Постанова № 42687357, 05.02.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2015 р. Справа № 25/7

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Гончар Т. В. , суддя Гребенюк Н. В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - Самофал Л.І., дов. а дов. №39/10 від 19.09.2014 р.

відповідача - Леонічева Д.В., дов. №35 від 03.03.2014 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача вх. № 3883Д/3-11 на рішення господарського суду Донецької області від 22.04.13 р. у справі № 25/7

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол", м. Горлівка Донецької області,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2011 році позивач - Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулася до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» про стягнення (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) 732.998.147,45 грн., з яких : 721419373,99 грн. основного боргу, 3808392,23 грн. пені., 5529903,32 грн. інфляційних, 2240477,91 грн. річних.

Рішенням господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. у справі № 25/7 позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» основний борг в сумі 74.840.452,99 грн., індекс інфляції в сумі 5.529.903,32 грн., 3% річних в сумі 2.240.477,91 грн. В частині стягнення основного боргу в сумі 646.578.921 грн. провадження у справі припинено за відсутністю предмету спору.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. рішення Господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. скасовано частково, позовні вимоги дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення пені задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» основний борг у сумі 74.840.452,99 грн., інфляційні нарахування - 5.529.903,32 грн., 3 % річних у сумі 2.240.477,91 грн., пеню - 380.839,22 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.02.2012р. постанову Донецького апеляційного господарського суду від 26.12.2011р. та рішення Господарського суду Донецької області від 18.03.2011р. у справі № 25/7 було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Донецької області від 28.05.2012р. у справі № 25/7, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р., позовні вимоги задоволені частково: стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» основний борг в сумі 74.840.452,99 грн., індекс інфляції в сумі 5.529.903,32 грн., 3% річних в сумі 2.240.477,91грн., пеню в сумі 3.046.713,78 грн. В решті позову (в частині пені) відмовлено. В частині стягнення основного боргу у сумі 646.578.921,00 грн. провадження у справі припинено за відсутності предмету спору.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2012р. у справі № 25/7 скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 28.05.2012р. та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 08.08.2012р. у справі № 25/7, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду Донецької області.

Скасовуючи судові акти судів попередніх інстанцій, Вищий господарський суд України зазначив, що зменшуючи розмір штрафних санкцій, суд повинен встановити та дослідити у сукупності такі обставини як ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні та інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Однак з матеріалів справи вбачається, що вирішуючи спір на підставі наданих сторонами доказів, господарські суди попередніх інстанцій надали правову оцінку лише фінансовому стану відповідача, що не є безумовною та винятковою підставою для зменшення розміру пені, та не досліджували поважність причин неналежного виконання зобов'язань відповідачем, а також фінансове становище та інтереси позивача.

Також, суд касаційної інстанції вказував на те, що згідно з абз. 2 п. 6.1 договору остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу. Згідно з п. 4.4 договору не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язаний надати постачальнику для підпису два екземпляри акту приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця. Відповідно, після підписання цих актів постачальником останній має надати один примірник покупцю. Проте, вказаних обставин суди попередніх інстанції не дослідили.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивач надав заяву від 17.04.2013р. № 3110-1820 (т. І а.с. 94), в якій зменшив позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу до 74 840 452,99грн., у зв'язку з його частковим погашенням після порушення провадження у справі, а також збільшив позовні вимоги в частині періоду стягнення пені до 20 590 376,71 грн. Вказану заяву було прийнято господарським судом Донецької області до розгляду.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду Донецької області від 22.04.2013р. у справі № 25/7 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Величко Н.В., судді - Гриник М.М., Демідова П.В.) позовні вимоги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Концерн Стирол" про стягнення 74 840 452,99 грн. основного боргу, пені у розмірі 20 590 376,71 грн., 3% річних - 2 240 477,91 грн. та інфляційних втрат у розмірі 5 529 903,32 грн., задоволено частково. Зменшено розмір пені на 20 % - до 16 472 301,36 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 74 840 452,99 грн. основного боргу, 16 472 301,36 грн. пені, 25 500,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Відповідач - Публічне акціонерне товариство "Концерн Стирол" з зазначеним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 22.04.2013р. у справі № 25/7 в частині стягнення пені у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що місцевим господарським судом в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 16472301,36 грн., а також індексу інфляції та 3% річних порушено норми частини 2 статті 219, статті 233 Господарського кодексу України, пункту 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Також вказує на те, що відповідно до абз. 2 п. 6.1. договору поставки №06/09-2052 від 23.12.2009 р. кінцевий розрахунок за отриманий природний газ здійнюється на підставі акту приймання-передачі газу за місяць до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

При, цьому, зазначає, що відправка актів приймання-передачі газу позивачу відбувалась у другому півріччі 2010 року за допомогою поштового оператору «Зкспресс-почта», про що свідчать копії поштових квитанцій оператора. Після відправки відповідних актів приймання-передачі природного газу відповідачем для підпису позивачу, останнім підписані акти для остаточного розрахунку в порядку п.6.1 договору поставки відповідачу направлені не були.

А тому, за твердженням відповідача, позивач не може підтвердити факт порушення відповідачем зобов"язань по оплаті поставленого природного газу та правомірність нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її розгляд на 05.06.2013 року.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року у справі № 25/7 було зупинено провадження у справі № 25/7 на підставі п.З ч.2 ст.79 ГПК Україні до закінчення реорганізації ДК «Газ України».

18.11.2014р. до Харківського апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява (від 10.11.14 №31/15-8406) з доданою до неї апеляційною скаргою (від 03.05.2013р. №14/01-1/7), в якій він просив прийняти справу №25/7 за позовом ДК "Газ України" до ПАТ "Концерн Стирол" до апеляційного провадження Харківського апеляційного господарського суду; поновити провадження по справі № 25/7 за позовом ДК "Газ України" до ПАТ "Концерн Стирол"; рішення господарського суду Донецької області від 22.04.2013р. (з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013р.) у справі № 25/7 залишити без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.

Господарська справа №25/7 не була передана за підсудністю до Харківського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2014 року було прийнято апеляційну скаргу відповідача до розгляду, поновлено провадження у справі та призначено розгляд справи на 15.12.2014 року на 11:00 год., а також запропоновано сторонам не пізніше ніж за три дні до судового засідання надати апеляційному суду: усі матеріали та документи, що були подані сторонами у справі до суду першої інстанції та апеляційної інстанції, а також копії всіх процесуальних документів, які були отримано сторонами у справі під час розгляду даної справи судом першої інстанції та апеляційної інстанції; оригінали первинних документів - для огляду у судовому засіданні (їх належним чином завірені копії для долучення до матеріалів справи.

11.12.2014 року від відповідача на адресу Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання (вх.№12145 від 11.12.2014 року) про відкладення судового засідання з розгляду справи з посиланням на необхідність надання йому більш тривалого терміну для подання всіх документів, запропонованих ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2014 року, а також на неможливість прибуття представника відповідача у зв"язку із перебуванням у зоні бойових дій.

15.12.2014 року представник позивача надав апеляційному господарському суду заяву (вх.№12229 від 15.12.2014 року), в якій він просив викласти резолютивну частину постанови наступним чином: "Стягнути з ПАТ "Концерн Стирол" на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 74840 452,99 грн. - основного боргу, 16 472 301,36 грн. -пені, 2240 477,91 грн. - 3% річних, 5529903,32 грн. - інфляційних витрат, 25 500,00 грн. - державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу", посилаючись на те, що в оскаржуваному рішенні не було враховано заявлені суми інфляційних втрат та 3% річних, у зв"язку з чим 30.04.2013 року господарським судом Донецької області було винесено додаткове рішення, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача 2240477,91 грн. - .3% річних та 5529903,32 грн. - інфляційних втрат і в матеріалах справи № 25/7 таке додаткове рішення наявне.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 року розгляд справи було відкладено на 22.12.2014 року на 17:00 год., а також запропоновано сторонам виконати вимоги ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 21.11.2014 року щодо надання апеляційному господарському суду матеріалів та документів у справі.

22.12.2014 року позивач на виконання вимог ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 15.12.2014 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надав копії документів по справі на 139 арк., у тому числі копії процесуальних документів, роздрукованих із Єдиного державного реєстру судових рішень, та належним чином засвідчені копії процесуальних та інших документів по справі.

У судовому засіданні 22.12.2014 року було оголошено перерву до 9:30 год. 21 січня 2015 року .

У судовому засіданні 21.01.2014 року було оголошено перерву до 15:00 год. цього ж дня.

21.01.2015 року позивачем через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надані письмові пояснення по справі (вх.№780 від 21.01.2015 року).

Також, 02.02.2015 року позивачем через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду надані письмові пояснення по справі (вх.№1525 від 02.02.2015 року).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2014 року продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п"ятнадцять днів до 06.02.2015 року та відкладено розгляд справи на 03.02.2015 року на 10:00 год.

Представник відповідача у судових засіданнях 22.12.2014 року, 21.01.2014 року та 03.02.2015 року підтримав апеляційну скаргу.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та його представники у судових засіданнях 15.12.2015 року, 22.12.2014 року, 21.01.2014 року та 03.02.2015 року проти її доводів заперечували, вважають оскаржуване рішення законним та обгрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Свої заперечення обгрунтовують тим, що зі змісту пункту 4.4 спірного договору обов'язок відправлення актів приймання - передачі газу покладений саме на відповідача

Крім того, вказує на те, що пунктом 6.1 спірного договору передбачено 100% попередньої оплати вартості обсягів, незалежно від наявності відправлених актів приймання-передачі природного газу.

Проте, як стверджує позивач, відповідач не надав жодних доказів підписання та отримання від позивача спірних актів приймання-передачі в іншу дату, ніж зазначено у цих актах як дата складання, а надані ПАТ «Концерн Стирол» квитанції експрес пошти не є належним доказом, оскільки з цих документів неможливо встановити, що саме було направлено за цими квитанціями на адресу позивача. Отже, за твердженням позивача, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошових зобов'язань у вигляді стягнення санкцій на підставі ч.З ст.219 Господарського кодексу України відсутні.

Окрім цього, вказує на те, що ДК «Газ України» не є газовидобувною компанією, а тому інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку з своїх контрагентів, у ДК «Газ України» не існує. Кошти, що надходять до ДК «Газ України», перераховуються до Державного бюджету України, а також спрямовуються на погашення державного боргу перед іноземними постачальниками за поставлений природний газ. Вказану заборгованість ДК "Газ України", в силу ст. 617 ЦК України, зобов'язана сплачувати незалежно від рівня зозрахунків своїх контрагентів, а її несплата може потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України.

03.02.2015 року через канцелярію Харківського апеляційного господарського суду відповідачем надано клопотання про призначення судової економічної експертизи (вх.№1580 від 03.02.2015 року), в якому він просить суд призначити судову економічну експертизу у справі № 25/7, проведення якої доручити фахівцям Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України (61177, м. Харків, вул. Золочівська, 8-а), та на вирішення якої поставити наступні питання :

- яка сума виплат за природний газ, отриманий протягом оспорюваного періоду, здійснена ПАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ» підтверджується документально?;

-яка сума пені за несвоєчасне погашення заборгованості за отриманий природний газ нарахована ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» ПАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ» підтверджується документально?;

- яка сума втрат від інфляційних процесів в зв'язку з несвоєчасним погашенням заборгованості за отриманий природний газ нарахована ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» ПАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ» підтверджується документально?;

- яка сума трьох відсотків річних за несвоєчасне погашення заборгованості за отриманий природний газ нарахована ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» ПАТ «КОНЦЕРН СТИРОЛ» підтверджується документально?;

- чи підтверджуються документально зазначені в позовній заяві Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" Публічному акціонерному товариству "КОНЦЕРН СТИРОЛ" суми заборгованості за природний газ, отриманий протягом січня- грудня 2010 року, та дати їх виникнення та погашення?;

Також відповідач у клопотанні просить на час проведення судової економічної експертизи зупинити провадження у справі № 25/7.

Клопотання обгрунтовує тим, що позивач не може підтвердити обґрунтованість визначення періодів прострочки у своїх розрахунках штрафних санкцій, інфляційних та 3 % річних за несвоєчасне здійснення грошових розрахунків. А для здійснення подібних складних і об'ємних розрахунків або для перевірки їх правильності необхідно мати спеціальні знання і навички, які можуть бути присутні лише у експертів такого профілю.

Колегія суддів, розглянувщи дане клопотання, дійшла висновку про залишення його без задоволення, зважаючи на таке.

Відповідно до абзацу 2 пункту 2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Однак, відповідач не навів обгрунтованих доводів щодо дійсної потреби спеціальних знаннях для визначення суми заборгованості, як не навів поважних причин незаявлення клопотання про призначення судової експертизи в суді першої інстанції.

До того ж, питання, які просить поставити на вирішення експертизи відповідач, щодо документального підтвердження сум заборгованості, пені, інфляційних та 3% річних, включають в себе юридичну оцінку обставин справи, що є недопустимим при призначенні судової експертизи.

