Рішення № 42690437, 10.02.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/459/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 Левченко В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівПальонного В. С. , Єльцова В. О. при секретаріПосипайко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» в особі директора Гонтар В.О. на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним ,-

в с т а н о в и л а :

19 листопада 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» с. Лукашівка Чорнобаївського району про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, посилаючись на те, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю IV-ЧР № 050337 виданого 19 листопада 2002 року йому належить земельна ділянка площею 2,6620 га, яка розташована на території Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

02 січня 2010 року ОСОБА_7 уклав з відповідачем ПСП «Нива» договір оренди землі, згідно якого він надав в оренду належну позивачу земельну ділянку строком на 20 років. Даний договір було зареєстровано 09 липня 2010 року у Чорнобаївському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 041079700063.

Позивач ОСОБА_7 вважає, що в укладеному договорі оренди відсутні істотні умови, і посилається на п. 11 договору оренди землі, в якому зазначено, що орендна плата вноситься на протязі року, тобто у договорі зазначено не строк оплати орендної плати, а термін, і термін указаний лише один раз, в той же час договір укладено на 20 років. В договорі не вказано на конкретну дату сплати орендної плати та не визначено в п. 14 договору розмір пені за несвоєчасну оплату орендної плати. Тому позивач вважає, що при невиконанні умов договору в частині невиплати орендної плати, він позбавляється права на застосування у майбутньому до відповідача такого виду забезпечення виконання договору як неустойка (ст.ст. 546, 549 ЦК України), так як строк виплати в договорі не вказано, розмір пені не визначено. Також вказує позивач, що у договорі не вказано порядок внесення орендної плати: на картковий рахунок орендодавця, готівкою через касу банку, доставкою, та за чий рахунок, продукції, наданням послуг, виконання робіт.

Позивач ОСОБА_7 зазначає в позові, оскільки в договорі оренди землі відсутні такі істотні умови: орендна плата, строки, порядок її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату, то такий договір оренди підлягає визнанню недійсним відповідно до вимог ч. 2 ст.15 Закону України «Про оренду землі». В зв'язку з цим позивач звернувся до суду із даним позовом та просив визнати договір оренди землі, укладений 02 січня 2010 року між ним, ОСОБА_7 та ПСП «Нива» площею 2,6620 га, зареєстрований 09 липня 2010 року у Чорнобаївському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 041079700063 недійсним та стягнути з відповідача на його користь судові витрати по справі.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2014 року позов ОСОБА_7 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним задоволено.

Визнано недійсним договір оренди землі площею 2,6620 га, укладений 02 січня 2010 року, між ОСОБА_7 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Нива», зареєстрований у відділі Держкомзему у Чорнобаївському районі Черкаської області 09 липня 2010 року за № 041079700063.

Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» (код ЄДРПОУ 03793478, с. Лукашівка, Чорнобаївського району, Черкаської області) на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, директор ПСП «Нива» Гонтар В.О. оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення винесено з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими та невідповідність висновків суду обставинам справи. Просить скасувати рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2014 року та винести нове рішення, яким відмовити в позові повністю. Відшкодування судових витрат покласти на позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказані істотні умови договору оренди землі відсутні в оспорюваному договорі і ці недоліки порушують право позивача своєчасно отримувати орендну плату, унеможливлюють встановити розмір пені, яка підлягає сплаті позивачу відповідачем в разі невиконання взятих на себе орендних зобов'язань за договором, а також розраховувати на конкретну суму прибутку за надання в оренду належної йому земельної ділянки, враховуючи, що у позивача виник сумнів у справедливості проведення розрахунків по орендній платі, оскільки передавши землю в оренду він не отримує належного прибутку.

Колегія суддів не може погодитись з даним висновком суду першої інстанції, оскільки даний висновок є помилковим, таким, що не відповідає обставинам справи та вимогам закону. Судом першої інстанції залишено поза увагою вимоги ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право та не встановлено, чи дійсно порушуються права позивача, чи містить оспорюваний договір істотні умови, на відсутність яких посилається позивач, та чи привезло це у випадку відсутності істотних умов до порушення прав позивача, оскільки не вказано, в чому саме полягає порушення законних прав позивача, як орендодавця із обґрунтування ним позовних вимог.

Згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, чого не було зроблено судом першої інстанції при розгляді даного позову.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, що згідно Державного акта на право приватної власності на землю ІV-ЧР № 050337 від 19 листопада 2002 року позивач ОСОБА_7 є власником земельної ділянки, наданої йому для ведення товарно-сільськогосподарського виробництва, площею 2,6620 га, розташованої на території Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області.

02 січня 2010 року ОСОБА_7 та Приватним сільськогосподарським підприємством «Нива» укладено договір оренди землі строком на 20 років, який зареєстровано 09 липня 2010 року у Чорнобаївському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» за № 041079700063.

Згідно умов даного договору орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку площею 2,6620 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться в адміністративних межах Лукашівської сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області.

Звертаючись до суду із даним позовом, ОСОБА_7 просив визнати договір оренди землі недійсним на підставі ч. 2 ст.15 ЗУ «Про оренду землі», посилаючись на те, що в договорі оренди землі відсутні такі істотні умови: орендна плата, строки, порядок її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату.

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 3 ст. 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Відповідно ст. 13 Закону України «Про оренду землі» (чинній на день укладення договорів оренди) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно 14, 18 і 20 Закону України «Про оренду землі» договір оренди укладається у письмовій формі і набуває чинності після його державної реєстрації, яка проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

З урахуванням вищезазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Отже, суд першої інстанції повинен був установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Аналогічну за змістом правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-78цс13, яка відповідно до положень ч. 1 ст. 360 -7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України.

Однак, доводи представника позивача - ОСОБА_8, щодо відсутності вказаних ним істотних умов договору не відповідають фактичним обставинам справи, встановленим судом, оскільки недоведеними та безпідставними є посилання, що в договорі зазначено не строк орендної плати, а термін указаний лише один раз, не вказано конкретну дату сплати орендної плати і не визначено розмір пені в п. 14 договору за несвоєчасну оплату орендної плати.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, так як вбачається невідповідність висновків обставинам справи, які спростовуються даними оспорюваного договору оренди земельної ділянки, оскільки в п. 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 4 % від вартості оцінки земельного паю, виплати проводяться у формі за бажанням орендодавця.

Пункт10 договору вказує, що обчислення розміру орендної плати проводиться з індексацією.

Згідно даних п.п. 11-14 даного договору, орендна плата вноситься на протязі року. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідними актами. Розмір орендної плати переглядається один раз на рік. У разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі ( вказано - ) відсотків несплаченої суми за кожний день прострочення. Отже, сторони досягли згоди та підписали договір , погодившись саме з такими умовами. Відповідальність сторін врегульована п.п.4.2, 4.3 договору. Позивач сам може обирати форму та конкретні строки виплати орендної плати, що ніяк не можна вважати порушенням його прав, які б підлягали захисту.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме по собі встановлення судом відсутності у договорі оренди земельних ділянок окремих умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», не є достатньою та безспірною підставою для застосування судом способів захисту цивільних прав або інтересів, а саме - визнання правочину недійсним. Для визнання недійсними в судовому порядку договорів оренди землі необхідна наявність кількох складових : відсутність у договорі оренди істотної умови, та, як наслідок, порушення у зв'язку з цим прав та законних інтересів орендодавця, а також наявність причинно - наслідкового зв'язку між цими складовими.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно до п. 3 ст. 10 ЦПК України передбачено обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Пунктом 1 ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь - які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 11 ЦПК України визначена диспозитивність цивільного судочинства : суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У позовній заяві відсутнє посилання в обґрунтування заявлених вимог на відсутність в договорах оренди землі, укладених сторонами істотних умов, так як позивач не довів належними доказами порушення в дійсності його прав у зв'язку з відсутністю в договорі оренди землі вказаних ним істотних умов, та в чому саме полягає порушення законних прав позивача їх відсутністю.

Під час розгляду справи в апеляційній інстанції позивачем ОСОБА_7 та його представниками не надано доказів на підтвердження його порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, оскільки матеріали даної цивільної справи містять відомості, з яких вбачається, що позивач ОСОБА_7 у період з 2010-2013 рік в рахунок орендної плати отримував від ПСП «Нива» зернові культури, борошно, олію, цукор, кавуни (а. с. 31-100, 104-106) і ні із заявами, ні претензіями до відповідача щодо розміру оплати за оренду земельної ділянки, інших порушень його права не звертався.

Також в матеріалах справи міститься заява позивача ОСОБА_7 від 04 грудня 2013 року, з якою він звертався до директора ПСП «Нива» Гонтар В.О. та просив провести оплату за ремонт житлового будинку з його паю в сумі 2987 грн. авансом на 2014 рік (а. с. 101).

На підставі даної заяви позивача ОСОБА_7 відповідач - ПСП «Нива» видав наказ № 362 від 04 грудня 2013 року про затвердження заяви на оплату за ремонт житлового будинку ОСОБА_7, з яким він був ознайомлений, про що свідчить його підпис (а. с. 102).

Згідно даних матеріалів справи міститься бухгалтерська довідка про те, що ремонт будинку ОСОБА_7, який знаходиться в АДРЕСА_2 був зроблений за рахунок коштів підприємства. Кошти затрачені на ремонт будинку в сумі 2987 грн. занесені в рахунок оренди його земельного паю (а. с. 103).

Так як матеріали даної цивільної справи не містять доказів про те, що позивач ОСОБА_7 звертався із відповідними заявами до ПСП «Нива» щодо перегляду строків виплати орендної плати, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, то колегія суддів не вбачає, що порушені права позивача, оскільки відповідачем виконуються пункти договору оренди землі, які стосуються орендної плати, які погодили сторони договору.

Виходячи із вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_7, оскільки як встановлено апеляційним судом, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, позивач мав необхідний обсяг цивільної дієздатності, його волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди, до договору оренди земельної ділянки додано копію державного акту, при складанні, видачі та реєстрації якого було вчинено відповідний план зовнішніх меж земельної ділянки, кадастровий план земельної ділянки, а також вчинено опис меж, де зазначено сусідніх землекористувачів.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення прав позивача, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що є всі підстави для скасування рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_7 про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, оскільки судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків обставинам справи, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» в особі директора Гонтар В.О. - задовольнити.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 16 грудня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_7 до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним скасувати, ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позовних вимог до Приватного сільськогосподарського підприємства «Нива» про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :