Рішення № 42686833, 11.02.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2015 р.Справа № 922/5829/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Інте Т.В.

при секретарі судового засідання Федоровой К.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Альфа-Метал-Компані", м. Луганськ до ТОВ "Лисичанський машинобудівельний завод", м. Луганськ про стягнення коштів за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал-Компані", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.02.15 р., яка була прийнята судом) стягнути з відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" заборгованість в сумі 562721,23 грн., пеню в сумі 1,00 грн., 3% річних в сумі 8773,09 грн., інфляційні втрати в сумі 74279,20 грн. та судові витрати по справі, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем його грошових зобов'язань за договором поставки № С-0052/10-13 від 28.11.13 р.

04.02.15 р. відповідач надав відзив, в якому основний борг визнав, в той же час просив суд звільнити його від відповідальності у вигляді пені, інфляційних нарахувань та 3% річних, у зв'язку форс-мажорними обставинами (проведення антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях України), в підтвердження чого надав сертифікат Торгово-промислової палати України № 1611 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили).

Позивач в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про дату, час та місце наступного судового засідання (а.с. 144).

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал-Компані" (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" (відповідач, покупець) було укладено договір поставки № С-0052/10-13 від 28.11.2013 (далі - договір)(а.с. 15-18), відповідно до умов якого, позивач зобов'язався поставляти і передавати у власність (повне господарське відання) відповідачу визначену цим договором продукцію, а відповідач зобов'язався приймати цю продукцію та своєчасно здійснювати її оплату.

Договір набуває чинності з дати його укладання, шляхом його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.14 р., а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 8.1 договору).

Якщо за один місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію договору, він автоматично подовжується на наступний календарний рік (п. 8.2 договору).

На підставі викладеного, беручи до уваги відсутність наміру жодної із сторін припинити дію договору, спірний договір був пролонгований на 2015 року.

За умовами п. 2.1 договору, постачання продукції за цим договором відбувається після обов'язкового узгодження між сторонами асортименту, кількості та ціни продукції, яка зазначається в специфікаціях, які є невід'ємними частинами даного договору.

Датою поставки продукції - є дата видаткової накладної позивача (п. 2.3 договору).

На виконання умов даного договору, позивач за період з 15.05.14 р. по 10.07.14 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 982721,24 грн., що підтверджується відповідними видатковими накладними, рахунками фактурами, податковими накладними та довіреностями (а.с. 27-59).

Згідно з п. 3.4 договору, оплата продукції здійснюється відповідачем впродовж 45 календарних днів з дати поставки продукції, що вказана у видатковій накладній.

Проте, відповідач свої зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не виконав в повному обсязі, здійснивши часткову оплату в сумі 420000,01 грн., що підтверджується актом звіряння (а.с. 60), який був підписаний сторонами та скріплений печатками підприємств, внаслідок чого заборгованість відповідача склала 562721,23 грн. Вказана сума заборгованості була визнана відповідачем в повному обсязі.

26.09.14 р. позивач на адресу відповідача направив вимогу про сплату заборгованості (а.с. 63), яка була залишена відповідачем без відповіді.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Стаття 525 ЦК України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторони в спірному договорі домовились (п.3.4), що оплата продукції здійснюється відповідачем впродовж 45 календарних днів з дати поставки продукції, що вказана у видатковій накладній.

Проте, станом на момент розгляду справи, відповідач 562721,23 грн. заборгованості не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу чи підтверджували б оплату заборгованості. Вказана сума заборгованості була визнана відповідачем в повному обсязі, а відповідно до ч. 1 ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що, зокрема, на 25.08.14 р. прострочив виконання зобов'язання за спірним договором з оплати поставленого позивачем товару за видатковими накладними за період з 15.05.14 р. по 10.07.14 р.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення з відповідача 562721,23 грн. заборгованості, належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 1,00 грн., 3% річних в сумі 8773,09 грн., інфляційні втрати в сумі 74279,20 грн.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до приписів статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 5.3 договору, за порушення термінів оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми, за кожен день прострочення. Пеня нараховується з дня виникнення та по день остаточного погашення зобов'язання за договором.

В той же час, згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, укладаючи договір, сторони мають право самостійно визначити, при настанні яких обставин вони будуть звільнені від відповідальності за невиконання зобов'язань за цим договором.

В ч. 4 ст. 219 ГК України закріплено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини.

