Ухвала суду № 42675150, 11.02.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2139/15 Справа № 185/1496/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Перекопський М. М. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді - Осіяна О.М.,

суддів - Глущенко Н.Г., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Ялової Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, який складається з заяви позичальника та Умов та правил надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) .

Згідно умов зазначеного договору банк надав відповідачу кредитні кошти з кінцевим терміном повернення не пізніше 26 грудня 2007 року, зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 2,09% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплати процентів, комісії шляхом сплати щомісячного платежу у розмір 105,19 грн.

ОСОБА_2 отримав кредитні грошові кошти у сумі 1 963 грн. та належним чином не виконав зобов'язання щодо повернення коштів та сплати відсотків за користування грошовими коштами, внаслідок чого станом на 16 січня 2014 року утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 34 303,43 грн., яка складається з наступного: 901,37 - заборгованість по тілу кредиту, 10 236,39 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 500 грн. - фіксована складова штрафу, 1 609,69 грн. - процентна складова штрафу, 21 055,98 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог ст.ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений термін.

Згідно п.5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.

У відповідності до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Згідно умов кредитного договору від 26 грудня 2005 року, укладеного між сторонами у справі з кінцевим терміном повернення до 26 грудня 2007 року, строк позовної давності сторонами договору був обумовлений терміном 5 років, тому суд дійшов обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин застосовується позовна давність тривалістю у 5 років.

Відповідно до вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду із позовом лише 10 лютого 2014 року.

Строк, у межах якого банк мав право звернутися до суду з вимогою про захист свого права, сплив 26 грудня 2012 року.

Позивач не заявляв суду вимоги щодо поновлення строку позовної давності, не надав відомостей про наявність поважних причин пропуску строку позовної давності або про переривання цього строку.

Позивач продовжував щомісячно нараховувати проценти та штрафні санкції за прострочення зобов'язання по поверненню кредитних коштів після закінчення строку дії договору, що свідчить про обізнаність позивача про порушення свого права.

Крім того, представник відповідача у заяві до суду просив застосувати до спірних правовідносин сплив позовної давності і за цих підстав відмовити у задоволенні позову.

Таким чином, врахувавши наведені обставини, відсутність у справі будь-яких доказів того, що позивач протягом зазначеного періоду часу звертався безпосередньо до відповідача чи в судовому порядку із вимогою про сплату заборгованості, а також, зважаючи на відсутність доказів поважності причин пропуску такого звернення чи переривання строку позовної давності, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позов подано до суду із пропуском позовної давності, на застосуванні якої, згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, наполягав представник відповідача, а тому відмовив у його задоволенні.

Доводи апеляційної скарги позивача про порушення судом норм матеріального та процесуального права необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Сторонами не заперечується, що 26 грудня 2005 року було укладено кредитний договір про надання банком відповідачу строкового споживчого кредиту, який відповідач зобов'язувався повернути до 26 грудня 2007 року, про що було зазначено сторонами у самому договорі. Тобто сторонами був визначений строк виконання зобов'язання. Але цього зобов'язання відповідач не виконав, в зв'язку з чим утворилася заборгованість, яку позивач і просив стягнути на свою користь.

Позивач знав про кінцеву дату повернення відповідачем кредиту (не пізніше 26 грудня 2007 року) і міг звернутися до суду за захистом своїх порушених прав у встановлений договором строк - 5 років.

Але позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором лише 10 лютого 2014 року, тобто після спливу позовної давності. Позивач при цьому не просив поновити строк звернення до суду, та не зазначав поважності причин пропущення цього строку.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність встановлена сторонами тривалістю п'ять років. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст. ст. 253 - 255 цього Кодексу (а саме перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок).

Згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому початком перебігу строку позовної давності, у межах якого позивачу потрібно було звернутися до суду із позовом про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором, є дата закінчення встановленого сторонами строку виконання зобов'язання.

Позивач звернувся до суду із позовною заявою лише 10 лютого 2014 року.

Доводи апеляційної скарги позивач не підтвердив належними та достовірними доказами, відповідно до вимог ст.ст.57-60,64 ЦПК України.

Так, із наданого банком розрахунку (а.с.3-4) вбачається, що відповідач із моменту отримання кредиту не зробив жодного платежу на погашення процентів, пені та комісії за цим договором. Таких достовірних і належних доказів, а саме про погашення відповідачем частин боргу вже після закінчення терміну дії договору 26.12.2007 року, позивач не надав і до апеляційної скарги.

Тому висновки суду першої інстанції не спростовані достовірними доказами.

Таким чином, судом правильно вирішено питання про застосування ст.ст. 256, 257, ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України щодо строку позовної давності з урахуванням встановлених обставин і факту пред'явлення позову тільки 10 лютого 2014 року.

У зв'язку із чим, апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у двадцятиденний строк у касаційному порядку.

Судді: