Постанова № 42686858, 10.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа№ 910/20428/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Бухтіярову О.С.

за участю представників:

від позивача: Мотрончук А.П. - представник за довіреністю № 16 від 26.05.2014;

від відповідача: Федоркіна І.В. - представник за довіреністю № 11/12-2014 від 11.12.2014;

Савіцька О.О. - представник за довіреністю № 04/01-2015 від 04.01.2015;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське"

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014

у справі № 910/20428/14 (суддя Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське"

до Приватного підприємства "Вектор-М"

про стягнення 145 488,67 грн.,

У судовому засіданні 10.02.2015 оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зороківське" (далі - ТОВ "Зороківське", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Вектор-М" (далі - ПП "Вектор-М", відповідач) про стягнення заборгованості в розмірі 145 488,67 грн., з якої: 118 785,62 грн. сума основного боргу, 16 234,29 грн. - сума інфляційних втрат, 10 468,76 грн. - сума 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення повної та своєчасної оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 (повний текст складено 17.11.2014) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ТОВ "Зороківське" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішенням, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, в неповному обсязі з'ясував обставини справи, зокрема, не мав підстав вважати відсутнім предмет спору у справі, в якій позивач категорично заперечує проти припинення зобов'язання відповідача зарахуванням зустрічних вимог. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не дослідив, що вимоги, які відповідач зарахував в односторонньому порядку, не є однорідними, оскільки мають різну правову природу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.12.2014, апеляційна скарга була прийнята до провадження та призначена до розгляду на 05.02.2015.

У судовому засіданні 05.02.2015 було оголошено перерву до 10.02.2015, в порядку ст. 77 ГПК України.

Крім того, 05.02.2015 та 10.02.2015 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач подавав заперечення на апеляційну скаргу, а також додаткові докази по справі, в тому числі обґрунтовуючи неможливість подання таких доказів до суду першої інстанції, в порядку ст. 101 ГПК України.

09.02.2015 через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду позивач подав додаткові пояснення до апеляційної скарги з відповідними додатками та обґрунтуванням неможливості подання таких доказів в суді першої інстанції, в порядку ст. 101 ГПК України.

Додаткові докази обох сторін були прийняті судом апеляційної інстанції та долучені до матеріалів справи, враховуючи обґрунтованість доводів учасників апеляційного провадження та поважність причин їх неподання до суду першої інстанції через обставини, що не залежали від сторін.

Представник позивача у судовому засіданні 10.02.2015 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати. Наполягав на тому, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що податкові органи зобов'язали його зменшити розмір податкового кредиту, а відтак, здійснення зустрічного зарахування однорідних вимог, на думку апелянта, є неправомірним, оскільки у відповідача, по-перше, відсутні зустрічні позовні вимоги до позивача, а по-друге, навіть при наявності вищезазначених вимог, вони не були би однорідними по відношенню до договірних зобов'язань, в розумінні ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України.

Представники відповідача у судовому засіданні 10.02.2015 заперечували проти доводів апеляційної скарги, зазначили, що вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Пояснили, що відповідачем було зменшено розмір податкового кредиту, а також відповідно зменшено суму, що підлягала бюджетному відшкодуванню на банківський рахунок ПП "Вектор-М", оскільки відповідач у добровільному порядку виконав акт Володарсько-Волинської міжрайонної державної податкової інспекції Житомирської області № 14/23-107/35684787 від 17.06.2011. Окремо зазначили, що на їх думку, у позивача виникли грошові зобов'язання перед відповідачем після прийняття ДПІ вищезазначеного акту, відтак, сторона наполягає на тому, що вимоги контрагентів є однорідними та правомірно були зараховані відповідачем шляхом надсиланням відповідної заяви.

При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що наявні в матеріалах справи копії документів засвідчені сторонами частково з недотриманням вимог пункту 5.27 Національного стандарту України "Державна уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів. ДСТУ 4163-2003", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 N 55, але при дослідженні в судових засіданнях витребуваних оригіналів документів з'ясовано відповідність копій цим оригіналам, а тому, в силу ст. ст. 32-34, 36 ГПК України, п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, наявні в матеріалах справи копії документів є належними доказами. До того ж, сторони не заперечували відповідність наданих копій оригіналам.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21 жовтня 2011 року між ТОВ "Зороківське" (постачальник) та ПП "Вектор-М" (покупець) було укладено договір поставки № 270901 (далі - договір), згідно п. 1.1. якого, позивач передає, а відповідач приймає та оплачує соняшник, що відповідає по якості ДСТУ 7011:2009 та не перевищує по якості показники , визначені у п. 2.6. даного договору, у кількості 100,000 т +/- 5,00% (товар) за вибором відповідача за ціною 3 600,00 грн. за одиницю товару на загальну суму 360 000,00 грн. +/- 5,00%, у т.ч. ПДВ - 60 000,00 грн. +/- 5,00%. Ціна товару визначена сторонами є звичайною.

Поставка всієї партії товару за даним договором здійснюється в термін до 24.10.2011 включно. Моментом поставки є дата зарахування товару на картку ПП "Вектор-М". (п. 2.2. договору).

Право власності на товар від позивача до відповідача переходить з моменту передачі товару відповідачу на умовах п. 2.1. та п. 2.2. даного договору. (п. 2.5. договору).

Відповідно до п. 3.1. та п. 3.2. договору відповідач здійснює оплату за товар у формі безготівкового розрахунку платіжним дорученням шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позивача. Оплата за товар здійснюється відповідачем протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару, після отримання на свою адресу відповідачем від позивача рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4. та п. 8.7. договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 7.2. договору).

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що специфікаціями №1 та №2 від 22.10.2011 до договору сторони погодили ціну та кількість товару, що буде поставлятись позивачем відповідачу.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що позивачем, на виконання умов договору, було поставлено відповідачу товар на загальну суму 142 785,62 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних, підписаних без заперечень з боку обох сторін, зокрема, № 106 від 22.10.2011 на суму 74 509,20 грн.; №107 від 22.10.2011 на суму 68 276,42 грн.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що відповідачем було проведено лише частковий розрахунок за отриманий у спірний період товар, на загальну суму 24 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 5470 від 21.02.2012 (а.с. 21) з призначенням платежу: «за соняшник згідно рахунку 106 від 22.10.2011». При цьому, зі змісту видаткової накладної № 107 (а.с. 15) вбачається, що саме на її підставі було виставлено вищезазначений рахунок-фактуру № 106.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 193 ГК України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно із частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було вищезазначено, залишок вартості поставленого товару на суму 118 785,62 грн. (за двома вказаними видатковими накладними) відповідачем оплачено не було (що також не заперечується сторонами). Саме сума основного боргу у розмірі 118 785,62 грн. (з відповідними інфляційними нарахуваннями на неї), є предметом спору у даній справі.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що зобов'язання відповідача по сплаті залишку заборгованості припинилося зарахуванням однорідних зустрічних вимог відповідачем.

В цій частині суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками місцевого господарського суду, враховуючи наступне.

Згідно зі ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що Володарсько-Волинською міжрайонною державною податковою інспекцією Житомирської області у червні 2011 року було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ "Зороківське" з питань правомірності нарахування податку на додану вартість за березень-квітень 2011 року.

Внаслідок зазначеної перевірки було складено акт № 14/23-107/35684787 від 17.06.2011 "Про результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Зороківське", код за ЄДРПОУ 35684787 з питання правомірності нарахування податку на додану вартість за березень, квітень 2011 року" (далі - акт податкової перевірки).

У розділах 4, 5 акту податкової перевірки, зокрема, було встановлено порушення ведення податкового обліку ТОВ "Зороківське". При цьому зазначено, що правочини, які виконувалися за період з 01.03.2011 по 30.04.2011 ТОВ "Зороківське" з контрагентами - покупцями та контрагентами постачальниками, зокрема, не спричиняють реального настання правових наслідків.

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції відповідач зазначав, що правовідносини між сторонами існували ще до укладання договору поставки № 270901 віл 21.10.2011. В якості доказу відповідачем були надані копії договорів, які були укладені між ним та позивачем, а саме: № 270144 від 29.04.2011 та № 270092 від 07.04.2011, з відповідними видатковими накладними та платіжними дорученнями, якими підтверджується оплата поставленого за вказаними договорами товару. Також відповідач зазначає, що на підставі цих правочинів у нього було сформовано податковий кредит на суму 130 674,75 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи наступними податковими накладними: №4/2 від 10.04.2011р., №6/2 від 13.04.2011р., №7/2 від 14.04.2011р. та №12/2 від 30.04.2011р. За доводами ПП "Вектор-М", у травні 2012 року, а саме 23.05.2012р. ним було подано до податкових органів уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок та розшифровку податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) до нього, та сплачений податок на додану вартість у розмірі 130 674,75 грн.

З огляду на наведене, відповідач стверджує, що у ТОВ "Зороківське" виникло зобов'язання з відшкодування ПП "Вектор-М" податкових збитків у розмірі 130 674,75 грн. При цьому, несвоєчасну оплату товару за договором № 270901 віл 21.10.2011 відповідач пояснює тим, що з жовтня 2011 року (ще до подачі уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань) почав притримувати оплату за поставлений товар, з метою подальшого погашення за рахунок даної суми власних податкових збитків за попередніми правочинами, які, на думку сторони, є недійсними.

З матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що відповідачем було надіслано на адресу позивача заяву про зарахування зустрічних вимог № 17-10/14 від 17.10.2014 вже після звернення позивача з позовом у даній справі, а саме 20.10.2014, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією фіскального чеку поштового відділення про направлення цінного листа № 0113316950050.

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів відповідача та доведеність факту існування однорідних вимог між сторонами, у зв'язку з чим зазначив, що на підставі ст. 601 ЦК України, відповідачем правомірно здійснено (за рахунок свого зобов'язання перед позивачем зі сплати 118 785,62 грн. за договором поставки №270901 від 21.10.2011) часткове зарахування зобов'язання позивача з відшкодування відповідачу податкових збитків на суму 130 674,75 грн.

Даний висновок суд апеляційної інстанції вважає передчасним, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. (ст. 203 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, законодавством встановлені необхідні ви моги до зобов'язань, які припиняються зарахуванням, зокрема, вони обов'язково повинні бути: однорідними; зустрічними, а також строк виконання повинен настати (або вони визначені моментом вимоги або взагалі не містять строку). Як однорідні розглядаються вимоги, які виникли з однорідних під став (договір, делікт тощо) та мають однорідний предмет. Зустрічний характер зобов'язань полягає у тому, що сторони відпо відного зобов'язання є одночасно і боржниками, і кредиторами зобов'язання, що підлягає зарахуванню. Що стосується вимоги, пов'язаної із настанням строку виконання, то для зарахування цей строк повинен настати щодо обох вимог. У тому випадку, коли договором чи законом припиняючий вплив зарахування пов'язано саме із заявою, останню слід розглядати як односторонній правочин. Юридичний результат зарахування у вигляді припинення зобов'язання досягається лише тоді, коли наявні всі елементи даної конструкції, саме лише подання заяви про зарахування не свідчить про проведення зарахування. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування, особливо коли контрагент обґрунтовує заперечення незаконністю зарахування чи відсутністю хоча б однієї з передбачених ст. 601 ЦК України умов, виключає проведення зарахування у добровільному порядку, тобто без відповідного рішення суду. Таким чином, заперечення однієї сторони з приводу правомірності одностороннього зарахування дають підстави вважати, що правовідносини між контрагентами є спірними, а відтак, підлягають розгляду судом в цій частині (аналогічна правова позиція зазначена в Постанові Вищого господарського суду України від 11.04.2012 по справі № 33/267, а також у п. 22 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.03.2009 № 01-08/163).

