Постанова № 42666079, 09.02.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2015 р. Справа№ 910/23824/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Синиці О.Ф.

Ткаченка Б.О.

при секретарі: Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача:не з'явився;

відповідача:Гавкалюк В.В., за довіреністю;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

на рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014

у справі № 910/23824/14 (головуючий суддя: Морозов С.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Українська енергетична компанія"

до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"

про стягнення 133407,69 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 910/23824/14 позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВП "Українська енергетична компанія" основний борг в розмірі 127404,00 грн., 3% річних в розмірі 534,05 грн., інфляційні втрати в розмірі 1019,23 грн. та судовий збір в розмірі 1827,00 грн.

Розстрочено виконання рішення суду на 6 місяців, а саме:

- до 31.12.2014р. підлягає сплаті сума в розмірі 21797,38 грн.;

- до 31.01.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21797,38 грн.;

- до 28.02.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21797,38 грн.;

- до 31.03.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21797,38 грн.;

- до 30.04.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21797,38 грн.;

- до 31.05.2015р. підлягає сплаті сума в розмірі 21797,38 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у відповідності до якої просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 910/23824/14 в частині розстрочення виконання рішення суду на 6 місяців і прийняти в цій частині нове рішення, яким розстрочити виконання рішення суду на 12 місяців.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва не в повному обсязі були з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також були порушені, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014, прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 09.02.2015р.

09.02.2015 позивач в судове засідання не з'явився, повноважного представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, не зважаючи на те, що був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином відповідно до вимог ст. 64, 86 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що зазначені обставини не є перешкодою для розгляду справи, оскільки про дату, час і місце судового розгляду справи позивач повідомлений належним чином.

Статтею 99 ГПК України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

З метою не порушення та не обмеження скаржника у здійсненні прав, передбачених п. 1 ст. 6 § 1, ст. 8, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.97 N 475/97-ВР), колегія суддів вважає можливим, відповідно до ст. 75 ГПК України, здійснити перевірку рішення суду першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними в справі документами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

09.02.2015 представник відповідача в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив суд її задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів встановила наступне.

18.04.2014 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) було укладено Договір про закупівлю (поставку) товарів №13/26 (надалі - договір), за умовами якого позивач зобов'язується поставити відповідачу товари (продукцію) згідно умов Договору, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

За своєю правовою природою договір є договором поставки.

У відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

В п. 2.1. договору сторони погодили, що ціною Договору є загальна сума цін на продукцію (вартість), що поставляється за даним Договором, а ціни на продукцію визначаються в Додатку до Договору. (п. 2.2. договору).

Додатком №1 до договору сторони погодили асортимент, кількість та ціни продукції.

Загальна вартість продукції: 127 404,00 грн., у тому числі ПДВ 21 234,00 грн. (п. 2. Додатку №1 до договору).

Згідно п. 2.5. договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому Додатком до Договору.

Пунктом 3. Додатку№1 до договору умови розрахунків: протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції.

Відповідно п. 5.3. договору, датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі продукції.

Право власності на продукцію переходить позивача до відповідача в момент, передбачений п. 5.3. Договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в Додатку до Договору. (п. 12.1. Договору).

Строк дії Договору: до 30.06.2015р. (п. 9. Додатку №1 до Договору).

З матеріалів справи вбачається, що спір у справі виник з в'язку з тим, що позивач поставив відповідачу на підставі видаткової накладної №РН-0000518 від 02.06.2014р. продукцію на суму 127404,00 грн., а відповідач її прийняв, в зв'язку з чим останньому було виставлено рахунок-фактуру №СФ-0000992 від 26.05.2014р. на суму 127404,00 грн.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором не виконав та не оплатив отриману продукцію.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення з огляду на наступне.

Суд відмічає, що накладна яка наявна в матеріалах справи відповідає вимогам, які ставляться до первинних та зведених облікових документів згідно з ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а тому підтверджують отримання скаржником продукції на підставі договору.

До того ж, накладна підписана уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками без будь-яких зауважень та застережень.

До цього ж, підпис уповноваженої особи відповідача наявний в належним чином засвідченій копії довіреності серії ЯКГ №050970/202 від 02.06.2014р., що міститься в матеріалах справи.

Оскільки наявні в матеріалах справи первинні документи містять всі обов'язкові реквізити, що фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то за змістом ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 599 Цивільного кодексу України, угода (договір) є підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), зобов'язання повинні виконуватися належним чином.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п. 2.5. договору розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому Додатком до Договору.

Пунктом 3. Додатку№1 до договору умови розрахунків: протягом 45 календарних днів з дати поставки продукції.

Отже, факт наявності порушення договірних зобов'язань у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими.

Крім того, позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені в сумі 4450,41 грн., 3% річних в розмірі 534,05 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1019,23 грн.

Частиною 1 ст. 530 передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з приписами статей 610 і 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 9.6. договору сторони встановили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

З огляду на зазначене вище, вимога позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 4450,41 грн. підлягає задоволенню повністю.

Відповідно до листа Штабу Антитерористичного центру при Службі безпеки України №33/6514 від 20.10.2014р. повідомляється, що з 07 квітня 2014 року на території Донецької та Луганської областей незаконними збройними формуваннями вчиняються чисельні терористичні акти, пов'язані із захопленням державних або громадських будівель і споруд. Проведення АТО триває.

Згідно наданих відповідачем довідок записів вугілля на складах останнього, а запаси вугілля зменшуються до критичних позначок.

Враховуючи зазначене, місцевий господарський суд врахувавши скрутне фінансове становище відповідача, положення статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України правомірно зменшив стягувану суму пені на 100%.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113 цс 14).

Таким чином, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 534,05 грн. та інфляційних втрат в розмірі 1019,23 грн.

Щодо клопотання відповідача про розстрочку виконання рішення, то місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив його лише частково, врахувавши положення ст. 83 ГПК України, а також те, що у відповідача склалось скрутне фінансове становище, що призводить до утруднення виконання рішення суду, інтереси обох сторін у справі, з огляду на обов'язковість виконання рішення суду, прийшов до правомірного висновку, що стягнення суми боргу необхідно розстрочити шляхом стягнення суми боргу на шість календарних місяців, згідно графіку визначеному в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Тобто, підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд відзначає, що в розумінні ст. 33, 36 Господарського процесуального кодексу України скаржник не надав ні до суду першої інстанції ні до суду апеляційної інстанції докази які б підтверджували його вимоги та заперечення.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що на час розгляду апеляційної скарги скаржником не надано жодних доказів які б вказували на намагання виконати оскаржуване рішення.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 910/23824/14 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2014 у справі № 910/23824/14 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/23824/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді О.Ф. Синиця

Б.О. Ткаченко