Ухвала суду № 42660163, 05.02.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3715/14-ц 05.02.2015 05.02.2015 05.02.2015

Провадження №22-ц/784/221/15 Суддя першої інстанції Спінчевська Н.А.

Категорія - 27 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 лютого 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання Яценко Л.В.,

за участю позивача ОСОБА_2 та представника відповідача Ремешевського Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПриватБанк, Банк) про визнання дій неправомірними та зобов'язання повернути суму за депозитним договором,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПриватБанку про визнання дій неправомірними та зобов'язання повернути суму за депозитним договором.

Позивач вказував, що 12 жовтня 2009 року між ним та ПриватБанком укладено депозитний договір, відповідно до умов якого позивач передав, а Банк прийняв на депозитний рахунок грошові кошти у сумі 20 000 грн. строком до 12 жовтня 2010 року з виплатою 22,5% річних.

4 березня 2014 року він подав відповідачу письмову заяву про видачу депозитного вкладу разом із нарахованими відсотками. Проте з відповіді, отриманої 19 травня 2014 року, дізнався, що усі грошові кошти з депозитного рахунку (20118 грн. 24 коп.) були спрямовані ПриватБанком на погашення його заборгованості по кредитній картці.

Посилаючись на те, що ПриватБанк необґрунтовано і неправильно розрахував його борг по кредитній картці та неправомірно провів повне списання коштів з депозитного рахунку, розірвавши в односторонньому порядку депозитний договір, всупереч його умовам, позивач остаточно просив суд визнати неправомірними дії відповідача по нарахуванню заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2007 року, розірванню депозитного договору та списанню коштів з депозитного рахунку в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, зобов'язати відповідача повернути 20 000 грн. депозитних коштів та 13645 грн. 78 коп. відсотків за 2011-2013 роки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права просив вказане рішення скасувати, а по справі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Вислухавши суддю - доповідача, дослідивши надані сторонами докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та у встановлені договором строки. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов договору не допускається.

Частиною першою ст. 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). А ст. 611 цього ж Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 1049 частин 1, 3 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.

Відповідно ст. 1071 ЦК України, банк може списати грошові кошти з рахунку клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що платник при укладанні договорів із банком має право передбачати договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб (п. 26.1 ст. 26).

Пунктом 6.6. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою № 22 Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року також визначено, що платник у договорах банківського рахунку або інших договорах про надання банківських послуг може передбачати доручення банку на договірне списання коштів з його рахунків на користь третіх осіб або на свої рахунки, які відкриті в цьому чи іншому банку.

Відповідно до ч.1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Таким чином, якщо укладені сторонами кредитний і депозитний договори передбачали право Банку вимагати від позивача дострокового повернення кредиту, сплати процентів і неустойки, а також списання грошей з рахунків позивача на користь Банку, то такі дії відповідача можуть бути правомірними.

З матеріалів справи вбачається, що 14 листопада 2007 року сторони уклали кредитний договір (кредитка «Універсальна»), за яким позивач отримав 5000 грн. кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 1,9% в місяць (22,8% річних) на залишкову суму заборгованості, з кінцевим строком повернення кредиту, що відповідає строку дії картки.

При поданні заяви про оформлення кредиту позивач письмово погодився з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами складає між ним та ПриватБанком договір про надання банківських послуг. При цьому сторони також визначили розмір комісії за кредитне обслуговування, а також розмір та порядок нарахування неустойки у разі порушення позичальником взятих на себе зобов'язань.

Із виписки з особового рахунку за кредитною карткою видно, що 18 вересня 2008 року ОСОБА_2 було збільшено кредитний ліміт до 10 000 грн., а 31 березня 2009 року кредитний ліміт зменшено до 9940 грн., тобто до розміру заборгованості по тілу кредиту.

Розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджено, що станом на 1 травня 2011 року ОСОБА_2 мав кредитну заборгованість за договором від 14 листопада 2007 року в розмірі 20 643 грн. 37 коп., яка складалася з 9934 грн. 80 коп. - простроченої заборгованості за тілом кредиту, 5968 грн. 57 коп. - нарахованих процентів та 4740 грн. - комісії та неустойки.

Заперечуючи проти вказаного розрахунку, позивач не надав належних та допустимих доказів, які б підтвердили його необґрунтованість чи неправильність. Тому місцевим судом вірно відмовлено в задоволенні таких вимог.

12 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ПриватБанком було укладено договір банківського вкладу «Стандарт» № SAMDN25000707924196 з щомісячною сплатою відсотків по ньому в розмірі 22,5 % річних. Відповідно до умов цього договору позивач передав, а Банк прийняв 20 000 грн. грошових коштів на строк 12 місяців (до 12 жовтня 2010 року).

За п. 7 указаного договору банківського вкладу сторони мають право достроково розірвати цей договір відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це другу сторону за два банківських дні до дати розірвання договору.

Згідно п. 11 того ж договору за наявності у клієнта простроченої заборгованості по кредитам та/або кредитним лініям, отриманих клієнтом у цьому ж банку, або по кредитам, за якими клієнт є поручителем, а також по процентах за їх користування, Банк має право на свій розсуд розірвати даний договір. При цьому Банк направляє клієнту повідомлення із зазначенням дати розірвання договору. Вклад та нараховані проценти перераховуються на поточний/картковий рахунок клієнта. Списання коштів оформлюється меморіальним ордером.

Пунктом 5.6 Правил надання банківських послуг Приватбанком, з якими позивач погодився при укладенні кредитного договору, передбачено право Банку списувати (перераховувати) грошові кошти з будь-якого рахунку позивача в цьому банку для погашення його кредитної заборгованості.

9 березня 2011 року ОСОБА_2 подав Приватбанку письмову заяву про розірвання депозитного договору, ознайомлення з умовами розірвання і згоден з ними (а.с. 9). Цю обставину позивач підтвердив у судовому засіданні апеляційного суду.

Згідно виписки з депозитного рахунку позивача, станом на 26 травня 2011 року, залишок його коштів на цьому рахунку складав 20118 грн. 24 коп., які за меморіальним ордером від 27 травня 2011 року були перераховані на кредитний рахунок ОСОБА_2 для погашення його заборгованості за кредитним договором від 14 листопада 2007 року. А саме: 9763 грн. 6 коп. - на погашення тіла кредиту, 5614 грн. 84 коп. - на погашення процентів і 4740 грн. 34 коп. - на погашення комісії. Погашення штрафів не відбулось.

Таким чином, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у даному випадку мало місце розірвання депозитного договору за ініціативою позивача та перерахування (списання) грошових коштів з його депозитного рахунку на його кредитний (картковий) рахунок для погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2, що відповідає чинному законодавству та було передбачено укладеними між сторонами договорами.

Посилання позивача на недоліки вказаного меморіального ордеру не впливають на законність дій банку щодо перерахування коштів, а тому не можуть бути підставою для скасування оскарженого рішення.

Неподання суду Банком повідомлення про проведене ним списання коштів з депозитного рахунку позивача, саме по собі не може слугувати підставою для визнання таких дій неправомірними, оскільки таке повідомлення Банк повинен направити позивачу після проведення списання грошових коштів.

Процесуальні недоліки розгляду даної справи місцевим судом, на що вказує апелянт, не вплинули на правильність ухваленого рішення.

Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів, теж не спростовують указаних висновків місцевого суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, а тому не можуть бути підставою для скасування правильного по суті судового рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: