Рішення № 42675186, 11.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/1798/15 Справа № 180/1835/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Янжула О. С. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 30

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Волошина М.П., Куценко Т.Р.

при секретарі - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2014 року по справі за позовом державного підприємства "Придніпровська залізниця" до ОСОБА_2 про стягнення шкоди в порядку регресу, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2014 року державне підприємство "Придніпровська залізниця" (далі - ДП "Придніпровська залізниця") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення шкоди в порядку регресу, мотивуючи тим, що 12 жовтня 2010 року ОСОБА_3, водій автобуса БАЗ-А079.04 "Еталон", реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись з боку с.Городище в напрямку м.Марганець Дніпропетровської області, незважаючи на заборонні сигнали автоматичної світлової та звукової сигналізації та оповіщувальні звукові сигнали електровоза ВЛ-8 №1583, виїхав на залізничну колію, в результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода.

Зазначали, що згідно висновків акту розслідування причин ДТП від 12 жовтня 2010 року - 04 листопада 2010 року, основною причиною даного ДТП є порушення водієм автобуса п.п.20.2,20.5 Правил дорожнього руху в частині проїзду залізничного переїзду на включений заборонений сигнал світлофора та звуковий сигнал.

Зазначеним актом не встановлено жодного порушення з боку залізниці, які стали або могли стати однією з супутніх причин ДТП.

Посилаючись на те, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2013 року, яке набрало законної сили 12 лютого 2014 року, стягнуто солідарно з ДП "Придінпровська залізниця" та ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 97.450 грн. та те, що вказану суму вони виплати у повному обсязі добровільно, просять суд стягнути з ОСОБА_2 на їх користь у відшкодування шкоди в порядку регресу 97.450 грн.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2014 року позовні вимоги ДП "Придніпровська залізниця" задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_2 48.725 грн. в рахунок відшкодування шкоди в порядку регресу. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ДП "Придніпровська залізниця" ставить питання про скасування рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2014 року та ухвалення нового рішення, яким їх позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, зазначаючи, що рішення постановлено з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5)чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6)як розподілити між сторонами судові витрати; 7)чи є негайні підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8)чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Однак зазначеним вимогам закону ухвалене у справі рішення суду не відповідає у повному обсязі.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 12 жовтня 2010 року на залізничному переїзді 115км + 566м перегону Нікополь-Марганець Придніпровської залізниці, розташованому поблизу с.Максимівка Дніпропетровської області, сталася дорожньо-транспортна пригода.

Відповідно до акту розслідування причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 12 жовтня 2010 року поблизу с.Максимівка Дніпропетровської області, надання допомоги постраждалим і членам сімей загиблих від 12 жовтня - 04 листопада 2010 року, яка проведена урядовою комісією, призначеною розпорядженням Прем'єр-міністра України від 12 жовтня 2010 року №1951, автобус БАЗ-А079.04 "Еталон", реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_3, незважаючи на заборонні сигнали автоматичної світлофорної та звукової сигналізації та оповіщувальні звукові сигнали електровоза ВЛ-8 №1583, виїхав на залізничний переїзд 115км+566м перегону Нікополь-Марганець Придніпровської залізниці.

У цей же час до переїзду наближався електровоз ВЛ-8 №1583, що прямував без вагонів поїздом №4502. Помітивши, що почав рух автобус в сторону переїзду, машиніст застосував екстрене гальмування, але уникнути зіткнення з автобусом не вдалося.

Внаслідок ДТП 45 осіб, серед яких водій автобуса, загинули, а ще 8 пасажирів автобуса отримали тілесні ушкодження.

Зазначено, що основною причиною даної дорожньо-транспортної пригоди є порушення водієм автобуса БАЗ-А079.04 ОСОБА_3 пунктів 20.2 та 20.5 Правил дорожнього руху в частині проїзду залізничного переїзду на включений заборонний сигнал світлофора та звуковий сигнал.

Одним із загиблих на місці пригоди був ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.3-35).

Вироком Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2013 року, який набрав чинності, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.271 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі.

Згідно висновку судової автотехнічної експертизи №70/27-580 від 19 жовтня 2010 року, недотримання водієм автобуса "Еталон", реєстраційний номер НОМЕР_1, ОСОБА_3 п.п.8.7.6,20.2 і 20.5 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням дорожньо-транспортного випадку.

ОСОБА_4, дочка загиблого ОСОБА_5, звернулася до Марганецького міського суду Дніпропетровської області з позовом до ДП "Придніпровська залізниця", ОСОБА_2 та приватного акціонерного товариства "Страхова група "ТАС" про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 02 грудня 2013 року, яке набрало законної сили, на підставі ст.ст.1188,1190 ЦК України стягнуто солідарно з ДП "Придніпровська залізниця" та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 97.450 грн. (а.с.36-37,38-39).

Відповідно до платіжного доручення №749 від 17 березня 2014 року ДП "Придніпровська залізниця" перерахувала ОСОБА_4 в рахунок відшкодування моральної шкоди 97.450 грн. (а.с.41)

Частково задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення у порядку регресу на користь позивача 1/2 частину сплаченої ним суми моральної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що ступінь вини володільців джерел підвищеної небезпеки, які спільно завдали шкоди, не визначено і відповідальність у частці відповідно до вини визначити неможливо, а тому сторони повинні нести перед потерпілою солідарну відповідальність.

Проте, з такими висновками суду погодитись не можна.

Пунктом 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" №4 від 01 березня 2013 року роз'яснено, що особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543,1190 ЦК). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Право зворотної вимоги (регресу) - це вимога кредитора до боржника (особи, яка завдала шкоди) про повернення оплаченого з його вини відшкодування потерпілому.

За загальним правилом на боржника за зворотною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору сплачений ним третій особі платіж у повному обсязі.

Як роз'яснено у підпункті 2 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" №6 від 27 березня 1992 року із наступними змінами, з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобов'язання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлені межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

З акту розслідування причин дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 12 жовтня 2010 року поблизу с.Максимівка Дніпропетровської області, надання допомоги постраждалим і членам сімей загиблих від 12 жовтня-04 листопада 2010 року вбачається, що основною причиною ДТП є порушення водієм автобусу БАЗ-А079.07 ОСОБА_3 пунктів 20.2 та 20.5 Правил дорожнього руху в частині переїзду на включений заборонний сигнал світлофора та звуковий сигнал.

Визначено ряд супутніх причин, з яких порушень з боку ДП "Придніпровська залізниця" не встановлено.

Крім того, висновком судової автотехнічної експертизи №70/27-580 від 19 жовтня 2010 року визначено, що порушення водієм п.п.8.7.6,20.2,20.5 Правил дорожнього руху з технічної точки зору перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням ДТП.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

У зв'язку із цим у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (ст.38 КУпАП), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

З урахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Згідно вимог ст.88 ЦПК України з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ДП "Придніпровська залізниця" судові витрати в розмірі 1.474 грн.50 коп.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу державного підприємства "Придніпровська залізниця" задовольнити.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 12 листопада 2014 року скасувати.

Позов державного підприємства "Придніпровська залізниця" до ОСОБА_2 про стягнення шкоди в порядку регресу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного підприємства "Придніпровська залізниця" 97.450 грн. в порядку регресу виплаченого відшкодування, 1.474 грн.50 коп. судового збору, а всього стягнути 98.924 грн.50 коп.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Суддя: Волошин М.П.

Куценко Т.Р.