Ухвала суду № 42663204, 05.02.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" лютого 2015 р. м. Київ К/800/26681/14

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіРозваляєвої Т. С. (суддя-доповідач),суддівЗайця В. С., Єрьоміна А. В.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області, третя особа: Костянтинівська міська рада про визнання дій протиправними, визнання недійсними та скасування рішень,

встановив:

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області про визнання незаконним та скасування припису № 312 від 21 грудня 2012 року та стягнення з відповідача на її користь моральну шкоду у сумі 5 100 грн. 00 коп.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову частково: визнано протиправним та скасовано припис № 312 від 21 грудня 2012 року, прийнятий Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушенням судами норм процесуального та матеріального права, просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В запереченнях на скаргу позивач просила залишити її без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Судами встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 28 квітня 2010 року позивач придбала у приватну власність квартиру АДРЕСА_1, - що підтверджується витягом з державного реєстру правочинів.

Рішенням виконавчого комітету Костянтинівської міської ради № 16 від 19 січня 2011 року дозволено позивачу розробку містобудівної документації на реконструкцію зазначеної квартири під промтоварну крамницю.

Рішенням виконавчого комітету Костянтинівської міської ради № 414 від 17 серпня 2011 року переведено житлове приміщення (квартиру), яке належить позивачеві на праві власності, в нежитлове.

14 лютого 2012 року між позивачем та Костянтинівською міською радою укладено договір оренди землі під вбудованими приміщеннями № 521, згідно якого позивачу передано в строкове платне користування частину земельної ділянки, площею 744 м кв., що пропорційно долі приміщень позивача в будинку становить 65,18 м кв., для обслуговування нежилого вбудованого приміщення, що знаходиться по АДРЕСА_1, з врахуванням вимог робочого проекту.

10 липня 2012 року позивачем складено декларацію про початок виконання будівельних робіт «реконструкція квартири під промтоварний магазин у місті Костянтинівка», яка зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області 23 липня 2012 року № ДЦ 08312 126698.

21 грудня 2012 року відповідачем складено припис № 312 про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил.

У вказаному приписі зазначено, що суб'єкт містобудування є користувачем земельної ділянки під вбудованим приміщенням по АДРЕСА_1. Утім проектом передбачено, що будівництво прибудови здійснюється без права користування чи права власності на земельну ділянку.

Зазначеним приписом вимагалося від позивача не виконувати будівельні роботи з реконструкції квартири до оформлення права власності чи права користування на земельну ділянку під прибудову.

Не погоджуючись з таким приписом, позивач заявила цей позов.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходи з того, що відповідач діяв в спосіб, в межах та в порядку, передбаченими чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції вказав, що судом першої інстанції зроблений помилковий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що судом невірно застосовано норми матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення з огляду на те, що проблемою даного спору є питання щодо законності та обґрунтованості спірного припису, тоді як суд першої інстанції досліджував правомірність проведення перевірки, хоча ця обставина не була предметом спору.

Колегія суддів вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними з огляду на таке.

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 107 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Згідно із ч.ч. 1 - 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску цих строків встановлені ст. 100 КАС України, відповідно до якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Отже, аналіз наведеної вище редакції ч. 1 ст. 100 КАС дає підстави вважати, що суд має можливість самостійно, на свій розсуд, застосувати наслідки пропуску строку звернення до суду.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернулася з позовом до суду у січні 2014 року, тоді як оскаржуване рішення відповідача прийнято у грудні 2012 року.

В позовній заяві позивач вказувала на те, що про порушене право вона дізналася 15 серпня 20013 року. Водночас позивач в позовній заяві вказує на те, що припис та акт перевірки складено 21 грудня 2012 року, а також просила поновити їй строк звернення до суду.

Окрім того, позивачем отримано припис 21 грудня 2012 року, про що свідчить її запис із власним підписом.

Строк звернення до адміністративного суду обмежено ст. 99 КАС України. З урахуванням положень цієї статті належним способом захисту порушеного права є, зокрема, звернення до суду з даними позовом в межах строку, встановленого ст. 99 КАС України.

Між тим, розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій всупереч вимогам частини 4 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України не вжили передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, а саме, не дали оцінку позовним вимогам в аспекті наслідків пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до статті 159 вказаного Кодексу судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, справа підлягає направленню до суду першої інстанції на новий розгляд для надання оцінки пропуску строку звернення позивача до адміністративного суду та причинам його поважності.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Донецькій області задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2014 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів з моменту направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: