Рішення № 42687364, 11.02.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.02.2015 Справа № 920/2106/14Господарський суд Сумської області, у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/2106/14

за позовом - Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,

до відповідача - Комунального підприємства «Ромникомунтепло» Роменської міської ради, м. Ромни Сумської області,

про стягнення 9623363,17 грн.,

за участю представників сторін:

позивача - Букоємського Р.В. за довіреністю № 14-138 від 13.05.2014 року,

відповідача - не з'явився.

В судовому засіданні, розпочатому 12.01.2015 року о 10 год. 40 хв. відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувались перерви до 11 год. 00 хв. 29.01.2015 року та до 11 год. 00 хв. 11.02.2015 року.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 577140,35 грн., інфляційні втрати у розмірі 233785,07 грн., 3 % річних у розмірі 151437,76 грн., нарахованих за період з січня по грудень 2013 року у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умово договору купівлі-продажу природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року, укладеного між сторонами у справі, а також відшкодувати за рахунок відповідача понесені позивачем судові витрати.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що позивач безпідставно нарахував пеню, інфляційні збитки та 3 % річних, оскільки вважає, що ним не прострочено виконання зобов'язання, так як позивачем не повернуто акти приймання-передачі природного газу, які є підставою для здійснення відповідачем розрахунків за поставлений природний газ, та не підтверджено суду належними доказами факту прострочення відповідачем сплати вартості природного газу, переданого позивачем відповідачеві за актами приймання-передачі природного газу за договором купівлі-продажу природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року.

Відповідач зазначає, що КП «Ромникомунтепло» є підприємством комунальної теплоенергетики, метою діяльності якого є виробництво та постачання теплової енергії споживачам (переважно населенню та бюджетним організаціям м. Ромни), та не є комерційним підприємством і його фінансове становище прямо залежить від затверджених в установленому порядку тарифів на теплову енергію, які на даний час не є економічно обґрунтованими.

Також відповідач, заперечуючи проти позовних вимог зазначає, що згідно розрахунку обсягу заборгованості за минулі роки з різниці в тарифах на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, що надана населенню, обсяг заборгованості з різниці в тарифах за 2013 рік становить 2557414,26 грн. (без ПДВ). Тому, через існування заборгованості з різниці в тарифах на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, та її невчасним погашенням з державного бюджету у відповідача не має можливості вчасно розраховуватися за спожитий природний газ, в тому числі, і згідно вищезазначеного договору купівлі-продажу природного газу.

Відповідно до додаткових пояснень відповідач зазначає, що позивачем невірно визначено суму інфляційних втрат, оскільки при здійсненні їх розрахунку позивачем використано розмір інфляції не затверджений Державним комітетом статистики України (величина індексу інфляції заокруглюється до десятих).

Відповідно до наданого відповідачем розрахунку розмір інфляційних втрат позивача за період з березня 2013 року по червень 2014 року складає 233045,65 грн.

Крім наведеного відповідач зазначає, що відповідно до пункту 3.4 договору акти приймання-передачі газу є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами. Акти приймання-передачі газу, спожитого відповідачем в січні - квітні 2013 року були підписані представником позивача лише 26.09.2013 року, а докази повернення актів приймання-передачі газу, спожитого відповідачем в січні - грудні 2013 року, позивачем не надано суду, а тому відповідач вважає, що ним не порушувались терміни сплати вартості природного газу, а позивачем не доведено факту такого порушення умов укладеного між сторонами договору.

Також, враховуючи причини неналежного виконання зобов'язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, збитковість відповідача, наявність різниці в тарифах за послуги з теплопостачання та самостійне погашення відповідачем суми основного боргу на момент звернення позивача з даним позовом до Господарського суду Сумської області, і те що застосування штрафних санкцій загрожує банкрутством відповідачеві, останній просить суд зменшити розмір неустойки до 10 % від нарахованої позивачем.

Позивач у письмовому запереченні на відзив зазначає, що положення договору щодо того, що акти є підставою для розрахунків між сторонами розташовано у розділі «Порядок та умови передачі газу», а відтак зазначений пункт регулює саме умови передачі газу та є документом, що фіксує остаточний обсяг переданого газу. Проте сам порядок розрахунків у імперативному порядку встановлено у пункті 6.1 договору, який не містить в собі умови, що оплата поставленого газу здійснюється лише після підписання акту приймання-передачі газу. Умовами договору, укладеного між сторонами, встановлено як заплановані обсяги постачання природного газу у щомісячні періоди, так і обов'язок відповідача розрахувати кількість отриманого газу виходячи з показників лічильників. Відтак відповідач мав усі фактичні данні щодо обсягів отриманого природного газу для проведення відповідних розрахунків, фактично відповідач проводив розрахунки за отриманий природний газ до дати підписання відповідного акту.

