Постанова № 42664759, 10.02.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" лютого 2015 р.Справа № 916/3063/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Бєляновського В.В.,

суддів: Мишкіної М.А.,

Будішевської Л.О.

при секретарі - Шитря О.М.

за участю представників сторін:

Від прокурора: Закернична І.П.

Від позивача: Черевиченко Д.О.

Від 1 відповідача: Сиротенко В.С.

Від 2 відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області

від 15 грудня 2014р.

по справі № 916/3063/14

за позовом: Заступника Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до відповідачів:

1. Білгород - Дністровської районної державної адміністрації;

2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5

про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2014 року заступник Білгород - Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до Білгород - Дністровської районної державної адміністрації та фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 0,0400га, яка розташована на території Будацької коси, Білгород-Дністровського району, Одеської області біля селища Затока, за межами населеного пункту, для обслуговування будівлі курортного типу, укладеного 05.07.2007 року між відповідачами.

Позовні вимоги, з посиланням на ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 2, 23, 24 Закону України «Про плату за землю» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 5, 7, 13 Закону України «Про оцінку земель» обґрунтовувалися незаконністю оспорюваного розпорядження Білгород-Дністровської райдержадміністрації, яким ФОП ОСОБА_5 було передано в оренду земельну ділянку, повноваження щодо розпорядження якою належать Одеській обласній державній адміністрації, що свідчить також і про незаконність договору оренди землі, укладеного між відповідачами, крім того, без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності і що створило умови спричинення шкоди фінансовим інтересам держави у вигляді ненадходження коштів до бюджету.

А також, заступник прокурора з посиланням на приписи ч. 2 ст. 19 Закону України «Про прокуратуру» вказував те, що про вказані порушення Білгород -Дністровській міжрайонній прокуратурі стало відомо з листів відділу Держземагенства у Білгород - Дністровському районі та Білгород - Дністровської райдержадміністрації у квітні 2014 року, у зв'язку з чим підстав для поновлення строку позовної давності не вбачається необхідним.

У відзиві на позовну заяву Білгород - Дністровська районна державна адміністрація просила відмовити у задоволенні позову посилаючись на правомірність своїх дій відповідно до статей 17, 116, 124 Земельного кодексу України (в редакції 2007 року), ст. ст. 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та норм Закону України "Про оренду землі". Одночасно відповідач просив застосувати позовну давність до пред'явлених вимог з огляду на те, що відповідно до положень Регламенту Білгород - Дністровської районної державної адміністрації, затвердженого розпорядженням № 194/2002 від 15.04.2002р., райдержадміністрація надсилає обласній державній адміністрації копії розпоряджень голови райдержадміністрації не пізніше ніж у тижневий термін, отже позивачу було відомо про існування вказаного розпорядження ще у 2007 році.

У відзиві на позовну заяву ФОП ОСОБА_5 просив відмовити у задоволенні позову заступника прокурора посилаючись на пропуск строку позовної давності.

Одеська обласна державна адміністрація підтримала позовні вимоги посилаючись на видання оспорюваного розпорядження та укладення спірного договору Білгород - Дністровською райдержадміністрацією з перевищенням повноважень, визначених ст. 122 Земельного кодексу України, та неподання відповідачем доказів щодо отримання обласною державною адміністрацією цього розпорядження.

Рішенням господарського суду Одеської області від 15 грудня 2014 року у справі (головуючий суддя Брагіна, судді Оборотова О.Ю. та Желєзна С.П) в задоволенні позову відмовлено з мотивів необґрунтованості позовних вимог, стягнуто з Одеської обласної державної адміністрації до Державного бюджету України 2436 грн. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням заступник прокурора Одеської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, позов прокурора задовольнити. Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 17, 19, 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на час прийняття спірного розпорядження та укладення договору), ст. ст. 13, 23 Закону України «Про оцінку земель», ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. ст. 43, 84 ГПК України.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги прокурор і сторони в порядку передбаченому ст. 98 ГПК України заздалегідь були повідомлені судом належним чином, проте ухвалу про прийняття апеляційної скарги надіслану відповідачеві ФОП ОСОБА_5 за адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, підприємством поштового зв'язку було повернуто до суду назад з посиланням за закінченням встановленого терміну зберігання поштового відправлення, отже адресат повідомлений належним чином про день, час і місце розгляду справи судом.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у квітні 2014 року Білгород-Дністровською міжрайонною прокуратурою було проведено перевірку додержання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування вимог законодавства при наданні у користування земельних ділянок на території міста Білгород - Дністровського та Білгород - Дністровського району Одеської області, за результатами якої встановлено наступне.

Рішенням Білгород-Дністровської районної ради від 19.05.2000р. № 277-ХХІІІ "Про затвердження статусу земель запасу Білгород-Дністровського району на Будацькій косі смт. Затока" віднесено землі Будацької коси Білгород-Дністровського району до земель рекреаційного призначення, затверджено 3 зони використання земель Будацької коси в прибережно - захисній смузі Чорного моря: перша зона - без права будь-якої забудови; друга зона - зелена зона з правом встановлення некапітальних або тимчасових об'єктів курортного чи торговельного призначення; третя зона - зона розташування закладів відпочинку та об'єктів курортної інфраструктури.

Розпорядженням Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки фізичній особі-підприємцю ОСОБА_5, надано останньому земельну ділянку загальною площею 0,0400га, в тому числі під капітальною трьохповерховою забудовою 0,0119га та під проїздами, проходами, площадками 0,0281га, із земель рекреаційного призначення, яка розташована на території Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області, за межами населеного пункту, в довгострокову оренду строком на 25 років, для обслуговування будівлі курортного типу.

05.07.2007 року між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований у Одеській регіональній філії «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.08.2007 за № 040751500298, за умовами якого орендодавець на підставі розпорядження голови районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/207 за актом приймання - передачі передав, а орендар прийняв в строкове платне користування строком на 25 років земельну ділянку рекреаційного призначення, яка розташована на території Будацької коси, біля селища Затока, Білгород-Дністровського району, Одеської області, за межами населеного пункту, загальною площею 0,0400га, в тому числі під капітальною трьохповерховою забудовою 0,0119га та під проїздами, проходами, площадками 0,0281га, на якій знаходиться трьохповерхова будівля, для обслуговування будівлі курортного типу, згідно з планом (схемою) земельної ділянки, який є невід'ємною частиною договору.

В пункті 5 договору зазначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не встановлювалась.

Згідно з п.п. 9, 10 договору, сторони погодились про застосування ставки орендної плати у розмірі 2,66 грн. за один метр квадратний площі, відповідно до рішення Білгород - Дністровської районної ради № 57-V від 16.10.2006р. Орендна плата вноситься орендарем в грошовій формі у розмірі 1064 грн. за кожен рік оренди та 26 600 грн. за увесь строк оренди.

Предметом спору у даній справі є вимога заступника Білгород -Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 30.03.2007р. № 408/2007, про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного 05.07.2007 року між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, з посиланням на статті 203, 215 ЦК України, ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 2, 23, 24 Закону України «Про плату за землю» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), ст. ст. 15, 21 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 5, 7, 13 Закону України «Про оцінку земель», з огляду на перевищення Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією своїх повноважень при розпорядженні спірною земельною ділянкою, право на розпорядження якою належить до повноважень обласної державної адміністрації, а також визначення всупереч імперативним приписам діючого законодавства умовами спірного договору орендної плати без нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка не проводилась.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд керувався положеннями статей 116, 122, 124 Земельного кодексу України (у редакції, що діяла на момент укладення спірного договору), статей 13, 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статей 15, 21 Закону України «Про оренду землі», на підставі яких дійшов висновку, що оспорюване розпорядження від 30.03.2007р. № 408/207 прийняте в межах компетенції Білгород - Дністровської райдержадміністрації і є правомірним, а спірний договір від 05.07.2007р. укладено на підставі цього розпорядження. Отже, сторонами спірного договору дотримано порядок передачі в оренду земельної ділянки, що передбачений ч. 1 ст. 116, ч.ч. 1, 6 ст. 123, ч.ч. 1, 3 ст. 124 Земельного кодексу України. Норми ст. 21 Закону України «Про оренду землі» не встановлюють конкретний розмір орендної плати, зокрема, й у процентному співвідношенні до нормативної грошової оцінки, а лише фіксують його граничні межі, залишаючи питання його визначення на розсуд сторін. Отже сторонами спірного договору дотримано вимоги ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» щодо наявності в ньому таких суттєвих умов, як розміру орендної плати, індексації, форми платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. А відтак, відсутні підстави для визнання недійсним вказаного договору.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності суд виходив із того, що оскільки право або охоронюваний законом інтерес позивача не порушений, то положення статей 256, 257, ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо позовної давності не застосовуються.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони не відповідають вимогам закону, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України "Про оренду землі".

