Ухвала суду № 42681175, 09.02.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 128/5856/14-ц Провадження № 22-ц/772/516/2015Головуючий в суді першої інстанції Бондаренко О. І.Категорія 27Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі :

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Сопруна В.В., Шемети Т.М.

При секретарі: Куленко О.В.

За участю: позивача ОСОБА_2 і його представників - ОСОБА_3 і адвоката ОСОБА_4; представника відповідача ОСОБА_5

розглянувши у відкритому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6

на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 грудня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про стягнення боргу, -

В с т а н о в и л а :

В листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_6 про стягнення боргу за договором позики в сумі 92 100 гр.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 25 грудня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 борг за договором позики в сумі 92 100 гр. та судовий збір в сумі 921 гр., а всього 93 021 гр.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_6 просить скасувати рішення суду і прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Зазначив, що рішення суду вважає таким, що не відповідає дійсним обставинам справи і вимогам закону, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Позивач і його представники заперечили апеляційну скаргу, просять її відхилити і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що 11 липня 2006 року позикодавець ОСОБА_2 (а. с. 7) уклав із позичальником ОСОБА_6 усний договір позики, за умовами якого позикодавець надав позичальнику позику в сумі 6 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути надані йому грошові кошти в строк до 1 вересня 2006 року.

11.07.2006 року ОСОБА_6 написав власноручно розписку про отримання позики в сумі 6 000 доларів США, якою зобов'язався повернути борг до 1 вересня 2006 року вчасно (а. с. 5 - копія розписки, яка відповідає оригіналу, приєднаному до матеріалів цивільної справи апеляційною інстанцією).

Взяте на себе зобов'язання по поверненню грошових коштів відповідач не виконав.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника.

За правилами ст. 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі у строк та в порядку, що встановлені договором, в іншому випадку позичальник зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (абзац другий ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 530 ЦК України визначено, що зобов'язання підлягає виконанню у встановлений ним строк.

Якщо боржник не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, за правилами ч.1 ст. 612 ЦК України він вважається таким, що прострочив виконання взятого на себе зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Твердження відповідача про те, що кошти в сумі 6 000 доларів США ОСОБА_2 були повернуті іще при житті його батьком ОСОБА_7 не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні відповідними доказами, які згідно вимог статей 10, 11, 60 та 57-66 ЦПК України зобов'язаний надати відповідач у заперечення позовних вимог та у підтвердження таких заперечень, зокрема, відповідач не надав відповідної розписки про отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_7 в рахунок повернення боргу за сина ОСОБА_6 в сумі 6 000 доларів США, а також не зміг пояснити факту знаходження оригіналу розписки у позичальника ОСОБА_2

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов'язки за договором позики несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором лише права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_6 згідно правил, закріплених у статтях 10, 60 ЦПК України не надав доказів на підтвердження повернення позивачу грошових коштів, при цьому визнав, що кошти в сумі 6 000 доларів США він отримував від ОСОБА_2 11 липня 2006 року.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності згідно вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України починається від дня коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 264 ЦК України визначені випадки, за наявності яких відбувається переривання перебігу позовної давності, зокрема, це вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позивач у позові зазначив, що частину боргу, а саме 2 100 гр., відповідач повернув йому 28.04.2012 року.

Факт повернення саме у цей день - 28.04.2012 року і саме такої суми - 2 100 гр. визнаний і позивачем і відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами не підлягають доказуванню.

Відповідачем лише заперечується та обставина, що сума 2 100 гр. повернута не в рахунок погашення свого боргового зобов'язання за розпискою від 11.07.2006 року, а являється сумою проведених розрахунків за матеріали. При цьому відповідачем, згідно вимог ст. 10, 60 ЦПК України не надано відповідних доказів, визначених статтями 57-66 ЦПК України, на підтвердження існування у нього із позивачем саме таких видів розрахунків і саме в такій сумі.

Відповідно до ч. 3 і ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судове рішення у цивільній справі» від 28 грудня 2009 року № 14 у пункті 11 роз'яснив, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

З урахуванням вищенаведеного всі викладені відповідачем доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на законі, тому не впливають на висновки суду першої інстанції і не можуть бути підставою для скасування правильного рішення суду першої інстанції.

За таких обставин апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, -

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 25 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ В.В. Сопрун

/підпис/ Т.М. Шемета

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська