ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" січня 2015 р. м. Київ К/800/18268/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Приходько І.В., Сірош М.В.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу приватного підприємства "ТВІН" (далі - Підприємство)
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014
у справі № 28/367-А
за позовом Підприємства
до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 20.07.2006 № 0000332303/0 та від 20.07.2006 № 0000912303/0.
Постановою господарського суду міста Києва від 06.11.2013 позов задоволено з тих мотивів, що на час виконання господарських операцій зі спірними контрагентами відомості про них містилися в Єдиному державному реєстрі підприємств, організацій та установ, у зв'язку з чим з огляду на реальний характер цих операцій підстави для позбавлення платника права на податковий кредит в оспорюваній сумі відсутні.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 назване рішення скасовано; у позові відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд послався на преюдиційність рішення господарського суду міста Києва від 03.11.2003 у справі № 32/785 та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.06.2003 у справі № 1649/2003, якими скасовано державну реєстрацію товариства з обмеженою відповідальністю «Алест» та приватного підприємства «Флешімпекс», визнано недійсними їх установчі та реєстраційні документи, що, за висновком апеляційного суду, позбавляє складені від імені цих суб'єктів господарювання первинні документи підтверджувальної сили.
Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення господарського суду міста Києва зі спору.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.
Попередніми судовими інстанціями під час розгляду даної справи встановлено, що ДПІ проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання Підприємством вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2003 по 01.04.2006, валютного та іншого законодавства за той самий період, оформлену актом від 13.07.2006 № 2658/3141/23-0311/21667352. Під час цієї перевірки податковий орган не визнав право позивача на податковий кредит за податковими накладними, складеними приватним підприємством «Флешімпекс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Алест», з огляду на скасування державної реєстрації цих суб'єктів господарювання в судовому порядку.
Наведені обставини стали підставою для прийняття ДПІ:
податкового повідомлення-рішення від 20.07.2006 № 0000332303/0, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення бюджетного відшкодування за червень, липень, вересень 2003 року та січень 2004 року в загальному розмірі 45890 грн. із застосуванням 22945 грн. штрафних санкцій;
податкового повідомлення-рішення від 20.07.2006 № 0000912303/0 про донарахування Підприємству податкового зобов'язання з ПДВ у сумі 198 562,50 грн. (у тому числі 132 375 грн. за основним платежем та 66187,50 грн. за штрафними санкціями).
За правилами підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на час виконання спірних операцій) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Таким чином, умовами формування податкового кредиту є придбання платником товарів (робіт, послуг), вартість яких підлягає врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу платника, та наявність у останнього належним чином оформлених податкових накладних.
За правилами підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 названого Закону суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.
Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було дотримано наведені вимоги щодо формування податкового кредиту та визначення суми ПДВ, яка підлягає відшкодуванню з бюджету. При цьому суд послався на реальність виконання господарських операцій з придбання Підприємством м'ясної продукції у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Флешімпекс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Алест», а також на відсутність дефектів у правовому статусі цих контрагентів на час здійснення розглядуваних операцій.
Наведений висновок суду мотивований посиланням на частину першу статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», за змістом якої якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
На підставі цього суд першої інстанції зазначив, що до часу виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України юридична особа володіє необхідним обсягом правосуб'єктності для виконання господарських операцій та є учасником господарського обороту. Оскільки станом на 13.11.2006 спірні контрагенти значилися у Єдиному реєстрі (згідно з витягом з цього Реєстру, а.с. 155-156, т.2), то відсутні підстави вважати складені ними первинні документи такими, що позбавлені підтверджувальної сили.
Апеляційний суд, у свою чергу, спростовуючи вказані висновки суду першої інстанції, покладені ним в основу прийняття постанови з даної справи, виходив з преюдиційного характеру судових рішень господарського суду міста Києва від 03.11.2003 у справі № 32/785 та рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12.06.2003 у справі № 1649/2003, якими визнано недійсними установчі документи названих постачальників, їх свідоцтва платників ПДВ та складені ними первинні документи.
Втім у даному разі правове значення для вирішення цього спору має не власне преюдиційний характер обставин, що не підлягають доведенню при розгляді даної справи, а про правові наслідки ухвалення рішення про скасування державної реєстрації юридичної особи та визнання недійсними її установчих та реєстраційних документів.
Визнання ж недійсними установчих документів юридичної особи, як вірно зазначив суд першої інстанції, саме по собі не призвело до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до часу виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.
А відтак підстави, з яких апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції з даного спору, не можна визнати обґрунтованими.
У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України з огляду на статтю 226 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову господарського суду міста Києва як скасовану незаконно.
З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу приватного підприємства "ТВІН" задовольнити.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2014 у справі № 28/367-А скасувати.
3. Постанову господарського суду міста Києва від 06.11.2013 у справі № 28/367-А залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.В. Приходько М.В. Сірош
Судове рішення № 42662933, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 28.01.2015. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 28/367-а. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: