Ухвала суду № 42664260, 27.01.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16252/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Собків Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

27 січня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді: Собківа Я.М.,

суддів: Борисюк Л.П., Петрика І.Й.,

при секретарі: Присяжній Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Державна освітня установа "Навчально-методичний центр з питань якості освіти" про визнання наказу протиправним,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року відмовлено у відкритті провадження у справі з підстав п.1 ч.1 ст. 109 КАС України.

На вказану ухвалу суду позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції - скасуванню як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Згідно із п.4 ч.1 ст. 204 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а тому застосував до спірних правовідносин положення п. 1 ч.1 ст. 109 КАС України.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, в якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вказані норми права встановлюють, що в порядку адміністративного судочинства захищаються права та інтереси осіб у сфері публічно-правових відносин. Публічно-правові відносини є складовою частиною правових відносин, які виникають у суспільстві.

Змістом будь-яких правових відносин є врегульовані правом взаємні права, інтереси, обов'язки та заборони суб'єктів суспільства у цих правовідносинах. Відповідно, зміст публічно-правових відносин складається із взаємних публічних прав, інтересів, обов'язків та заборон суб'єктів суспільства у певних публічно-правових відносинах.

Отже, у публічно-правових відносинах одна особа має та реалізує певні публічні права чи інтереси, а інша особа відповідно виконує певні публічні обов'язки або дотримується публічних заборон. У разі невиконання останньою особою своїх публічних обов'язків або недотримання публічних заборон вона порушує публічні права чи інтереси першої особи, яка не в змозі їх належним чином реалізувати. За цих обставин, ця особа має право подати до суду адміністративний позов на захист своїх порушених публічних прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.

Таким чином, до адміністративного суду з адміністративним позовом має право звернутись особа за захистом саме публічного права, свободи чи інтересу у сфері публічно-правових відносин.

Дослідженням матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач в своєму позові оскаржує, зокрема, правомірність нормативно-правового акта суб'єкта владних повноважень - наказу Міністерства освіти та науки України № 937 від 14.08.2014 року «Про перевірку діяльності Державної освітньої установи "Навчально-методичний центр з питань якості освіти".

Відповідно до статті 11 Закону України від 23.05.1991 № 1060-XII «Про освіту», до органів управління освітою в Україні належать:

центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти;

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти;

центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковані навчальні заклади;

орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти;

місцеві державні адміністрації і органи місцевого самоврядування, а також утворені місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування структурні підрозділи з питань освіти (місцеві органи управління освітою).

Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25 квітня 2013 року N 240/2013 (із мінами і доповненнями, внесеними Указом Президента України від 18 грудня 2013 року N 689/2013), передбачено, що Міністерство освіти і науки України (МОН України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МОН України входить до системи органів виконавчої влади і є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення формування та реалізації державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, інформатизації, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, створення умов для розвитку інформаційного суспільства, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу, відповідачем на виконання пункту 5 наказу Міністерства освіти і науки України від 15.07.2014 року № 2642л «Про результати ліцензування, акредитації та атестації» наказано утворити комісію з перевірки діяльності Державної освітньої установи «Навчально-методичний центр з питань якості освіти» з питань забезпечення організації роботи Акредитаційної комісії України у складі з додатком та здійснити перевірку діяльності Державної освітньої установи "Навчально-методичний центр з питань якості освіти" з питань забезпечення організації роботи Акредитаційної комісії України.

За твердженням позивача, оскаржуваний наказ безпосередньо не стосується її трудових відносин з Міністерством освіти і науки України, оскільки його дія спрямована на реалізацію владних управлінських функцій з метою забезпечення контролю діяльності Державної освітньої установи "Навчально-методичний центр з питань якості освіти".

Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії, а тому при визначення цих понять слід звернутися до загальних понять права.

Так, нормативно-правовий акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово; акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації його повноважень, які породжують права та обов'язки у того суб'єкта, якому вони адресовані.

Визначальною ознакою як нормативно-правового акта так і акта індивідуальної дії є обов'язковість його приписів для відповідного суб'єкта (кола суб'єктів), дотримання яких забезпечується правовими механізмами. Викладена правова позиція підтверджується, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 15.01.2009 у справі № К-1647/07.

Дії суб'єкта владних повноважень - активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та юридичних осіб (наприклад, дії щодо вилучення майна, затримання особи тощо).

Отже, за змістом наведених правових норм, ключовим моментом є виникнення правовідносин, що мають активний вплив на права і обов'язки фізичних та юридичних осіб; припиняють, змінюють чи породжують певні правові наслідки для цих осіб.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції вказав на те, що робота позивача за контрактом на державному підприємстві, незважаючи на спеціальні процедури призначення та звільнення, не є проходженням публічної служби в розумінні КАС України, а відтак прийшов до висновку, що спірні правовідносини по даній справі є трудовими та носять приватно-правовий характер, що унеможливлює розгляд даного спору у адміністративному суді.

Статтею 1 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII, встановлено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Відповідно до ч. 1, 3 Кодексу законів про працю України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Відповідно до пункту 4 розділу II Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1993 року № 203, наймання на роботу керівника підприємства, що є у державній власності, здійснюється відповідними міністерствами або іншими підвідомчими Кабінету Міністрів України органами виконавчої влади.

Так, наказом Міністерства освіти і науки України від 07.10.2014р. № 506-К було достроково розірвано з 16 жовтня 2014 року контракт від 6 вересня 2012 року, укладений з ОСОБА_2, директором Державної освітньої установи "Навчально-методичний центр з питань якості освіти" та звільнено ОСОБА_2 з посади директора Державної освітньої установи "Навчально-методичний центр з питань якості освіти" з 16 жовтня 2014 року згідно пункту 8 статті 36 КЗпП України.

Водночас, як свідчать матеріали даної справи, спірний наказ відповідачем було видано саме з метою здійснення перевірки діяльності Державної освітньої установи «Навчально-методичний центр з питань якості освіти» щодо забезпечення організації роботи Акредитаційної комісії України, який на думку позивача суперечить нормам чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. З цих підстав, суди розглядають виключно спори, які виникають між учасниками певних правовідносин, у зв'язку з чим позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, при цьому ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Зважаючи на те, що предметом даного спору є, серед іншого, встановлення правомірності наказу Міністерства освіти та науки України № 937 від 14.08.2014 року «Про перевірку діяльності Державної освітньої установи «Навчально-методичний центр з питань якості освіти», а також дій посадових осіб відповідача по проведенню перевірки діяльності Державної освітньої установи «Навчально-методичний центр з питань якості освіти» з питань забезпечення організації роботи Акредитаційної комісії України, яка проводилася на підставі оскаржуваного наказу, колегія суддів приходить до висновку що дана справа є справою адміністративної юрисдикції та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права є такими, що призвели до неправильного вирішення питання, та є підставою для скасування ухвали місцевого суду та направлення справи для продовження розгляду справи.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 199, 204, 205, 206, ч.2 ст. 211, ст. 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року - скасувати як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий суддя суддя суддя Я.М. Собків Л.П. Борисюк І.Й. Петрик

Повний текст ухвали виготовлено - 02.02.15р.

Головуючий суддя Собків Я.М.

Судді: Борисюк Л.П.

Петрик І.Й.