Ухвала суду № 42669782, 03.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 р. № 876/10696/14 Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Качмара В.Я., Мікули О.І.

за участю секретаря судових засідань: Щерби С.Б.

представника відповідача - Кохан Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Фермерського господарства «Бурка В.В.» та Державної екологічної інспекції у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Фермерського господарства «Бурка В.В.» до Державного управління охорони навколишнього природного середовища, Державної екологічної інспекції у Львівській області про визнання нечинним та скасування акта перевірки, претензії і розрахунків розміру збитків та відшкодування завданої шкоди, -

встановив:

Фермерське господарство «Бурка В.В.» звернулося з адміністративним позовом до Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області, Державної екологічної інспекції у Львівській області у якому з урахуванням заяв про зміну позовних вимог просив: визнати нечинними та скасувати акт № 51 від 14.10.2005 перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України складений екологічною інспекцією у Сокальському районі, претензію на добровільне відшкодування збитків за вих. № 202 від 17.10.2005, розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Західний Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району; стягнути з відповідачів кошти в сумі 7075500 грн відшкодування матеріальної шкоди, завданої фермерському господарству незаконним рішенням, що призвело до приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)» надано в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розміщення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_3. 20 га земель водосховища ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення. З моменту отримання цього водосховища у постійне користування фермерське господарство провело його зариблення. У зв`язку з тим, що спустити повністю воду з вказаного водосховища неможливо, фермерське господарство не займалося промисловим риборозведенням, а надавало послуги по відпочинку, любительському і спортивному рибальству. 15 травня 2002 року складено паспорт ставка, який знаходиться в с. Поториця Сокальського району, в якому було вказано, що призначення ставка - рекреація. Вважає, що згідно ст. 47 Водного кодексу України фермерське господарство як водокористувач не встановлювало спеціального водокористування і не використовувало водойму для рибництва, відповідна Рада не встановлювала інших умов водокористування (паспорт ставка узгоджений з Поторицькою сільською радою) та на цій водоймі згідно паспорта ставка встановлене загальне водокористування. Шляхом незаконного віднесення використання води на ставку с. Поториця до «спеціального водокористування» екологічна інспекція в Сокальському районі незаконно нарахувала штрафні санкції в сумі 16504,06 грн. Позивач зазначив, що згідно з Указом Президента України № 727/98 від 03.07.1998 фермерське господарство не є платником збору на спеціальне використання природних ресурсів і не веде обліку по сплаті даного податку і тому, також, нараховані штрафні санкції є незаконними. Вказує, що якщо б фермерське господарство і мало б платити за спеціальне водокористування, то працівниками екологічної інспекції в порушення додатку № 8 до постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.1999 № 836, було неправильно проведено нарахування штрафних санкцій. Крім того, позивач вказав, що 15.08.2003 фермерське господарство отримало листа, підписаного першим віце-президентом МАБЕТ Бойко А.Г., в якому було зазначено, що фермерському господарству відмовлено в рішенні і виділенні інвестицій через те, що фермерське господарство не повністю вирішило і не дооформило право на землю та ставок. Внаслідок неотримання інвестицій в сумі 16,02 млн грн фермерське господарство не отримало доходу за період з 01.01.2006 по 01.06.2009 в сумі 7075500 грн і на цю суму йому завдано збитки.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2014 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Зах. Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району, проведений Державним управлінням екології та природних ресурсів у Львівській області. У решті позовних вимог відмовлено.

Із цією постановою суду не погодились ФГ «Бурка В.В.» (апелянт - 1) та Державна екологічна інспекція у Львівській області (апелянт - 2).

Апелянт 1 вважає, що вказана постанова суду першої інстанції є незаконною, так як не ґрунтується на законності, верховенстві права, прийнята без дотримання Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Конституції та законів України. Просить скасувати цю постанову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.

Апелянт 2 вважає, що постанова в частині задоволення позовних вимог є необґрунтованою та такою, що винесена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а тому просить її в цій частині скасувати та повністю відмовити у задоволенні позову.

Представник апелянта - 2 у судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та просять її задовольнити, а апеляційну скаргу апелянта - 1 заперечив та просить залишити її без задоволення.

