Рішення № 42685810, 14.01.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/25269/14 14.01.15Позивач: Фізичної особи-підприємця Татарінова Дмитра Дмитровича

вул. Гоголівська, 49, кв. 36, м. Київ, 04053 (адреса для листування: вул. Б.Хмельницького, 42, офіс 44, м. Київ, 01030)

Відповідач: Публічне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО"

пров. Новопечерський, 19/3, м. Київ, 01042

про стягнення 168931,69 грн.

Суддя А.М.Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

Від позивача: Сербіна А.О., Городецький А.К. - представники, довіреність б/н від 18.09.14р.

Від відповідача: не з'явився.

В судовому засіданні на підставі ч.2 ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Фізична особа - підприємець Татарінов Дмитро Дмитрович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» про стягнення заборгованості в сумі 161296,36 грн., а саме 159069,39 грн. боргу, 2226,97 грн. інфляційних нарахувань, а також 3226,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві б/н від 13.11.14 р. позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору-доручення № 00-01/37 від 01.06.13 р. в частині оплати виконаних позивачем підрядних робіт згідно з актами виконаних робіт за період з 01.06.14 р. по 30.06.14 р. від 08.07.14 р. та за період з 01.07.14 р. по 31.07.14 р. від 08.08.14 р. , внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 159069,39 грн., за наявності якої позивачем нараховано інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.14 р. порушено провадження у справі № 910/25269/14 та призначено до розгляду на 16.12.14 р..

Ухвалою суду від 16.12.14 р. розгляд справи відкладався на 14.01.15 р..

В судові засідання 16.12.14 р. та 14.01.15 р. з'явились уповноважені представники позивача.

Уповноважений представник відповідача в судові засідання 16.12.14 р. та 14.01.15 р. не з'явився.

Про дату, час і місце розгляду справи судом відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0103032327722, 0103032326548.

В судовому засіданні 16.12.14 р. представником позивача подано суду письмове клопотання б/н від 15.12.14 р. про долучення до матеріалів справи документів

Клопотання позивача задоволено, документи долучено судом до матеріалів справи.

Також в судовому засіданні 16.12.14 р. представником позивача подано клопотання б/н від 15.12.14 р. про збільшення розміру позовних вимог, в якому позивач просить стягнути з відповідача 159069,39 грн. боргу та 9862,30 грн. інфляційних нарахувань за період серпень - жовтень 2014 р.

Клопотання долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 14.01.15 р. представником позивача подані письмові пояснення б/н від 14.01.15 р., в яких позивач повідомив про помилкове зазначення внаслідок технічної помилки в якості дати клопотання про збільшення розміру позовних вимог 15 грудня 2014 р., тоді як вірною датою складання вказаного клопотання необхідно вважати 10 грудня 2014 р.

Письмові пояснення долучені судом до матеріалів справи.

Крім того в судовому засіданні 14.01.15 р. за усним клопотанням представника позивача до матеріалів справи долучені докази надсилання вищезазначеного клопотання про збільшення розміру позовних вимог на адресу відповідача.

Клопотання судом задоволене, документи до матеріалів справи долучені.

Дослідивши зміст поданої позовної заяви та подане в судовому засіданні 16.12.14 р. клопотання б/н від 15.12.14 р. про збільшення розміру позовних вимог в частині інфляційних нарахувань суд зазначає, що згідно ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Враховуючи, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, а саме відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказане клопотання позивача про збільшення розміру первісно заявлених позовних вимог в частині стягнення інфляційних нарахувань до розгляду і спір вирішується з його урахуванням.

Від відповідача заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань 16.12.14 р. та 14.01.15 р. до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 17.11.14 р. та 16.12.14 р. відповідачем суду не надано, позивачем надано не в повному обсязі.

Про поважні причини неявки представника відповідача суд не повідомлено.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання позивачем суду не надано.

Відповідно до 2.3 Постанови № 18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно п. 3.9.2 Постанови № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, відповідачем не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представники позивача проти розгляду справи у відсутності уповноваженого представника відповідача не заперечували, суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарським процесуальним кодексом України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань 16.12.14 р. та 14.01.15р. клопотань представників позивача щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представників позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача в судовому засіданні повідомили суд, що права та обов'язки стороні зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача не заявлено.

