Рішення № 42683370, 02.02.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №22-ц/791/88/2015 Головуючий в І інстанції: Полив`яний В.М. Категорія: 27 Доповідач: Вейтас І.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року лютого місяця 02 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:

Головуючого:Вейтас І.В.Суддів:Цуканової І.В. Склярської І.В.При секретарі:Благовещенській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_8 на рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 05 листопада 2014 року в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості і штрафних санкцій та за зустрічним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_8 до ОСОБА_6 про визнання договору позики удаваним,-

ВСТАНОВИЛА:

В березні 2014 року ОСОБА_9 звернулась до суду від імені ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_8, зазначаючи, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено нотаріально посвідчений договір позики, за яким ОСОБА_5 отримала у ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 175846 гривень, що станом на 30.05.2013 року за курсом НБ України (7.993) становило 22000 доларів США зі строком повернення до 30 червня 2013 року.

Крім того ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_6 в вересні 2012 року - 8000 доларів США, в листопаді 2012 року - 4000 доларів США, в грудні 2012 року - 30000 гривень, про що була написана розписка від 19.01.2013 року. 15 серпня 2013 року ОСОБА_8 також отримав від ОСОБА_6 грошові кошти в розмірі 12200 гривень що підтверджується розпискою.

Посилаючись на те, що відповідачі грошові кошти не повернули, після збільшення розміру позовних вимог, просила суд сягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики з урахуванням індексу інфляції в розмірі 203 106,74 грн., три відсотки річних від простроченої суми за користування грошовими коштами в розмірі 7 125,38 грн., а всього заборгованість за договором позики в сумі 211 106,36 грн.; стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 заборгованість за договором позики в розмірі 8 000 доларів США, що станом на 05.11.2014 року за курсом Національного банку України (12,9540) складає 103 632 грн.; а також заборгованість за усним договором позики в розмірі 4 000 доларів США, що станом на 05.11.2014 року за курсом Національного банку України (12,9540) складає 51 816,00 грн.; стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за усним договором позики заборгованість з урахуванням індексу інфляції в розмірі 34 860,00 грн., три відсотки річних за користування грошовими коштами в розмірі 1 659,45 грн., а всього заборгованість за договором позики в сумі 35 919,45 грн. та за усним договором позики заборгованість з урахуванням індексу інфляції в розмірі 13617,64 грн., три відсотки річних за користування грошовими коштами в розмірі 674,84 грн., а всього заборгованість за договором позики в сумі 14 292,48 грн..

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_8 звернулись до суду з зустрічним позовом, в якому зазначають, що ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності належить магазин та кафе з літнім майданчиком, розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Магазин з літнім майданчиком є діючим торговим комплексом «Таврія». В вони 2012 року вирішили продати зазначене майно. З пропозицією купити магазин з літнім майданчиком звернулися ОСОБА_6 та ОСОБА_11. Сума продажу майна була обумовлена сторонами та складала 2 500 000 грн., сторони погодили суму завдатку в розмірі 175 846 гривень, що в еквіваленті на долари США дорівнювала 22 000 долари США. ОСОБА_6 та ОСОБА_11 запропонували частково сплачувати суму завдатку, та до кінця травня 2013 року зобов'язалися укласти договір купівлі-продажу.

На виконання умов договору завдатку вони влітку 2012 року передали приміщення торговельного комплексу разом з обладнанням ОСОБА_6 та ОСОБА_11, які віддавали ОСОБА_8 суму завдатку частково, а саме: 8 000 доларів США в вересні 2012 року, 4 000 доларів США в листопаді 2012 року, 30 000 грн. в грудні 2012 року, про що 19.01.2013 року ОСОБА_8 написав розписку. В той же день , 19.01.2013 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 обумовили умови подальшого укладання попереднього договору купівлі-продажу, про що власноруч написали розписку, в якій гарантували їм передати грошові кошти для оплати споживчого кредиту ОСОБА_5 в розмірі 32 000 гривень, сплатити комунальні послуги та сплатити завдаток в два етапи: спочатку в розмірі 10 000 доларів США до кінця березня 2013 року, останні 10 000 доларів США до кінця травня 2013 року.

