Постанова № 42664539, 04.02.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2015 року Справа № 876/10679/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судових засідань Гелецького П.В.,

представників позивача Чаплінської М.О., Павловича М.І.,

представника відповідача Джоголика Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу приватного підприємства «АБІ Плюс» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 червня 2013 року у справі за його позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2013 року приватне підприємство «АБІ Плюс» (далі - ПП «АБІ Плюс») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - МДПІ) від 27.05.2012 року:

№ 0000282200, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 182058,00 грн., з яких за основним платежем на 145646,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 36412,00 грн.

№ 0000272200 від 27.05.2013 року, яким йому було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 227571,00 грн., з яких за основним платежем на 182057,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями на 45514,00 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25 червня 2013 року у справі № 809/1810/13-а у задоволенні позову було відмовлено.

ПП «АБІ Плюс» у апеляційній скарзі просить зазначену постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити його позов. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» та Закону України «Про оподаткуванні прибутку підприємств», викладені в акті перевірки №359/2240/34217419 від 14.05.2013 року, є необґрунтованими і не відповідають дійсності.

Представники позивача у ході апеляційного розгляду підтримали доводи, викладені у апеляційній скарзі, та просили задовольнити її у повному обсязі.

Представник відповідача заперечив обґрунтованість доводів апелянта, просив залишити оскаржуване судове рішення без змін, а подану апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача та учасників процесу, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких мотивів.

Відмовляючи у задоволенні позову ПП «АБІ Плюс», суд першої інстанції виходив із того, що у ході проведеної МДПІ позапланової виїзної документальної перевірки ПП «АБІ Плюс», результати якої оформлено актом №359/2240/34217419 від 14.05.2013 року, було виявлено заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 182057,00 грн. та ПДВ в розмірі 145646,00 грн. внаслідок нереальності господарських відносин позивача з ПП «Франкобудінвест» та ФОП ОСОБА_5 щодо придбання товарів (робіт, послуг).

Такі висновки суду першої інстанції, на думку апеляційного суду, не відповідають фактичним обставинам справи та нормам матеріального права.

Як безспірно встановлено судом, МДПІ було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ПП «АБІ Плюс» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.07.2010 року по 28.02.2011 року, за результатами якої складено акт № 359/2240/34217419 від 14.05.2013 року.

Висновки зазначеного акту лягли в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень МДПІ від 27.05.2013 року № 0000272200 та № 0000282200.

На переконання апеляційного суду, суть даного публічно-правового спору зводиться до обґрунтованості висновків податкового органу про нереальність (безтоварність) господарських операцій між ПП «АБІ Плюс» та ПП «Франкобудінвест» і ФОП ОСОБА_5 щодо придбання товарів (робіт, послуг).

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п.1.2 ст.1, п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, ст. 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.3.2 ст.3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківською рахунку платника податку на оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Як встановлено судом, 01.09.2008 року відділом будівництва, містобудування та архітектури Івано-Франківської ОДА було укладено договір підряду з ПП «АБІ Плюс», як з переможцем у тендері на реконструкцію-пристосування будівлі колишньої амбулаторії в с. Петрів Тлумацького району Івано-Франківської області під стаціонарне відділення для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян і медичну амбулаторію.

У подальшому ПП «АБІ Плюс» було укладено ряд договір субпідряду на виконання робіт для забезпечення виконання своїх зобов'язань по реконструкції-пристосуванню будівлі колишньої амбулаторії в с. Петрів, серед яких був і договір з ПП «Франко-Буд-Інвест» на виконання робіт № 25 від 01.10.2010 року.

19.10.2010 року ПП «АБІ Плюс» було укладено договір підряду № 47 з Головним управлінням регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, якому було делеговано всі права та обов'язки замовника виконання робіт по реконструкції-пристосуванню будівлі колишньої амбулаторії в с. Петрів. Пунктами 27 та 28 вказаного договору підряднику, тобто позивачу, було заборонено залучати до виконання робіт субпідрядників, яке могло здійснюватися лише за погодженням із замовником.

Разом із тим, договір ПП «АБІ Плюс» з ПП «Франко-Буд-Інвест» на виконання робіт № 25 від 01.10.2010 року було укладено до укладення договору підряду № 47 від 19.10.2010 року, а отже він не може мати зворотної дії у часі щодо правовідносин, які виникли до цього.

У підтвердження господарських операцій з ПП «Франко-Буд-Інвест» позивачем представлені локальні кошториси з розрахунком договірної ціни, податкові накладні, довідки про вартість виконаних робіт та акти виконаних робіт форми № КБ-2в та № КБ-3, а також докази проведення розрахунків з ПП «Франко-Буд-Інвест» у безготівковій формі.

