Рішення № 42687261, 11.02.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р.Справа № 916/5219/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „Ватфарм"

до відповідача: Приватної фірми „Медсервіс"

про стягнення 16387,21грн.

Суддя: Малярчук І.А.

В судових засіданнях приймали участь представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

В засіданні 11.02.2015р. приймали участь представники:

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Суть спору: про стягнення з ПФ „Медсервис" на користь ТОВ „Ватфарм" 14394,92грн. основного боргу, 1045,07грн. пені за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р., 120,53грн. три проценти річних за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р., 826,69грн. індексу інфляції за період з 14.08.2014р. по 30.11.2014р.

Позивач на заявлених позовних вимогах наполягає, в їх обґрунтування зазначає, що між ТОВ „Ватфарм" та ПФ „Медсервис" 16.01.2009р. був укладений договір поставки №323, відповідно до умов якого позивач поставив відповідачу товар, який не був оплачений відповідачем у повному обсязі, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 14394,92грн., на яку позивачем було нараховано пеню, три проценти річних, індекс інфляції.

Клопотання позивача від 23.01.2015р. за вх.№1423/15 про долучення документів до матеріалів справи було судом задоволено.

Відповідач в судові засідання не з`являвся, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, у зв'язку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи, оцінивши пояснення позивача та його правову позицію, суд встановив наступне:

16.01.2009р. між ВАТ „Ватфарм", правонаступником якого є ТОВ „Ватфарм" згідно Статуту від 05.07.2011р., (продавець) та ПФ „Медсервис" (покупець) було укладено договір №323, за умовами якого продавець зобов'язується поставити товари медичного призначення, а покупець прийняти та оплатити їх в термін зазначений у видатковій накладній. Поставка товару здійснюється при наявності заявки покупця на умовах DDU „Склад покупця" згідно Міжнародних правил Інкотермс-2000. За додатковим погодженням сторін можлива поставка товару на умовах EXW „Склад продавця" (Інкотермс2000). Поставка товару виконується окремими партіями. Асортимент, кількість, найменування та ціна товару на кожну поставку зазначається у видатковій накладній, що є невід'ємною частиною даного договору та заміняє специфікацію. Покупець оплачує поставлений товар за ціною та у строки, вказані у накладній на кожну партію товарів, що поставляється по цьому договору (п.п.1.1., 2.1., 2.2., 2.3. договору).

Згідно п.3.1. договору №323 від 16.01.2009р. строк, на протязі якого поставлений товар повинен бути оплачений покупцем, вказується продавцем в накладній та відраховується від дати отримання товару покупцем. Строк оплати є обов'язковим для покупця з моменту підписання видаткової накладної.

Відповідно до п.6.1. договору №323 від 16.01.2009р. при порушенні терміну оплати покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,1% від суми несплати за кожний день прострочки платежу.

У п. 8.4. договору №323 від 16.01.2009р. сторони домовились, що він діє до 31.12.2011р.

За видатковою накладною №СРН-0000295 від 11.07.2014р. позивачем було поставлено відповідачу товар на суму 9572,22грн. на умовах продажу з відстрочкою платежу 30 днів, датою сплати - 13.08.2014р.

Згідно накладної №СРН-0000649 від 24.10.2014р. відповідач отримав від позивача товар на суму 4822,70грн. з відстрочкою оплати на 3 дні, до 30.10.2014р.

У зв'язку з неоплатою відповідачем вартості отриманого товару у останнього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 14394,92грн, про що сторонами складено та підписано акт звірки розрахунків станом на 17.12.2014р.

Проаналізувавши наявні в матеріалах справи документи, подані позивачем докази та викладену ним правову позицію, суд вважає заявлені ТОВ „Ватфарм" позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 14394,92грн. правомірними, такими, що відповідають дійсними обставинам справи з огляду на наступні положення законодавства.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного Кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (п.1 ст. 656 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до ст. 663, пп. 1), 2) ч.1 п.1 ст. 664 Цивільного Кодексу України Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Пунктом 1 ст. 691 Цивільного Кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (п.п.1, 2, 3 ст. 692 Цивільного Кодексу України).

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Таким чином, на думку суду, з огляду на наявні в матеріалах справи первинні документи, щодо поставленого позивачем товару за договором №323 від 16.01.2009р. відсутності доказів його оплати відповідачем, є правомірними та обґрунтованими заявлені позивачем позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь ТОВ „Ватфарм" 14394,92грн. заборгованості.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1045,07грн. пені за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р.

За положеннями ч.1 ст.199 ГК України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України

У відповідності до приписів ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язань може забезпечуватись неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Пунктом 1 ст. 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин, щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до п.п.1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту п.п.1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України вбачається, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України. За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік. Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За вищенаведених умов мало місце звернення позивача із вимогою про стягнення пені із дотриманням строку спеціальної позовної даності, який визначений п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, та дотриманням шестимісячного строку нарахування пені, визначеного положеннями ч.6 ст.232 ГК України. Таких висновків суд дійшов ще й з врахуванням постанов Верховного суду України по справі №13/110-11 від 27.04.2012р., у справі №40/117 від 20.03.2012р.