Разом з цим, враховуючи предмет спору у даній справі (стягнення заборгованості за договором), зважаючи на межі апеляційного перегляду справи, передбачені ст. 101 ГПК України, колегія суддів зазначає про те, що обов'язок довести факт безспірності, однорідності та правомірності зустрічних вимог покладається саме на відповідача. Відтак, в даному випадку суд апеляційної інстанції має право лише перевірити можливість зарахування зустрічних вимог у спірних правовідносинах; відповідність зустрічної вимоги відповідача положенням ст. ст. 601, 602 ЦК України (як необхідної передумови здійснення такого зарахування), при цьому у суду відсутнє право виходити за межі апеляційного провадження, а також надавати правову оцінку та встановлювати факти у правовідносинах, які не є предметом даного спору (аналогічна правова позиція визначена в Постановах Вищого господарського суду України від 29.01.2013 по справам № 5010/554/2012-13/37, № 5010/552/2012-13/36, від 05.02.2014 по справі № 6/330пд).

Так, у мотивувальній частині рішення місцевого господарського суду зазначено, що судом встановлена відсутність оскаржень та заперечень заяви про зарахування зустрічних вимог з боку позивача, а відтак і безспірність зустрічної вимоги. Суд апеляційної інстанції вважає таке твердження неправомірним, оскільки безпосередньо в описовій частині оскаржуваного рішення зазначено про те, що під час судового засідання позивач заперечував проти правомірності такого зарахування, зокрема, через неоднорідність вимог та їх недоведеність. Крім того, в апеляційній скарзі позивач також заперечував проти правомірності одностороннього зарахування вищезазначених вимог, окремо зазначивши, що відсутність письмової відповіді з боку позивача, обумовлена фактом надсилання відповідачем заяви про зарахування зустрічних вимог на адресу позивача вже під час розгляду справи, тоді як звернення ТОВ "Зороківське" до суду з даним позовом та заперечення позивача проти правомірності зарахування зустрічних вимог в судовому засіданні, безпосередньо свідчили про наявність неврегульованого спору між сторонами в цій частині.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на приписи вищенаведених положень законодавства, для здійснення правомірного зарахування зустрічних однорідних вимог, сторона, що його ініціює, в першу чергу повинна довести наявність у неї права вимоги до іншої сторони, а вже потім такі необхідні складові, як однорідність та зустрічність цієї вимоги.

Як вже було встановлено у даній постанові, наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором у розмірі 118 785,62 грн. підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами, відтак, право вимоги позивача в цій частині є доведеним та беззаперечним з боку контрагента. В свою чергу, право вимоги відповідача до позивача в частині відшкодування податкових збитків заперечується позивачем, зокрема, з посиланням на необґрунтованість, безпідставність та неможливість здійснення подобного роду зарахування через неоднорідність вимог.

З приводу наведених доводів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що акт податкової перевірки було складено Володарсько-Волинською міжрайонною ДПІ Житомирської області 17.06.2011, при цьому підставою складання такого акту стали результати позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ "Зороківське", код за ЄДРПОУ 35684787 з питання правомірності нарахування податку на додану вартість за березень, квітень 2011 року.

Разом з цим, відповідачем не заперечується, що договір № 270901 (який є підставою позовних вимог у даній справі) було укладено 21.10.2011 (тобто через 4 місяці після складання вказаного акту). При цьому сторони не визначили жодного іншого способу та порядку оплати поставленого товару, ніж той, що передбачено у розділі 3 договору, а саме: здійснення оплати відповідачем протягом 3 банківських днів з моменту поставки відповідної партії товару, після отримання на свою адресу відповідачем від позивача рахунку-фактури та документів, вказаних у п. 2.4. та п. 8.7. договору.

