Рішення № 42686795, 09.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, е-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015№910/27025/14

Господарський суд міста Києва у складі судді Марченко О.В., при секретарі судового засідання Грабовській А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні

справу № 910/27025/14

за позовом заступника прокурора міста Києва, м. Київ, в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ,

до Федерації професійних спілок України, м. Київ,

про визнання права власності та витребування майна,

за участю представників:

прокуратури - Дергунова Д.С. (посвідчення від 20.09.2012 №004715);

позивача - Федоровського В.Г. (довіреність від 17.09.2014 №б/н);

відповідача - Хоменка А.В. (довіреність від 25.12.2013 №11/01-42/2049).

Заступник прокурора міста Києва (далі - Прокуратура) в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - Фонд) звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання права власності держави в особі Фонду на майновий комплекс Учбово-спортивну базу «Святошин», що знаходиться за адресою: Житомирське шосе, 19 км у м. Києві, загальною площею 5 803,90 кв.м., а саме: спальний корпус №1 (літера «Г») площею 1 304,20 кв.м.; транспортну підстанцію (літера «Е») площею 52,10 кв.м.; котельню (літера «Ж») площею 360,90 кв.м.; медико-відновлювальний центр (літера «З») площею 224,70 кв.м.; насосу (літера «К») площею 132,60 кв.м.; спальний корпус №2 (літера «Л») площею 334,60 кв.м.; клуб-їдальню (літера «М») площею 1 738,80 кв.м. (далі - майновий комплекс).

Позов мотивовано тим, що:

- майновий комплекс за вказаною адресою побудований за радянських часів та перебував у віданні організацій профспілок Союзу Радянських Соціалістичних Республік (далі - СРСР);

- Загальною конфедерацією профспілок СРСР та Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація професійних спілок України, далі - Федерація) укладено договір від 18.11.1990 про закріплення прав з володіння, користування та розпорядження профспілковим майном (далі - Договір), за умовами якого за відповідачем було закріплено майновий комплекс;

- 22.09.2004 відповідачем було зареєстровано право власності на майновий комплекс, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серія САА № 384289;

- майновий комплекс є державною власністю;

- професійні спілки діяли за загальним статутом профспілок СРСР та були загальносоюзними громадськими організаціями;

- постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР постановлено до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передати тимчасово Фонду майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій;

- постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP» встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP Фонд здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій;

- Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю;

- таким чином, майно, яке перебувало у віданні профспілкових організацій, в силу названих законодавчих актів є державним, а будь-які дії щодо зміни власника такого майна суперечать державному суверенітету і економічним інтересам держави.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.12.2014 порушено провадження у справі.

Відповідач 25.12.2014 подав суду відзив на позов, в якому зазначив, що: згідно з абзацом 3 постанови Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» Фонд був зобов'язаний прийняти майно загальносоюзних громадських організацій до 01.05.1992; Фондом не надано доказів, що спірне майно прийнято ним, тому Федерація вважає, що зазначений об'єкт не значиться в реєстрі державного майна, а також позивачем не надано жодних документів, які б підтверджували утримання спірного об'єкту, яке відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язаний здійснювати власник; додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.1991 № 227 «Про заходи щодо виконання Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» визначено органи управління СРСР, підприємства, установи та організації, які розташовані на території України і переходять у відання міністерств і відомств України; у додатку до вказаної постанови зазначено перелік підприємств, установ та організацій, які переходять Фонду; у зазначений перелік профспілкові організації або спірне майно не внесено; державою закріплено право власності Федерації на спірний об'єкт, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серія САА № 384289, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва, в якому зазначено, що майновий комплекс належить Федерації на праві колективної власності.

Разом з тим, відповідачем 25.12.2014 подано клопотання про застосування строків позовної давності, в якому зазначено, що: Федерація вважає, що право позивачем на звернення до суду з даним позовом виникло з моменту реєстрації права власності за Федерацією, тобто 22.09.2004 і закінчилося 24.09.2007; поважних причин щодо пропущення строку звернення до суду позивач не надав; Федерація просить суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні даного позову.

