Рішення № 42684568, 04.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.02.2015Справа №910/27481/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ"

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин"

про стягнення 62 448,81 грн.

Суддя Гулевець О.В.

Представники сторін :

Від позивача: Заєць Ю.П. (Дов.)

Від відповідача: не з'явився

У судовому засіданні 04.02.2015р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі відповідно до положень ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" 62448,81 грн. з яких: 55324,80 грн. - інфляційне збільшення та 7124, 01 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.12.2014р. порушено провадження у справі № 910/27481/14 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 23.12.2014р.

22.12.2014р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача -Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" надійшли документи по справі.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" в судовому засіданні 23.12.2014р. надав суду документи по справі, просив долучити їх до матеріалів справи.

Представник відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" у судове засідання 23.12.2014р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва № 910/27481/14 від 09.12.2014р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2014р. розгляд справи № 910/27481/14 відкладено на 28.01.2015р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" в судовому засіданні 28.01.2015р. надав суду пояснення по справі.

Представник відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" у судове засідання 28.01.2015р. не з'явився, вимог ухвали Господарського суду м. Києва №910/27481/14 від 09.12.2014р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2015р. розгляд справи №910/27481/14 відкладено на 04.02.2015р.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" в судовому засіданні 04.02.2015р., надав пояснення по суті позову, підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" в судове засідання 04.02.2015р. не з'явився, відзиву на позов та інших витребуваних судом документів не надав. Відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, що підтверджується ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2015р. відправленою на юридичну адресу відповідача.

Згідно із п. 3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, незважаючи на те, що представник відповідача у судове засідання 04.02.2015р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи зазначене, в судовому засіданні 04.02.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши документи і матеріали, додані до позову, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

13 лютого 2013 року між позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" та відповідачем - Приватним сільськогосподарським підприємством "Княгинин" був укладений договір купівлі-продажу № 02-01-Х-ЧП, за умовами якого позивач взяв на себе обов'язок передати у власність покупця товар - засоби захисту рослин/насіннєвий матеріал/мінеральні добрива, а відповідач, у свою чергу, - прийняти та оплатити вартість даного товару.

Загальна сума договору складається із суми вартості товару згідно всіх видаткових накладних на передачу товару, підписаних у рамках цього договору, що є його невід'ємною частиною (пункт 3.2 договору).

Відповідно до п. 5.4 договору, прийом товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент одержання його від продавця. покупець зобов'язаний перевірити комплектацію, цілісність тари, пломб на ній (якщо вони присутні), а також відсутність ознак ушкодження чи псування товару, й у випадку їхнього виявлення негайно, до закінчення прийому, письмово заявити продавцю. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем. Претензії по кількості товару після фактичного відвантаження товару покупцю не приймаються.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що покупець повинен у строк до 15 березня 2013 року перерахувати на розрахунковий рахунок продавця суму попередньої оплати у розмірі 20 % від вартості товару, що вказаний у додатку (ах) до договору. На залишок заборгованості продавець надає покупцю товарний кредит з відстрочкою платежу з наступним графіком сплати: 30 % від суми вартості всього товару по договору покупець має сплатити до 20 серпня 2013 року; 50 % від суми вартості всього товару по договору покупець має сплатити до 20 жовтня 2013 року.

Відповідно до п. 13.1 договору, цей договір набирає сили з моменту підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2013 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу № 02-01-Х-ЧП від 13.02.2013 року, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" у грудні 2013 року звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення з відповідача - Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" 307 360 грн. 00 коп. заборгованості, а також 77 454 грн. 72 коп. процентів за користування товарним кредитом, 30 736 грн. 00 коп. штрафу, 13 793 грн. 31 коп. пені, 1 844 грн. 16 коп. інфляційних втрат та три проценти річних у розмірі 3 183 грн. 07 коп., нараховані у зв'язку з несвоєчасним проведенням розрахунків.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.02.2014 року у справі №918/2044/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ АГРОЗАХИСТ" 307 360 грн. 00 коп. основного боргу, 17624 грн. 77 коп. пені, 30736 грн. 00 коп. штрафу, 3 380 грн. 96 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 4 067 грн. 25 коп., а також 7 263 грн. 38 коп. судового збору.

Враховуючи те, що відповідач, станом на 02.12.2014 року, не виконав рішення Господарського суду Рівненської області від 12.02.2014 року у справі №918/2044/13, на виконання вказаного рішення заборгованості позивачу не сплатив, позивач, посилаючись на приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України просить суд стягнути з відповідача 62448,81 грн. з яких: 55324,80 грн. - інфляційне збільшення та 7124, 01 грн. - 3% річних, які нараховані на суму основного боргу у розмірі 307 360 грн. 00 коп., що стягнута рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.02.2014 року у справі №918/2044/13.

Розглянувши матеріали справи, оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.02.2014 року у справі №918/2044/13 встановлено, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Княгинин" взятий на себе обов'язок за договором купівлі-продажу № 02-01-Х-ЧП від 13.02.2013 року по оплаті вартості спірного товару виконало лише частково, сплативши Товариству з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" 76 840 грн. 00 коп., та заборгувавши таким чином останньому 307 360 грн. 00 коп., у зв'язку з чим, стягнуто з з Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯ АГРОЗАХИСТ" 307 360 грн. 00 коп. основного боргу, 17624 грн. 77 коп. пені, 30736 грн. 00 коп. штрафу, 3 380 грн. 96 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 4 067 грн. 25 коп., а також 7 263 грн. 38 коп. судового збору.

Відповідно до частини 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу.

У відповідності до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011(2/43-654) зазначено, що приписи статті 625 ЦК не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Згідно зі статтею 111 28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За змістом статей 598 - 609 ЦК України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання.

Таким чином, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Зазначену правову позицію наведено, також, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", постановах Верховного Суду України від 20.12.2010р., № 13/210/10, від 12.09.2011р. № 6/433-42/183, від 14.11.2011р. № 12/207, від 23.01.2012р. № 37/64 та постанові Вищого господарського суду України від 01.11.2012р. №5011-32/5219-2012.

Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було заявлено до стягнення 62448,81 грн. з яких: 55324,80 грн. - інфляційне збільшення та 7124, 01 грн. - 3% річних. Розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем за період з 01.03.2014р. по 30.11.2014р. на суму основного боргу 307360,00 грн. Також, за розрахунком позивача розмір 3% річних, нарахованих на суму основного боргу 307360,00 грн. складає 7124,01 грн.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат на суму основного боргу, здійснений позивачем, встановив, що стягненню підлягають інфляційні втрати в розмірі 55324,80 грн. в межах заявлених вимог, а тому позов цій частині підлягає задоволенню.

Суд, здійснивши перерахунок 3 % річних нарахованих на суму основного боргу, встановив, що стягненню підлягають 3 % річних на суму основного боргу в розмірі 6947,18 грн., у зв'язку з чим, суд задовольняє дану вимогу частково.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги частково.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати з судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 75 82-85, ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Княгинин" (04053, м. Київ, вул. Артема, будинок 21, код ЄДРПОУ 31259435) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОДІЛЛЯАГРОЗАХИСТ" (21029, місто Вінниця, вулиця Хмельницьке шосе, будинок 122, код ЄДРПОУ 37898486) інфляційні втрати у розмірі 55324 (п'ятдесят п'ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 6947 (шість тисяч дев'ятсот сорок сім) грн. 18 коп., судовий збір у розмірі 1821 (одну тисячу вісімсот двадцять одну) грн. 83 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 09.02.2015р.

Суддя О.В. Гулевець