Жодних вказівок на те, що неоплачена вартість поставленого товару може бути зарахована, зокрема, в рахунок виконання зобов'язань за раніше укладеними правочинами або за її рахунок допускається відшкодування будь-яких збитків відповідача, умови договору не містять. Також в матеріалах справи відсутні додаткові угоди до договору, якими б сторони внесли зміни в частині порядку та способів оплати поставленого товару.

Обґрунтовуючи власні доводи, відповідач вказував на те, що висновку про необхідність зменшити свій податковий кредит на суму 130 674,74 грн. він дійшов, виключно взявши до уваги акт податкової перевірки позивача, зокрема, керуючись тією обставиною, що у п. 4.3. та у розділі 5 вказаного акту було зазначено про нікчемність правочинів, які вчинялися ТОВ «Зороківське» з контрагентами за період з 01.03.2011 по 30.04.2011.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність у акті податкової перевірки будь-яких даних про визнання недійсними або нікчемними саме договорів № 270144 від 29.04.2011 та № 270092 від 07.04.2011, укладених між сторонам. Навпаки, п. 2 розділу 5 акту конкретизує вид договорів, які, за твердженнями ДПІ, слід вважати нікчемними, а саме: які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Разом з цим, сторонами по справі не заперечується фактичне настання правових наслідків за всіма угодами, які фігурують у даній справі (тобто за всіма договорами були здійснені поставки товару позивачем, а відповідачем вчинено їх повну або часткову оплату). Таким чином відповідачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між складанням акту податкової перевірки, в якому було зазначено лише про нікчемність саме тих правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків (тобто фіктивних правочинів, в розумінні ст. 234 ЦК України) та вчиненням відповідачем дій по зменшенню податкового кредиту за вже виконані обома сторонами договорами, як в частині поставки товару, так і в частині своєчасної оплати такого товару (тобто такими, що не можуть бути визнаними нікчемними через їх фіктивність, оскільки правові наслідки після їх вчинення настали для обох сторін).

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до чинного законодавства, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України). При цьому інших випадків визнання правочинів недійсними, зокрема, актами документальних перевірок ДПІ, законом не передбачено. Разом з цим, як вже було зазначено, жодних підстав вважати договори № 270144 від 29.04.2011 та № 270092 від 07.04.2011 нікчемними, в тому числі через фіктивність, у суду апеляційної інстанції не має, оскільки відповідачем не заперечується належне виконання зазначених договорів з боку позивача, а також самим відповідачем були надані докази оплати поставленого товару, що виключає застосування до вказаних договорів приписів законодавства в частині правових наслідків фіктивних правочинів (саме на які посилалася ДПІ в актів податкової перевірки позивача). В свою чергу, перевірка договорів № 270144 від 29.04.2011 та № 270092 від 07.04.2011 в частині додержання сторонами інших вимог закону при вчиненні цих правочинів, не підлягає здійсненню у межах даної справи, оскільки предметом спору у зазначеній справі є стягнення заборгованості за договором № 270901 віл 21.10.2011. При цьому, вказаний договір є окремою угодою та його умовами не передбачений жодний взаємозв'язок з іншими правочинами між сторонами, а також залежність правомірності такого договору від різного роду ревізійних та документальних перевірок відповідача, які були здійсненні державними органами (в даному випадку органами ДПІ) до моменту укладення вказаного договору, а відтак, які жодним чином не впливають на обов'язок сторін належно та своєчасно виконувати умови цього договору. До того ж, у суд апеляційної інстанції в межах даної справи відсутні повноваження розглядати питання щодо можливості застосування строку позовної давності щодо зобов'язань за іншими договорами.

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що акт податкової перевірки в будь-якому випадку не несе жодного імперативного характеру для учасників спірних правовідносин.

Так, загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 року за № 34/18772), згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що в свою чергу відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 10.09.2013 по справі № 21-237а13).

