Постанова № 42685100, 12.02.2015, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/6996/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2015 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом Приватного підприємства «Пост Медіа» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 р. №0001352301 та податкову вимогу від 27.11.2014 р. № 1103-25.

В обґрунтування адміністративного позову позивач (далі - Підприємство) зазначив, що висновки в акті перевірки від 07.05.2012 року № 459/22-02/35503245, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, містять відомості щодо виявлених порушень, факт існування яких не підтверджений належними засобами доказування та допустими доказами, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено всупереч законодавству, що регулює спірні правовідносини. Зокрема, перевіряючими встановлено порушення позивачем податкового законодавства, що призвело до заниження суми податкових зобов'язань по податку на додану вартість, в т.ч. за рахунок завищення податкового кредиту, на загальну суму 57340,26 грн. Позивач зазначає, що формування податкового кредиту здійснювалося за наявності усіх визначальних факторів, висновки про неправомірність включення до податкового кредиту ПДВ коштів, сплачених за взаємовідносинами із контрагентом не підтверджені жодним документом бухгалтерського та податкового обліку, або іншими доказами, які є допустимими у розумінні чинного податкового законодавства та, відповідно, є незаконним. Отже покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення висновки за актом перевірки є необґрунтованими, у зв'язку із чим зазначене податкове повідомлення-рішення, рівно як і податкова вимога - неправомірні та підлягають скасуванню.

До суду з'явився представник позивача, який позовні вимоги із викладених вище підставі підтримав у повному обсязі та просив задовольнити позов, додатково пояснивши, що ним надано всі докази в обґрунтування заявлених позовних вимог, потреби в заслуховуванні свідка чи експерта немає.

Представник відповідача до суду не з'явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином. Згідно наданих до суду заперечень, відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що оскаржувані податкове повідомлення-рішення та податкова вимога винесені в межах правового поля, при наявності порушень позивачем податкового законодавства, у зв'язку із чим підстави для задоволення позову відсутні.

Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що на підставі рішення керівника ДПІ у Київському районі м. Одеси, оформленого наказом від 09.04.2012 р. № 120-п, відповідно до п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 ПК України співробітником податкової інспекції проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП «Пост Медіа» з питань правових відносин із ПП «Одеська Технопромислова Група» за період: липень, серпень, вересень, жовтень 2010 р., за результатами якої складений акт 07.05.2012 року № 459/22-02/35503245.

Перевіркою встановлено порушення ПП «Пост Медіа» вимог пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит на 57340,26 грн., чим занижено податкові зобов'язання на 57340,26 грн.

На підставі вищевказаного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси прийнято податкове повідомлення-рішення від 29.05.2012 р. № 0001352301, яким визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 57340,26 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 14335,07 грн. (25%).

Не погодившись із вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до ДПС в Одеській області із первинною скаргою листом (від 14.06.2012 р.) та до ДПС України із повторною скаргою (від 20.07.2012 р.), які рішеннями, викладеними в листах від 09.07.2012 р. № 17837/10/10-2007 та від 09.08.2012 р. № 148/0/61-12/100-2115 залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

01 грудня 2014 р. на адресу ПП «Пост Медіа» надійшла податкова вимога від 27.11.2014 р. № 1103-25 на суму 70517,53 грн. (56182,46 грн. - основний платіж, 14335,07 грн. - штрафні (фінансові) санкції), що зумовило позивача звернутись за судовим захистом із даним адміністративним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв'язку з наступним.

Судом встановлено, що 31.03.2009 р. ПП «Пост Медіа» (Замовник) уклало із ПП «Одеська Технопромислова Група» (Виконавець) договір про надання кур'єрських послуг № 09, відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов'язання щодо розповсюдження різноманітної поліграфічної продукції, листів, бандеролей в обсягах та у спосіб, узгоджених із Замовником (п.1.1 Договору). Згідно п.2.1 Договору по кожній конкретній доставці оформлюється додаток до договору, в якому зазначаються строк, обсяг та вид доставки, перелік об'єктів доставки та вартість послуг Виконавця.

На виконання вищезазначеного договору контрагентом позивача - ПП «Одеська Технопромислова Група» в липні, серпні, вересні та жовтні 2010 р. надані ПП «Пост Медіа» кур'єрські послуги, про що складені акти прийому-передачі виконаних робіт (а.с. 103-122), податкові накладні (а.с. 83-102). Оплата отриманих послуг здійснена позивачем у повному обсязі, згідно платіжних доручень (а.с. 123-133). Суми податку на додану вартість (57340,26 грн.) включені та відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларацій з ПДВ (а.с. 48-84).

На думку перевіряючої віднесення вищезазначеної суми до податкового кредиту здійснено позивачем безпідставно, оскільки фактичне надання послуг, передбачених договірними домовленостями між ПП «Пост Медіа» та ПП «Одеська Технопромислова Група», місця не мало. Зазначені висновки за актом перевірки ґрунтуються на акті ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.04.2011 р. № 20714/7/23-5 «Про неможливість проведення документальної перевірки ПП «Одеська Технопромислова Група», в якому зроблені висновки про неможливість підтвердження реальності здійснення фінансово-господарської діяльності цього підприємства.

На підставі акту перевірки іншої податкової інспекції перевіряюча дійшла висновку про те, що ПП «Одеська Технопромислова Група» не мало можливості надавати роботи/послуги на адресу ПП «Пост Медіа». Виходячи із зазначеного, за результатами перевірки зроблено висновок про те, що ПП «Одеська Технопромислова Група» в липні, серпні, вересні, жовтні 2010 р. документувало операції по наданню кур'єрських послуг з метою отримання податкової вигоди третіх осіб. Наслідком діяльності в ланцюзі постачання послуг ПП «Одеська Технопромислова Група» - ПП «Пост Медіа» є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності, що на думку перевіряючої підтверджує відсутність доказів фактичного отримання послуг ПП «Пост Медіа».

З огляду на матеріали справи, в ході документальної перевірки ПП «Одеська Технопромислова Група» перевіряючим встановлено та взято до уваги, що підприємство має стан «до ЄДР внесено запис про відсутність за місцезнаходженням», а згідно довідки ф.1ДФ кількість працюючих на підприємстві в IV кварталі 2010 р. складала 5 чоловік, які, на думку перевіряючої, не могли здійснювати такий обсяг роботи.

Вирішуючи спір, суд враховує, що чинним законодавством, що регулює спірні правовідносини, визначено порядок встановлення факту відсутності юридичної особи за місцем її знаходження, зокрема, ч.12 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Однак, податковий орган обмежився посиланням на лист ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 07.04.2011 р. № 20714/7/23-5 про незнаходження підприємства за юридичною адресою та без провадження передбачених пунктом 1.4.5 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальна служба України № 22 від 31.07.2014 р., процедур, констатував відсутність контрагента позивача за місцем реєстрації. При цьому неподання державному реєстратору юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців інформації ПП «Одеська Технопромислова Група» щодо його місцезнаходження не свідчить про його відсутність за місцем реєстрації на момент здійснення спірних господарських операцій (у періоді липень, серпень, вересень, жовтень 2010 р.).

Суд також критично оцінює посилання в акті перевірки, як на підставу для висновку про неможливість надати певний обсяг кур'єрських послуг, на те, що чисельність працюючих на ПП «Одеська Технопромислова Група» - 5 осіб, оскільки це не свідчить про невиконання контрагентом взятих не себе договірних зобов'язань, так як, по-перше, послуги можуть надаватись силами залучених осіб, а по-друге, незрозумілим є констатація податковим органом факту недостатності такої кількості працюючих для надання кур'єрських послуг.

Також суд визнає безпідставним посилання податкового органу на відсутність складських приміщень та основних виробничих фондів, як підставу для висновку про неможливість надати у перевіреному періоді (4 місяці 2010 р.) кур'єрські послуги в обсягах, що відображені в актах прийому-передачі виконаних робіт.