За змістом ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Частинами 1, 2 ст. 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Порядок передачі земельних ділянок в оренду врегульовано ст. 124 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якою передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу.

Статтею 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки. При наданні земельної ділянки у користування обласними державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або Кабінетом Міністрів України сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, районні державні адміністрації за місцем розташування земельної ділянки подають свій висновок відповідно обласній державній адміністрації, Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування по наданню земельних ділянок юридичним особам у постійне користування визначено ст. 122 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з частинами 3, 4 якої районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка загальною площею 0,0400га із земель рекреаційного призначення на території Будацької коси, біля селища Затока Білгород - Дністровського району Одеської області передавалася в оренду ФОП ОСОБА_5 для обслуговування будівлі курортного типу, то відповідно до норм чинного на той час законодавства, повноваження по розпорядженню цією земельною ділянкою належали обласній державній адміністрації, а не Білгород - Дністровській районній державній адміністрації, яка видала оспорюване розпорядження та уклала спірний договір з перевищенням власних повноважень, у зв'язку з чим оспорюване розпорядження від 30.03.2007р. № 408/2007 підлягає визнанню незаконним та скасуванню, а спірний договір оренди земельної ділянки від 05.07.2007р. - визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 203, ст. 215 ЦК України.

Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю», та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки.

За визначенням наведеним у ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельної ділянки являє собою капіталізований рентний дохід із земельної ділянки (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі: визначення розміру земельного податку; визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які є розробниками документації із землеустрою відповідно до Закону України "Про землеустрій"; склад осіб, що можуть бути замовниками та розробниками документації із землеустрою, визначено статтею 26 Закону України "Про землеустрій".

Статтею 22 зазначеного Закону передбачено, що підставами здійснення землеустрою можуть бути як рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування щодо проведення робіт з землеустрою, так і договори, укладені між землевласниками (землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою. Земельно-оціночні роботи при здійсненні землеустрою виконуються з метою визначення якісних характеристик, економічної цінності та вартості земель у порядку, встановленому законом. Оцінка земель проводиться для порівняльного аналізу і прогнозу ефективності використання землі як природного ресурсу та основного засобу виробництва, а також при здійсненні цивільно-правових угод, для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, справляння державного мита та в інших випадках, визначених законом (стаття 38 Закону).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що саме відповідач ФОП ОСОБА_5 замовив виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в довгострокову оренду та надав у подальшому виготовлену документацію із землеустрою Білгород - Дністровській районній державній адміністрації для затвердження.

З наведених вище положень вбачається, що обов'язок зі сплати орендної плати є нормативно регульованим і не може визначатися чи змінюватися та припинятися сторонами договору за власним волевиявленням з порушенням умов та порядку, передбачених чинним законодавством; дотримання порядку визначення орендної плати відповідно до проведеної нормативної грошової оцінки є чинником економічного регулювання земельних відносин, визначення економічно обґрунтованих надходжень до місцевих бюджетів та можливості подальшої індексації відповідних надходжень, виконання вимог статті 627 Цивільного кодексу України щодо справедливості укладеного договору шляхом забезпечення застосування рівного підходу при визначенні орендної плати незалежно від особи - учасника правовідносин; порушення цього порядку суперечить частині 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель".

Дотримання належного економічного регулювання земельних правовідносин, забезпечення надходжень платежів з орендної плати до місцевих бюджетів у законодавчо визначених межах шляхом їх вірного правового (в тому числі договірного) врегулювання, що виключає невизначеність у правовідносинах сторін, безпосередньо належить до інтересів держави, що судом першої інстанції не було враховано.

Згідно із частиною 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, відповідно до частини першої вказаної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Таким чином, оскільки Білгород - Дністровською районною державною адміністрацією орендну плату визначено без нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, та в порушення вищевказаних вимог законодавства, то договір оренди землі від 05.07.2007 року є недійсним у зв'язку з недодержанням сторонами в момент вчинення цього правочину встановленого законом порядку.

