Постанова № 42670052, 02.02.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

02 лютого 2015 року №826/16996/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Давиденко Л.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік»

до

державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві

про

визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2014 №0000732653 та від 20.02.2014 №0000742653,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2014 №0000732653 та від 20.02.2014 №0000742653.

Позовні вимоги мотивовано тим, що державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на підставі хибних висновків акту перевірки від 07.02.2014 №197/26-53-22-04-21-37500361 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та приватним підприємством «Гранд-Сервіс», необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.02.2014 №0000732653 та від 20.02.2014 №0000742653. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Відповідач проти позову заперечив з огляду на обґрунтованість висновків акту перевірки від 07.02.2014 №197/26-53-22-04-21-37500361 та відповідно, податкових повідомлень-рішень від 20.02.2014 №0000732653 та від 20.02.2014 №0000742653 з огляду на відсутність реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Справу №826/16996/14 розглянуто в письмовому провадженні згідно із приписами частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши повідомлені позивачем обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд –

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» з питань правильності нарахування, повноти та своєчасності внесення до бюджету сум податків та зборів за період травень-серпень 2012 року з питань взаємовідносин з приватним підприємством «Гранд-Сервіс».

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік»:

пункту 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.6, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість на суму 469 186,00 грн.;

підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на суму 492 645,00 грн..

За наслідками перевірки державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 07.02.2014 №197/26-53-22-04-21-37500361 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 20.02.2014 №0000732653, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 586 483,00 грн. у тому числі: 469 186,00 – основний платіж, 117 297,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції;

від 20.02.2014 №0000742653, яким позивачеві визначено грошове зобов’язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 615 806,00 грн., у тому числі: 492 645,00 грн. – основний платіж, 123 161,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною у листі від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Як вбачається з акту перевірки державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 07.02.2014 №197/26-53-22-04-21-37500361 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» та приватним підприємством «Гранд-Сервіс» за договорами від 10.11.2011 №3, від 01.06.2011 №3У.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» (покупець) та приватним підприємством «Гранд-Сервіс» (продавець) укладено договір купівлі-продажу товарів від 10.11.2011 №3, відповідно до якого продавець зобов’язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов’язується прийняти й оплатити товар.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору купівлі-продажу товарів від 10.11.2011 №3; податкових накладних за відповідні періоди; рахунків-фактур за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; актів здачі-прийняття робіт за відповідні періоди; товарно-транспортних накладних за відповідні періоди; виписок з банківського рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» (замовник) та приватним підприємством «Гранд-Сервіс» (виконавець) укладено договір від 01.06.2011 №3У, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов’язання надати послуги у сфері будування рішень ІТ інфраструктури, відпрацювання їх програмного забезпечення, створенню умов по перевірці їх надійності.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору від 01.06.2011 №3У; додатку до договору №1; податкових накладних за відповідні періоди; рахунків-фактур за відповідні періоди; видаткових накладних за відповідні періоди; актів здачі-прийняття робіт за відповідні періоди; виписок з банківського рахунку.

Також, на підтвердження можливості виконання договорів від 10.11.2011 №3, від 01.06.2011 №3У, позивачем надано копії ліцензії приватного підприємства «Гранд-Сервіс» на господарську діяльність, пов’язаної із створення об’єктів архітектури, сертифікатів приватного підприємства «Гранд-Сервіс».

Так, під час судового розгляду справи позивач звернув увагу, що приватне підприємство «Гранд-Сервіс» протягом декілька років праці зарекомендувало себе на ринку послуг України з позитивної сторони, що підтверджується відповідними сертифікатами, навіть визнавалось найкращим підприємством 2011 року в міжнародному економічному рейтингу, станом на 2014 рік підприємство є працюючим, на Інтернет-сторінці підприємства розміщена інформація щодо його місцезнаходження та послуг.

У свою чергу, державною податковою інспекцією у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на спростування реальності господарських операцій, здійснених між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» та приватним підприємством «Гранд-Сервіс» вказано на акт державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 02.10.2013 №1093/2201 «Про неможливість проведення зустрічної звірки приватного підприємства «Гранд-Сервіс»».

Разом з тим, з акту державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 02.10.2013 №1093/2201 вбачається відсутність відхилень між сумами задекларованих податкових зобов’язань та податкового кредиту між позивачем та приватним підприємством «Гранд-Сервіс».

Суд звертає увагу, що відповідачем не надано суду будь-яких належних доказів, які покладено в основу висновків акту перевірки на підтвердження відсутності факту реальності господарських операцій, вчинених позивачем з контрагентом, а також факту суперечності відповідного правочину фіскальним інтересам держави.

Так, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентом податкової дисципліни у спірних правовідносинах (відсутній аналіз первинних документів).

Аналіз взаємовідносин між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» та приватним підприємством «Гранд-Сервіс» свідчить, що:

- податковим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача;

- всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки податкового органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість;

- під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом;

- доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин відповідачем суду не надано.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит та віднесення сум, понесених витрат, до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Таким чином, в основу притягнення позивача до податкової відповідальності не може бути покладено висновки актів зустрічних звірок його контрагентів без фактичного встановлення порушень податкового законодавства самим позивачем.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13, від 22.04.2014 №К/9991/32697/12, від 20.05.2014 №К/800/53111/13, від 05.06.2014 №К/800/1816/13, від 11.11.2014 №К/800/1336/14.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» та приватним підприємством «Гранд-Сервіс», не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 20.02.2014 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги товариством з обмеженою відповідальністю «Сервіслогістік» про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.02.2014 №0000732653 та від 20.02.2014 №0000742653, підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Дніпровському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 20.02.2014 №0000732653 та від 20.02.2014 №0000742653.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.