Розглянувши надані сторонами копії матеріалів справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу доводи відповідача та позивача, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як свідчать вбачається із наданих сторонами копій матеріалів справи та доказів, 23.12.2009р. між Дочірньою компанією "Газ України" НАК "Нафтогаз України", постачальником, та Публічним акціонерним товариством "Концерн Стирол", покупцем, було укладено договір поставки природного газу № 06/09-2052, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупцю, а покупець -прийняти від постачальника та оплатити природний газ в обсязі, узгодженому у договорі (т.1 а.с. 51).

Згідно з пунктами 4.2, 4.4 договору право власності на газ переходить від Постачальника до Покупця у пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, поставленого Постачальником Покупцю у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його фактична ціна та вартість.

Абзацем 2 п.4.4 договору встановлено, що не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов'язується надати постачальнику для підпису два примірники акта приймання-передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання-передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.

Відповідно до п. 6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100 % попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п'ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу (за місяць передачі газу) до 10-го числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

Згідно з пунктом 7.2 договору № 06/09-2052 у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору останній зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

У пункті 9.3 договору поставки сторони домовились про те, що строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 10.03.2010 р., № 3 від 31.05.2010 р. з протоколом розбіжностей від 22.06.2010 р., № 4 від 01.06.2010 р., № 5 від 25.06.2010 р., № 6/1 від 20.07.2010 р., № 6 від 21.07.2010 р., №7 від 06.08.2010 р., відповідно до яких внесено доповнення та зміни до основного договору в частині періоду, обсягів поставки, а також строку дії договору (том І, ас. 58-59).

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір № 06/09-2052, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки, особливості укладення, зміни та виконання якого врегульовані у ст. 712 Цивільного кодексу України та загальних положеннях статей Цивільного кодексу України, які регулюють правовідносини, що виникають на підставі договору купівлі-продажу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається, на виконання умов зазначеного договору позивач протягом січня - грудня 2010 року передав відповідачу природний газ.

У матеріалах справи наявні підписані позивачем та відповідачем акти приймання-передачі природного газу (т. І, а.с. 70-81): від 31.01.2010р. за січень 2010 року на суму 126 639 363,08 грн., від 28.02.2010р. за лютий 2010 року на суму 157 041 570,17 грн., від 31.03.2010р. за березень 2010 року на суму 244 447 521,13 грн., від 30.06.2010р. за червень 2010 року на суму 104 910 370,19 грн., від 31.07.2010р. за липень 2010 року на суму 74 112 261,11 грн., від 31.08.2010р. за серпень 2010 року на суму 172 061 287,54 грн., від 30.09.2010р. за вересень 2010 року на суму 282 082 273,07 грн., від 31.10.2010р. за жовтень 2010 року на суму 239 908 613,84 грн., від 30.11.2010р. за листопад 2010 року на суму 173 716 326,58 грн., від 06.12.2010р. за квітень 2010 року на суму 227 086 923,49 грн., від 06.12.2010р. за травень 2010 року на суму 138 382 098,01 грн., від 31.12.2010р. за грудень 2010 року на суму 368 746 713,13 грн.

Як свідчать матеріали справи, відповідач частково виконав зобов'язання з оплати поставленого позивачем природного газу, що зумовило звернення ДК «Газ України» до суду з цим позовом - про стягнення основного боргу у розмірі 721 419 373,99 грн.

Крім того, в ході розгляду справи в суді відповідачем частково сплачено основний борг на суму 646 578 921,00 грн.

На момент нового розгляду цієї справи основний борг складає 74.840.452,99 грн., що не заперечується сторонами. Також у заяві від 17.04.2013р. № 3110-1820 позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині суми основного боргу до 74.840.452,99 грн.

Таким чином, оскільки в матеріалах справи відсутні докази погашення відповідачем суми основного боргу у розмірі 74.840.452,99 грн. і останнім вказана заборгованість не оспорюється, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову в цій частині.

Згідно з пунктом 9.3 договору поставки строк позовної давності за цим договором, в тому числі по стягненню неустойки, встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується протягом шести місяців, що передують моменту звернення з позовом.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч.3 ст. 549 ЦК України, ч.6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч.6 ст.232 ГК України.

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту вищезазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців.

Відповідно до ч.1 ст.223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено Господарським кодексом України.

За змістом п.1 ч.2 ст.258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Згідно з частиною 1 статті 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Визначення поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, в якій зазначено, що це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Порядок обчислення позовної давності в силу вимог ч.2 ст.260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відтак, ч.6 ст.232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється Цивільним кодексом України.

