та 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу; кредитор має право приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо це встановлено договором; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач та відповідач, як сторони кредитно-заставного договору встановили, що кредит надається позивачем строком на 12 місяців, по 22 лютого 2012 року включно, при цьому позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (із розрахунку у розмірі 0,01% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом), комісію у вигляді щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 45 гривень 49 копійок, шляхом сплати кожного місяця, з 23 по 28 число, платежу у розмірі 121 гривня 35 копійок.

Відповідно до положень частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або неналежне виконання (виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання).

Виходячи з документів, наданих позивачем, зокрема: розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року (а.с.4), виписки по рахунку ОСОБА_1 (а.с.44-52), позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав. У зв'язку з чим, у нього утворилась заборгованість, яка станом на 08 вересня 2014 року складає 1334 гривні 26 копійок, з яких: 833 гривні 34 копійки - це заборгованість по кредиту; 53 копійки - це заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 гривень 39 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів, які б доводили зворотне, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем взятого на себе грошового зобов'язання у вигляді повернення кредиту, сплати процентів та комісії за надання фінансового інструменту, на підставі кредитно-заставного договору, а тому вважає доведеним факт порушення права позивача, як кредитора у цьому зобов'язанні, на отримання від відповідача, як боржника, наданого йому кредиту, сплати процентів та комісії.

Тому, матеріально-правову вимогу позивача до ОСОБА_1 про стягнення з нього заборгованості у розмірі 1334 гривні 26 копійок, з яких: 833 гривні 34 копійки - це заборгованість по кредиту; 53 копійки - це заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 гривень 39 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту, слід визнати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до положень частини першої статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З огляду на положення пункту третього частини першої статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до положень частини першої статті 624 цього ж кодексу, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно з частиною першою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною другою статті 551 цього ж кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, кредитно-заставним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2012 року встановлено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 1,25% від суми простроченої заборгованості по кредиту, за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні (а.с.5-15).

Також, кредитно-заставним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2012 року встановлено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань передбачених договором більше ніж на 90 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 (п'ятсот) гривень та 5% від суми заборгованості.

Виходячи з документів, наданих позивачем, зокрема: розрахунку заборгованості за кредитно-заставним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року (а.с.4), виписки по рахунку ОСОБА_1 (а.с.44-52), позичальник свої зобов`язання належним чином не виконував, у тому числі більше ніж на 90 днів. У зв'язку з чим, банк правомірно використав своє право на нарахування пені, розмір якої склав: 7800 гривень 72 копійки, а також штрафу, розмір якого склав: 956 гривень 75 копійок.

При цьому, судом враховано, що штраф та пеня є різновидами такого виду забезпечення виконання зобов'язання, як неустойка, а тому їх одночасне застосування і стягнення не призводить до подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому не свідчить про порушення положень частини першої статті 61 Конституції України.

Також судом враховано, що матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували наявність усіх обставин, з якими стаття 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» пов'язує необхідність її застосування.

Разом з цим, суд враховує, що відповідно до положень частини першої статті 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.

Так, постановою від 03 вересня 2014 року (справа №6-100 цс14), Верховний Суд України задовольняючи заяву про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї ж норми матеріального права, висловив наступну правову позицію: «частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків; отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків».

За таких обставин суд вважає, що слід застосувати до спірних правовідносин положення частини третьої статті 551 ЦК України, які передбачають право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосовуючи вказану норму матеріального права суд виходить з того, що матеріалами справи підтверджується сума збитків позивача у розмірі 1334 гривні 26 копійок, з яких: 833 гривень 30 копійок - неповернутий боржником кредит, що являється реальним збитком; 53 копійки - це заборгованість по процентах за користування кредитом та 500 гривень 39 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту, які являються упущеною вигодою. Також матеріалами справи підтверджується, що розмір неустойки у вигляді пені та штрафу, яку позивач просить стягнути складає: 8757 гривень 47 копійок, що значно перевищує розмір доведених збитків.

Тому з огляду на встановлене, а також загальні засади цивільного законодавства, що встановлені статтею 3 ЦК України; справедливість, добросовісність та розумність, суд вважає за необхідне зменшити розмір неустойки у вигляді пені та штрафу до рівня понесених позивачем збитків, що складає 1334 гривні 26 копійок.

Таким чином, суд вважає що позивачу слід присудити до стягнення з відповідача на підставі кредитно-заставного договору № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року, заборгованість, розмір якої станом на 08 вересня 2014 року складає 2668 гривень 52 копійки, з яких: 833 гривні 34 копійки - це заборгованість по кредиту; 53 копійки - це заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 гривень 39 копійок - заборгованість по комісії за надання фінансовго інструменту; 1334 гривні 26 копійок - неустойка за порушення грошових зобов'язань по договору.

Тобто позовні вимоги підлягають задоволенню у присудженому судом розмірі. А у задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 88 Цивільного процесуального кодексу України, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Застосовуючи вказану норму процесуального права, суд враховує роз'яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у пункті 39 Постанови №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», зокрема в частині того, що якщо суд на підставі частини третьої статті 551 ЦК зменшує розмір неустойки, витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

З огляду на це та те, що судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 243 гривні 60 копійок, суд вважає документально підтвердженими (а.с.22), вони підлягають стягненню на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись статтями 1-11,15,18,57-64,88,159-197,208,209,212-215,224-233 ЦПК України,

в и р і ш и в :

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) заборгованість за кредитно-заставним договором № LGXRRM07981147 від 23 лютого 2011 року, яка утворилась станом на 08 вересня 2014 року, у розмірі 2668 (дві тисячі шістсот шістдесят вісім) гривень 52 (п`ятдесят дві) копійки та складається з: 833 (вісімсот тридцять три) гривні 34 (тридцять чотири) копійки - це заборгованість по кредиту; 53 (п'ятдесят три) копійки - це заборгованість по процентах за користування кредитом; 500 (п'ятсот) гривень 39 (тридцять дев'ять) копійок - заборгованість по комісії за надання фінансового інструменту; 1334 (одна тисяча триста тридцять чотири) гривні 26 (двадцять шість) копійок - неустойка за порушення грошових зобов'язань.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" (код ЄДРПОУ: 14360570) судовий збір у розмірі 243 (двісті сорок три) гривні 60 (шістдесят) копійок.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано позивачем, або після закінчення строку для подання письмової заяви про перегляд заочного рішення відповідачем, якщо таку заяву не було подано. У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом Харківської області. У разі подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо його не скасовано, воно набирає законної сили після розгляду заяви Рубіжанським міським судом Луганської області.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Харківської області через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення може бути переглянуто Рубіжанським міським судом Луганської області шляхом подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення до цього суду протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення.

Суддя - Д.С. Коваленко