Інші особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про його дату, час та місце, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України апеляційний розгляд справи проведено за їх відсутності.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта - 2, перевірив матеріали справи, обговорив підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційні скарги задоволеними бути не можуть.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)» надано в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розширення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_3 20,0 га земель водосховища ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення та видано державний Акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЛВ 1041 від 15.12.1999 на території Поторицької сільської ради.

Для цього водного об'єкту, наповнення якого здійснюється з меліоративного каналу басейну річки Західний Буг, Сокальським управлінням водного господарства 15.05.2002 розроблений паспорт, з якого вбачається, що призначення ставка - рекреація, джерело живлення - місцевий стік, гідротехнічні споруди відсутні.

14.10.2005 державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Львівській області на вимогу прокуратури Сокальського району проведено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерського господарства «Бурка В.В.», в результаті проведення якої складено акт перевірки № 51 від 14.10.2005, проведено розрахунок розмірів збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Західний Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району Львівської області, а також виставлена претензія на добровільне відшкодування збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства (вих. № 202 від 17.10.2005).

У зв'язку з тим, що забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення, Інспекція вважає, що водокористування є спеціальним, а згідно з ст. 49 Водного кодексу України таке водокористування здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування.

Інспекція в ході проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством «Бурка В.В.» зафіксувала факт здійснення останнім спеціального водокористування без відповідного дозволу, що вважає порушенням ст. 49 Водного кодексу України.

Нарахування розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району проведено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 18.05.1999, Постанови Кабінету Міністрів України №541 від 04.07.2005 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України, Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 37 від 18.05.1995.

Не погодившись з актом перевірки, претензією і розрахунком розміру збитків, Фермерське господарство Бурка В.В. оскаржило їх до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позов належить задовольнити в частині визнання протиправним та скасування розрахунку розмірів збитків, оскільки Спеціальне водокористування, як це передбачено ст. 48 Водного кодексу України передбачає забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв. У акті перевірки № 51 від 14.10.2005 не встановлено, що забір поверхневих вод для поповнення ставка здійснюється із застосуванням споруд або технічних пристроїв. У паспорті ставка зафіксовано, що джерело живлення ставка - місцевий стік. Відповідач при визначенні питання загального чи спеціального користування виходить тільки із системного аналізу норм Водного кодексу України, і їхній висновок базується тільки на тому, що, якщо фермерське господарство «Бурка В.В.» не може здійснювати загальне користування, як це визначено ст.47 Водного кодексу України, то відповідно воно здійснює спеціальне водокористування. Цей висновок відповідача суд вважає помилковим і необґрунтованим. Крім того, відповідачем не враховано і положення ст. 48 Водного кодексу України, якими передбачено, що не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони. Як було встановлено, вода з басейну річки Західний Буг у ставок поступає шляхом місцевого стоку. Отже, за відсутності факту самовільного використання позивачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування із басейну ріки Західний Буг, який був обов'язковою передумовою для визначення розміру відшкодування збитків на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 18 травня 1999 року, Постанови Кабінету Міністрів України № 541 від 04.07.2005 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України, Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 37 від 18.05.1995, тому протиправним є розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Зах. Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району, проведений Державним управлінням екології та природних ресурсів у Львівській області.

Щодо позовної вимоги про скасування акта перевірки, то суд першої інстанції дійшов висновку, що така задоволеною бути не може, оскільки акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог водного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта. Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 вересня 2013 року (справа № 21-237а13).

Також суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про скасування претензії на добровільне відшкодування збитків від 17.10.2005 за № 202, оскільки така не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання, а отже не порушує прав або законних інтересів позивача. Вказана претензія є пропозицією позивачу самостійно відшкодувати збитки. В претензії зазначено, що в разі відмови - буде подано позов у господарський суд Львівської області. Але навіть відхилення позивачем претензії не тягне за собою жодних негативних наслідків (штрафу, пені, тощо) для нього.

