Рішення № 42663442, 02.02.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.2015Справа №910/20794/14За позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія

"Київводоканал"

До Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник - 13"

Про стягнення 61 026,22 грн.

Судді: Картавцева Ю.В. (гол.)

Отрош І.М.

Полякова К.В.

Представники:

від позивача Залерцов М.О. - представник (дов. № 562 від 31.12.2014 р.)

від відповідача Кікоть Т.І. - представник (дов. № 5-15 від 29.01.2015 р.)

Кумановський О.М. - голова правління (наказ № 1 від 15.07.2011 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник - 13" про стягнення заборгованості у розмірі 61 026,22 грн. (44 642, 20 грн. - основний борг, 5 252, 12 грн. - інфляційні втрати, 1 933, 64 грн. - 3% річних, 269, 82грн. - пеня та 8 928, 44 грн. штраф).

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язання з оплати послуг за поставку питної води та прийняття стічних вод за договором на послуги водопостачання та водовідведення № 5882/4-10 від 30.10.1998 р., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 44 642, 20 грн.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути з відповідача 5 252, 12 грн. - інфляційних втрат, 1 933, 64 грн. - 3% річних, 269, 82грн. - пені та 8 928, 44 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2014 р. порушено провадження у справі №910/20794/14, розгляд справи призначено на 20.10.2014 р.

10.10.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання часу для виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі.

У судовому засіданні 20.10.2014 р. представник відповідача підтримав подане 10.10.2014 р. клопотання про відкладення розгляду справи з огляду на необхідність ознайомлення з матеріалами справи. Дане клопотання судом задоволено, у зв'язку з чим у судовому засіданні 20.10.2014 р. судом оголошено перерву до 10.11.2014 р.

07.11.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача лист на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2014 р. про порушення провадження у справі,у якому останній просить суд здійснювати фіксування судового процесу за допомогою технічних засобів. Дане клопотання судом задоволено, у зв'язку з чим судом здійснюється фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до приписів ст. 81-1 ГПК України.

У судовому засіданні 10.11.2014 р. представник відповідача подав суду клопотання про застосування спеціальної позовної давності щодо заявлених сум пені, штрафу, інфляційних збитків та 3% річних як підстава для відмови в задоволенні позову в цій частині, а також клопотання про витребування доказів. Останнє обґрунтоване необхідністю витребування первинних документів, що підтверджують обсяг наданих відповідачеві послуг, документів, на підставі яких були здійснені перерахунки, а також документів, що підтверджують законність нездійснення перерахунків за інші місяці.

За таких обставин, відповідач просить суд витребувати у позивача:

- Документи, на підставі яких позивач здійснив перерахунок оплати за холодну воду за 01.2012 року (-449,78 грн.), за 02.2012 року (-361,05 грн.)

- Документи, на підставі яких позивач здійснив перерахунок оплати за воду на підігрів за 01.2012 року (-581,82 грн.), за 02.2012 року (-467,04 грн.), за 03.2012 року (-663,33 грн.)

- Документи, що підтверджують законність нездійснення перерахунку оплати за інші місяці протягом спірного періоду.

- Акти про зняття показників лічильників на підтвердження надання послуг «питна вода (стоки)» за 09.2011 року (1001 м. куб.), за 10.2011 року (882 м. куб.), за 11.2011 року (920 м. куб.), за 12.2011 року (1035,5 м. куб.), за 01.2012 року (993 м. куб.), за 02.2012 року (965 м. куб.)

- Акти про зняття показників лічильників на підтвердження надання послуг водовідведення гарячої води за весь спірний період в зазначеному позивачем обсязі.

Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, що перешкоджають його наданню; підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; обставини, які може підтвердити цей доказ.

Розглянувши вказане клопотання відповідача у судовому засіданні 10.11.2014 р., суд приходить до висновку про обґрунтованість останнього в частині витребування документів, на підставі яких було здійснено перерахунок оплати за холодну воду, воду на підігрів та актів про зняття показань лічильників на підтвердження надання послуг «питна вода (стоки)».

Щодо зазначених у клопотанні документів, які підтверджують законність нездійснення перерахунку оплати за інші місяці протягом спірного періоду та актів про зняття показників лічильників на підтвердження надання послуг водовідведення гарячої води за весь спірний період в зазначеному позивачем обсязі, то суд зазначає, що за змістом ст. 38 ГПК України суд не вправі витребувати імовірно існуючий, не вказаний конкретно документ без зазначення його ідентифікуючих ознак. За таких обставин, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача в цій частині.

Отже клопотання відповідача про витребування доказів судом задоволено частково.