02.02.2015 Фонд подав суду пояснення, в яких зазначив таке:

- спірний майновий комплекс не відноситься до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишилося у державній власності;

- належним власником майнового комплексу є держава в особі Фонду, а будь-які дії щодо зміни власника цього майна суперечать економічним інтересам держави;

- Федерація неправомірно володіє державним майном та оспорює право власності держави на нього;

- Фонд будь-яких рішень щодо передачі спірного майна у володіння чи розпорядження відповідачу не приймав, а тому Федерація заволоділа спірним майном без відповідної правової підстави;

- позивач дізнався про порушення свого права з даної позовної заяви, яку згідно зі вхідним штемпелем отримано 04.12.2014;

- оскільки Фонд дізнався про порушення свого права лише 04.12.2014, то керуючись статтею 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а початок відліку строку починається саме з 04.12.2014;

- позивач підтримує позов заступника прокурора та просить суд задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

03.02.2015 Прокуратура подала суду письмові пояснення, в яких зазначила таке: належним власником спірного майнового комплексу є держава в особі Фонду; відповідач неправомірно володіє державним майном та оспорює право власності держави на нього; Фонд будь-яких рішень щодо передачі спірного майна у володіння чи розпорядження відповідачу не приймав, а тому Федерація заволоділа спірним майном без відповідної правової підстави; таким чином, є всі підстави для витребування спірного майна у державну власність на підставі статті 387 ЦК України.

У судовому засіданні 09.02.2015 представники Прокуратури та позивача надали пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача підтримав доводи, викладені у відзиві на позов, проти задоволення позовних вимог заперечив, просив застосувати до вимог позивача наслідки спливу позовної давності.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи по суті, проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників процесу, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

18.11.1990 Загальною конфедерацією профспілок СРСР і Федерацією незалежних профспілок України (правонаступником якої є Федерація) укладено Договір, за умовами якого:

- закріплено на праві власності за Федерацією майно відповідно до додатку;

- Договір набирає чинності з моменту його підписання.

З додатку до Договору (далі - Додаток) вбачається, що Федерації було передано майновий комплекс балансовою вартістю 1 974 300 карбованців, 1974 року введення в експлуатацію (пункт 210 Додатку).

Постановою Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 24.08.1991 № 1427-XII «Про проголошення незалежності України» було проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - УКРАЇНИ.

Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991 № 1452-ХІІ «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» та Законом України від 10.09.1991 № 1540-ХІІ «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю.

Постановою Верховної Ради України від 14.02.1992 № 2116-XII «Про управління майном підприємств, установ та організацій, що є у загальнодержавній власності» визначено, що функції по управлінню державним майном покладено на Кабінет Міністрів України, а після набрання чинності постановою Верховної Ради України від 07.07.1992 № 2558-XII «Про Тимчасове положення про Фонд державного майна України» - на Фонд.

Постановою Верховної Ради України від 10.04.1992 № 2268-ХІІ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» з метою збереження майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР постановлено до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР передати тимчасово Фонду майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій.

Постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 № 3943-ХІІ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP» встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP Фонд здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Згідно із пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та встановлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Як встановлено судом, спірний майновий комплекс не відносився до майна, яке підлягало передачі до комунальної власності, а тому залишився у державній власності.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СPCP після прийняття постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 № 1427-XII «Про проголошення незалежності України» без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради Української PCP від 03.08.1990 №143-ХІІ «Про реалізацію Закону «Про економічну самостійність Української PCP» встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української PCP, визнаються недійсними і забороняються.

Судом встановлено, що 22.09.2004 відповідачем було зареєстровано право власності на майновий комплекс, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 22.09.2004 серія САА № 384289.

Назване свідоцтво було видане Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 22.09.2004 № 1281-В.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про власність» (в редакції, чинній на дату реєстрації права власності відповідачем, далі - Закон) суб'єктами права колективної власності є трудові колективи державних підприємств, колективи орендарів, колективні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства, господарські товариства, господарські об'єднання, професійні спілки, політичні партії та інші громадські об'єднання, релігійні та інші організації, що є юридичними особами.

Право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод (частина перша статті 21 Закону).

Згідно із частиною першою статті 28 Закону об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами (положеннями).

Відповідач не надав суд доказів, які б підтверджували наявність підстав для реєстрації права колективної власності на спірний майновий комплекс.

Разом з тим, Федерацією заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Так, відповідач зазначає, що строк позовної давності закінчився 24.09.2007, а позовна заява подана 28.11.2014.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Заступник прокурора та позивач заперечили проти задоволення клопотання відповідача, посилаючись на таке.

Заступник прокурора зазначає, що про порушення права власності держави на спірний майновий комплекс дізнався із таких листів: від 31.10.2014 № 05/2/1-9146-14 та від 24.10.2014 № 7519/91.

На підставі названих листів було проведено перевірку і з'ясовано, що спірний майновий комплекс є державною власністю.

У свою чергу, Фонд заявив суду про те, що дізнався про порушення свого права з позовної заяви, яку згідно з вхідним штемпелем отримав 04.12.2014, а тому відлік строку позовної давності для позивача почався саме з цієї дати.

На думку заступника прокурора та позивача, строк позовної давності не пропущений, а тому підстав для застосування статті 267 ЦК України немає.

Постановою Верховного Суду України від 27.05.2014 зі справи № 5011-32/13806-2012, що була допущена до провадження з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 про задоволення позову та поновлення заступнику прокурора міста Києва позовної давності, яку пропущено з поважних причин, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 11128 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

У постанові Верховного Суду України від 27.05.2014 зі справи № 5011-32/13806-2012 вказано таке:

- коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту;

- при цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права;

- початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 ЦК України;

- за загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України);

- згідно з частинами першою та четвертою статті 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди;

- отже, норми, установлені частиною першою статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи.

У даній справі порушення права власності держави відбулося 22.09.2004, тобто в день, коли було зареєстровано право колективної власності на спірний майновий комплекс за відповідачем.

Отже, строк позовної давності у нашому випадку сплинув 22.09.2007.

Заступник прокурора та позивач не пояснили і документально не підтвердили причини зволікання із поданням даної позовної заяви та відповідного клопотання щодо поновлення строку позовної давності не подали.

Слід звернути увагу на те, що Фонд, на який було покладено обов'язок з управління державним майном, починаючи з 1992 року не вчиняв жодних дій, направлених на з'ясування статусу спірного майнового комплексу та не вживав заходів, спрямованих на повернення вказаного майна державі, після видачі свідоцтва від 22.09.2004.

Враховуючи сплив позовної давності, у позові слід відмовити.

Відповідно до частини другої статті 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

У підпункті 2.2.1 пункту 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 ЦК України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

У Додатку до Договору визначена балансова вартість спірного майнового комплексу у сумі 1 974 300 карбованців.

Статтею 3 Закону України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» встановлено, що заощадження громадян, зазначені у частині першій статті 1 цього Закону, відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року.

Таким чином, 1 974 300 карбованців співвідносяться 2 073 015 гривням.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн.).

Отже судовий збір за подання даного позову мав би складати 41 460,30 грн. (2% від 2 073 015 грн. балансової вартості майнового комплексу).

Спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, тому за приписами статті 49 ГПК України судові витрати зі справи покладаються на Федерацію у сумі 41 460,30 грн.

Керуючись статтями 43, 49, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити.

2.Стягнути з Федерації професійних спілок України (01012, м. Київ, Майдан Незалежності, 2; ідентифікаційний код 00014479) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, до державного бюджету України 41 460 (сорок одну тисячу чотириста шістдесят) грн. 30 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.02.2015.

Суддя О. Марченко