Ухвала суду № 42692536, 02.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/217/15 Справа № 201/15850/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Брага А. В. Доповідач - Лаченкова О.В.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

02 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Лаченкової О.В.

суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.

при секретарі - Назаренко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

22 липня 2013року до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року в задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління про визнання недійсним кредитного договору, стягнення грошових коштів - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги та визнання недійсним кредитного договору. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_2 судові витрати.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів не знаходить передбачених законом підстав для їх задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставі своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, районний суд прийшов до обґрунтованого висновку, що вимоги позивача про повернення їй грошових коштів у розмірі 68000,00 гривень та визнання кредитного договору недійсним не підлягають задоволенню, оскільки 21 березня 2014 року особисто ОСОБА_2 в судовому засіданні зазначала, що грошові кошти вона не отримувала та з даних підстав просила визнати договір недійсним, пояснювала, що часткову сплату боргового зобов'язання від її імені було здійснено ОСОБА_3, з огляду на що у неї відсутній оригінал квитанції про сплату.

Виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 27 березня 2008 року між ОСОБА_4 (продавець) та позивачем був укладений біржовий договір купівлі-продажу транспортного засобу, відповідно до якого продавець продав покупцю транспортний засіб Т-25А, рік випуску 2007, заводський номер НОМЕР_3, номер двигуна НОМЕР_1.

Продавець продав транспортний засіб покупцю за 78200,00 гривень.

28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та позивачем був укладений кредитний договір № 5126, відповідно до п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику на умовах цього договору кредит в сумі 68000,00 гривень, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути кредит в сумі 68000,00 гривень, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00 відсотків річних та комісійні винагороди в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору кредит надається на 36 місяців з терміном остаточного погашення кредиту не пізніше 28 березня 2011 року.

Кредит надається готівкою в національній валюті з кредитного рахунку позичальника для здійснення оплати за новий транспортний засіб Т-25А за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року, укладеного між позичальником та продавцем транспортного засобу.

В матеріалах справи наявна заява, датована 27 березня 2008 року, згідно якої позивачка просила банк відповідача видати їй кредит в сумі 68000,00 гривень строком на 36 місяців зі сплатою 15 відсотків річних для купівлі транспортного засобу.

28 березня 2008 року розпорядженням бухгалтерії відповідача в рахунок дозволеного кредиту, згідно кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року було вирішено надати ОСОБА_2 з позичкого рахунку НОМЕР_4 кредит в сумі 68000,00 гривень.

Відповідно до видаткового касового ордеру № 2203, ОСОБА_2 було видано 68000,00 гривень, що було завірено підписами сторін.

28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та позивачкою було укладено договір застави майна № 5126, відповідно до умов п. 1.1 якого заставодавець ОСОБА_2, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року, передає в заставу, а заставодержатель цим приймає в заставу в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі, предмет застави, що належить заставодавцю на праві власності.

Предметом застави за цим договором є транспортний засіб Т-25А, 2007 року випуску, заводський номер НОМЕР_3, двигун НОМЕР_1, реєстраційний номер НОМЕР_3. Право власності на майно підтверджується свідоцтвом про реєстрацію машини серії НОМЕР_5, виданий підрозділом Держтехнагляду в Софіївському районі 28 березня 2008 року згідно біржового договору купівлі-продажу транспортного засобу № 037А від 27 березня 2008 року, що пропонується в заставу, складає 78200,00 гривень. На період дії кредитного договору заставне майно залишається в користуванні заставодавця.

Відповідно до довідки ВАТ «Державний ощадний банк України» від 30 вересня 2010 року, філія Інгулецьке відділення № 7857 ВАТ «Ощадбанк» повідомила про погашення кредиту за кредитним договором № 5128 від 28 березня 2008 року ОСОБА_2 у розмірі 68000,00 гривень (тіло кредиту).

Згідно листа від 23 травня 2013 року № 98-38-13, Великоолександрівською міжрайонною прокуратурою розглянуто звернення позивачки від 20 травня 2013 року щодо неправомірних дій директора ПП «Т.І.К» ОСОБА_3, пов'язаних з отриманням 28 березня 2008 року кредиту в Криворізькій філії Дніпропетровського обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України». Встановлено, що факти, викладені в зверненні, на даний час досліджуються слідчим відділенням Великоолександрівського РВ УМВС України в Херсонській області при проведенні досудового розслідування по кримінальному провадженню відносно вищевказаної особи за ст. 190 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 від 10 травня 2013 року. Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням здійснює Великоолександрівська міжрайонна прокуратура. За таких обставин підстав для вжиття заходів прокурорського реагування по зверненню ОСОБА_2 від 20 травня 2013 року не вбачається.