В судовому засіданні 14.01.15 р. уповноважені представники позивача підтримали позовні вимоги з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру первісно заявлених позовних вимог в частині стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення процентів річних та інфляційних втрат.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими позивачем доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 червня 2013 року між Публічним акціонерним товариством «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО» (Довіритель за договором, відповідач у справі) та Фізичною особою - підприємцем Татаріновим Дмитром Дмитровичем (Повірений за договором, позивач у справі) було укладено Договір-доручення № 00-01/37 (далі-Договір).

Згідно п.1.1 Договору Повірений зобов'язався на умовах, визначених цим Договором, виконувати від імені Довірителя дії, пов'язані із залученням потенційних клієнтів, підготовкою, укладанням, виконанням (супроводом) та сприянням в укладенні договорів страхування, а Довіритель зобов'язується сплачувати винагороду Повіреному за виконану роботу.

Відповідно до п.п.2.3.9, 2.3.10 Договору Повірений зобов'язаний укладати договори страхування (поліси) не пізніше 1 робочого дня з моменту отримання Довірителем від страхувальника страхового платежу; оформлювати договори страхування (поліси), звіти та акт виконаних робіт відповідно до правил, інструкцій, положень та інших вимог, встановлених Довірителем.

Крім того, п.2.3 Договору передбачені обов'язки повіреного, серед яких, зокрема, здійснювати дії по залученню потенційних клієнтів, підготовчі дії щодо укладання та сприяння в укладенні договорів страхування, безпосереднє укладання договорів страхування, здійснювати дії по виконанню (супроводу) укладених договорів страхування, забезпечувати сплату страхового платежу страхувальником довірителю тощо.

За умовами п.п. 4.1, 4.2 Договору Повірений отримує: бланки полісів та інші необхідні для роботи документи у Довірителя за актом, форма якого визначена в Додатку 4 до цього Договору. Оформлення договорів страхування (полісів) здійснюється Повіреним власноручно кульковою ручкою, машинописом або за допомогою комп'ютера. Заповнення договору страхування (поліса) олівцем, виправлення, закреслення, внесення відомостей поверх нанесених раніше записів не допускається.

Пунктом 2.1.4 Договору передбачений обов'язок Довірителя здійснювати виплату винагороди за виконану роботу Повіреному на умовах, що наведені в Розділі 3 Договору згідно з Додатком 1 до Договору, згідно якого винагорода за роботу, виконану Повіреним за Договором визначається у вигляді відсотку від отриманої страхової премії по укладеним Повіреним договорам страхування.

Відповідно до п.6.1 Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.05.14 р. Якщо жодна зі сторін за 30 календарних днів до дати припинення цього Договору в письмовій формі не повідомить іншу сторону про намір його не продовжувати, дія цього Договору вважається продовженою на такий же строк та на тих же самих умовах.

Таким чином, виходячи з предмету даного правочину та його істотних умов, відповідач є страховим агентом, який за дорученням позивача-страховика, виконує посередницькі дії при здійсненні позивачем діяльності у сфері страхування, тобто відповідач у розумінні припису ст. 295 Господарського кодексу України, здійснює за Договором комерційне посередництво (агентська діяльність).

Статтею 295 Господарського кодексу України визначено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє.

У відповідності до ст. 305 Господарського кодексу України відносини, які виникають при здійсненні комерційного посередництва (агентської діяльності) у сфері господарювання, регулюються цим Кодексом, іншими прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами, що визначають особливості комерційного посередництва в окремих галузях господарювання. У частині, не врегульованій нормативно-правовими актами, зазначеними у цій статті, до агентських відносин можуть застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України, якими регулюються відносини доручення.

Спеціальною нормою права, а саме ст. 15 Закону України "Про страхування" унормовано, що страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників. Страховими посередниками можуть бути страхові або перестрахові брокери, страхові агенти. Страхові агенти - громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності, а саме: укладають договори страхування, одержують страхові платежі, виконують роботи, пов'язані із здійсненням страхових виплат та страхових відшкодувань. Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком, тому Законом визначено вид та форму договору, за якою страхові агенти здійснюють діяльність у відносинах із страховиками у сфері страхування.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором доручення, який підпадає під правове регулювання норм глави 68 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 15 Закону України "Про страхування".

Положеннями ст. 1000 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Згідно ст. 1003 Цивільного кодексу України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

За змістом ч. 1 ст. 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

За умовами п.п.3.2, 3.4 Договору до 10-числа місяця, наступного за звітним, Довіритель складає акт виконаних робіт, у якому зазначається розмір винагороди, що підлягає сплаті Повіреному (форма акту викопаних робіт визначена в Додатку 3 до цього Договору). Акт виконаних робіт формується на підставі щодекадних звітів Повіреного про укладені договори страхування, наданих Довірителю. Акт виконаних робіт складається у двох примірниках та погоджується з Повіреним протягом 3 робочих днів. Підписаний сторонами Акт виконаних робіт є підставою для сплати винагороди Повіреному.

Згідно наданих позивачем матеріалів, на виконання умов Договору Фізичною особою - підприємцем Татаріновим Д.Д. виконані роботи по сприянню в укладенні договорів страхування та забезпеченню отримання страхових платежів по укладеним договорам страхування на загальну суму 159069,39 грн., що підтверджується підписаними сторонами та скріпленими їх печатками Актами виконаних робіт згідно з Договором доручення № 00-01/37 від 01.06.13 р. за період з 01.06.14 р. по 30.06.14 р. на суму 95668,23 грн. та за період з 01.07.14 р. по 31.07.14 р. на суму 63401,16 грн., копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Як вбачається із наданих позивачем актів приймання виконаних робіт та довідок про вартість виконаних будівельних робіт /та витрати/, а також підтверджено представниками позивача в судових засіданнях, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання робіт за вказаними актами відсутні.

Факт виконання робіт за вказаними актами приймання робіт згідно умов Договору відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, обсягів, а також термінів виконання робіт до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови Замовника від приймання виконаних робіт і підписання актів, а також заперечення щодо повного та належного виконання ФОП Татаріновим Д.Д. умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов'язання по виконанню робіт, обумовлених Договором, в обсягах, зазначених в актах виконаних робіт за період з 01.06.14 р. по 30.06.14 р. та за період з 01.07.14 р. по 31.07.14 р., а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт за вказаними в актах обсягами без будь - яких зауважень.

Відповідно до ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.

Згідно ч. 4 ст. 1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

У відповідності до п. 3.1 Договору за роботу, виконану за цим Договором, Довіритель сплачує Повіреному винагороду, розмір якої визначається у відсотках від суми отриманих у звітному періоді платежів на поточний рахунок Довірителя за укладеними Повіреним або за його участю договорами страхування, але не раніше дати набуття чинності цих договорів. Розмір винагороди визначений в Додатку 1 до даного Договору. Остаточний розмір винагороди, що сплачується Повіреному, визначається в Акті виконаних робіт на підставі застосованого Повіреним страхового тарифу по страховому продукту з урахуванням розміру винагороди, належної до сплати іншим посередникам, та не може перевищувати максимальних розмірів, передбачених відповідними внутрішніми документами Довірителя за таким страховим продуктом, або розмірів, передбачених Дозволом Андерайтера ГО Довірителя, оформленого відповідно до вимог нормативних документів Довірителя.

Виплата винагороди здійснюється шляхом перерахування коштів на відкритий в установах банку поточний або картковий рахунок Повіреного впродовж 5 банківських днів з дня підписання акту виконаних робіт (п.3.4 Договору).

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

В свою чергу, відповідач виконані за актами роботи у відповідності до умов Договору не оплатив, в матеріалах справи відсутні та сторонами в ході судового розгляду справи не надані докази сплати відповідачем винагороди повіреному, в результаті чого утворилась заборгованість в сумі 159069,39 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представником позивача в судових засіданнях, свої зобов'язання щодо перерахування коштів за виконані ФОП Татаріновим Д.Д. роботи по сприянню в укладенні договорів страхування та забезпеченню отримання страхових платежів по укладеним договорам страхування на суму 159069,39 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, відповідач не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у заявленому вище розмірі, яку позивач просить стягнути в позовній заяві та заяві про збільшення розміру позовних вимог.

У відповідності до ст. 124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських справах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України, дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору-доручення № 00-01/37 від 01.06.13р. суду не надано.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт виконання відповідачем зобов'язань матеріалами справи не підтверджується, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 159069,39 грн. боргу підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за виконані роботи у строк, визначений умовами Договору позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення інфляційні нарахування в сумі 9862,31 грн. за період з серпня 2014 р. по жовтень 2014 р., які він просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

Згідно п.1.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова № 14) з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних нарахувань судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку помилково включено до періоду нарахування серпень 2014 р., тоді як у вказаному місяці повинно бути здійснено відповідачем оплату акту виконаних робіт від 08.08.14 р.. Отже, нарахування втрат від інфляції за даним актом можливо здійснювати починаючи з вересня 2014 р., при цьому розмір інфляційних нарахувань, перерахованих судом у відповідності до вимог цивільного законодавства та положень Договору в межах визначеного позивачем періоду становить 9347,83 грн., а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань за несвоєчасну оплату виконаних робіт підлягають частковому задоволенню в сумі 9347,83 грн..

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Частиною 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

З 01 листопада 2011 року правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення такого збору визначаються Законом України "Про судовий збір".

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється в розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" у 2014 році мінімальну заробітну плату встановлено у місячному розмірі: з 1 січня - 1218 грн., тобто за подання даного позову з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, враховуючи розмір заявленої до стягнення суми позивачу необхідно було сплатити 3378,63 грн. судового збору.

Судом встановлено, що позивачем при подачі позову до суду квитанцією № 196146443 від 17.11.14 р. сплачено 3226,00 грн. судового збору, отже недоплата складає 152,63 грн..

При цьому під час звернення із заявою про збільшення розміру позовних вимог позивачем докази сплати судового збору у відповідному розмірі надані не були.

Відповідно до п.2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли позивач на підставі частини четвертої статті 22 ГПК до прийняття рішення зі справи збільшив розмір позовних вимог чи до початку розгляду справи по суті змінив предмет або підставу позову, в зв'язку з чим зросла ціна позову, він відповідно до абзацу другого частини другої статті 6 Закону повинен сплатити недоплачену в зв'язку з цим суму судового збору до звернення з відповідною заявою до господарського суду.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК.

За вказаних обставин суд вважає за необхідне стягнути з Фізичної особи - підприємця Т атарінова Д.Д. недоплачену суму судового збору в розмірі 152,63 грн..

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 124, 129 Конституції України, Законом України „Про судовий збір", ст.ст. 11, 202, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 626, 629, 1000-1007 Цивільного кодексу України, ст.ст.174, 188, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "ГАРАНТ-АВТО" (пров. Новопечерський, 19/3, м. Київ, 01042, код 16467237) на користь Фізичної особи-підприємця Татарінова Дмитра Дмитровича (вул. Гоголівська, 49, кв. 36, м.Київ, 04053 (адреса для листування: вул. Б.Хмельницького, 42, офіс 44, м. Київ, 01030), код 2700010795) 159069,39 грн. боргу, 9347,83 грн. інфляційних нарахувань, а також 3368,34 грн. витрат зі сплати судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Татарінова Дмитра Дмитровича (вул. Гоголівська, 49, кв. 36, м. Київ, 04053 (адреса для листування: вул. Б.Хмельницького, 42, офіс 44, м. Київ, 01030), код 2700010795) в доход Державного бюджету України (одержувач ГУ ДКСУ у м. Києві, банк одержувача ГУ ДКСУ у м. Києві, код ЄДРПОУ 37993783, МФО 820019, рахунок 31215206783001, код платежу 22030001) 152,63 грн. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складений та підписаний 06 лютого 2015 року.

Суддя А.М.Селівон