Суд перевіривши розрахунок пені, зроблений позивачем встановив, що пеню обраховано невірно, а саме, за основу розрахунку взято подвоєний показник облікової ставки НБУ тоді як у п.6.1. договору від 16.01.2009р. сторони дійшли згоди про застосування процентної ставки 0,1% за кожен день прострочення, що під час проведення розрахунків залишилось поза увагою позивача.

Так, в обґрунтування нарахування пені за подвійною обліковою ставкою НБУ позивач послався на положення ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яка передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, відповідно до Преамбули названого Закону він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

За положеннями ст.1 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Аналіз наведених положень Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" вказує на те, що положення статті 3 цього Закону визначають граничний розмір відсоткового показника обрахунку пені, про який сторони можуть домовитись у договорі між собою, але з врахуванням ще й викладених вище положень ч.2 ст. 551 ЦК України переважному застосуванню до правовідносин сторін порядку нарахування пені підлягають саме положення укладеного між ними договору, за умови їх відповідності чинному законодавству.

Таким чином, з врахуванням викладеного, судом проведено розрахунок пені за означений позивачем період за процентною ставкою, що складає за день прострочення 0,1%, відповідно за 128 днів прострочення оплати суми заборгованості 9572,22грн. становитиме - 12,8%, а за 50 днів прострочки оплати 4822,70грн. складатиме - 5,0%. За результатами розрахунку встановлено, що сума пені за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р. (із суми боргу - 9572,22грн.) становить 429,67грн., сума пені за період з 31.10.2014р. по 19.12.2014р. (із суми боргу - 4822,70грн.) становить 33,03грн., що загалом складає 462,70грн. Отже, задоволенню судом підлягає позовна вимога позивача про стягнення пені лише частково в сумі 462,70грн. за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 120,53грн. три проценти річних за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р., 826,69грн. індексу інфляції за період з 14.08.2014р. по 30.11.2014р.

У відповідності з п.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно абз.5, 6 п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 „Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові... Тієї ж позиції дотримується ВСУ у постановах від 04.07.2011 по справі №13/210/10, від 12.09.2011р. по справі № 6/433-42/183 та ВГСУ у постанові від 16.03.2011 по справі № 11/109.

Суд, перевіривши зроблений позивачем розрахунок трьох процентів річних, встановив, що його зроблено вірно, з огляду на що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача трьох процентів річних в сумі 120,53грн. за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р. підлягає задоволенню.

За результатами перевірки судом розрахунку позивача індексу інфляції суд встановив, що його зроблено невірно та сума індексу інфляції від суми заборгованості за визначений позивачем період складатиме 868,18грн., однак, з огляду на заявлення позивачем до стягнення саме суми індексу інфляції - 826,69грн., то позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню в межах заявленої суми.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ст.43 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, та те, що позовні вимоги ТОВ „Ватфарм" є частково доведеними та обґрунтованими, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 14394,92грн. основного боргу, 462,70грн. пені за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р., 120,53грн. три проценти річних за період з 14.08.2014р. по 19.12.2014р., 826,69грн. індексу інфляції за період з 14.08.2014р. по 30.11.2014р. В решті частині позовних вимог суд відмовляє.

Позивачу за рахунок відповідача згідно ст. 49 ГПК України відшкодовуються судові витрати за розгляд позовної заяви пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1762,07грн. судового збору.

Неявка відповідача в судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, оскільки, як визначено п.п.3.9.1., 3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. ...В разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

В процесі розгляду даної справи судом було вжито всіх необхідних заходів щодо повідомлення відповідача про судові засідання, в тому числі судове засідання, призначене на 11.02.2015р., особливо з врахуванням того, що ухвали надсилались відповідачу за адресою зазначеною позивачем у позовній заяві та витязі з ЄДРЮОФОП станом на 19.01.2015р., у зв'язку з чим суд приймає рішення за результатами розгляду справи по суті.

Керуючись ст. ст. 49, 82- 85 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позов позивача частково.

2. Стягнути з Приватної фірми „Медсервіс" (65029, м. Одеса, вул. Мечнікова,6-А, кв.4, код 22500654) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Ватфарм" (18018, м. Черкаси, проспект Хіміків,66, код 00306756) 14394 (чотирнадцять тисяч триста дев'яносто чотири)грн. 92коп. заборгованості, 462 (чотириста шістдесят дві) грн. 70коп. пені, 826 (вісімсот двадцять шість) грн. 69коп. індексу інфляції, 120 (сто двадцять) грн. 53коп три проценти річних, 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 07коп. судового збору

3. Відмовити позивачу у задоволенні решти частини позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 85 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

Повне рішення складено 13 лютого 2015 р.

Суддя І.А. Малярчук