Відповідно до п. 6.1 договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов'язань за договором, якщо таке невиконання сталося внаслідок обставин непереборної сили (форс-мажор), що виникли після укладання договору в результаті подій надзвичайного характеру, які постачальник або покупець не могли ні передбачати, ні запобігти їх виникненню розумними заходами.

Сторона, що посилається на дію обставин непереборної сили, зобов'язана протягом 10 (десяти) днів проінформувати іншу сторону про настання таких обставин у письмовій формі і підтвердити наявність таких обставин довідкою, виданою Торгово-промисловою палатою України. Якщо сторона не направить або несвоєчасно направить необхідне повідомлення, вона втрачає право посилатися на обставини непереборної сили як на підстави для звільнення від відповідальності (п. 6.3 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Отже, зазначена стаття встановлює дві основні підстави звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності, а саме : випадок та непереборна сила. При цьому доведення наявності випадку або непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання, саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.

Пункт 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України розкриває ознаки непереборної сили та визначає, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.

Таким чином, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків. З наведеного вбачається, що для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання за ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, повинна довести: 1) наявність обставини непереборної сили; 2) її надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв'язок між цією обставиною і понесеними збитками.

До обставин непереборної сили відносять, як правило, стихійні природні явища (землетрус, повінь, шторм тощо), а також суспільні явища (воєнні дії, страйки, введення мораторію та інше.)

Суд враховує, що у зв'язку з проведенням антитерористичної операції у Луганській та Донецькій областях України (блокада та окупація м. Лисичанськ, в якому знаходяться виробничі потужності відповідача) оплата за продукцію здійснювалася відповідачем з затримкою.

У зв'язку з вищезазначеним, відповідач змушений був звернутися до Торгово-промислової палати України про засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Так, відповідно до сертифікату № 1611 від 18 листопада 2014р. (а.с. 150-151), засвідчено, що події на території Луганської області є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) за договором № С-0052/0-13 від 28.11.2013р. Початок дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) - 10 липня 2014 року. Дата закінчення терміну дії обставин форс-мажору (обставин непереборної сили) на момент видачі даного сертифікату встановити неможливо.

Отже, суд в даному випадку визнає проведення антитерористичної операції обставинами непереборної сили, що виникли з незалежних від відповідача причин.

Згідно з ст.550 ЦК України, кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

Враховуючи викладене, беручи до уваги умови п.п. 6.1, 6.3 договору та існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), внаслідок яких були порушенні зобов'язання відповідачем, суд приходить до висновку про звільнення відповідача від відповідальності за часткове невиконання зобов'язань за спірним договором.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 1,00 грн. підлягає відхиленню.

Відповідач у своєму відзиві також просить звільнити його від відповідальності у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, проте суд вважає зазначені вимоги неправомірними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення зобов'язання, оскільки, виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утриманими ним грошима, що належать кредиторові.

В п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" також роз'яснено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Таким чином, нарахування 3% річних та інфляційних втрат не є штрафними санкціями в розумінні ч. 3 ст. 550 та ст. 617 ЦК України, а отже, форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) не можуть бути підставою для звільнення відповідача від сплати 3% річних та інфляційних втрат та відмови у позові в цій частині.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування позивача, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8773,09 грн. законною, обгрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення інфляційних витрат за період з 25.08.14 р. по 01.12.14 р., суд зазначає наступне.

В п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розяснено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Так, індекс інфляції за період з вересня по листопад 2014 року (включно) складав 107,3716224 %, а не 113,2 %, як зазначає позивач в його розрахунку.

Враховуючи викладене, перевіривши нарахування позивача, суд визнає вимогу про стягнення з відповідача інфляційних витрат такою, що підлягає частковому задоволенню в сумі 41481,68 грн.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, судовий збір відшкодовується за рахунок відповідача пропорційно задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Лисичанський машинобудівельний завод" (код ЄДРПОУ 32202369, адреса: 91047, м. Луганськ, вул. Краснодонська, 5-В) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Метал-Компані" (код ЄДРПОУ 34202711, адреса: 08132, Київська область, м. Вишневе, вул. Київська, 8) заборгованість в сумі 562721,23 грн., 3% річних в сумі 8773,09 грн., інфляційні втрати в сумі 41481,68 грн. та 12260,26 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 13.02.2015 р.

Суддя Т.В. Інте