Постанова № 42662513, 03.02.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2015 року Справа № 910/16053/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Т. Дроботової - головуючого Н. Волковицької Л. Рогач за участю представників:позивачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)відповідачане з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідівна постановувід 08.12.2014 р. Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/16053/14 господарського суду м. Києваза позовомПідприємства "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" до Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідівпростягнення 430,57 грн. В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 р. Підприємство "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" (далі підприємство"БЛАГОДАР") звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення 430, 57 грн., з яких: 368,50 грн. - втрати від інфляції та 62,07 грн. - 3 % річних, посилаючись, зокрема, на приписи статей 509, 525, 526, 530, 611, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України та статей 173, 193 Господарського кодексу України, з підстав неналежного виконання відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором № 111/13 від 16.12.2013 р. щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару.

У відзиві на позовну заяву Київське відділення Фонду соціального захисту інвалідів просило відмовити у її задоволенні вказуючи на вжиття ним заходів щодо недопущення правопорушення, зокрема, направлення заявки до Центрального апарату Фонду соціального захисту інвалідів та розрахунків видатків на відділення і здійснення відповідачем оплати заборгованості за договором № 111/13 від 16.12.2013 р. у день отримання коштів на погашення кредиторської заборгованості у 2013 році, у тому числі і за спірним договором, а відтак, на думку відповідача, відповідно до статті 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин не відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Рішенням господарського суду м. Києва від 02.09.2014 р. (суддя Полякова К.В.) позов задоволено повністю, стягнуто з Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Підприємства "БЛАГОДАР" Всеукраїнської Організації Інвалідів "Союз Організацій Інвалідів України" 368, 50 грн. інфляційних втрат та 62, 07 грн. 3% річних.

Мотивуючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

За апеляційною скаргою Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів Київський апеляційний господарський суд (судді: Зубець Л.П., Мартюк А.І., Новіков М.М.), переглянувши рішенням господарського суду м. Києва від 02.09.2014 р. в апеляційному порядку, постановою від 08.12.2014 р. залишив його без змін з тих же підстав.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить судові рішення у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги непогодженням із судовими рішеннями та прийняття судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме приписів статей 4, 32, 43 Господарського процесуального кодексу України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Скаржник зазначає, що не погоджується та заперечує проти нарахованих позивачем інфляційних у розмірі 368,50 грн. та 3 % річних у розмірі 62,07 грн. за прострочення виконання зобов'язання згідно договору № 111/13 від 16.12.2013 р., вказуючи на відсутність прямої вини відповідача у даному господарському правопорушенні через несвоєчасне проведення оплати прийнятого товару Центральним апаратом Фонду соціального захисту інвалідів.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 16.12.2013 р. між Підприємством "БЛАГОДАР" ВОІ СОІУ (постачальник) та Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (покупець) було укладено договір № 111/13 на поставку продукції, за умовами якого постачальник зобов'язувався поставити товар - папір офісний відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору.

Вартість продукції та загальна сума договору були погоджені сторонами в розділі 3 договору поставки, згідно з яким ціни на продукцію, що поставляється, є договірними. Загальна сума договору становить 4 172,00 грн. (пункт 3.2 договору).

Згідно з розділом 4 договору поставки, в якому визначено строки і умови поставки продукції, сторонами передбачено, що термін оплати: протягом п'яти днів з моменту одержання товару; місце поставки товару: 03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, 104; приймання товару по кількості проводиться відповідно до накладної; датою поставки товару є дата підписання постачальником і покупцем накладної на отримання товару (пункти 4.1 - 4.4 договору).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у випадках, передбачених цим договором, сторони несуть одна перед іншою відповідальність, передбачену законодавством України.

В пункті 6.1 договору поставки визначено, що останній набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013 р., але в будь-якому випадку до моменту виконання зобов'язань сторонами по даному договору.

Здійснюючи судовий розгляд справи судами першої та апеляційної інстанції було встановлено, що на виконання умов договору поставки позивач поставив, а відповідач прийняв товар (офісний папір) на суму 4 172,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткова накладна № 35 від 16.12.2013 р. та довіреність № 26 від 16.12.2013 р. (а.с. 6-7).

Зауважень (претензій) щодо якості, кількості переданого позивачем товару, строків поставки та/або оформлення супровідної документації від відповідача не надходило.

Судами також встановлено, що відповідач повністю розрахувався з позивачем за поставлений товар, але з порушенням строків, обумовлених сторонами в договорі поставки, що не заперечується відповідачем та підтверджується платіжним дорученням № 75 від 27.05.2014 р., банківською випискою від 01.07.2014 р. та актом звірки розрахунків від 19.08.2014 р. (а.с. 29, 51, 52).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога Підприємства "БЛАГОДАР" про стягнення з Київського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 430, 57 грн., з яких: 368,50 грн. - втрати від інфляції та 62,07 грн. - 3 % річних на підставі приписів статей 509, 525, 526, 530, 611, 612, 625, 629, 655, 692 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за укладеним між сторонами договором № 111/13 від 16.12.2013 р. щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами пункту 1 статті 692 цього кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями 610, 611 та 612 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи чинного законодавства та встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини справи, колегія суддів вважає, що оскільки в процесі судового розгляду судами було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, що останнім і не заперечувалось, нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних є обґрунтованим.

Стосовно доводів скаржника про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3 % річних у зв'язку з відсутністю прямої вини відповідача у даному господарському правопорушенні через несвоєчасне проведення оплати прийнятого товару Центральним апаратом Фонду соціального захисту інвалідів, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що як правильно зазначено судами першої та апеляційної інстанції, з урахуванням приписів частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р., відсутність бюджетних коштів передбачених у видатках Державного бюджету України не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Аналогічна позиція закріплена і Верховним Судом України, зокрема, у справі № 11/446.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Беручи до уваги викладене, судова колегія вважає рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни чи скасування не вбачається, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються встановленими судами обставинами справи.

Керуючись пунктом 1 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2014 р. у справі № 910/16053/14 та рішення господарського суду м. Києва від 02.09.2014 р. залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Головуючий суддя Т. Дроботова

Судді: Н. Волковицька

Л. Рогач