При цьому податковим органом не заперечується сам факт реального проведення робіт по реконструкції-пристосуванню будівлі колишньої амбулаторії в с. Петрів Тлумацького району Івано-Франківської області під стаціонарне відділення для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян і медичну амбулаторію.

ПП «АБІ Плюс» у відповідності до актів приймання виконаних підрядних робіт генпідрядником та довідок про вартість виконаних робіт генпідрядником податкові зобов'язання по ПДВ включено до своїх податкових декларацій з ПДВ і відповідно сплачено податкові зобов'язання.

Окрім того, у підтвердження отримання від ФОП ОСОБА_5 у жовтні та листопаді 2010 року товарів для облаштування стаціонарного відділення для постійного проживання одиноких непрацездатних громадян і медичну амбулаторію в с. Петрів позивачем надано податкові та видаткові накладні, а також платіжні дорученнями про проведення оплати.

Додатково факт здійснення поставки таких товарно-матеріальних цінностей на підставі усного договору (ст.ст. 206, 218 Цивільного кодексу України) підтверджується актом приймання-передачі (а.с. 140), підписаним позивачем та Територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Тлумацького району Івано-Франківської області.

При цьому суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання суду першої інстанції на те, що для підтвердження реальності вказаної господарської операції обов'язковим є укладення письмового договору поставки товару між ПП «АБІ Плюс» та ФОП ОСОБА_5 з погодженням з Головним управлінням регіонального розвитку та будівництва Івано-Франківської ОДА, оскільки таких вимог ні закон, ні договір підряду № 47 від 19.10.2010 року не містять.

Певні недоліки, допущені позивачем при оформленні первинних документів по господарських відносинах із ПП «Франко-Буд-Інвест», на переконання апеляційного суду, не можуть свідчити про безтоварність вказаної операції з огляду на встановлений факт проведення відповідних робіт та принцип переваги змісту документу порівняно з його зовнішньою формою.

На переконання суду апеляційної інстанції, результати зустрічної перевірки контрагента позивача, який на той час виявилися відсутніми за місцем реєстрації, за результатами його податкової звітності та автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, не можуть бути безумовними свідченнями правомірності оспорюваних висновків податкового органу.

Чинне законодавство України не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми до валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

Покликання податкового органу на відсутність посадових осіб контрагентів позивача за юридичною адресою, відсутність складських приміщень, засобів та устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності не обмежує можливість укладати угоди найму та оренди, залучати до господарської діяльності активи та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання. Сам факт відсутності посадових осіб за юридичною адресою не є безумовною підставою для висновку про те, що суб'єкт господарювання не веде господарської діяльності, а укладені ним угоди є безтоварними.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними правочинів, укладених позивачем з ПП «Франкобудінвест» і ФОП ОСОБА_5 та не довів того, що правочини було вчинено позивачем з метою безпідставного формування податкового кредиту з ПДВ і витрат та отримання бюджетного відшкодування.

При цьому відповідно до п.п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 ПК України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів. Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

У п.38 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007р. Суд вказав на те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

Отже платника податку не може бути позбавлено відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Припускаючи, що певні матеріали могли бути передані, а роботи виконані іншими контрагентами позивача за спірний період, придбані в необлікованому порядку чи здійснені власними силами за рахунок робочої сили власних працівників, відповідач не вказав якими саме суб'єктами господарювання здійснено таке постачання товарів і виконання робіт, якими ідентичними по кількості, сумі і характеристиці бухгалтерськими документами із іншими постачальниками і контрагентами сформовано податковий облік позивача на спірну суму податкового кредиту з ПДВ і обліковано валові витрати.

Покликання податкового органу на наявність кримінальної справи № 310788 про обвинувачення ОСОБА_5 за ч. З ст. 212, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 212, ч. 1 ст. 358, ч.4 ст. 358 КК України та ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України, на переконання апеляційного суду, є безпідставними, оскільки у вироку Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01.08.2013 року у справі № 0907/1-999/2011 не відображено господарських операцій позивача з ПП «Франкобудінвест» і ФОП ОСОБА_5

Відтак, на переконання апеляційного суду, висновки податкового органу, що лягли в основу прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень МДПІ від 27.05.2012 року № 0000282200 та № 0000272200, зроблені на припущеннях і не спростовують наданих позивачем доказів у підтвердження реальності господарських відносин з ПП «Франкобудінвест» і ФОП ОСОБА_5

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу приватного підприємства «АБІ Плюс» задовольнити.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суд у від 26 червня 2013 року у справі № 809/1810/13-а та прийняти нову, якою позов приватного підприємства «АБІ Плюс» задовольнити.

Визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 27 травня 2012 року № 0000282200 та № 0000272200.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «АБІ Плюс» 3441 (три тисячі чотириста сорок одна) грн. 00 коп. сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді Л.П.Іщук

В.П.Дякович

Постанова у повному обсязі складена 06 лютого 2015 року.