В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту. З метою дослідження фактичного вчинення господарських операцій необхідно встановити їх зміст, підстави вчинення, умови поставки товару (робіт, послуг), мету придбання товару (робіт, послуг), встановити перелік всіх наданих позивачем первинних документів, складених щодо таких операцій.

В даному ж випадку податковим органом жодним чином не досліджувались будь-які аспекти надання кур'єрських послуг ПП «Одеська Технопромислова Група» на користь замовника - ПП «Пост Медіа». Натомість на підставі припущень констатовано, що силами п'ятьох працівників та без складських приміщень й інших основних виробничих фондів, виконавець не був здатний виконати задокументований обсяг робіт.

При цьому, вирішуючи спір, суд враховує, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань у платника податків в залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх (ухвала ВАС України від 21.08.2013 р. № К/9991/73307/12).

З огляду на акт перевірки від 07.05.2012 року № 459/22-02/35503245, перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період: липень, серпень, вересень, жовтень 2010 р., з урахуванням наданої ДПІ у Приморському районі м. Одеси інформації, зокрема про те, що операції з поставки товарів (послу) на адресу ПП «Пост Медіа» не підтверджено, оскільки ПП «Одеська Технопромислова Група» не має необхідних основних засобів, матеріальних ресурсів, достатньої кількості персоналу для здійснення відповідної діяльності, не є виконавцем робіт, послуг, неможливо підтвердити фактичний час здійснення операцій, місцезнаходження майна, адреси виробничо-складських приміщень та ін., які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності - операції з надання кур'єрських послуг мають ознаки «безтоварних», що в свою чергу, свідчить про укладення угоди без мети настання реальних наслідків, - право на податковий кредит у ПП «Пост Медіа» не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права - виникнення об'єкту оподаткування, згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, в даному випадку податковий орган обмежився посиланням на акт перевірки іншої податкової інспекції контрагента та без самостійного дослідження господарської операції дійшов хибного висновку про безтоварність укладеного позивачем із контрагентом правочину, залишивши поза увагою первинну документацію.

Фактично в ході перевірки ПП «Пост Медіа» перевіряючим не надано оцінки фактам, що понесені позивачем витрати обумовлені виробничою необхідністю, а також направлені на організацію виробничого процесу та мали реальний характер; докази того, що дані, наведені в документах, не відповідають дійсності та послуги не придбавалися в ході перевірки не встановлені. При цьому перевіряючим не надано оцінки первинним документам, що підтверджують фактичність господарської операції, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції.

При цьому суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Слід також зазначити, що висновки перевіряючої порушують закріплений в Конституції України принцип персональної відповідальності, відповідно до якого суб'єкт господарювання не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів, а може бути притягнений до юридичної відповідальності лише за власні правопорушення.

Так, у разі, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.09.2008 року по справі за № 21-500во08.

Проте в даному випадку висновки про безтоварність операції зроблені на підставі перевірки контрагента позивача - ПП «Одеська Технопромислова Група». Отже суд не погоджується з вказаними висновками акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та дослідивши фактичність проведеної господарської операції, її зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування податкового кредиту, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що в акті перевірки висновки про нікчемність укладеного ПП «Пост Медіа» правочину ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи. Недопустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків визнано ДПА України та доведено до відома підпорядкованих підрозділів листом № 20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Згідно з чинним на момент виникнення спірних правовідносин підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 зазначеного Закону встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. цієї статті Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Поряд із тим, з наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки договір виконано сторонами в повному обсязі (послуги надані). Зазначені обставини повністю підтверджуються сукупністю матеріалів справи, а саме актами прийому-передачі виконаних робіт № 100610 від 10.06.2010 р., № 250610 від 25.06.2010 р., № 300610 від 30.06.2010 р., № 260710 від 26.07.2010 р., № 270710 від 27.07.2010 р., № 290710 від 29.07.2010 р., № 190810 від 19.08.2010 р., № 250810 від 25.08.2010 р., № 260810 від 26.08.2010 р., № 270810 від 27.08.2010 р., № 300810 від 30.08.2010 р., № 270910 від 27.09.2010 р., № 290910 від 29.09.2010 р., № 211010 від 21.10.2010 р., № 251010 від 25.10.2010 р., № 261010 від 26.10.2010 р., № 271010 від 27.10.2010 р., № 281010 від 28.10.2010 р., № 281010-1 від 28.10.2010 р., № 291010 від 29.10.2010 р. та виставленими до сплати рахунками (а.с. 103-122); податковими накладними, які відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних (а.с. 83-102).

