Рішення № 42664734, 09.02.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.02.2015 р. Справа № 914/4354/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрінол», м.Бердянськ, Запорізька область

до відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля», с.Острів, Львівська область

про стягнення 452 952грн. 10 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: не з’явився;

від відповідача: не з’явився

Представнику відповідача роз’яснено його права та обов’язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не надходило.

На розгляд господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрінол», м.Бердянськ, Запорізька область до Державного підприємства «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепостач» ДП «Львіввугілля», с.Острів, Львівська область про стягнення 452 952 грн. 10 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 12.12.2014р. призначив розгляд справи на 22.12.2014 р. Ухвалою суду від 22.12.2014 р. розгляд справи відкладався на 26.01.2015 р. Ухвалою суду від 26.01.2015 р. розгляд справи відкладався на 09.02.2015 р.

В судові засідання позивач повноважного представника не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В поданій позовній заяві та поясненнях зазначив, що між позивачем та відповідачем було укладено договір поставки, на виконання умов якого відповідачу було поставлено товар. Однак, відповідач свої зобов’язання щодо оплати вартості отриманого товару не виконав, внаслідок чого позивач просив стягнути з відповідача 336 302 грн. 75 коп. основного боргу, 51 154 грн. 88 коп. пені, 6726грн. 06 коп. штрафу, 6689грн. 20 коп. 3% річних, 52079грн. 21 коп. інфляційних втрат та судові витрати.

Представник відповідача в попередніх судових засіданнях визнав наявність заборгованості за договором в сумі 336 302грн. 75 коп. Також просив суд врахувати важке фінансове становище відповідача та зменшити розмір штрафних санкцій, що підлягають стягненню.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

09.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агрінол» (постачальник, позивач у справі) та Державним підприємством «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепостач» (покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки товару №104, відповідно до умов якого постачальник зобов’язався передати у власність покупцю продукцію (далі – «товар») у строк, кількості, асортименті та за цінами згідно специфікацій, які складають невід’ємну частину договору.

Даний договір набув чинності з моменту його підписання сторонами та діяв до 31.12.2013 р., а в частині виконання зобов’язань – до повного їх належного виконання. (п.11 договору).

Відповідно до п.1.2., загальна вартість товару за договором складає 336302грн. 75 коп.

Пунктом 3.4. договору сторони передбачили, що постачальник надає покупцю наступні товаросупроводжуючі документи: податкову накладну, товарно-транспортну накладну або інші транспортні документи, товарну накладну на відпуск товару зі складу постачальника, сертифікат якості.

Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної (п.3.7. договору).

На виконання умов вищевказаного договору позивач поставив і передав у власність відповідачеві товар на суму 336 302 грн. 75 коп. Факт такої поставки визнається відповідачем та підтверджується специфікацією №1 до договору і видатковою накладною №АТ-1312006 від 13.12.2013 р., які посвідчені печатками сторін та підписані їх представниками.

Згідно з п.5.2. договору, розрахунки за даним договором здійснюються в національній валюті України шляхом попередньої оплати або за кожну поставлену партію товару в безготівковому порядку протягом 120 днів з моменту отримання товару.

Також пунктом 6.2.1. договору визначено обов’язок покупця прийняти й оплатити товар згідно з умовами цього договору.

Незважаючи на факт належного здійснення позивачем своїх обов’язків за договором, відповідач вартість поставленого товару не оплатив.

З метою належного погашення заборгованості, позивач 28.10.2014 р. звернувся до Державного підприємства «Львіввугілля» та Відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля» з претензією про сплату заборгованості, проте вказана претензія залишена ними без відповіді та задоволення.

Як встановлено п.8.4. договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 2% від несплаченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення. При цьому сторони домовилися: пеня стягується за весь час прострочення, тобто пеня стягується з моменту виникнення заборгованості покупця перед постачальником до моменту повного погашення заборгованості.

За порушення термінів розрахунків позивач просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 6 726 грн. 06 коп. та пеню за період з 13.04.2014 р. по 10.12.2014 р. включно в розмірі 51154грн. 88 коп.

Окрім того, позивач, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України, просив суд стягнути на його користь 6689грн. 20 коп. 3% річних та 52079грн. 21коп. інфляційних втрат

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну товару (ч.1 ст. 692 ЦК України).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 5.2. договору, передбачено оплату за кожну поставлену партію товару в безготівковому порядку протягом 120 днів з моменту отримання товару.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно п. 7.3. договору, за порушення термінів розрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 2% від несплаченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченої суми за кожен день прострочення.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.3. договору сторони передбачили, що пеня стягується за весь час прострочення, тобто пеня стягується з моменту виникнення заборгованості покупця перед постачальником до моменту повного погашення заборгованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що позивачем при розрахунку суми пені та 3% річних допущено помилку в частині визначення початку періоду прострочення виконання зобов’язання відповідачем. Так, оскільки останній день для оплати поставки товару (12.04.2014 р.) припав на вихідний день (суботу), то, відповідно до вимог ст. 254 ЦК України, днем закінчення строку слід вважати перший за ним наступний робочий день – 14.04.2014 р. (понеділок). Відтак, розрахунок пені та 3% річних необхідно здійснювати починаючи з 15.04.2014 р., тобто дня, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.