Окрім того, відповідачем у даному судовому засіданні усно оголошено клопотання про оголошення перерви з метою надання часу для отримання відповіді щодо запропонованого відповідачем тексту мирової угоди. Дане клопотання судом також задоволено.

У зв'язку з необхідністю витребування доказів, суд, відповідно до ст. 77 ГПК України, відклав розгляд справи на 24.11.2014р., про що виніс відповідну ухвалу від 10.11.2014р.

У судовому засіданні 24.11.2014 р. представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи.

Також, у судовому засіданні 24.11.2014 р. представник позивача подав суду клопотання про продовження терміну розгляду справи на більш тривалий строк, ніж встановлено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів, то суд задовольнив зазначене клопотання.

У судовому засіданні 24.11.2014 р. оголошено перерву до 10.12.2014 р. о 10 год. 50 хв.

10.12.2014 р. відділом діловодства суду отримано від позивача заперечення на відзив, відповідно до яких останній наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у запереченнях.

У судовому засіданні 10.12.2014 р. оголошено перерву до 12.12.2014 р.

12.12.2014 р. відділом діловодства суду отримано від представника відповідача заяву про визнання доказів неналежними і недопустимими, заяву про приєднання судової практики та визнання обставин встановленими, відзив на позовну заяву, а також заяву про залишення позову без розгляду з підстав неподанням позивачем витребуваних судом доказів, у зв'язку з чим відповідач просить суд на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України залишити позов без розгляду.

Розглянувши вказану заяву, суд відмовляє в її задоволенні з огляду на необґрунтованість останньої та відсутності реальних підстав для її задоволення за умови наполягання позивачем на розгляді позову по суті за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 12.12.2014 р. оголошено перерву до 15.12.2014 р.

У судовому засіданні 15.12.2014 р. представник позивача подав суду заперечення на відзив, відповідно до яких останній наполягає на задоволенні позову з підстав, зазначених у запереченнях.

Відповідно до ч. 1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яка справа, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Зважаючи на ту обставину, що справа № 910/20794/14 відноситься до категорії складних, з метою забезпечення повного та об'єктивного розгляду справи, суд, в судовому засіданні 15.12.2014 р. прийшов до висновку про необхідність розгляду справи №910/20794/14 колегіально у складі трьох суддів, відповідно до ч. 1 ст. 4-6 ГПК України, про що виніс ухвалу від 15.12.2014 р.

Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 15.12.2014 р. визначено для розгляду справи № 910/20794/14 колегію суддів в наступному складі: Картавцева Ю.В. (гол.), судді Отрош І.М. та Полякова К.В.

Ухвалою суду від 15.12.2014 р. справу № 910/20794/14 прийнято до провадження колегією суддів у складі Картавцева Ю.В. (гол.), судді Отрош І.М. та Полякова К.В., розгляд справи призначено на 02.02.2015 р.

02.02.2015 р. відділом діловодства суду отримано від відповідача додаткові заперечення проти позову із викладеними доводами проти вимог, заявлених позивачем.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 02.02.2015 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд, -

ВСТАНОВИВ:

30.10.1998 р. між Державним комунальним об'єднанням «Київводоканал», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач, постачальник) та Житлово-будівельним кооперативом «Суднобудівник - 13» (далі - відповідач, абонент) було укладено договір № 5882/4-10 на послуги водопостачання та водовідведення (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується забезпечити абоненту постачання питної води та прийняти від абонента каналізаційні стоки, а абонент сплатити за вищезазначені послуги на умовах, які визначені цим договором та правилами користування системами комунального водопостачання в містах і селищах України, затвердженими наказом Голови Держжитлокомунгоспу України від 01.07.1994 р. № 65 (Правила).

При цьому суд звертає увагу, що Правила користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затвердженими наказом Держжитлокомунгоспу України 01.07.1994 № 65 втратили чинність 18.10.2008 р. у зв'язку із введенням в дію нових Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 № 190.

Згідно п. 3.1 Договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показань водолічильників здійснюється, як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Відповідно до п. 3.4 Договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання згідно з показаннями водолічильника, а при його відсутності - за узгодженням з постачальником за діючими нормами водопостачання або іншим засобом.

Згідно п. 3.6 Договору, абонент розраховується за послуги водопостачання та водовідведення в порядку, встановленому чинним законодавством у триденний термін з дня представлення постачальником платіжних документів.

За змістом п. 5.1. Договору, цей договір укладається строком на рік з 30.10.1998 р. по 30.10.1999 р і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. При цьому договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна зі сторін не заявить про закінчення строку його дії(п. 5.2.).

Договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання» (далі - Закон), сферу дії якого визначено статтею 2 Закону.

Відповідно до ст. 2 Закону його дія поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.

ПАТ «АК «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання (згідно із Законом - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води) та водовідведення (згідно із Законом - це господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом). При цьому, вода питна - вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству. На сьогоднішній день в Україні вимоги до якості питної води встановлені Державними санітарними нормами та правилами «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» (ДСанПіН 2.2.4-171-10), затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я України від 12.05.2010 № 400.

Відповідно до п. 2.1 розділу 2 вказаних ДСанПіН 2.2.4-171-10 вода питна, призначена для споживання людиною (питна вода), - вода, склад якої за органолептичними, фізико-хімічними, мікробіологічними, паразитологічними та радіаційними показниками відповідає вимогам державних стандартів та санітарного законодавства (з водопроводу - водопровідна, фасована, з бюветів, пунктів розливу, шахтних колодязів та каптажів джерел), призначена для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб населення, а також для виробництва продукції, що потребує використання питної води.

Таким чином, позивач є виробником та постачальником, а відповідач - споживачем (згідно зі ст. 1 Закону споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб) послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПіН 2.2.4-171-10, та водовідведення.

Статтею 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» встановлено обов'язок споживачів питної води своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до умов Договору та встановлених тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення.

Позивач вказує, що у період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 183 245, 34 грн., а відповідач оплатив такі послуги лише у розмірі 136 080, 12 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 44 642, 20 грн., яку і просить стягнути позивач. Крім цього позивач також просить суд стягнути з відповідача 5 252, 12 грн. - інфляційних втрат, 1 933, 64 грн. - 3% річних, 269, 82 грн. - пені та 8 928, 44 грн. - штрафу.

Відповідач заперечує проти позову з підстав того, що постачання холодної води на підігрів умовами спірного договору не передбачено, у відповідача на балансі відсутні будь-які теплові пункти, позивачем не надано доказів на підтвердження надання послуг за Договором на заявлену суму основного боргу, позивачем не враховано 3,8%, які відповідач щомісяця повинен отримувати від фактично сплачених населенням коштів.

Окрім того, 10.11.2014 р. відповідачем подано клопотання про застосування спеціальної позовної давності (1 рік) щодо заявлених сум пені, штрафу, інфляційних збитків та 3% річних як підстава для відмови в задоволенні позову в цій частині.

За таких обставин, враховуючи вищенаведені доводи відповідача, останній просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, одночасно визнаючи при цьому позов в частині основного боргу у розмірі 216, 04 грн. та в частині штрафу у розмірі 43, 21 грн. (згідно з додатковими поясненнями, поданими 02.02.2015 р.)

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського процесуального кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Як встановлено судом, згідно з п. 5.1. Договору, цей договір укладається строком на рік з 30.10.1998 р. по 30.10.1999 р і набуває чинності з моменту його підписання сторонами. При цьому договір вважається переукладеним на новий строк, якщо за один місяць до його припинення жодна зі сторін не заявить про закінчення строку його дії.

З огляду на відсутність заяви про припинення чи зміну умов Договору, суд вважає такий договір чинним протягом спірного періоду.

Договір № 5882/4-10 на послуги водопостачання та водовідведення від 30.10.1998 р. за своєю природою є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з приписами ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

З наведеного вбачається, що підставою для отримання оплати виконавцем є саме надана замовнику послуга.

Як встановлено судом, позивач вважає, що у період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. надав відповідачу послуги з водопостачання та водовідведення на загальну суму 183 245, 34 грн., а відповідач оплатив такі послуги лише у розмірі 136 080, 12 грн., у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 44 642, 20 грн.

При цьому, із доданого до позовної заяви розгорнутого розрахунку позовних вимог вбачається, що вартість наданих відповідачеві послуг з водопостачання та водовідведення складається з вартості питної води та стоків (код 4-517) та вартості холодної води, яка є сировиною для виробництва гарячої води, а також стоків (код 4-50517).

Згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008 р. (надалі - Правила), договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України «Про питну воду і питне водопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

З урахуванням вищевказаного, вартість спожитої води, що іде на підігрів, має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором (п. 3.13).

Тобто, змістом наведеного пункту Правил визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем теплових пунктів (бойлерів).

Відповідач зазначає про відсутність на його балансі будь-якого теплового пункту та відповідно відсутності підстав для стягнення вартості холодної води для виготовлення гарячої. При цьому, суд звертає увагу, що окрім розгорнутого розрахунку, позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження наявності в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії відповідача будь-яких теплових пунктів (котелень).

Згідно зі ст. 257 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію.

Гаряча та перегріта вода є продукцією енергопостачальника та/або виробника. Споживачем холодної води як складової гарячого водопостачання є виробник та/або постачальник енергії.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги для потреб гарячого водопостачання за кодом 4-50517 у розмірі 9 227, 99 грн. є безпідставними, оскільки позивач не надає послуги з гарячого водопостачання як самостійного різновиду енергії, на балансі у відповідача не перебувають теплові пункти, що є засобами вироблення гарячої води, оскільки доказів іншого суду не надано.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 30.01.2014 р. у справі №910/12493/13.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, у розмірі 9 227, 99 грн. необхідно відмовити.

Таким чином, доводи відповідача прийняті судом в цій частині.

Разом з тим, пунктом 1.4 Правил визначено, що приймання стічних вод від підприємств, установ, організацій до системи централізованого водовідведення здійснюється відповідно до Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затверджених наказом Держбуду від 19.02.2002 р. №37, зареєстрованих у Мін'юсті 26.04.2002 за N 403/6691 (надалі - Правила приймання), а також місцевих правил приймання стічних вод підприємств у систему каналізації населеного пункту.

Згідно п. 1.2 Правил приймання останні поширюються на комунальні підприємства водопровідно-каналізаційного господарства міст і селищ України та інші підприємства, що мають на балансі системи місцевого водопроводу та каналізації, та на всі підприємства, установи, організації незалежно від форм власності й відомчої належності, які скидають свої стічні води в системи каналізації населених пунктів.

Відповідно до п. 1.4 Правил приймання абонент водоканалу - це юридична особа, яка уклала договір з водоканалом на надання послуг водопостачання та (або) каналізації; стічні води підприємств - усі види стічних вод, що утворилися внаслідок їхньої діяльності після використання води в усіх системах водопостачання (господарсько-питного, технічного, гарячого водопостачання тощо), а також поверхневі та дощові води з території Підприємства (з урахуванням субабонентів).

За змістом п. 2.4 Правил приймання підприємства зобов'язані виконувати в повному обсязі вимоги цих правил, місцевих правил приймання та договору на послуги водовідведення, своєчасно оплачувати рахунки водоканалу за надані послуги.

Отже, надання послуг із приймання стічних вод (у тому числі, гарячого водопостачання) регулюється умовами укладеного сторонами договору, а вартість таких послуг підлягає оплаті абонентом, яким є відповідач, на користь позивача.

При цьому, факт надання послуг з водопостачання та водовідведення за спірний період підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами - актами про зняття показників з приладу обліку.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті наданих позивачем за Договором у період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. послуг з водопостачання та водовідведення становить 31 002, 76 грн. (по коду № 4-517) та 4 411, 45 грн. (стоки по коду № 4-50517), строк виконання грошового зобов'язання по оплаті якої згідно положень ст. 903 Цивільного кодексу України та умов Договору на момент звернення з позовом до суду є таким, що настав.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до частини сьомої зазначеної статті не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В процесі справи судом встановлено, що зобов'язання щодо оплати заборгованості за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. послуг з водопостачання та водовідведення загальним розміром 35 414, 21 грн. (по коду №4-517, а також стоки по коду № 4-50517) відповідачем у встановлений Договором строк не виконано, оскільки доказів іншого суду надано не було.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що відповідачем було порушено умови Договору, а також вимоги ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України.

Інші доводи відповідача не приймаються судом з підстав недоведеності, оскільки спростовуються наявними у справі доказами.

За таких обставин, загальна сума боргу за період з 01.09.2011 р. по 30.06.2014 р. послуг з водопостачання та водовідведення становить 35 414, 21 грн., а отже позовні вимоги в частині основного боргу задовольняються частково.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 5 252, 12 грн. - інфляційних втрат, 1 933, 64 грн. - 3% річних, 269, 82 грн. - пені та 8 928, 44 грн. - штрафу.

Разом з тим, відповідачем в процесі судового розгляду даної справи було подано заяву про застосування спеціальних строків позовної давності щодо заявлених до стягнення сум пені, штрафу, інфляційних втрат та 3% річних. З цього приводу суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно зі ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Так, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Згідно з п. 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 р. № 10 суддя не повинен з власної ініціативи зазначати про сплив позовної давності. Якщо ж зацікавлена сторона посилається на сплив такої давності, суддя вправі запропонувати кожній із сторін подати відповідні докази з даного питання, в тому числі в порядку підготовки справи до розгляду.

Законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК); господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.

Як зазначено у п. 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням заяви про застосування спеціального строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 ст. 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила ст. 614 ЦК України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, неможливість виконання боржником грошового зобов'язання не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно з п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

В свою чергу, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (4.1. Постанови).

Відповідно до п.п. 3.4. та 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17 грудня 2013 року № 14, до вимог про стягнення сум процентів та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

За таких обставин, у суду відсутні підстави для застосування спеціального строку позовної давності в один рік до заявлених вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно з розрахунком позивача розмір інфляційних втрат складає 5 252, 12 грн., 3% річних - 1 933, 64 грн., які обчислюються від загальної суми основного боргу по кожному періоду.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат з простроченої суми по кожному періоду, суд зазначає, що до стягнення підлягає сума в частині встановленого судом прострочення сплати основного боргу (35 414, 21 грн.), а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних підлягають задоволенню частково, у розмірі 4 176, 94 грн. (інфляційні втрати) та 1 451, 17 грн. (3% річних).

Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов'язання з оплати вартості наданих позивачем послуг, це є підставою для застосування до нього передбачених Господарським кодексом України штрафних санкцій, зокрема ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України - пені та штрафу. При цьому позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 269, 82 грн. пені та 8 928, 44 грн. штрафу.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено відповідальність за прострочку платежу у вигляді пені, розмір якої встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.3. Договору передбачено відповідальність абонента у вигляді сплати пені, в розмірі 0,1 % від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

На підставі наведених норм стосовно строків та розмірів нарахування пені, а також п. 4.3 Договору, враховуючи встановлену судом суму прострочення сплати вартості наданих відповідачеві послуг, з останнього підлягає стягненню пеня розміром 225, 30 грн., обчислена по кожному періоду, починаючи з січня 2014 р., а отже вимоги щодо стягнення пені підлягають задоволенню частково в зазначеній сумі.

Заява відповідача про застосування спеціальних строків позовної давності щодо стягнення пені залишається судом без задоволення в цій частині, оскільки позивачем нараховано пеню за прострочення платежів, яке виникло з січня 2014 р. (помісячно), а отже строк позовної давності стосовно стягнення пені жодним чином не пропущено, що відповідно є підставою для відмови в задоволенні заяви в цій частині.

Згідно п. 4.2 Договору за повну або часткову неоплату послуг водопостачання та водовідведення абонент сплачує постачальнику штрафні санкції у розмірі 20% несплаченої суми.

Таким чином, враховуючи встановлений судом розмір просточення сплати вартості наданих позивачем послуг, розмір штрафу становить 7 082, 84 грн.

Разом з тим, з огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення прострочену заборгованість зі сплати платежів за Договором, що виникла за період з вересня 2011 р. по червень 2014 р., а сума прострочення, відповідно, збільшувалась щомісячно, тому враховуючи приписи ст. 258 ЦК України, а також подану відповідачем заяву про застосування строків позовної давності в тому числі в частині стягнення штрафу, суд вважає заяву відповідача обґрунтованою в цій частині, у зв'язку з чим до вимог про стягнення штрафу у розмірі 20% за період прострочення з вересня 2011 р. по вересень 2013 р. (даний позов подано 30.09.2014 р.) застосовується спеціальний строк позовної давності в один рік, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Таким чином, до стягнення підлягає штраф у розмірі 20% від простроченої суми заборгованості, що виникла у період з жовтня 2013 р. по червень 2014 р., що складає 2 087, 76 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а саме у вказаній сумі.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, заперечення відповідача приймаються судом до уваги лише частково в частині безпідставності стягнення коштів за постачання холодної води на підігрів, інші доводи судом не приймаються з огляду на їх необґрунтованість.

За таких обставин, позов Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" до Житлово-будівельного кооперативу "Суднобудівник - 13" судом задовольняється частково.

Таким чином витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Суднобудівник-13» (02218, м. Київ, вул. Райдужна, будинок 35; ідентифікаційний код 23494281) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, будинок 1А; ідентифікаційний код 03327664) 35 414 (тридцять п'ять тисяч чотириста чотирнадцять) грн. 21 коп. основної заборгованості, 4 176 (чотири тисячі сто сімдесят шість) грн. 94 коп. інфляційних втрат, 1 451 (одна тисяча чотириста п'ятдесят один) грн. 17 коп. 3% річних, 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 30 коп. пені, 2087 (дві тисячі вісімдесят сім) грн. 76 коп. штрафу та 1297 (одна тисяча двісті дев'яносто сім) грн. 97 коп. судового збору.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення

складено 09.02.2015 р.

Судді: Ю.В. Картавцева (гол.)

І.М. Отрош

К.В. Полякова