Крім того позивач вважає, що отримуючи природний газ (фактично товар) у власність, відповідач зобов'язаний виконати у свою чергу зобов'язання з своєчасної оплати відповідно до умов договору та статті 692 Цивільного кодексу України.

У письмовому поясненні б/н від 09.02.2015 року представник позивача заперечує проти зменшення розміру пені посилаючись на те, що позивачем правомірно нараховано відповідачеві пеню, оскільки він прострочив виконання грошового зобов'язання та не надав суду жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року (пункти 1.1, 1.2 договору), позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2013 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а відповідач в свою чергу зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах даного договору.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору, позивач передає відповідачеві з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2013 року газ в обсязі до 3380,0 тис. куб. м.

Згідно з пунктом 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Пунктом 6.1 даного договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання положень вищевказаного договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року позивач з січня по грудень 2013 року передав, а відповідач отримав природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, об'ємом 2690,394 тис. куб. м. на загальну суму 12474898,71 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу. Проте, як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання за зазначеним договором належним чином не виконував, а за отриманий природний газ розрахувався не вчасно.

Відповідач проти позову заперечує, щодо неналежного виконання договірних зобов'язань перед позивачем відповідач (зазначені обставини ним не заперечуються) обґрунтовує неотриманням вчасно та в повному обсязі субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, що виробляється, транспортується та постачається населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Також відповідач заперечує проти нарахування позивачем пені в розмірі 577140,35 грн. інфляційних в розмірі 233785,07 грн. за спірний період, оскільки розмір зазначених штрафних санкцій значно перевищує розмір збитків позивача, а суму інфляційних втрат позивачем визначено невірно.

Статтею 174 Господарського кодексу визначено, що договір є підставою для виникнення господарських зобов'язань.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених зазначеним кодексом.

Відповідно до статті 590 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Стаття 526 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином і відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Вищезазначений договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань у розумінні приписів статті 175 Господарського кодексу України.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.3 договору).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати підписані та скріплені печаткою позивачеві два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець (позивач) не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві (відповідачеві) один примірник оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 договору).

Кількість газу, яка подається відповідачеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу споживачів відповідача (пункту 4.1 договору).

Умовами пункту 6.1 встановлено, що оплата за газ здійснюється відповідачеві виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа наступного за місяцем поставки газу з поточних рахунків відповідача.

Зазначений пункт договору не містить умови, щодо оплати поставленого газу дише після підписання акту продавцем (позивачем), а зміст акту приймання-передачі газу, в якому зазначаються самим покупцем (відповідачем) фактичні обсяги використаного газу, його фактичні ціна та вартість, відповідачеві відомий до 5-го числа кожного наступного місяця за місяцем продажу газу, оскільки, згідно пункту 3.4 договору, саме відповідач складає, підписує та до 5-го числа кожного наступного місяця за місяцем продажу газу акти приймання-передачі газу і надає їх позивачеві.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Умовами договору встановлено як заплановані обсяги постачання природного газу у щомісячні періоди, так і обов'язок відповідача розраховувати кількість отриманого газу виходячи з показників лічильників. А відтак, відповідач мав усі фактичні дані щодо обсягів та вартості отриманого природного газу для проведення відповідних розрахунків з позивачем у встановлені договором строки.

Аналогічна позиція викладена у постановах ВГСУ від 11.07.2013 року № 5021/1407/12 та від 13.11.2014 року № 924/943/14, а саме: «посилання на затримки в оформленні актів приймання-передачі газу також не можуть бути підставою для звільнення від відповідальності, оскільки пункт 6.1 договору не пов'язує обов'язок оплатити отриманий газ з їх підписанням. Наявність актів є обов'язковою лише для проведення остаточного розрахунку, який включає можливі розбіжності та коригування».

