Рішення № 42687637, 11.02.2015, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 лютого 2015 р. Справа № 923/1794/14

Господарський суд Херсонської області у складі судді Остапенко Т.А. при секретарі Івлевій В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державного підприємства "Одеська залізниця", місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код 01071315

до: Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Поповича, 23, ідентифікаційний код 31918234

про стягнення 96696,37 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Павалакі О.Ю. дов. б/н від 02.01.2015 року

від відповідача - Сергет В.В. дов. № 28 від 05.01.2015 року

Державне підприємство "Одеська залізниця" м. Одеса (далі-позивач, виконавець) звернувся з позовом до Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Херсон (далі-відповідач, замовник) про стягнення заборгованості з урахуванням поданої позивачем заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог в сумі 96696,37 грн., з яких: 75328,35 грн. - основний борг; 14665,97 грн. - втрати від інфляції та 6702,05 грн. - 3 % річних, за договором № ОД/П-07-744 дНЮ від 29.10.2007 року про виконання робіт з обслуговування тимчасового переїзду 229 км. В обґрунтування позовних вимог позивач послався на положення ст. ст. 509, 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 193 Господарського кодексу України, порушення відповідачем договірних зобов'язань.

Відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, просить суд відмовити в їх задоволенні з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та застосувати строки позовної давності, про що подано відповідну заяву.

Справу розглянуто в судових засіданнях 23 грудня 2014 року, 15 січня 2015 року 03, 09, 11 лютого 2015 року. Строки розгляду спору продовжено ухвалою від 03.02.2015 р.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Відповідно до розділу V ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі.

Господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Питання про належність доказів вирішується судом. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять у предмет доказування у справі, та інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування. Письмовими доказами, в розумінні статті 36 ГПК України, є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору і повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі, який дає змогу встановити достовірність документу.

Враховуючи викладене суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для прийняття рішення. В судовому засіданні після закінчення розгляду справи оголошено вступну та резолютивну частини рішення з роз'ясненням процедури оскарження рішення та набрання ним законної сили, повідомлено про дату підготовки повного рішення.

Дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

29.10.2007 року між Державним підприємством "Одеська залізниця" м. Одеса та Дочірнім підприємством "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Херсон було укладено договір № ОД/П-07-744 дНЮ на виконання робіт, відповідно до якого виконавець зобов'язується виконати за завданням замовника, на свій ризик і відповідно до умов цього договору, роботи по обслуговуванню тимчасового переїзду 229 км., а замовник зобов'язується прийняти результат роботи й оплатити їх (а.с. 9-10).

Відповідно до п. 2.5. договору виконавець зобов'язаний виконати, передбачену в договорі роботу й особисто здати її результати замовнику.

Вартість і витрати визначаються на підставі калькуляції (додаток № 1 - а.с. 11) та складають 30249,53 грн. в місяць, включаючи ПДВ, яка включає всі витрати "виконавця" та його винагороду за виконання робіт, вартість електроенергії сплачується окремо, згідно рахунку по фактичних показниках лічильника (п. 3.1).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що замовник щомісячно здійснює оплату виконаних робіт протягом 3-х банківських днів після підписання акту про приймання робіт з відповідною стороною.

Договором передбачено відповідальність замовника за прострочення оплати за виконані роботи у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Договір діє з моменту підписання до 01.01.2009 року.

Додатковими угодами №1 від 01.06.2008 р., №2 від 01.07.2008 р. внесено зміни в додатки - калькуляції щодо вартості робіт і витрат, які встановлено у сумах 34779,77 грн. з 01.06.2008 р. та 37104,60 грн. з 01.07.2008 р.

Додатковими угодами №3 від 01.09.2008 р., №4 від 26.12.2008 р. внесено зміни в додаток - калькуляцію щодо вартості робіт і витрат, які встановлено у сумі 38866,66 грн. з 01.09.2008 р. та терміни дії договору і виконання робіт.

Додатковою угодою №5 від 01.01.2010 р. внесено зміни в додаток - калькуляцію щодо вартості робіт і витрат, які встановлено у сумі 36818,33 грн. з 01.01.2010 р. та терміни дії договору до 31.12.2010 р.

Додатковою угодою №6 від 01.04.2011 р., введено в дію додаток№1 - калькуляцію щодо вартості робіт і витрат, які встановлено у сумі 40585,85 грн. з 01.04.2011 р. та терміни дії договору і виконання робіт до 31.12.2011 р.

Додатковою угодою №8 від 05.01.2012 р., введено в дію додаток№1 - калькуляцію щодо вартості робіт і витрат, які встановлено у сумі 44156,65 грн. з 05.01.2012 р. та терміни дії договору і виконання робіт до 31.01.2012 р.

Позивачем відповідно до умов договору проводились роботи з обслуговування тимчасового переїзду 229 км., що підтверджується актами виконаних робіт №56 від 30.11.2011 р. та №7 від 31.01.2012 р., які підписані відповідачем без заперечень (а.с. 23-24).

За виконані роботи по обслуговуванню тимчасового переїзду 229 км. відповідач розрахувався частково в сумі 9414,15 грн., що підтверджується банківською випискою за липень 2012 р. (а.с. 65). Отже, відповідачем умови п. 1.1. договору частково не виконані, що зумовило виникнення заборгованості за договором № ОД/П-07-744 дНЮ від 29.10.2007 р. за виконані роботи з обслуговування тимчасового переїзду 229 км. в сумі 75328,35 грн.

Позовні вимоги у сумі 75328,35 грн. боргу, 14665,97 грн. інфляційних втрат, 6702, 05 грн. 3% річних за договором № ОД/П-07-744 дНЮ від 29.10.2007 р. за виконані роботи з обслуговування тимчасового переїзду 229 км. стали предметом судового розгляду у даній справі.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься і в статті 526 Цивільного кодексу України.

За ч. 1 ст. 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Між сторонами склались правовідносини підряду, які врегульовано параграфом 4 глави 61 ЦК України.

За визначенням частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч. 1 ст. 843). Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч. 1 ст. 846). Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково (ч. 1 ст. 854).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте, відповідачем зобов'язання щодо оплати робіт з тимчасового обслуговування переїзду не виконані, сума простроченої заборгованості за договором складає 75328,35 грн.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення заборгованості за виконані роботи у листопаді 2011 р. за актом №56 від 30.11.2011 р., заявив клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду за цією вимогою.

Заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки

Відповідно до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Стаття 266 ЦК України встановлює, що зі сплив ом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Пунктом 4.1. договору встановлено, що замовник щомісячно здійснює оплату виконаних робіт протягом 3-х банківських днів після підписання акту про приймання робіт з відповідною стороною.

Поняття "банківський день", визначено Законом України від 21.12.2000 N 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", як частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ. Дні визначаються для банків робочими за правилами, встановленими відповідною постановою Національного банку України.

Тобто, з врахуванням вихідних днів, перебіг позовної давності починається з 06.12.2011 року.

Позовна заява надійшла до суду поштою, дата відправки згідно поштового штампу 04.12.2014 року. Позовну заяву позивач направив відповідачу згідно фіскального чеку "Укрпошти" № 2015 та опису вкладення цінного листа 03.12.2014 року (а.с. 6-7).

Отже, позивачем подано позов в межах строків позовної давності.

Судом не беруться до уваги заперечення відповідача на належність та допустимість доказу - акту №7 від 31.01.2012 р. на підтвердження обставин виконання робіт з обслуговування тимчасового переїзду 229 км у січні 2012 р. через недоліки оформлення щодо переліку наданих послуг, дати договору, суми, оскільки акт підписаний відповідачем без заперечень, роботи за ним частково оплачено, позивачем надані пояснення про технічні помилки при його оформленні. Позивачем звернуто увагу суду на відповідність переліку наданих послуг, дати договору, суми, зазначених в податковій накладній, рахунку (а.с. 26, 28) сумі, зазначеній у додатку №1 до договору - калькуляції (а.с. 22).

Таким чином, аналіз зазначених норм права та фактичних обставин справи свідчить про те, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості в розмірі 75328,35 грн. є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості позивачем заявлено до стягнення 14665,97 грн. - втрат від інфляції та 6702,05 грн. - 3 % річних, за договором № ОД/П-07-744дНЮ від 29.10.2007 року на виконання робіт по обслуговуванню тимчасового переїзду 229 км.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України.

Зокрема, частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.

Інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі і за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі N 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК, не є штрафними санкціями (постанова Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 р. у справі N 6-42цс11).

Невиконання відповідачем грошового зобов'язання на момент звернення до суду підтверджено матеріалами справи, а відтак, вимоги про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням інфляційного збільшення боргу та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання є правомірними та обґрунтованими. Перевіривши розрахунок сум заборгованості з урахуванням інфляції та 3% річних, наведений позивачем, враховуючи періоди виникнення та оплати заборгованості, узгоджені сторонами в договорі, суд задовольняє їх в сумі 14665,97 грн. - втрати від інфляції та 6702,05 грн. - 3 % річних.

Платіжним дорученням № 2648 від 03 грудня 2014 року позивачем сплачений судовий збір в сумі 1934,21 грн. (а.с. 8).

Законом України "Про судовий збір" (ст. 4) за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору визначається у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат. Враховуючи, що позивачем було зменшено розмір позовних вимог, на підставі п.1 ч.1, ч.2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" позивачу повертається 0,28 грн. судового збору.

На підставі ст. 49 ГПК України, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору в сумі 1933,93 грн. відшкодовуються йому за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

Керуючись ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", суд -

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Херсонський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: 73000, м. Херсон, вул. Поповича, 23, ідентифікаційний код 31918234) на користь Державного підприємства "Одеська залізниця" (місцезнаходження: 65012, м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, 19; ідентифікаційний код 01071315) 75328,35 грн. боргу, 14665,97 грн. інфляційних втрат, 6702,05 грн. 3% річних, 1933,93 грн. судового збору.

3. Повернути з Державного бюджету України ДП "Одеська залізниця" 0,28 грн. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.02.2015 року

Суддя Т.А. Остапенко