Що стосується вимог про стягнення з відповідачів коштів в сумі 7075500 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої фермерському господарству незаконним рішенням екологічної інспекції в Сокальському районі, що призвело до приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства, то суд першої інстанції зазначив, що позивачем не подано доказів на підтвердження того, що йому завдано саме моральної шкоди; у чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода та в чому полягало приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства, не надав доказів на підтвердження своїх доводів, відсутній причинний зв'язок між діями відповідачів і шкодою, позивачем не наведено обставин та не подано доказів, які підтверджують факт заподіяння збитків (неотриманого доходу) майнового характеру, а отже відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за заподіяну моральну та матеріальну шкоду.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено із матеріалів справи, Інспекція в ході проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством «Бурка В.В.» зафіксувала факт здійснення останнім спеціального водокористування без відповідного дозволу, зокрема, забору поверхневих вод для риборозведення, що вважає порушенням ст. 49 Водного кодексу України.

Позивач стверджує, що забір поверхневих вод здійснюється з меліоративного каналу басейну річки Західний Буг для поповнення рибоводного ставка.

Оскільки, забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення, екологічна інспекція вважає, що таке водокористування є спеціальним.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, для вирішення цього спору необхідним є з'ясування чи мало місце спеціальне водокористування, чи загальне водокористування, на що звернув увагу Вищий адміністративний суд України у своїй ухвалі від 19.06.2014.

Так, рішенням Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)» надано в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розміщення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_3 20,0 га земель водосховища ВАТ «Сокальський завод хімічного волокна» для риборозведення.

Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. З метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.

Згідно з ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб. Не належать до спеціального водокористування: пропуск води через гідровузли (крім гідроенергетичних); подача (перекачування) води водокористувачам у маловодні регіони; усунення шкідливої дії вод (підтоплення, засолення, заболочення); використання підземних вод для вилучення корисних компонентів; вилучення води з надр разом з видобуванням корисних копалин; виконання будівельних, днопоглиблювальних і вибухових робіт; видобування корисних копалин і водних рослин; прокладання трубопроводів і кабелів; проведення бурових, геологорозвідувальних робіт; інші роботи, які виконуються без забору води та скидання зворотних вод.

У акті від 14.10.2005 № 51 зазначено, що у зв'язку з тим, що виходячи з призначення ставка, забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення, водокористування є спеціальним.

Однак, як правильно зазначив суд першої інстанції, Інспекція взяла до уваги лише рішення Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6 «Про вилучення та надання земельних ділянок для утворення і розширення селянських (фермерських) господарств)», в якому передбачено надати в постійне користування із земель фермерського запасу земельну ділянку для розширення селянського (фермерського) господарства фермеру ОСОБА_3.

Згідно з ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII (який діяв на час надання земельної ділянки) у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності громадянам України, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Виходячи з преамбули рішення Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6, земельна ділянка фермеру ОСОБА_3. надавалася з врахуванням Закону України «Про селянське (фермерське господарство)» не як земля водного фонду відповідно до глави 12 цього ж Земельного кодексу України.

Визначальним у рішенні Сокальської районної ради від 05.03.1999 № 6 є констатація призначення земельної ділянки - для ведення селянського (фермерського) господарства, а не ставка.

У паспорті ставка, розробленого 15.05.2002 Сокальським управлінням водного господарства вказано, що призначення ставка - рекреація. Зазначений паспорт узгоджений з Поторицькою сільською радою, Сокальською районною радою, Сокальським районним відділом земельних ресурсів та Державною екологічною інспекцією.

Суд першої інстанції вірно при визначенні питання призначення ставка прийняв до уваги його паспорт, який виступає уніфікованим зведенням основних даних про водний режим, фізико-географічні особливості, використання природних ресурсів і екологічну обстановку, а також відпрацювання рекомендацій щодо підвищення стійкості екологічної системи.

Водосховище, надане в користування позивачу не відноситься до Переліку промислових ділянок рибогосподарських водних об'єктів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.1996 № 552.

Отже, інспекцією в Акті перевірки № 51 від 14.10.2005 формально зазначено, що забір поверхневих вод здійснюється для риборозведення.

Спеціальне водокористування, як це передбачено ст. 48 Водного кодексу України передбачає забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв. Проте, у акті перевірки не встановлено, що забір поверхневих вод для поповнення ставка здійснюється із застосуванням споруд або технічних пристроїв, а навпаки зазначено, що джерело живлення ставка - місцевий стік.

Безпідставним є посилання апелянта - 2 на те, що фермерське господарство «Бурка В.В.» не може здійснювати загальне користування, як це визначено ст.47 Водного кодексу України, а тому відповідно воно здійснює спеціальне водокористування, оскільки вода з басейну річки Західний Буг у ставок поступає шляхом місцевого стоку, а не із застосуванням споруд або технічних пристроїв.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта - 2 та вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв уваги твердження відповідача про те, що постановою Верховного Суду України по справі № 5-3510ск06 від 26.04.2006 встановлено, що фермерське господарство «Бурка В.В.» в порушення вимог ст.ст. 6, 48, 49 Водного кодексу України, без спеціального дозволу здійснювало самовільний забір поверхневих вод з річки Західний Буг для наповнення ставка, оскільки Верховний Суд України, розглядаючи касаційну скаргу ОСОБА_3., не встановлював виду водокористування (загальне чи спеціальне), а лише в постанові зазначив, що проведеними перевірками було встановлено, що фермерське господарство без спеціального дозволу здійснювало самовільний забір поверхневих вод.

Отже, за відсутності факту самовільного використання позивачем водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування із басейну ріки Західний Буг, який був обов'язковою передумовою для визначення розміру відшкодування збитків на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 18 травня 1999 року, Постанови Кабінету Міністрів України № 541 від 04.07.2005 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України, Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів», затвердженої Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України № 37 від 18.05.1995, протиправним є розрахунок розміру збитків, заподіяних державі внаслідок самовільного забору поверхневих вод (меліоративний канал басейн р. Зах. Буг) для наповнення ставка для риборозведення в с. Поториця Сокальського району, проведений Державним управлінням екології та природних ресурсів у Львівській області.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування розрахунку збитків. Доводи апеляційної скарги апелянта - 2 висновків суду першої інстанції не спростовують.

Що стосується позовної вимоги про визнання нечинним та скасування акта перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства України від 14.10.2005 № 51, складеного екологічною інспекцією в Сокальському районі, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Як встановлено з матеріалів справи, підставою для проведення інспекційної перевірки Позивача стала вимога прокуратури Сокальського району від 03.10.2005.

Відповідно до пунктів 5 і 6 Положення про державне управління екології та природних ресурсів в Львівській області, затвердженого наказом Держуправління, (перереєстрованого в ДПІ у Галицькому районі м. Львова за № 8717 від 26.09.2000) на момент проведення перевірки дотримання вимог Водного кодексу України Фермерським господарством «Бурка В.В.», у структурі Управління діяли відповідні інспекційні підрозділи - Екологічні інспекції (в тому числі спеціальні з правом зберігання, носіння і використання вогнепальної нарізної табельної зброї), які здійснювали державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також мали право обстежувати у встановленому порядку підприємства, установи та організації і складати акти перевірок.

Із матеріалів справи вбачається, що Інспекцією за результатами проведення перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства Фермерським господарством «Бурка В.В.», складено акт від 14.10.2005 № 51, який не є рішенням органу владних повноважень в розумінні ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно - правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дії чи бездіяльності.

Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, в свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог водного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Верховного Суду України викладеній у постанові від 10 вересня 2013 року (справа № 21-237а13).

З аналогічних підстав не може бути задоволеною позовна вимога про скасування претензії на добровільне відшкодування збитків від 17.10.2005 за № 202.

За результатами проведеної перевірки 14.10.2005 року виставлена претензія на добровільне відшкодування збитків за порушення вимог природоохоронного законодавства.

Вказана претензія є пропозицією позивачу самостійно відшкодувати збитки. В претензії зазначено, що в разі відмови - буде подано позов у господарський суд Львівської області. Однак, відхилення позивачем претензії не тягне за собою жодних негативних наслідків (штрафу, пені, тощо) для нього.