Таким чином, встановивши реальність операції між позивачем та його контрагентом, дотримання ПП «Пост Медіа» вимог податкового законодавства, пред'явлення ним до контролюючому органу первинної документації, відсутність будь-якої шкоди інтересам держави тощо, суд дійшов висновку про правомірне формування позивачем податкового кредиту, та, відповідно, про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та похідної від нього податкової вимоги.

В силу вимог п.59.1 ст.59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Отже, з урахуванням висновків суду про необґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 29.05.2012 р. №0001352301, суд вважає за необхідне скасувати й податкову вимогу від 27.11.2014 р. № 1103-25.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст.9цього Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Вирішуючи спір, суд враховує, що приймати на підтвердження даних податкового обліку можливо лише достовірні первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 цього Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити, які зазначені в цій статті, та в яких, крім іншого, повинно бути зазначено зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Такі ж вимоги до первинних документів визначені у п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

В п.2.15 і п.2.16 Положення № 88 зазначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Вищий адміністративний суд України в інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20 липня 2010 року «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби» зазначив, що для встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість встановленню та перевірці, зокрема підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

При цьому в листі «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» № 742/11/13-11 від 02.06.2011 р. Вищий адміністративний суд України зазначив, що відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Відповідачем не наведено доводів та не подано доказів, які безспірно б підтверджували недобросовісність саме позивача, як платника податків та/або свідчили про його обізнаність щодо протиправного характеру діяльності свого контрагента.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Така правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у постанові від 10.09.2014 р. по справі № 2а-13207/12/2670.

Отже позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента.

Всі складені між ПП «Пост Медіа» та ПП «Одеська Технопромислова Група» документи на виконання договору за своїми формою та змістом відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Зобов'язання сторонами виконані з дотриманням вимог цивільного законодавства.

Вирішуючи спір, суд враховує, що первинна документація містить достовірну і несуперечливу інформацію. Натомість позиція щодо безтоварності угоди про надання кур'єрських послуг спростовується дослідженими в судовому засіданні первинними документами, які підтверджують фактичне виконання робіт. При цьому єдиною підставою для визнання господарської операції нереальною слугували припущення перевіряючої про це на підставі акту іншого податкового органу про неможливість проведення документальної перевірки юридичної особи, яка мала відносини із контрагентом позивача.

Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням положень законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд приходить до висновку, що доводи перевіряючої щодо завищення суми податкового кредиту (заниження податкового зобов'язання) на 57340,26 грн., а саме: в липні 2010 р. - 13126,08 грн., в серпні 2010 р. - 16925,74 грн., в вересні 2010 р. - 6563,04 грн., в жовтні 2010 р. - 20725,39 грн., які підтверджені первинними бухгалтерськими документами, та складені належним чином і відповідають вимогам ведення бухгалтерського обліку, є необґрунтованими, оскільки факти отримання послуг підтверджені достатніми та належними доказами.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст.7 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Системний аналіз наведених правових норм при застосуванні до правовідносин, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), та без дотримання принципу верховенства права.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства «Пост Медіа» обґрунтовані, документально підтверджені, відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 128, 158-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги Приватного підприємства «Пост Медіа» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 29.05.2012 р. №0001352301 та податкову вимогу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 27.11.2014 р. № 1103-25.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня отримання копії постанови апеляційної скарги.

Суддя І.В. Завальнюк