Рішення № 42686562, 05.02.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. С. Петлюри (Комінтерну), 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2015 р. Справа № 911/5398/14

Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростава»

до Приватного підприємства «Українська торгова компанія»

про стягнення 3 075, 26 грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з’явився,

суть спору:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 3 075, 26 грн. заборгованості за договором № 2499 поставки продукції від 13.11.2013, з яких: 2 204, 76 грн. – основного боргу, 313, 10 грн. – пені, 250, 48 грн. - 20% річних та 306, 92 грн. – інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо здійснення розрахунку за отриманий товар.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.12.2014 порушено провадження у даній справі та призначено її розгляд у судовому засіданні на 19.01.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 19.01.2015 розгляд справи відкладено на 05.02.2015 у зв’язку з нез’явленням у судове засідання представників сторін та неналежним виконанням ними вимог суду.

Представники сторін, належним чином повідомлені про час, дату і місце розгляду справи, у судове засідання 05.02.2015 не з’явилися, причин неявки суду не повідомили, відповідач відзив на позовну заяву не надіслав.

Враховуючи, що неявка сторін у судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті та зважаючи на обмежені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України строки вирішення спору, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 05.02.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

13.11.2013 між сторонами укладено договір № 2499 поставки продукції (далі – договір), за умовами якого позивач продає та поставляє, а відповідач купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від позивача до відповідача та є невід’ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору сторони застосовують до даного договору умови DDP – доставка позивачем товару в пункт, вказаний відповідачем (редакція «Інкотермс» 2010 року).

Пунктом 1.3 договору передбачено, що право власності на товар переходить від позивача до відповідача з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.

Згідно з п. 3.1 договору ціна на товар встановлюється на підставі прас-листів позивача, що є додатком до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження відповідачем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.

Відповідно до п. 3.3 договору відповідач зобов’язаний сплачувати кожну партію переданого позивачем товару, протягом (але не пізніше) 21 (двадцять один) календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення відповідачем строку оплати товару вказаного в цьому пункті, позивач вправі зупинити послідуючі поставки, аж до моменту повного погашення відповідачем заборгованості за поставлений раніше товар.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, відповідач зобов’язаний сплатити на користь позивача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Згідно з п. 8.5 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2014, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами свої зобов’язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не заявить про наміри його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік.

На виконання умов договору № 2499 поставки продукції від 13.11.2013 позивач по товарно - транспортній накладній № РСК-007844 від 29.05.2014 поставив відповідачу товар на загальну суму 2 204, 76 грн., а відповідач на підставі генеральної довіреності, вказаний товар отримав.

Проте, в порушення своїх договірних зобов’язань, відповідач за поставлений товар за вищезазначеною накладною не розрахувався, у зв’язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем за договором № 2499 поставки продукції від 13.11.2013 у розмірі 2 204, 76 грн, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).

Відповідно до п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач заявлених до нього вимог щодо стягнення заборгованості за отриманий товар не спростував, у судове засідання своїх представників не направив, належних та допустимих доказів, які підтверджують виконання ним зобов’язань за договором № 2499 поставки продукції від 13.11.2013 суму не надав.

З огляду на вищевикладене та враховуючи, що поставка товару була здійснена на виконання умов договору № 2499 поставки продукції від 13.11.2013, доказів оплати товару відповідачем не надано, борг відповідача перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 204, 76 грн. основного боргу за поставлений товар є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що відповідач порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення розрахунку за отриманий товар в строк встановлений договором, позивач просить суд, на підставі п. 5.3 договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу, яка за розрахунком позивача складає 313, 10 за період з 21.04.2014 по 31.10.2014, 20% річних у розмірі 250, 48 грн. за період з 21.04.2014 по 31.10.2014, а також інфляційні втрати у розмірі 306, 92 грн. за період з 21.04.2014 по 31.10.2014.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При перевірці нарахування пені, 20% річних та інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем невірно визначено кількість прострочених днів.

Таким чином, за перерахунком суду, що здійснений з 20.06.2014 по 31.10.2014 стягненню підлягає 193, 72 грн. – пені, 163, 09 грн. - 20% річних та 169, 77 грн. - інфляційних втрат.

Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 2499 поставки продукції від 13.11.2013 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 2 731, 34 грн., з яких: 2 204, 76 грн. - основного боргу, 193, 72 грн. – пені, 163, 09 грн. – 20% річних та 169, 77 грн. - інфляційних втрат.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судовий збір, відповідно приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33-34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростава» задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «Українська торгова компанія» (07400, Київська область, місто Бровари, вулиця Блока Олександра, будинок 1, ідентифікаційний код – 33847202) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ростава» (01054, місто Київ, Шевченківський район, вулиця Гоголівська, будинок 8, ідентифікаційний код – 36684971) 2 204 (дві тисячі двісті чотири) грн. 76 коп. – основного боргу, 193 (сто дев’яносто три) грн. 72 коп. – пені, 163 (сто шістдесят три) грн. 09 коп. – 20% річних, 169 (сто шістдесят дев’ять) грн. 77 коп. – інфляційних втрат та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Дане рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Суддя Т.В. Лутак