Постанова № 42686599, 10.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р. Справа№ 910/22190/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Баранця О.М.

суддів: Пашкіної С.А.

Сітайло Л.Г.

при секретарі Майданевич Г.А.

за участю

представників сторін : від позивача - не з'явився.

від відповідача - не з'явився.

від третьої особи - Гончаренко Є.С.

від заявника - не з'явився.

розглянувши Swissport International Ltd

апеляційну скаргу (Свіспорт Інтернешенел Лімітед)

на ухвалу

господарського суду м. Києва.

від 14.01.2015 року.

у справі № 910/22190/13 Судді: Трофименко Т.Ю. (головуючий)

Босий В.П.

Марченко О.В.

За заявою Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м.Києві

Про роз'яснення способу виконання рішення господарського суду міста Києва від 22.04.2014 року

у справі №910/22190/13

за позовом Swissport International Ltd (Свіспорт Інтернешенел Лімітед)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНТЕРАВІА"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -

Приватне акціонерне товариство "Авікомпанія "Міжнародні Авіалінії України"

Про визнання недійсними рішень зборів учасників та визнання недійсною нову редакцію статуту

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.01.2015 року заяву Відділу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Шевченківського району реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві про роз'яснення способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2014р. у справі №910/22190/13 залишено без задоволення.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Swissport International Ltd (Свіспорт Інтернешенел Лімітед) звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.01.2015 року та прийняти постанову про задоволення заяви про роз'яснення способу виконання рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2014р. у справі №910/22190/13.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.

В судове засідання 10.02.2015 року представники позивача, відповідача та заявника не з'явилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 102 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представників позивача та відповідача, враховуючи що останні належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, Господарський суд на підставі статті 121 ГПК має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно з п. 7.1.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" від 17.10.2012 №9 під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконаня у порядку і способом, раніше встановленим. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

У відповідності до п. 7.2. зазначеної Постанови Пленуму підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Статтею 121 ГПК не передбачено подання і розгляд заяв про встановлення способу та/або порядку виконання рішення. Такі спосіб і порядок визначаються державним виконавцем на підставі Закону України "Про виконавче провадження" та виходячи зі змісту резолютивної частини рішення господарського суду.

Водночас, оцінюючи подану заявником до суду першої інстанції заяву, слід відзначити, що позивачем невірно сформульовано вимоги до суду у поданій ним заяві, оскільки чинне законодавство не передбачає можливості роз'яснення способу виконання рішення господарського суду.

Так, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.06.2007 р. № 2-рп/2007 вказав, що необхідно відрізняти поняття "обмеження основоположних прав і свобод" від прийнятого у законотворчій практиці поняття "фіксація меж самої сутності прав і свобод" шляхом застосування юридичних способів (прийомів), визнаючи таку практику допустимою (абзац другий пункту 10 мотивувальної частини).

Також, прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи визначену законодавцем процедуру зміни способу та порядку виконання саме рішення суду, а не роз'яснення способу виконання рішення господарського суду міста, суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у задоволенні поданої заявником заяви.

Виходячи з викладеного, колегія суддів на підставі вищенаведених встановлених та досліджених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для скасування ухвали суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Ухвалу господарського суду м. Києва від 14.01.2015 року у справі №910/22190/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Матеріали справи повернути до господарського м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам та третій особі.

Головуючий суддя О.М. Баранець

Судді С.А. Пашкіна

Л.Г. Сітайло

Повний текст постанови складено 11.02.2015 року.