Відповідно до висновку судового експерта Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області ОСОБА_5, підписи від імені ОСОБА_2, які розташовані в графах: «підпис позичальника» «ОСОБА_2» кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року; «позичальник» в додатку № 2 до договору № 5126 від 28 березня 2008 року, виконані ОСОБА_2; підписи від імені ОСОБА_2, розташовані в графах: «Підпис позичальника» заяви від 27 березня 2008 року; «прізвище та підпис позичальника» кредитної заявки від 27 березня 2008 року, виконані не ОСОБА_2, а іншою особою. Рукописні записи, розташовані в графах: заяви від 27 березня 2008 року; кредитної заяви від 27 березня 2008 року (крім рукописних записів, виконаних друкованим почерком та розташованих в графах « 2.1. Паспортні дані», «Відомості про освіту та зайнятість позичальника» даного документу), виконані не ОСОБА_2, а іншою особою.

Відповідно до висновку № 1077-14 судової почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 201/15850/13-ц, виконаного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Соломахою Ю.В. від 24 липня 2014 року, підпис від імені ОСОБА_2.в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордеру № 2203 від 28 березня 2008 року, - виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, з наслідуванням її справжнього підпису.

Правовідносини, які виникли між сторонами у справі, врегульовані нормами ЦК України, а також нормами укладеного між сторонами кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Як вбачається з матеріалів справи позивач ставила питання про визнання недійсним кредитного договору № 5126 від 28 березня 2008 року, укладеного між нею і ПАТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Інгулецьке відділення № 7856 і одночасно стягнути з ПАТ «Державний ощадний банк України» на її користь кошти у сумі 68000,00 гривень, сплачених на виконання умов кредиту,посилаючись на те, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань за вказаним кредитним договором та не надав грошових коштів у розмірі 68000,00 гривень, обумовлених договором, що є істотним порушенням його умов.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання кредитного договору недійсним з підстав порушення банківською установою істотних умов кредитного договору, відмовляючи в їх задоволенні суд виходив, зокрема з наступного.

Судом було встановлено та підтверджено висновком судового експерта від 31 жовтня 2013 року, що позивачем ОСОБА_2 дійсно було підписано та укладено з відповідачем кредитний договір № 5126 від 28 березня 2008 року, згідно якого банк мав надати позичальнику цільовий кредит на придбання транспортного засобу у розмірі 68000,00 гривень зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 15,00 відсотків річних та строком повернення - до 28 березня 2011 року.

Висновком судового експерта встановлено, що підпис від імені ОСОБА_2 в графі «Підпис отримувача» видаткового касового ордеру № 2203 від 28 березня 2008 року, - виконаний не ОСОБА_2, а іншою особою, з наслідуванням її справжнього підпису.

Відповідно до п. 6 ст. 147 ЦПК України, висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Згідно ст. 212 ЦПК України за загальними приписами оцінювання доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідження наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Отже відповідно до довідки ВАТ «Державний ощадний банк України» від 30 вересня 2010 року кредитні зобов'язання сторони позичальника за договором № 5128 від 28 березня 2008 року погашені в розмірі 68000,00 гривень (тіло кредиту) ОСОБА_2 і мається квитанція відповідно до якої сплачено банку 68000 грн. платник ОСОБА_2 через ОСОБА_3.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним з підстав порушення останнім істотних умов, а саме ненадання кредитних коштів,обумовлених договором,суд першої інстанції прийшов до правильного висновку ,що позивачем не надані докази не укладення цього договору і дані вимоги спростовуються матеріалами справи..

Так, відповідно до умов кредитного договору № 5126, укладеного 28 березня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2, позивачу на умовах цього договору було надано кредит в сумі 68000,00 гривень з цільовим призначенням - для здійснення оплати за новий транспортний засіб Т-25А за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року, укладеного між позичальником та продавцем транспортного засобу.

Того ж дня, між позивачем та банком було укладено договір застави майна № 5126, відповідно до умов п. 1.1 якого ОСОБА_2, з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року, передала в заставу транспортний засіб Т-25А придбаний нею за договором купівлі - продажу від 27 березня 2008 року.

Отже, низка укладених договорів фактично спростовують твердження позивача про відсутність будь-яких юридичних правовідносин між позивачем та банком відповідача, що випливають з кредитного договору № 5126, укладеного 28 березня 2008 року.

Крім того, ані позивачем, ані її представником не було надано суду достатніх та неспростовних доказів не укладення ОСОБА_2 оскаржуваного кредитного договору.

Окрім того,рішенням Великоолександріївського районного суду Херсонської області від 15.05.2013 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Дніпропетровське обласне управління грошові кошти у сумі 68 000 грн. відповідно кредитного договору №5126 від 28 березня 2008 року. Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від18.09.2013 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

Отже позивач пропустила строк позовної давності для звернення до суду, оскільки спірний кредитний договір був укладений у 2008 році , а в суд з позовом вона звернулась 22.07.2013 року.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 209, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді

О.П.Варенко

В.С.Городнича