Згідно з частиною другою статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити сіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимоги кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

Судом встановлено, що позивачем невірно визначено суму інфляційних втрат, оскільки при здійсненні їх розрахунку в окремі періоди (наприклад, з серпня 2013 року по лютий 2014 року, з жовтня 2013 року по лютий 2014 року, з грудня 2013 року по березень 2014 року тощо) ним використано не розмір інфляції, затверджений Державним комітетом статистики України (з заокругленням до десятих після коми), а середньозважений індекс інфляції за декілька місяців з дев'ятьма знаками після коми, що призвело до завищення інфляційних втрат позивача на 739,42 грн., а тому враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача втрат від інфляції підлягають частковому задоволенню у розмірі 233045,65 грн., а в іншій частині інфляційний втрат (у розмірі 739,42 грн.) позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, вважає його обґрунтованим, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Виходячи зі змісту пункту 6 зазначеного договору, оплата придбаного природного газу має здійснюватись відповідачем шляхом перерахування на рахунок позивача грошових коштів у визначений сторонами строк. Іншого порядку проведення розрахунку договором не встановлено.

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією позивача стосовно суми нарахування 3 % річних за визначені у розрахунку періоди, та вважає, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 151437,76 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одним з наслідків порушення зобов'язання, передбачених статтею 611 цього ж Кодексу є сплата неустойки. За змістом статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Зокрема, пунктом 7.2 договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року встановлено відповідальність за невиконання відповідачем умов пункту 6.1 даного договору щодо порядку оплати природного газу. Відповідно до вищевказаного пункту договору, у разі невиконання відповідачем пункту 6.1 договору, він у безспірному порядку зобов'язується сплатити на користь позивача у справі, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, сума пені, що належить сплатити відповідачу на користь позивача складає 577140,35 грн., яка нарахована позивачем за період з 14.02.2013 року по 20.06.2014 року.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, згідно приписів статті 599 Цивільного кодексу України.

За своєю правовою природою фінансові та економічні санкції є додатковими зобов'язаннями, які забезпечують належне виконання основного і є похідними від нього.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Аналогічні приписи містяться у статті 230 Господарського кодексу України, якою визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина шоста статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною другою статті 343 Господарського кодексу України визначено, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняться у письмовій формі.

У поданому до суду запереченні на позов відповідач просить суд зменшити розмір пені до 10 %.

В обгрунтування такого клопотання про зменшення розміру пені відповідач посилається на наступне:

- невідповідність розміру пені наслідкам порушення;

- відсутність основного боргу на момент звернення позивача з позовом до суду;

- наявність різниці в тарифах за послуги, що надавалися населенню з теплопостачання та її невчасним погашенням з державного бюджету;

- обсяг заборгованості з різниці в тарифах з теплопостачання населенню за 2013 рік складає 2557414,26 грн.;

- застосування штрафних санкцій загрожує банкрутством підприємству відповідача.

Згідно частини першої статті 233 Господарського кодексу України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Суд, при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виняткових обставин, що мають наслідком несвоєчасне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань перед позивачем щодо своєчасної оплати природного газу, який використовувався відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.

Твердження відповідача у відзиві на позов про те, що отриманий від позивача природний газ ним використовується для надання послуг з теплопостачання населенню не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки відповідно до умов договору на купівлю-продаж природного газу № 13/2633-БО-29 від 28.12.2012 року, позивач передавав у власність відповідача у 2013 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами (пункти 1.1, 1.2 договору).

В зв'язку з тим, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов договору, позивач правомірно нарахував пеню у зазначених у позовній заяві розмірах, а клопотання відповідача про зменшення розміру пені до 10 % задоволенню не підлягає у зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 цього ж Кодексу визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При зазначених обставинах, вимоги позивача визнаються судом правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 577140,35 грн., 3 % річних у розмірі 151437,76 грн. та інфляційних втрат у розмірі 233045,65 грн., а в іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 739,42 грн. позов задоволенню не підлягає з вищенаведених підстав.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 19232,60 грн. покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Ромникомунтепло» Роменської міської ради (42000, Сумська область, м. Ромни, вул. Коржівська, буд. 90, Ідентифікаційний код 33219263) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, Ідентифікаційний код 20077720) пеню у розмірі 577140,35 грн., 3% річних у розмірі 151437,76 грн., інфляційні втрати у розмірі 233045,65 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 19232,60 грн.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.02.2015 року.

Суддя П.І. Левченко