Отже, положення пункту 9.3 договору № 06/09-2052 від 23.12.2009р., в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам ч.2 ст.260, ст.261 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України.

Аналогічної правової позиції дотримується Судова палата у господарських справах Верховного суду України у постановах від 04.12.2012р. у справі № 17/034-11 (№ 3-56гс12) та від 11.12.2012р. у справі № 10/065-11 (№ 3-62гс12).

Рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України (ст.111-28 ГПК України).

Зі змісту п.6.1 договору також випливає, що момент прострочення відповідачем виконання зобов'язання встановлюється щодо кожного підписаного акту окремо, і як наслідок, пеня також має нараховуватись на суму боргу за кожним актом передачі-приймання газу окремо за шість місяців, визначених ч.6 ст.232 ГК України, та в межах передбаченого п.1 ч.2 ст.258 ЦК України строку з урахуванням ч.1 статті 259 Цивільного кодексу.

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що розрахунок пені (том І, а.с. 95-96) на загальну суму 20.590.376,71 грн., у тому числі: по зобов'язанням січня 2010р. за період з 11.02.2010р. по 12.03.2010р. на суму 26 156,34 грн.; по зобов'язанням лютого 2012р. за період з 11.03.2010р. по 22.03.2010р. на суму 736 786,09 грн.; по зобов'язанням березня 2010р. за період з 11.04.2010р. по 22.04.2010р. на суму 520 294,03 грн.; по зобов'язанням жовтня 2010р. за період з 11.11.2010р. по 15.11.2010р. на суму 29 658,48 грн.; по зобов'язанням листопада, квітня і травня 2010р. за період з 11.12.2010р. по 31.01.2011р. на суму 8 713 329,62 грн.; по зобов'язанням грудня 2010р. за період з 11.01.2011р. по 11.07.2011р. на суму 10 564 152,15 грн., є обґрунтованим та арифметично вірним.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок та пред'явлено до стягнення 3% річних за період з 11.02.2010р. по 27.01.2011р. у розмірі 2 240 477,91 грн. та інфляційні за лютий - грудень 2010 року у розмірі 5 529 903,32 грн. (т.ІІ а.с.15-16).

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується із здійсненим в мотивувальній частині оскаржуваного рішення висновком місцевого господарського суду про те, що наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних є обґрунтованим та арифметично вірним.

А тому, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обгрунтованість позову в частиін пені, 3% річних та інфляційних.

При цьому, хоча в резолютивній частині рішення місцевого господарського суду не було зазначено про стягнення 2240477,91 грн. - 3% річних та 5529903,32 грн. - інфляційних втрат, і в Єдиному державному реєстрі судових рішень додаткове рішення від 30.04.2013 року, яким було стягнуто з відповідача на користь позивача 2240477,91 грн. - 3% річних та 5529903,32 грн. - інфляційних втрат, відсутнє, сторонами в доводах щодо обгрунтування своєї позиції по справі не заперечується факт існування вказаного додаткового рішення.

Крім того, в описовій частині ухвали Донецького апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року у справі № 25/7 про зупинення провадження у справі було вказано про прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013 року.

Таким чином, наявні підстави для залишення без змін рішення господарського суду Донецької області від 22.04.13 р. у справі № 25/7 з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013 року.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на те, що відповідно до абз.2 п.6.1. договору поставки №06/09-2052 від 23.12.2009 р. кінцевий розрахунок за отриманий природний газ здійнюється на підставі акта приймання-передачі газу за місяць до 10 числа місяця, наступного за місяцем передачі газу.

При, цьому, зазначає, що відправка актів приймання-передачі газу позивачу відбувалась у другому півріччі 2010 року за допомогою поштового оператору «Зкспресс-почта», про що свідчать копії поштових квитанцій оператора. Після відправки відповідних актів приймання-передачі природного газу відповідачем для підпису позивачу, останнім підписані акти для остаточного розрахунку в порядку п.6.1 договору поставки відповідачу направлені не були.

А тому, за твердженням відповідача, позивач не може підтвердити факт порушення відповідачем зобов"язань по оплаті поставленого природного газу та правомірність нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Однак, колегія суддів не може погожитися із такими твердженнями відповідача, так як відповідно до пункту 4.4 спірного договору обов'язок відправлення актів приймання - передачі газу покладений саме на відповідача.

При цьому, відповідач не надав жодних доказів підписання та отримання від позивача спірних актів приймання-передачі в іншу дату, ніж зазначено у цих актах як дата складання, а надані ПАТ «Концерн Стирол» квитанції експрес пошти не є належним доказом, оскільки з цих документів неможливо встановити, що саме було направлено за цими квитанціями на адресу позивача.

Крім того, в будь-якому разі пунктом 6.1 спірного договору передбачена 100% попередньої оплати вартості обсягів, незалежно від наявності відправлених актів приймання-передачі природного газу.

Отже, підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення грошових зобов'язань у вигляді стягнення санкцій на підставі ч.З ст.219 Господарського кодексу України відсутні.

Слід зазначити, що господарський суд, приймаючи рішення, скористався правом, наданим йому п.1 ст.233 ГК України, ч.3 ст.551 ЦК України та ст.83 ГПК України, та зменшив розмір пені на 20 % - до 16.472.301,36 грн.

При цьому, господарський суд першої інстанції виходив з того, що протягом розгляду справи відповідачем погашено 90 % суми основного боргу, позивачем не надано доказів настання для нього негативних наслідків, спричинених невиконанням саме відповідачем своїх зобов'язань за спірним договором.

Також суд першої інстанції при зменшенні пені вказував на скрутний фінансовий стан відповідача.

Однак, колегія суддів не вбачає підстав для зменшення пені, зважаючи на таке.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вказана норма кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З матеріалів справи вбачається, що ДК «Газ України» виконує розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 786-р щодо стягнення дебіторської заборгованості із споживачів природного газу та покращення фінансового стану НАК «Нафтогаз України». При цьому, ДК «Газ України» не є газовидобувною компанією, інших джерел погашення заборгованості за спожитий природний газ, ніж її стягнення в судовому порядку зі своїх контрагентів, у ДК «Газ України» не існує.

ДК «Торговий дім «Газ України», правонаступником якої є ДК «Газ України», створено на виконання указу Президента України «Про сформування нафтогазового комплексу» від 25.02.1998 року №151/98 та постанови КМУ від 24.07.1998 року №1173 «Про розмежування функцій з видобування, транспортування, зберігання і реалізації природного газу» з метою підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтогазового комплексу, задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах.

Кошти, що надходять до ДК «Газ України», перераховуються до Державного бюджету України, а також спрямовуються на погашення державного боргу перед іноземними постачальниками за поставлений природний газ. Вказану заборгованість ДК "Газ України», в силу ст. 617 ЦК України, зобов'язана сплачувати незалежно від рівня зозрахунків своїх контрагентів.

Кошти, що надходять до ДК "Газ України", використовуються для розрахунків за отриманий природний газ (або часткова компенсація із знецінення боргів у зв'язку з невчасними розрахунками) за договорами з Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» далі - НАК "Нафтогаз України"), яка в свою чергу природний газ закуповує за зовнішньоекономічними контрактами у іноземних імпортерів.

При цьому, умовами зовнішньоекономічних контрактів, за якими закуповується природний газ, встановлені чіткі строки розрахунків, а несплата боргів перед іноземними постачальниками газу може потягнути за собою зупинення постачання природного газу на територію України.

Між тим, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження свого скрутного фінансового стану.

До того ж, відповідачем не наведено обгрунтованих доводів щодо того, що обставини, які він вважає підставою для зменшення пені, є винятковими.

При цьому, з практики розгляду аналогічних справ Вищим господарським судом України вбачається, що необхідною умовою для зменшення судом штрафних санкцій є встановлення факту винятковості випадку порушення стороною зобов"язання та неможливості сплатити штрафні санкції.

Таким чином, за висновком колегії суддів, рішення місцевого господарського суду в частині зменшення пені на 20% - до 16.472301, 36 грн. та відмови у задоволенні іншої частини позову слід скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позов у частині стягнення з відповідача 20590376,71 грн. пені задовольнити в повному розмірі, а в решті рішення місцевого господарського суду, з урахуванням додаткового рішення від 30.04.2013 року, слід залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 22.04.13 р. у справі № 25/7 скасувати в частині зменшення пені на 20% - до 16.472301, 36 грн.

Прийняти у вказаній частині нове рішення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Концерн Стирол» (84610, м. Горлівка, вул. Горлівської дивізії, 10, код ЄДРПОУ 05761614) на користь Дочірньої компанії «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 20590376,71 грн. пені.

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 22.04.13 р. у справі № 25/7 залишити без змін.

Доручити господарському суду Запорізької області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 09.02.2015 року.

Головуючий суддя Слободін М.М.

Суддя Гончар Т. В.

Суддя Гребенюк Н. В.