Згідно з ч.2 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації, чиї права і законні інтереси порушено, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

Частинами першою та другою статті 8 Кодексу визначено, що про результати розгляду претензії заявник повідомляється у письмовій формі.

З наведених положень випливає, що претензія не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні КАС України, оскільки не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковою для виконання, а отже не порушує прав або законних інтересів позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про скасування претензії на добровільне відшкодування збитків від 17.10.2005 за № 202.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Львівській області і Державної екологічної інспекції у Львівській області коштів в сумі 7075500 грн на відшкодування матеріальної шкоди, завданої фермерському господарству незаконним рішенням екологічної інспекції в Сокальському районі, що призвело до приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншими порушеннями прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно - правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно - правовий спір.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність факту такої шкоди; протиправність діяння її заподіювання; наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача; вини останнього в її заподіянні.

Згідно з підпунктів 1, 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не подано доказів на підтвердження того, що йому завдано саме моральної шкоди; позивач не вказав в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода та в чому полягало приниження ділової репутації і підриву довіри до діяльності фермерського господарства, не надав доказів на підтвердження своїх доводів, отже, в такому разі відсутні передбачені законом підстави для стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду.

Необґрунтованою є вимога і про відшкодування матеріальних збитків на суму 7075500 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже для відшкодування шкоди необхідно довести такі факти:

а) Неправомірність поведінки особи;

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність усіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.

Як вбачається із матеріалів справи, в обґрунтування цієї вимоги позивач посилається на те, що на початку 2003 року фермерське господарство через першого віце-президента міжнародної академії Біоенерготехнологій академіка Бойко А.Г. вело переговори із іноземними інвесторами про інвестиції і спільну діяльність. Фермерським господарством проведено необхідну роботу і згідно бізнес-плану у серпні 2003 року мало бути розпочато фінансування проекту загальною сумою інвестування в 16,2 млн грн. Однак, внаслідок протиправних дій інспекторів рибоохорони та публікації в газеті «Суботня пошта», 15.08.2003 фермерське господарство отримало листа підписаного першим віце-президентом МАБЕТ Бойко А.Г., в якому було зазначено, що фермерському господарству відмовлено в рішенні і виділенні інвестицій через те, що фермерське господарство не повністю вирішило і не дооформило право на землю та ставок. Внаслідок неотримання інвестицій в сумі 16,02 млн грн фермерське господарство не отримало доходу за період з 01.01.2006 по 01.06.2009 в сумі 7075500 грн і на цю суму йому завдано збитки.

На підтвердження вказаних обставин позивачем до матеріалів справи долучено лист Фермерського господарства від 20.04.2003 та лист першого віце-президента МАБЕТ Бойка А.Г. від 15.08.2003 (а.с. 32-33), що свідчить про те, що прийняття рішення припинення інвестування мало місце у серпні 2003 року. Однак, предметом спору у цій справі є акт перевірки від 14.10.2005, розрахунок збитків від 17.10.2005 та претензія за вих. № 202 від 17.10.2005. Тобто документи, які є предметом спору у цій справі прийняті більше як за два роки після того, як перший віце-президент МАБЕТ Бойко А.Г. листом від 15.08.2003 повідомив про припинення інвестування, що свідчить про відсутність причинного зв'язку між оскаржуваними рішеннями (діями) відповідачів та шкодою, яку позивач просить відшкодувати. Позивачем не наведено обставин та не подано доказів, які підтверджують факт заподіяння збитків (неотриманого доходу) майнового характеру, внаслідок оскаржуваних рішень (дій) відповідачів.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Таким чином, доводи апеляційної скарги апелянта - 1 не спростовують висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позовні вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування оскарженої постанови, суд апеляційної інстанції не вбачає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

ухвалив:

апеляційні скарги Фермерського господарства «Бурка В.В.» та Державної екологічної інспекції у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2014 року № 813/5569/14 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів, з дня складення її у повному обсязі, може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.Я. Качмар

О.І. Мікула

Ухвала у повному обсязі складена та підписана 06.02.2015.