В свою чергу, доказів того, що на підставі вказаного акту органами ДПІ було прийнято відповідне рішення або рішення-повідомлення (приписи якого є обов'язковими, в силу ст. 58 ПК України), в тому числі щодо зменшення суми податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам між сторонами, матеріали справи не містять. При цьому, сторони в судовому засіданні підтвердили, що таких рішень податковими органами не приймалося взагалі.

Також, в матеріалах справи наявний лист від 20.11.2014 року б/н, яким Володарсько-Волинська ОДПІ підтверджує той факт, що податкове повідомлення-рішення стосовно вказаної перевірки не приймалося по причині відсутності донарахувань.

Наведеним підтверджуються доводи самого відповідача в частині того, що дії по зменшенню розміру податкового кредиту за договорами № 270144 від 29.04.2011 та № 270092 від 07.04.2011 були вчинені ним у добровільному порядку та на власний розсуд, разом з цим з матеріалів справи не вбачається належної правової підстави вчинення таких дій, оскільки жодного виконавчого документу, який мав би імперативний характер для сторін (рішення-повідомлення ДПІ, тощо) матеріали справі не містять.

В цій частині суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що податкові органи зобов'язали його зменшити розмір податкового кредиту за вищезазначеними правочинами або за будь-які інші правовідносини між сторонами у вищенаведені періоди. Також відповідачем не було надано обґрунтованих пояснень на рахунок того, яким чином та на яких підставах зміст вказаного акту перевірки (що стосується фіксування певних порушень виключно в податковій діяльності позивача) було доведено до відома відповідача та якими правовими нормами або приписами законодавства керувався відповідач, коли у добровільному порядку, на власний розсуд, до того ж без жодного виконавчого документу, зменшував розмір податкового кредиту за правочини, обов'язки по яким на той момент були виконані сторонами та щодо яких (як вбачається з матеріалів справи) не було жодних відомостей в частині повного або часткового визнання їх недійсними у встановленому законом порядку.

Разом з цим, перевірка податкових декларацій відповідача на предмет наявності помилок або коректності та правильності заповнення уточнюючого розрахунку до них (на які неодноразово посилався позивач) не здійснюється судом апеляційної інстанції, оскільки обов'язок вчиняти такого роду контроль покладений на відповідні податкові контролюючі органи нормами чинного законодавства, зокрема, положеннями Податкового кодексу України.

Також суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача в частині того, що ПП «Вектор-М» не прострочив виконання зобов'язання за договором № 270901 віл 21.10.2011 по своєчасній оплаті поставленого товару, з посиланням на те, що грошові кошти на суму 118 785,62 грн. були притримані, з метою подальшого погашення за рахунок даної суми, можливих збитків завданих позивачем.

Відповідно до положень параграфу 1 глави 49 ЦК України притримання є видом забезпечення виконання зобов'язань.

Так, ч. 1 ст. 546 ЦК України встановлює, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

В свою чергу, жодних доказів укладання між сторонами письмового правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань, в тому числі шляхом притримання грошових коштів, матеріали справи не містять.

Крім того, відповідно ч. 1 ст. 595 ЦК України кредитор, який притримує річ у себе, зобов'язаний негайно повідомити про це боржника.

Разом з цим, матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач з 17.06.2011 року довів до відома позивача власні вимоги щодо відшкодування податкових збитків, а також проінформував контрагента про те, що невиконання ПП «Вектор-М» обов'язків за договором № 270901 від 21.10.2011, обумовлено притриманням грошових коштів. В цій частині обґрунтованими є доводи позивача про те, що з жовтня 2011 року до моменту отримання заяви про зарахування зустрічних вимог (а саме до жовтня 2014 року) він вважав заборгованість відповідача за договором № 270901 простроченою та правомірно застосовував до неї, передбачені ст. 625 ЦК України нарахування, зокрема, інфляційні збитки та 3 % річних.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що відповідачем не була доведена правомірність зустрічних вимог, їх обґрунтованість та законність. З наданих стороною доказів не вбачається обов'язку ТОВ «Зороковіське» відшкодувати податкові збитки ПП «Вектор-М», оскільки факт понесення таких збитків, їх правова природа та залежність від протиправних дій позивача жодним чином не доведені. Зважаючи на те, що вимога позивача є правомірною та беззаперечною з боку відповідача, разом з цим, зустрічна вимога відповідача є недоведеною, а надані стороною докази та пояснення жодним чином не звільняють її від належного виконання договірного обов'язку своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату поставленого товару, колегія суддів дійшла висновку про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо припинення зобов'язання відповідача по сплаті залишку заборгованості, зарахуванням однорідних зустрічних вимог.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що для зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяви відповідача також відсутня така необхідна (в розумінні ст. 601 ЦК України) умова, як однорідність вимог.

Так, юридично неоднорідними є вимоги про стягнення основного боргу за договором поставки (з одного боку) та вимоги про відшкодування податкових збитків (з другого боку), оскільки правова природа їх виникнення є різною (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 15 червня 2010 по справі № 34/338-09).

За таких обставин, неоднорідність позовних вимог позивача про сплату заборгованості за договором і вимог відповідача про відшкодування податкових збитків (навіть у разі доведеності зустрічної вимоги), виключає можливість застосування до спірних правовідносин ст. 601 ЦК України та окремо свідчить про неправомірність доводів відповідача з приводу необхідності зарахування вказаних зустрічних вимог (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 27.03.2012 по справі № 37/214).

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором № 270901 від 21.10.2011 у сумі 118 785,62 грн., оскільки розмір вказаної заборгованості підтверджується належними доказами та не заперечується відповідачем.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Пунктами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

За приписами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок ціни позову, наданий позивачем та дійшов висновку, що даний розрахунок про стягнення 3% річних на суму 10468,76 грн., а також інфляційних втрат у розмірі 16234,29 грн. за заявлені періоди (з врахуванням часткового погашення заборгованості за видатковою накладною № 107 та відсутності жодної оплати по видатковій накладній № 106) - є арифметично вірним та обґрунтованим, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскільки при перевірці рішення по даній справі було встановлено, що суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 118 785,62 грн. - основного боргу, 16 234,29 грн. - інфляційних втрат та 10 468,76 грн. - 3% річних.

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 3 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України, з покладанням на відповідача судових витрат за розгляд справи в суді першої інстанції.

Судові витрати за подання апеляційної скарги позивача також відшкодовуються йому судом за рахунок відповідача в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" на рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 у справі № 910/20428/14 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.11.2014 у справі № 910/20428/14 скасувати з прийняттям нового рішення про задоволення позову повністю.

3. Стягнути з Приватного підприємства "Вектор-М" (01133, м. Київ, вул. Кутузова 18/7, оф. 105А, код ЄДРПОУ 32492828) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" (12335, Житомирська обл., Черняхівський р-н, с. Зороків, вул. Леніна 33А, код ЄДРПОУ 35684787) суму основного боргу у розмірі 118 785,62 грн. (сто вісімнадцять тисяч сімсот вісімдесят п'ять гривень, 62 коп.), інфляційні втрати в сумі 16 234,29 грн. (шістнадцять тисяч двісті тридцять чотири гривні, 29 коп.), 3% річних в розмірі 10 468,76 грн. (десять тисяч чотириста шістдесят вісім гривень, 76 коп.) та 2 909,76 грн. (дві тисячі дев'ятсот дев'ять гривень, 76 коп.) судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.

4. Стягнути з Приватного підприємства "Вектор-М" (01133, м. Київ, вул. Кутузова 18/7, оф. 105А, код ЄДРПОУ 32492828) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зороківське" (12335, Житомирська обл., Черняхівський р-н, с. Зороків, вул. Леніна 33А, код ЄДРПОУ 35684787) 1 454,89 грн. (одну тисячу чотириста п'ятдесят чотири гривні, 89 коп.) судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/20428/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повний текст складено 12.02.2015 року.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім