Постанова № 42687442, 04.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 лютого 2015 року № 826/18886/14

Суддя Окружний адміністративний суд міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Розма" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Розма» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Торговий дім «Розма») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0009812207 від 30 вересня 2014 року.

Позивач не погоджується з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням - рішенням, вважаючи його протиправним, необґрунтованими та таким, що не відповідає вимогам чинного податкового законодавства. Позовні вимоги мотивує тим, що відповідач помилково дійшов висновку про завищення позивачем валових витрат за рахунок сум, сплачених контрагентам - перевізникам за надані послуги по перевезенню товару, а також вартості списаних товарно-матеріальних цінностей в рекламних цілях.

Відповідач проти позову заперечував та просив у його задоволенні відмовити. Зауважив, що висновки Акта перевірки являються правомірними оскільки позивачем не надано первинних документів на підтвердження зв'язку понесених ним витрат з господарською діяльністю.

Суд, керуючись приписами частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, надавши можливість присутнім учасникам судового розгляду у повній мірі реалізувати свої процесуальні права, та враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, завершив розгляд справи в порядку письмового провадження.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

На підставі направлень від 14 серпня 2014 року № 2468/22-07, №2460/22-06, №2470/17-02 та від 02 вересня 2014 року №2619/22-07, виданих ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі пункту 77.1 статті 77 Податкового кодексу України у період з 14 серпня 2014 року по 04 вересня 2014 року працівниками відповідача була проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Торговий дім «Розма» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами зазначеної перевірки складено акт від 11 вересня 2014 року № 428/1-22-07-32910943 (далі по тексту - Акт перевірки), в якому працівниками податкового органу встановлено порушення позивачем вимог підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 511996 грн., в тому числі по періодам: за 2011 рік на суму 83444 грн., за 2012 рік - 272459 грн., за 2013 рік - 156093 грн.

Не погоджуючись з висновками Акту перевірки ТОВ «Торговий дім «Розма» 19 вересня 2014 року подало письмові заперечення разом з копіями документів на їх обґрунтування.

За результатами розгляду зазначених заперечень рішенням від 26 вересня 2014 року №12031/10/26-50-22-07 висновки акту залишені без змін, а заперечення - без задоволення.

30 вересня 2014 року згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, пунктом 120.2 статті 120, пунктом 123.1 статті 123 Податкового кодексу України, на підставі Акта перевірки від 11 вересня 2014 року № 428/1-22-07-32910943 за порушення пункту 44.1 статті 44, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу ДПІ у Голосіївському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесло податкове повідомлення - рішення №0009812207, яким збільшила ТОВ «Торговий дім «Розма» грошове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств на 619134,00 грн., з яких за основним платежем - 511996,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 107138,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю висновків податкового органу, викладених в акті перевірки, які стали підставою для нарахування грошового зобов'язання по податку на прибуток, ТОВ «Торговий дім «Розма» звернулось з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Як встановлено судом та вбачається з Акту перевірки, до складу валових витрат за період, що перевірявся, платником податків включені витрати, понесені у зв'язку з придбанням послуг, які не використані в господарській діяльності товариства, а саме транспортних послуг товару.

Також, на переконання податкового органу, на порушення вимог Податкового кодексу України, ТОВ «Торговий дім «Розма» включило до складу валових витрат вартість товарно-матеріальних цінностей, розповсюджених в рекламних цілях, за відсутності первинних документів, які підтверджували рекламний характер таких дій.

Аналізуючи обґрунтованість таких висновків податкового органу, суд приходить до наступного.

Основним нормативно-правовим актом, що врегульовує спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010р. №2755-VI з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 16.07.1999р. №996-XIV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні названого Закону первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частою 1 статті 9 Закону України від 16.07.1999р. №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 зазначеної статті).

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 з наступними змінами та доповненнями в редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Положення №88), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (установи), первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо (пункт 2.2 названого Положення).

В силу пункту 2.4. Положення №88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Усі первинні документи, облікові регістри і бухгалтерська звітність повинні складатись українською мовою. Поряд з українською мовою може застосовуватися інша мова у порядку, визначеному статтею 11 Закону України «Про мови в Україні» (пункт 1.3. Положення №88).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично понесені (сплачені) і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено, що у період, який підлягав перевірці, позивач здійснював неспеціалізовану оптову торгівлю - оптовий продаж матеріалів для водопостачання та водовідведення (муфти, труби, трійники).

Перевіркою показників, відображених у рядку 06.2 Декларацій «Витрати на збут» встановлено, що вони сформовані за рахунок транспортних послуг, оренди приміщень, інших витрат, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт.

При цьому, перевірко встановлено завищення задекларованих показників у рядку 06.2 Декларацій на загальну суму 3020488 грн., а саме у 2011 році на суму 362802 грн., 2012 році - 1297425 грн., у 2013 році - 360261 грн.

Так, ТОВ «Торговий дім «Розма» укладено договори про надання послуг з Приватним підприємством виробничо-комерційна фірма «Ельдорадо», Приватним виробничо-комерційним підприємством «Тулон» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Розма», згідно з якими останні надавали позивачу послуги по перевезенню вантажів.

Посилаючись на ненадання позивачем на запит податкового органу товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, в Акті перевірки зроблено висновок про неможливість доведення зв'язку понесених витрат з фінансово-господарською діяльністю товариства.

До заперечень на Акт перевірки ТОВ «Торговий дім «Розма» були надані копії товарно-транспортних накладних, на підставі яких зазначеними контрагентами здійснювалось перевезення товарів позивача.

Посилаючись на неналежне оформлення накладних, зокрема, відсутність ПІБ та посади - підписанта з боку одержувача товару, повної адреси завантаження та розвантаження в графах «пункт навантаження» та «пункт розвантаження», марки автомобіля, номера подорожного листа, у багатьох товарно-транспортних накладних зазначено декількох вантажоодержувачів, податковий орган дійшов висновку, що неналежним чином оформлена первинна транспортна документація не підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Однак, суд з такими висновками суб'єкта владних повноважень погодитися не може, оскільки товарно-транспортні накладні, надані позивачем, є не єдиними первинними документами, які підтверджують отримання позивачем послуг по перевезенню товарів від його контрагентів.

Зокрема, ТОВ «Торговий дім «Розма» надано копії видаткових накладних, які зазначені у товарно-транспортних накладних, відповідно до яких було отримано товар покупцями позивача, виписки з банку на підтвердження проведення розрахунків з контрагентами - виконавцями послуг по перевезенню.

Крім того, ані в листі про результати розгляду заперечень від 26 вересня 2014 року №12031/10/26-50-22-07, ані під час розгляду справи, відповідачем не названо правову норму, якою заборонено зазначати у товарно-транспортних накладних декількох вантажоодержувачів та закріплено обов'язок у графах «пункт навантаження» та «пункт розвантаження» зазначати повну адресу.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до складу валових витрат сум, сплачених за надання послуг по перевезенню товару.

У той же час, суд не може погодитись з правомірністю віднесення до складу валових витрат вартості списаних товарів, які були роздані в рекламних цілях.

Як вбачається із матеріалів справи, 28 грудня 2012 року виконуючим директором ТОВ «Торговий дім «Розма» було затверджено маркетинговий план на 2013 рік, згідно з яким у 1-му кварталі 2013 року заплановано проведення семінару, у 2-му кварталі - виставки, у 3-му кварталі - виготовлення стендів для дилерів «ROZMA» та у 4-му - звітування по виконанню плану, проведення зустрічі з дилерами та святкування закінчення року.

На виконання заходів, запланованих на 3-й квартал 2013 року, заплановано:

провести підписання договору з ТОВ «Хеппі» по виготовленню стендів, макет яких розробляється та затверджується маркетологом;

підготовка переліку продукції для стендів, які формуються для дилерів та видання наказу про списання такої продукції.

Кошторис фінансування визначений в розмірі 400000,00 грн.

Додатком до маркетингового плану №1 на 2013 рік, затвердженим виконавчим директором 01 червня 2013 року, до пункту 3 додано інформацію про доцільність проведення рекламної роздачі продукції дилерам без стендів. При цьому зауважено, що така продукція має бути в порізаному вигляді (трабі ріжеться на шматки та не може бути використана для продажу, тільки для візуалізації), фітинги та інші дрібні деталі насипаються в один резервуар та можуть бути пофарбовані у різні кольори для кращої візуалізації. Підготовка продукції та акт підготовки продукції до рекламної акції готуються в присутності комерційного директора А.В. Легіна.

Також позивачем надані акти списання товарів від 1 грудня 2013 року №4-13.

Однак, у зв'язку з ненаданням ТОВ «Торговий дім «Розма» будь-яких документів на підтвердження нанесення фарби на зазначені в актах товари, здійснення розрізання труб, що б виключало їх використання для продажу, а також передачі списаних товарів дилерам, суд приходить до висновку про недоведеність факту використання списаних товарів саме з рекламною метою, а тому їх вартість безпідставно включена до складу валових витрат.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення - рішення повністю, оскільки відповідно до положень чинного законодавства саме за відповідачем закріплено виключне право щодо розрахунку грошових зобов'язань.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б повністю спростовували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги частково обґрунтованими, а позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 30 вересня 2014 року №0009612207.

3. В решті вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.Ю. Гарник