З врахуванням цих положень, відповідно до здійсненого судом розрахунку – ((336302грн. 75 коп. х 19% / 365 х 93) + (336 302 грн. 75 коп. х 25% / 365 х 119) + (336302грн. 75 коп. х 28% / 365 х 28)) = 16280 грн. 74 коп. + 27410грн. 98 коп. + 7223грн. 60 коп. = 50 915 грн. 32 коп.) розмір пені за прострочення виконання зобов’язання повинен становити 50 915 грн. 32 коп.

Сума 3% річних, яка підлягає до стягнення, становить – ((336302грн. 75коп. х 3% / 365 х 240) = 6633 грн. 92 коп.

Щодо обґрунтованості стягнення штрафу в сумі 6 726 грн. 06 коп. та пені в сумі 50 915 грн. 32 коп. суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання

Статтею 233 Господарського кодексу України суду надано право зменшувати розмір штрафних санкцій у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 ст.551 Цивільного кодексу України також містить норму, за якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналогічна норма передбачена і в п.3 ч.1 ст.83 Господарського процесуального кодексу України: господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Таким чином, суд має право, виходячи з конкретних обставин справи, зменшити розмір штрафних санкцій, але не звільняти повністю боржника від їх сплати.

Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пункт 6 ч.1 ст.3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства відносить принципи справедливості, добросовісності та розумності.

Частиною 3 ст.509 ЦК України встановлено, що зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Пунктом 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. роз’яснено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Як вбачається з пояснень відповідача, звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 року, довідок про кредиторську та дебіторську заборгованість станом на 01.01.2015 р., відповідач є державним підприємством вугільної промисловості, фінансовий стан якого є незадовільним, доходи підприємства – незначними, а кредиторська заборгованість значно перевищує дебіторську (49170614грн. 60 коп. та 1594110грн. 93 коп. відповідно).

Зважаючи на те, що нарахування надмірно великих штрафних санкцій не може бути способом збагачення, а є відповідальністю за порушення господарського зобов’язання, враховуючи відсутність доказів завдання позивачеві збитків внаслідок неналежного виконання зобов’язання, керуючись інтересами як боржника, так і кредитора, суд дійшов висновку використати своє право, надане йому ч.3 ст.551 ЦК України, ч.1 ст.233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, зменшити розмір нарахованої позивачем неустойки на 50% та стягнути з відповідача 25 457 грн. 66 коп. пені і 3363 грн. 03 коп. штрафу.

Також слід звернути увагу відповідача на неможливість зменшення судом розміру 3% річних та інфляційних втрат, оскільки такі не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника відшкодування матеріальних втрат від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отримання від нього компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.3.1., п.4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» від 17.12.2013 р.)

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задоволити частково, стягнувши з відповідача 336 302 грн. 75 коп. основного боргу, 25 457 грн. 66 коп. пені, 3 363 грн. 03 коп. штрафу, 6 633 грн. 92 коп. 3% річних та 52 079грн. 21 коп. інфляційних втрат. В частині стягнення 25697грн. 22 коп. пені, 3 363 грн. 03 коп. штрафу та 55 грн. 28 коп. 3% річних слід відмовити.

Оскільки витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби розмір неустойки судом не було зменшено, то судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України слід покласти на відповідача пропорційно до вимог, які підлягають задоволенню, без врахування зменшення розміру неустойки судом.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 3, 11, 254, 509, 526, 530, 549, 551, 599, 610, 612, 625, 626, 692, 712 ЦК України, ст. 193, 230, 231, 232, 233 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 44, 49, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля», Львівська область, м. Сокаль, вул. Б.Хмельницького, 26 (ідентифікаційний код 32323256) в особі відокремленого підрозділу «Управління «Західвуглепостач» Державного підприємства «Львіввугілля», Львівська область, Сокальський район, с.Острів, вул. Центральна, 114 (код ЄДРПОУ ВП 26360693) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім Агрінол», Запорізька область м.Бердянськ, Мелітопольське шосе, 84/1 (ідентифікаційний код 32365436) 336302грн. 75 коп. основного боргу, 25 457 грн. 66 коп. пені, 3 363 грн. 03 коп. штрафу, 6 633 грн. 92 коп. 3% річних, 52 079 грн. 21 коп. інфляційних втрат та 9053грн. 14 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 09.02.2015 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 12.02.2015 р.

Суддя Мазовіта А.Б.