При цьому, колегія суддів враховує, що наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 22.05.2013р. № 6-11цс13). Відповідно до ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Також помилковим є посилання місцевого суду на те, що прокурором не доведено порушення інтересів держави у зв'язку із укладенням спірного договору та наявності дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника (орендаря) при визнанні недійсним спірного договору.

Так, у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-92цс13 вказано на необхідність при вирішенні питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи враховувати, що правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Загальна позовна давніть встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частинами 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Початок перебігу позовної давності визначається відповідно до правил статті 261 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з частинами 1, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Водночас, згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013р. № 10, початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Здійснюючи перегляд судового рішення в апеляційному порядку апеляційним судом встановлено, що звертаючись у серпні 2014 року до суду з даним позовом заступник Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора посилався на те, що про виявлені порушення прокуратурі стало відомо лише у квітні 2014 року за результатами проведеної перевірки додержання органами виконавчої влади та місцевого самоврядування вимог законодавства при наданні у користування земельних ділянок на території міста Білгород - Дністровського та Білгород - Дністровського району Одеської області, що підтверджується листом Білгород - Дністровської райдержадміністрації від 30.04.2014р. № 1199/01-33/1/2973 та листом відділу Держземагенства у Білгород - Дністровському районі Одеської області.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що 15.01.2012 р. набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства", пунктом 2 якого внесені зміни до Цивільного кодексу України, зокрема, виключено пункт 4 частини 2 статті 268 цього Кодексу, якою передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

При цьому, пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що в справі не міститься належних доказів, які б свідчили про те, що позивачеві Одеській обласній державній адміністрації було відомо або могло бути відомо про прийняття оспорюваного розпорядження та укладення спірного договору до моменту звернення заступника прокурора до господарського суду з даним позовом. Належних доказів, які б свідчили про те, що на виконання свого Регламенту Білгород - Дністровською райдержадміністрацією надсилалася обласній державній адміністрації копія оспорюваного розпорядження, відповідачем до суду не подано і таких доказів в справі не міститься, чим спростовується твердження відповідача про те, що позивачеві, в інтересах якого подано позов, було відомо про існування розпорядження ще у 2007 році.

Відтак, про порушення прав держави прийняттям оспорюваного розпорядження та укладанням спірного договору, прокуратура дізналася лише в процесі перевірки у квітні 2014 року, а позивач Одеська обласна державна адміністрація про порушення свого права - з моменту звернення заступника прокурора до господарського суду з даним позовом у серпні 2014 року, у зв'язку з чим колегія суддів приходить до висновку, що початок перебігу позовної давності слід обраховувати з моменту, коли органи прокуратури дізналися про факт відсутності у особи необхідного обсягу дієздатності, тобто з квітня 2014 року. Отже, строк позовної давності для звернення до господарського суду з даним позовом заступником прокурора не пропущено.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних відносин, що призвело до неправильного вирішення спору, у зв'язку з чим зазначене рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову.

Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на відповідачів в рівних частинах - по 1218 грн. та 609 грн. судового збору відповідно на кожного, виходячи із предмету спору - двох позовних вимог немайнового характеру та тієї обставини, що спір в суді виник внаслідок неправильних дій обох відповідачів.

Керуючись ст. ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Одеської області задовольнити.

Рішення господарського суду Одеської області від 15 грудня 2014 року у справі № 916/3063/14 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області від 30.03.2007р. № 408/2007.

Визнати недійсним договір оренди землі від 05.07.2007 року, укладений між Білгород-Дністровською районною державною адміністрацією Одеської області та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5, предметом якого є земельна ділянка рекреаційного призначення загальною площею 0,0400га, розташована на території Будацької коси, Білгород-Дністровського району, Одеської області біля селища Затока, за межами населеного пункту, зареєстрований в Одеській регіональній філії ДП «Центр державного земельного кадастру», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06.08.2007р. за № 040751500298.

Стягнути з Білгород-Дністровської районної державної адміністрації Одеської області до спеціального фонду Державного бюджету України 1218 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 609 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 до спеціального фонду Державного бюджету України 1218 грн. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та 609 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням правильних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повна постанова складена 12.02.2015р.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Мишкіна М.А.

Будішевська Л.О.