В травні 2013 року ОСОБА_6 запропонував їм оформити договір завдатку у нотаріуса. Стверджують, що в призначений час вони приїхали до приватного нотаріуса, де ОСОБА_6 повідомив, що договір завдатку без ПАТ «Укрсиббанк» не можливо оформити та необхідно оформити договір позики, в якому вони обговорили дату укладання договору купівлі-продажу нерухомого майна 30 червня 2013 року, що підтримала нотаріус і оформила договір за умовами якого ОСОБА_5 начебто отримала від ОСОБА_6 грошові кошти в борг.

Просили суд визнати договір позики, укладений 30.05.2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про отримання ОСОБА_5 грошових коштів в сумі 175 846 гривен в борг удаваним правочином та визнати, що 30.05.2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір завдатку, за яким ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 175 846 гривен в рахунок вартості магазину та кафе з літнім майданчиком, що розташовані за адресою: м.Херсон АДРЕСА_1, якою було забезпечено зобов'язання ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укласти попередній договір купівлі-продажу до 30 червня 2013 року. В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_5, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості відмовити.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Херсона від 05 грудня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_6 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції в розмірі 203 981,36 грн., три проценти річних від простроченої суми за користування грошовими коштами в розмірі 7 125,38 грн., а всього заборгованості за договором позики на загальну суму 211 106,74 (двісті одинадцять тисяч сто шість гривень 74 коп.) грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за усним договором позики заборгованість в розмірі 8 000 (вісім тисяч) доларів США, що у гривневому еквіваленті складає суму в розмірі 103 632,00 (сто три тисячі шістсот тридцять дві гривні) грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 за усним договором позики заборгованість в розмірі 4 000 (чотири тисячі) доларів США, що у гривневому еквіваленті складає суму в розмірі 51 816,00 (п'ятдесят одна тисяча вісімсот шістнадцять гривень) грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції в розмірі 34 860,00 грн., три проценти річних від простроченої суми за користування грошовими коштами в розмірі 1659,45 грн., а всього заборгованості за договором позики на загальну суму 35 919,45 (тридцять п'ять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять гривень 45 коп.) грн.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 суму заборгованості за договором позики з урахуванням індексу інфляції в розмірі 13 617,64 грн., три проценти річних від простроченої суми за користування грошовими коштами в розмірі 674,84 грн., а всього заборгованості за договором позики на загальну суму 14 292,48 (чотирнадцять тисяч двісті дев'яносто дві гривні 48 коп.) грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5, ОСОБА_8 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 рівних частинах понесені судові витрати на загальну суму 365,40 гривень.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_5 та ОСОБА_8 в апеляційній скарзі зазначають, що рішення судом постановлено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими. Просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, їх зустрічний позов задовольнити.

В письмовихзапереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_12, яка діє в інтересах ОСОБА_6, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить скаргу відхилити.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, пояснення ОСОБА_5, допитаної в якості свідка, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_6, суд першої інстанції прийшов до висновку, що підстави для задоволення зустрічного позову відсутні, оскільки між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір позики, що підтверджує його реальний характер. Також суд виходив з того, що отримання коштів ОСОБА_8 від ОСОБА_6 підтверджується написаними відповідачем розписками, тому між сторонами було укладено договори позики, зобов'язання за якими ОСОБА_8 не виконані.

Однак, з такими висновками суду повністю не можна погодитись, оскільки суд дійшов до них через недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

При цьому за змістом ч. 2 ст. 1051 цього Кодексу, при укладенні договору позики у письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватися на поясненнях свідків.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

З матеріалів справи слідує, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_13 (а.с. 14), відповідно до умов якого ОСОБА_6 позичив ОСОБА_5 175846 гривень, що еквівалентно 22000 дол. США за курсом Національного банку України.

В обґрунтування зустрічного позову позивач посилався на те, що мотивами укладення договору позики було передача завдатку в рахунок укладання договору купівлі продажу нерухомого майна.

З матеріалів справи вбачається (а.с. 14), що в оскаржуваному нотаріально посвідченому договорі сторони визначили всі істотні умови договору позики; відповідно до п. 1 договору ОСОБА_6 передав кошти ОСОБА_5 до підписання цього договору; він відповідає умовам ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, та відповідно до п. 5 договору сторони розуміють природу цього правочину, свої права і обов'язки за договором, та відповідно сторони своїми підписами підтвердили, що, зокрема вказаний правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним), цей правочин не приховує інших правочинів (не є удаваним).

Сторони зазначили строк повернення грошових коштів - 30 червня 2013 року, та в п.6 договору передбачили, що після повернення боргу позикодавцем буде видано позичальнику власноручну розписку про одержання грошей. Без цієї розписки борг вважатиметься не повернутим.

За таких обставин суд прийшов до правильного висновку, про відсутність підстав визнавати укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 договір позики удаваним та задовольнив позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики від 30 травня 2013 року.

Доводи позивачів за зустрічним позовом про існування інших правовідносин між ними та ОСОБА_6, щодо проведення переговорів про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та отримання за цим договором завдатку від ОСОБА_6, не спростовують факт укладення договору позики 30 травня 2013 року та свідчать лише про наявність ще й інших правовідносин, що мали місце між сторонами.

Так, з матеріалів справи слідує, що ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності належить магазин та кафе з літнім майданчиком, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.42). Магазин з літнім майданчиком є діючим торговим комплексом «Таврія», що не заперечується сторонами.

Заперечуючи проти позову ОСОБА_6, відповідачі вказували що, в 2012 року вирішили продати зазначене майно. З пропозицією купити магазин з літнім майданчиком звернулися ОСОБА_6 та ОСОБА_11, які запропонували частково сплачувати суму завдатку. Так, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 сплатили ОСОБА_8 8 000 доларів США в вересні 2012 року, 4 000 доларів США в листопаді 2012 року, 30 000 грн. в грудні 2012 року, про що 19.01.2013 року ОСОБА_8 написав розписку. В той же день , 19.01.2013 року, ОСОБА_6 та ОСОБА_11 обумовили умови подальшого укладання попереднього договору купівлі-продажу, про що власноруч написали розписку, в якій гарантували їм передати грошові кошти для оплати споживчого кредиту ОСОБА_5 в розмірі 32 000 гривень, сплатити комунальні послуги та сплатити завдаток в два етапи: спочатку в розмірі 10 000 доларів США до кінця березня 2013 року, останні 10 000 доларів США до кінця травня 2013 року (а.с.38).

Під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_6 не заперечував факту проведення перемовин з відповідачами ОСОБА_8 та ОСОБА_5 щодо продажу належного ОСОБА_5 нерухомого майна.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 про стягнення коштів з ОСОБА_8, суд першої інстанції не взяв до уваги, що за змістом розписки підписаної ОСОБА_8 19.01.2013 року слідує, що ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_6 та ОСОБА_11 8 000 доларів США в вересні 2012 року, 4 000 доларів США в листопаді 2012 року, 30 000 грн. в грудні 2012 року в рахунок уплати за об'єкт нерухомості, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Оригінал вказаної розписки було надано відповідачем ОСОБА_5 під час розгляду справи апеляційним судом (а.с.194), як доказ того, що кошти за вказаними розписками було повернуто ОСОБА_6.

За змістом розписки (без дати) (а.с.17, 193) ОСОБА_8 взяв у ОСОБА_6 12200 гривень для оплати кредиту ОСОБА_5 (за її дорученням) за магазин «Таврія».

Отже, суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про існування між ОСОБА_6 ті ОСОБА_8 відносин за договором позики, оскільки зі змісту вказаних розписок не вбачається обов'язкових для вказаного договору умов щодо передачі коштів у борг та обов'язку ОСОБА_8 повернути вказані кошти.

Крім того, суд першої інстанції, задовольняючи позов про стягнення коштів за договором позики, не звернув уваги на відсутність у позивача оригіналу розписки від 19.01.2013 року, та наявність її у відповідача, що за правилами ч.3 ст.545 ЦК України є підтвердженням виконання боржником свого обов'язку.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду про стягнення з ОСОБА_8 коштів за договорами позики підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог.

На підставі викладеного, ст.ст.235,545, 1046, 1047, 1051 ЦК України, та керуючись ст.ст.303, 307, п.п.2,3,4 ч.1 ст. 309, ст. 316 ЦПК України колегія суддів,-

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 05 листопада 2014 року в частині стягнення коштів за договорами позики та судових витрат з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 скасувати, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 до ОСОБА_8 відмовити в повному обсязі.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду м.Херсона від 05 листопада 2014 року залишити без змін.

Рішення набирає чинності з моменту його проголошення і може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: